Музей караїмської історії та культури

Експозиція музею знайомить відвідувачів із релігійними та культурними традиціями караїмів, суспільним та побутовим життям караїмської громади Галича. Караїми - невеликий тюркомовний народ, представники якого сповідують караїмізм.

У науковому світі суперечки про походження караїмів не вщухають і сьогодні.

Початки їх історії сягають середини VІІІ ст. н. е. - часу, коли у Багдаді, на території сучасного Іраку (тодішнього Аббасидського халіфату), почав свою релігійну проповідь Анан бен Давид. Ця людина очолила доволі розповсюджений опозиційний рух в іудаїзмі, суттю якого було заперечння авторитету Талмуду. Талмудом називають пізніший додаток до Старого Заповіту, який об'єднує усні доповнення та тлумачення рабинів. У середні віки Талмуд став основним законоположенням ортодоксального (рабанітського іудаїзму), основою єврейської освіченості, його вважали "усною Торою", тобто книгою, за авторитетом практично рівноцінною "письмовій Торі", або П'ятикнижжю. Протест проти засилля рабинату та самого Талмуду виявився у формі закликів повернутися до чистого старозавітного вчення. Окрім заперечення Талмуду, прихильники Анана наслідували проголошений їхнім учителем принцип буквального тлумачення Святого Письма, а також відрізнялися від решти євреїв ("талмудистів" чи, інакше, "рабанітів") цілим рядом релігійних практик і традицій.

 

Перший зал

Окрім заперечення Талмуду, прихильники Анана наслідували проголошений їхнім учителем принцип буквального тлумачення Святого Письма, а також відрізнялися від решти євреїв ("талмудистів" чи, інакше, "рабанітів") цілим рядом релігійних практик і традицій: у святкуванні Шабату (Свята суботи), проведенні обряду обрізання, в законах ритуальної чистоти, допустимих ступенях родинної близькості при укладенні шлюбів, у часі проведення традиційних єврейських свят, в облаштуванні синагог (у караїмській традиції - кенас) та літургійній обрядовості.

Послідовники Анана звалися "ананітами", а дещо пізніше - Бене Мікра (Сини Закону). У ІХ ст. виникає термін "караїм" (форма множини від давньоєврейського "карай"), який відображає основну характеристику даного руху - шанування (чи, дослівно, "читання") Священного Письма (тобто старого Заповіту, чи ТаНаХ) як єдиного і прямого джерела релігійної істини. Звідси походить і назва вчення - караїзм чи караїмізм.

У даній частині експозиції представлено культові та обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїмського храму-кенаси. Тут ви можете бачити ризу та молитовний шарф газана, караїмського священнослужителя, його печатку та штемпель кенаси. Поряд - пам'ятна книга з кенаси, в якій записували свої враження гості, що відвідували Галицьку громаду. Книга розпочата 21 серпня 1926 року. В ній - записи членів караїмської конференції, що була присвячена виборам гахама (верховного священнослужителя) і запис самого гахама Серайї Марковича Шапшала, а також професора-тюрколога Ягелонського університету Тадеуша Ковальського (1934 р.), членів італійської антропологічної комісії 1934 р. на чолі з Коррадо Джіні; радянського вченого Кінесбая Мусаєва, який працював у Галичі над створенням граматики караїмської мови та багато інших цікавих записів.

У цій вітрині експонується згорток Тори. У кенасі зберігалися кілька згортків, які належали різним караїмським родