У селі Крилос (Давньому Галичі) 5-6 серпня відбулася Всеукраїнська Патріарша проща до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої, присвячена 100-літньому ювілею об‘явлень Матері Божої у Фатімі.

У суботу, 5 серпня, після відправи у храмах Божественної Літургії та благословення в дорогу прочани з Івано-Франківська, Калуша, Бурштина, Галича вирушили до Крилоса. Цього дня тут відбулася презентація програми «Вірність. Жертва. Місія» з нагоди 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата. Ввечері священики відслужили молебень до Богородиці та вечірню. Прочани мали змогу напитись та набрати освяченої води з Княжої криниці, відвідати відновлену Хресну Дорогу, чудотворне джерело Св. Франциска, Музей історії Галича (Митрополичі палати) Національного заповідника «Давній Галич». Нічні чування перед церквою Успіння Пресвятої Богородиці очолив Єпископ-помічник Івано-Франківський Кир Йосафат Мощич, а провадили представники Івано-Франківської духовної семінарії (отець-ректор Олесь Будзяк).

У неділю, 6 серпня, віряни зустріли Блаженнішого Патріарха Святослава, який очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Тисячі прочан з різних куточків нашого краю прибули на прощу, щоб попросити у Матері Божої благословення для своїх родин, а всі разом молилися до Господа за мир в Україні. Уривок з Євангелія про те, як 12 переляканих апостолів пливуть серед ночі в човні по розбурханому морю, символічно ілюструє нашу дійсність, сьогоднішнє сповнене трагізму й непередбачуваності життя. І наше часом маловір‘я, коли Бог простягає нам руку, а ми не бачимо цього. Бо поряд з човном йде Христос, Він близько, Він допоможе пережити бурю і негоду, треба лише мати довір‘я до Нього, триматися за Його руку в розбурханому життєвому морі. Як сказав у проповіді Глава УГКЦ о. Святослав, церква – це є ми всі. Ми живі, ми пливемо вперед. Тут, у Давньому Галичі, церква молилась віками. Саме тут, на княжій землі, Бог простягає до нас руку і каже: «Чому ти сумний, маловіре? Я є завжди з тобою». Блаженніший Патріарх Святослав благословив присутніх та уділив усім тим, хто приступав до Святої Сповіді та прийняв Святе Причастя, повний відпуст на завершення прощі.

Любов Бойко.

У читальній залі Галицької ЦБС відбувся історичний екскурс «Великий син Галицької землі», присвячений 385-ій річниці пам’яті видатного діяча першої половини XVII ст. Памва Беринди. Бібліотечні працівники, співробітники Національного заповідника «Давній Галич», читачі бібліотеки за круглим столом обговорили події культурно-освітнього життя того часу, пригадали найважливіші праці вченого, послухали в перекладі сучасною мовою його вірші. З цікавими доповідями виступили бібліотекар Богдана Кривоніс, співробітники Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук, Любов Бойко, Марія Костик, аспірант Львівського національного університету ім. І. Франка Юлія Сливка. Журналіст Мар’ян Грінер запропонував відродити премію імені видатного вченого, яку присуджували за найкраще висвітлення у засобах масової інформації минулого і сьогодення Галича.

Памво (Памва, Памвій) Беринда – яскрава постать першої половини XVII ст. Друкар, учений-філолог, письменник, художник і педагог не залишив про себе майже ніяких біографічних даних — крім його друкарської та просвітницької діяльності відомі лише вірші, передмови й післямови до виданих книг, гравюри. Своє ім’я він приховував за монограмою «ПБМ», що розшифровується як «Памво Беринда — монах (або майстер)».

Автор видання «Постаті галицької історії» (2011) Іван Драбчук по крупинках збирав відомості в архівних документах, книжках про видатного земляка, якому присвятив розділ «Памво Беринда — великий син Галицької землі». Дослідник переконаний, що Павло Іванович Беринда походить з Галичини, а саме – з Єзуполя Тисменицького району. На користь цієї версії свідчать і місцеві діалектизми, зафіксовані в фундаментальній лексикографічній праці «Лексикон словенороський». Проте, задля справедливості, слід сказати, що існують і інші думки з приводу походження П. Беринди. Але для нас важливо те, що вчений, який блискуче знав церковнослов’янську мову, вільно володів грецькою та латиною, зібрав близько 7 тисяч слів живої розмовної мови й уклав їх у словник.

Аспірант, дослідник життя і творчості Памва Беринди Юлія Сливка підтримує гіпотезу І. Драбчука про прикарпатське коріння видатного вченого, в метричних книгах вона знайшла відомості про його ймовірних батьків.

Памва Беринду, очевидно, добре знав львівський єпископ Гедеон Балабан, котрий розгорнув активну видавничу діяльність, влаштувавши друкарню в єпископському маєтку Стрятині (тепер с. Стратин поблизу Рогатина); очолив друкарню небіж єпископа Федір Балабан. Очевидно, наприкінці XVI ст. він залучив Беринду до видання Служебника і Требника. Пізніше той писав, що жив у домі Федора, як у батьківському. Тут же зайнявся підготовкою «Лексикона», оволодів друкарською справою. Беринда брав участь і у виданні «Євангелія учительного», випущеного 1606 р. друкарнею Гедеона Балабана в Крилосі. До речі, одна з гравюр зображує вхід до Крилоського храму.

Після смерті Федора і Гедеона Балабанів Беринду запросив до себе перемишльський єпископ Михайло Копистенський. А пізніше, після 1610 р., Памво пов’язав свою долю із Львівським братством. Очевидно, на той час він овдовів і прийняв постриг.

Архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький почав згуртовувати освічених людей, перекладачів, письменників, знавців друкарської справи навколо заснованого 1615 р. братства, його школи та лаврської друкарні, що випускала як церковно-служебну, богословську, так і потрібну для шкіл літературу. Серед києво-печерських друків виділяється Анфологіон (1619 p.). Саме для цього видання Єлисей Плетенецький запросив зі Львова Памво Беринду, звертався до Львівського братства, прохаючи відпустити друкаря до Києва. Невдовзі Памво разом з братом Стефаном і сином Лукашем назавжди виїхав до Києва. Син став навчатися у Київській братській школа, а брат працював у лаврській друкарні, яку очолив сам Памво Беринда. Київський гурток учених, письменників і друкарів, до якого належав Памво, плекав надію впровадити у церковну практику живу розмовну мову. З цією метою Беринда уклав свій «Лексикон» і видав його власним коштом 1627 p. Він був впевнений, що його праця здобуде йому вдячність нащадків.

Помер Памво Беринда 13 липня 1632 р. і був похований у Києво-Печерському монастирі. Його надгробна плита містила напис: «Памво Беринда, коректор книг і управитель топографії печерської, протосингел святого отця патріарха єрусалимського, людина вчена, залишив «Лексикон словенороський» і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив».                                                                                   Любов Бойко.

яка відбудеться 5-6 серпня 2017 р. Б. в с. Крилос  (Давній Галич),

присвяченої 100-літньому ювілею об’явлень  Матері Божої у Фатімі

5 серпня

08.00 – Архиєрейська Свята Літургія в Архикатедральному соборі  Воскресіння Христового в м. Івано-Франківську. Процесійний вихід паломників пішою прощею з Івано-Франківська до Крилоса (деканати: Богородчанський, Єзупільський, Лисецький, Солотвинський, Тисменицький, три деканати м. Івано-Франківська).

08.00 – Свята Літургія в храмі Архистратига Михаїла м. Калуш. Процесійний вихід паломників пішою прощею з Калуша до Крилоса (деканати: Калуський, Перегінський, Рожнятівський, Долинський, Болехівський, Боднарівський, Войнилівський).

08.00 -  Свята Літургія в храмі Св. Свящн. Йосафата м. Бурштин. Благословення прочан. Процесійний вихід паломників пішою прощею із Бурштина до Крилоса (деканати: Бурштинський, Букачівський, Більшівцівський, Галицький, Рогатинський, Черченський).

16.00 - Зустріч паломників в Крилосі (реєстрація паспорта паломника).

17.00 – 19.00 Представлення програми «Вірність. Жертва. Місія» з нагоди 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата.

19.00 – 22.00 Сповідь (навколо храму).

19.00 – Перекуска (мальтійська служба).

20.00 – Молебень до Богородиці. Похід до Княжої криниці та освячення води для паломників.

20.50 – Виконання пісні-гімну до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої.

21.00 – Вечірня. У часі вечірні урочисто виносять для почитання Чудотворну ікону Матері Божої, до якої прикладаються паломники.

22.30 – Наука про історію ікони. Молитви на оздоровлення.

23.00 - Акафіст до Богородиці.

6 серпня

23.30 – 02.00 – Нічні чування перед Церквою (провадить семінарія).

02.00 – 06.00 – Євангелізаційно-мистецька програма для молоді (молодіжна комісія).

06.00 – 07.30 – Прибуття прочан (паркування автобусів).

07.30 – 11.00 – Сповідь прочан (на оборонних валах).

07.45 – Утреня.

08.45 -  ЗУСТРІЧ БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА СВЯТОСЛАВА.

09.00 – АРХИЄРЕЙСЬКА БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ. БЛАГОСЛОВЕННЯ ПАТРІАРХА ТА УДІЛЕННЯ ПОВНОГО ВІДПУСТУ ПАЛОМНИКАМ НА ЗАВЕРШЕННЯ ПРОЩІ.

11.00 – 13.00 – прочани приклоняються до Чудотворної ікони та за бажанням відвідують відновлену Хресну Дорогу, Княжу криницю, чудотворне джерело Св. Франциска, Музей історії Галича (митрополичі палати).

 

Замкова гора

Замкова гора є головною ландшафтною домінантою сучасного Галича. Колись на ній був замок, у плані трикутної форми. Він охоплював площу 1,7 га, мав дві тераси на різних рівнях: верхню – 0,4 га та нижню – 1,2 га, на три боки спадають стрімкі природні схили. З південної сторони замок відтинається оборонним ровом шириною 30 м і глибиною 7 м. Культурний шар тут сягає понад 8 м товщиною.

Як свідчать історичні джерела та видно на гравюрах, на території колишнього замку і на валах, що його оточували, ніякої деревно–чагарникової рослинності не було. Весь замок, стіни й оборонні вали були чистими, добре проглядались, аби ніякий ворог не міг там сховатися. Єдине, що було дуже добре зроблено нашими предками – це закріплені трав’яною дерниною схили (щоб не осувались). Напевно, деревно–чагарникову рослинність, яка тільки з’явилася, зразу ж вирубували.

Внаслідок нападів турецько-татарського війська замок був декілька разів зруйнований, потім знову відреставрований. З середини ХVІ –ХVІІ ст.  замок знаходиться в напівзруйнованому стані. Крім того, зірвалась частина гори, на якій він стояв, бо був занедбаний: поросли дерева. Про цей факт згадує в своїй книзі Хмельовський (1754 р.). Очевидно, дерев, якими поросли схили замку, ніхто не садив, вони залишилися від колишніх грабово–дубово-букових лісів, які оточували вали замку. Їх насіння  занесло сюди вітром, чи якимось іншим чином, і воно тут проросло.

У 1932 р. Станіславський воєвода видає розпорядження заліснити Замкову гору і частину під’їзної гори до неї з боку м. Станіслава. Роботи з заліснення проводились з 1932 по 1934 р. Висаджувались дерева: дуб червоний, ялина звичайна, акація біла, акація жовта, сосна Веймутова. Всього було обсаджено 18 га площі на Замковій горі, 17 га території при в’їзді до неї з м. Івано-Франківська.

Під час Другої світової війни частина цих дерев була знищена.

Теперішній рослинний покрив території Старостинського замку сформований хаотично. Серед існуючих дерев переважають: бук лісовий, граб звичайний, клен гостролистий, клен татарський, липа дрібнолиста, дуб череватий, акація біла, горобина звичайна, а  на південно-західних схилах замку (з боку вул. Ярослава Осмомисла) – плодові дерева: сливи, черешні, яблуні.

Трав’яний покрив на заліснених ділянках і на відкритих схилах різноманітний. На південному схилі верхньої тераси можна знайти багато видів лікарських рослин. Основна проблема сучасної Замкової гори – заліснення її схилів, які в наш час катастрофічно сповзають (внаслідок вітрової, водної ерозії грунту).

Королівка

Навпроти Замкової гори знаходиться урочище Королівка. Ця назва топонімічна. Адже королівський титул носив Данило Галицький та його внук Юрій Львович. Ймовірно, на Замковій горі обладнали його резиденцію князі з династії Романа Мстиславовича, тому й прилегла до гори територія носить королівський титул.

Урочище покрите лісом. Взагалі 18% території сучасного Галицького району займають ліси, здебільшого листяні. Основні лісоутворюючі породи – граб, дуб, бук. В урочищі знаходиться пам’ятка археології – поселення Галич – І пізнього палеоліту (25 тис. років), її виявили в кар’єрі 1980 р. місцеві будівельники. Під час досліджень верхньопалеолітичної стоянки 2000-2001 р. виявлено залишки вогнищ, звалище кісток мамонта. Можна тільки уявити, як давні люди стежили за стадами мамонтів, які приходили у долину Дністра до водопою. Вибравши найзручніше місце, мисливці організовували успішне полювання на звіра. Розчленовані туші мамонта приносили на стійбище, де їх обробляли. Причому у складі фауністичного комплексу в стоянці Галич І майже 90% домінує мамонт (в інших стоянках переважав північний олень), вогнище стоянок накладались одне на друге.

Поблизу лісу «Королівка» знаходиться пам’ятка природи місцевого значення – водойма «Старе корито». Територія Галицького району налічує 9 пам’яток природи місцевого значення і дві пам’ятки природи загальнодержавного значення («Касова гора», р. Лімниця з прибережною захисною смугою 100 м).

Раніше ріка Дністер в околицях Галича пливла численними меандрами. Пізніше русло її значно вирівнялось. Дністер підсунувся ближче до гори св. Станіслава та наблизився дещо до Замкової гори, віддаляючись одночасно від передмістя Запаркання. Залишились лише вздовж берегів каблукувато витягнуті сліди старого русла. Згідно з реєстром природно-заповідного фонду України в 1972 р., водойма «Королівка» оголошена пам’яткою природи місцевого значення. В даний час, звичайно, живлення водойми не зв’язане з рікою Дністер, а відбувається за рахунок джерел та поверхневого стоку. Площа водойми 2 га, основна її цінність – вода в ній придатна до вживання (питтєва).

«Старе корито» - місце нересту цінних видів риб: щуки, лина, красноперки, плотця, коропа. Добре себе тут почувають в’юни, плітки, окуні, карасі. Гніздиться тут багато водних птахів: крячки, водяні курочки, крижень, болотяний лунь, різні види очеретянок. На водойму часто залітають сіра та мала біла чапля, озерні мартини, добре себе почуває маленька пташка – ремез). Звичайно, багата і флора водойми: латаття біле, глечики жовті, рогіз широколистий, аїр болотний пахучий (татарське зілля), сусак зонтичний, водяний горіх плаваючий, реліктовий вид, червонокнижний (в Україні відомо всього 30 місць його знаходження). Жовті глечики з’явились на нашій планеті 25-30 мільйонів років тому, а водяні лілії у два рази старші. Назва цілого сімейства походить від слова «ніфма» - маленька богиня (К. Ліней).

Права сторона водойми досить стрімка і покрита лісом майже до самого водного дзеркала. Це створює своєрідний мікроклімат у самій водоймі і навколо неї.

Як оповідають старожили міста Галича, в стрімкій горі, що височить біля водойми, було дуже потужне джерело, вода з нього лилась, утворюючи водоспад. Ще в княжі часи тут були купальні (дерев’яні настили ярусами), одна з них – біля водоспаду. Князі в літню теплу днину приходили сюди купатись в чистій джерельній воді. Можливо, звідси й пішла назва всієї місцини «Королівка». Внаслідок нерозумного втручання (декілька років проводилось поглиблення водойми) – відбувся зворотний процес – водойма стала ще мілкішою. Землі навколо водойми – городні ділянки. Добрива, отрутохімікати забруднюють її.

Вглиб лісу веде так звана королівська дорога. Біля лісу і в ньому є багато плазунів і земноводних. Це трав’яна і ставкова жаби, квакші, тритон гребінчастий; гадюка звичайна, вуж звичайний.

В теперішньому лісі «Королівка» трошки вище на горбі знаходилось городище «Над Королівкою», про це свідчать системи укріплень. А ближче до р. Дністер розміщувалось городище «Волослав’є» (за Л. Чачковським). За княжих часів тут були якісь рільничо–промислові заклади, призначені для потреб княжого двору, а крім того – для забезпечення твердині провіантом в часи облоги. А стара назва пасовища Волослав’є наводить на здогад, що в давнину тут випасали стада волів, які необхідні були на випадок облоги твердині (як провіант).

Марія Дмитрук,

Надія Мельник,

Олександр Сватик

11 липня в рамках Літньої школи журналістики «День»-2017, позаштатний кореспондент видання, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександра Кльосова відвідала Національний заповідник «Давній Галич». Результатом робочого візиту молодої журналістки стала публікація цікавої статті у рубриці «Історія та «Я»» всеукраїнської щоденної газети «День» про історичну спадщину Галича. «Земля процвітала і множилася в людях…» саме такий літописний фрагмент, що описує період правління галицького князя Ярослава Володимировича «Осмомисла» (1153–1187), О. Кльосова обрала для заголовку своєї публікації адже своєрідний заклик минулих століть до процвітання та добробуту неабияк актуальний для нашого сьогодення.

Ознайомитися з текстом статті можна на офіційному сайті газети «День».

https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/zemlya-procvitala-i-mnozhylasya-v-lyudyah

Ці слова належать художникові-шістдесятнику Богданові Готю (1939-2005 рр.). Митець сказав їх, наче виправдовуючись за песимізм у своїй творчості. За сприяння о. Юрія Новицького, адміністратора парафії Катедрального собору Святого Воскресіння УГКЦ м. Івано-Франківська, в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» демонструється 50 робіт художника. 19 липня відбулось відкриття мистецької виставки Богдана Готя, присвяченої року УПА в Україні.

Як наголосив завідувач науково-освітнього відділу Ярослав Поташник, ім’я Богдана Готя довший час не було відоме в мистецьких колах, за життя художника не відбулось жодної виставки його творів. Лише після смерті митця, в 2011 році, в Музеї мистецтв Прикарпаття вперше демонструвалось близько 30-и робіт Б. Готя, а наступного року відбулась виставка в Івано-Франківській організації Спілки художників України. Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи Семен Побуцький зауважив, що нелегким було життя митців у 60-і роки ХХ століття, але талановиті люди «втікали» у свою творчість, щоб зберегти таким чином свою ідентичність.

Власне, і Богдан Готь прожив нелегке життя. Народився майбутній художник 6 серпня 1939 року в Ходорові на Львівщині. Повоєнне дитинство було важким – хлопця ростила мати, бо батько пропав безвісти під час війни. Навчався в Ходорівській школі. Багато читав, займався самоосвітою. Працював на гірничому комбінаті у Новому Роздолі. У Ходорові мав друзів, для яких Україна була сенсом життя. Серед них брати Горині, В. Турчин та інші. У 1969 р. Богдан Готь вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Студентське життя було особливе, розпочалися виклики до КДБ. Вів спартанський спосіб життя, загартовувався, бо знав, що може чекати на тих, хто українець за духом.

По закінченні інституту Б. Готь працює в Івано-Франківську головним художником рекламного комбінату. Разом з ним виконували монументальні роботи, оформлення об’єктів в обласному центрі, Калуші, Яремчі, Долині Опанас Заливаха, Орест Заборський, Михайло Стецик та інші. Пізніше викладав в училищі, працював сторожем. Самозаглиблений і небагатослівний, глибокодумний і працьовитий, він не вмів кривити душею.  Мізерна пенсія, скрута, майже безвихідь і передчасна смерть. Однак життя художника не закінчується його смертю. Це твердження справедливе щодо тих, чия творчість зазнала випробування часом. Воно стосується і мистецтва Богдана Готя.

На сьогодні відомо близько сотні малярських творів Богдана Готя в Івано-Франківську, велика частина творчого доробку є у приватних збірках на Львівщині. Загалом його творчість можна означити як український романтизм, що був характерний для художників з когорти шістдесятників. Роботи Б. Готя передають його непростий внутрішній світ, вони драматичні, інколи навіть трагічні, але попри це життєстверджувальні. Він малював, як жив, і жив, як малював. Україну любив усім своїм зболеним серцем.

Любов Бойко.

5-6 серпня 2017 р. в с. Крилос (Національний заповідник «Давній Галич»)

відбудеться Всеукраїнська Патріарша проща

до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої,

присвячена 100-літньому ювілею об‘явлень Матері Божої у Фатімі

Фільм Тараса Химича «Король Данило» – це новий унікальний проект, який преса вже охрестила першим історичним бойовиком про єдиного короля Київської Русі Данила Романовича, який вперше був визнаний Східною та Західною церквами, як одностайний правитель найбільшої у середньовіччі території з найбагатшими природними ресурсами та досконалою системою правління.

19 липня, 2017

«Файне місто Тернопіль»

У Вікіпедії ми відшукали понад сімдесят назв українських літературних об’єднань, які існували у різні історичні періоди, але найактивніше формувались на початку та наприкінці ХХ століття. Такими були виклики тих часів. Знайшли ми серед них і об’єднання «Митуса», що діяло у 1921 -1922 рр. і об’єднювало західноукраїнських письменників В. Бобинського, О.Бабія, Р. Купчинського, Ю.Шкрумеляка та  Л. Лепкого. Літературний гурт із такою назвою діяв у Львові, а  його літератори присвятили себе боротьбі за свободу та незалежність України.

Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам'яті народу. Для митців співець Митуса став символом незнищенності поетичного слова.

Минули роки і уже не у славному Львові, а в давньому Галичі виникло літературно-мистецьке об’єднання «Нащадки Митуси». Назва більш ніж символічна. А почалося воно з  літературної сторінки «Акорди Митуси», яка багато років періодично друкувалась у районній газеті «Галицьке слово». Через її горнило пройшло багато місцевих авторів. Для окремих захоплення літературою було тимчасовим явищем, для інших стало складовою  усього життя. Пропоновані тексти постійно і виважено редагувала редактор відділу Любов Бойко. Потім була газета «Дністрова Хвиля», де уже сторінка називалась «Нащадки Митуси».

Йшли роки. Сито часу відсіяло «тимчасові літературні елементи» і залишило вкупі когорту одержимих поетичним словом людей, котрі і стали основою «Нащадків Митуси», які офіційно прописалися у Галицькій бібліотеці з 2006 року.  Це Любов Бойко та Григорій Витвицький з Галича, Марія Букавин, Семен Возняк, Володимир Наконечний, Віра Катрич із Бурштина, Лідія Українець з Більшівців, Ольга Візнович із Залукви,  Омелян Ліуш з Кінашева, Іван Драбчук із села Сільця, що у Тисменицькому районі. Треба  сказати, що зібрались різні за професіями люди: журналісти, вчителі, лікарі, які постійно відчувають потребу творити. Протягом  існування цього об’єднання було проведено  сотні зустрічей, круглих столів (до речі, стіл у Галицькій районній бібліотеці, де зазвичай збираються ці автори, й справді круглий), презентацій, обговорень новинок літератури. Було чимало й виїзних засідань.

За час спільної праці упорядковано два збірники: «Нащадки Митуси» (2006 р.) та «Муза не мовчить» (2016 р.). Упорядником і літературним редактором обох збірок була невтомний керівник «Нащадків Митуси», журналіст і письменниця з багаторічним стажем  п. Любов Бойко. В творчому доробку авторів – чимало поетичних збірок та прозових творів. Зокрема Л. Бойко є автором поетичної збірки «Пелюстки» та книг прози «З мережі часу» та «Життя прекрасне» (обидві вийшли під псевдонімом Любомири Долішньої), Григорій Витвицький видав три збірки поезій – «На своїм полі», «На межі тисячоліть» та  «За Христовими слідами», Марія Букавин – автор збірки поезій «І радість, і сльоза моя», а Лідія Українець – «Я українка».  Ольга Візнович має у своєму доробку збірки «Ти, Господь, моя надія» та «Ім’я, дароване тобі небесами», а Віра Катрич – книги  віршів «Первоцвіт» та «Гармонія душі». Іван Драбчук є автором чотирьох поетичних збірок: «Поезія зірок», «Білоцвіт», «Дощ осінніх яблук» та «На долонях землі», а Володимир Наконечний поки що однієї – «Все на світі від любові». Найплодотворнішими авторами серед «Нащадків Митуси» є Омелян Ліуш (збіки віршів «Мені наснились небеса» та «Гуси-лебеді летять», збірки пісень «Лунають пісні над Дністром», «Пісні рідного краю», «Наші шкільні свята», повісті «Таємне стає явним») та Семен Возняк, який видав десяток поетичних книг: «Туга і любов», «Живи, народе мій», «Хвала життю», «Сонети», «Мамина зоря» та інші.

Зрозуміло, що вірші  місцевих поетів є різними за формою та  способом вираження, є прості для сприйняття, а є такі, що наповнені філософським змістом. Усі автори талановиті по-своєму і в цьому неабияка цінність усього написаного ними. Звичайно, що поетична вартісність їх творінь ще мусить пройти  випробування часом. Але вже сам факт, що  така кількість  авторів з давньої столиці Галицької землі і суміжних із нею населених пунктів об’єдналась, щоб підтримувати один одного, ділитися своїм доробком, радіти здобуткам побратимів і нести поетичне і прозове Слово до людей, є дуже важливим.

Треба відзначити, що свого часу у Любові Ярославівни Бойко було прагнення омолодити об’єднання. Час від часу вона залучала до нього нових авторів, але молодим на місці не сидиться, вони вчаться і працюють в Івано-Франківську, Львові, Києві. До речі, в одному з івано-франківських видавництв чекає на вихід у світ 3-ій випуск літературно-мистецького альманаху, в якому є доробки молодих галицьких авторів: Тетяни Мацкевіч, Оксани Онофришин, Надії Ополянки, Михайла Качанського, Олександра Мельника, Володимира Наконечного (син). Видання обсягом 180 сторінок, проілюстроване кольоровими репродукціями галицьких художників Ігоря і Петра Перекліти, Володимира Сірка, Романа Гургули, готове до друку. Необхідно лише профінансувати його.

На жаль, не обминули нас і втрати. У 2015 році відійшов у засвіти Григорій Витвицький, а минулого року раптово покинув сей світ закоханий у життя Омелян Ліуш. Втрати непоправні, але вони приходять до нас і мусимо їх прийняти. Шкода, що ці талановиті люди уже не напишуть своїх недописаних віршів, адже в кожного з поетів є чимало творчих планів.

Потужне енергетичне поле Галича завжди притягувало до себе митців пера. Варто нагадати, що в ореолі його слави сяють поетичним талантом зорі поетів Степана Пушика та Ярослава Ткачівського з Викторова, Галини Турелик із Бурштина, Віри Багірової та Ірини Дибко-Филипчак із Більшівців. Можливо, саме тому в цьому  давньому осередку культури  у новітні часи й утворилося Галицьке літературно-мистецьке об’єднання. Його феномен ще мусять розгадати наступники. Вони і проаналізують усе написане теперішніми «Нащадками Митуси». Ми ж переконані, що інформація про це об’єднання вартує не тільки статті у Вікіпедії, але і доробки галицьких авторів мають  по праву увійти до   літератури рідного краю.

Іван ДРАБЧУК

Наукові працівники відділу фондів Національного заповідника «Давній Галич» взяли участь у науково-практичному семінарі «Цифрові технології в музейній справі», що відбувся цими днями у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського у Коломиї.

Семінар проходив за програмою інформаційно-навчальних заходів з питань оцифрування історичного, культурного та наукового надбання, що зберігається в архівах, музеях, бібліотеках та приватних зібраннях, за участю заступника директора з розвитку інформаційно-комп’ютерних технологій Спеціалізованого Центру БАЛІ, заступника голови технічного комітету стандартизації України «Інформація і документація» міста Києва Ольги Баркової.

Перші сесії  семінару відбулися в квітні та червні цього року в Києві та Одесі. Під час зустрічі були  обговорені питання цифрової трансформації музеїв, представлені матеріали у форматі презентацій, запропоновані рішення щодо цифрової паспортизації та онлайнової репрезентації фонду, створення цифрового музею.

Юрій Мусякевич

Сторінка 1 з 66

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:6761

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:13359

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:5889

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:5913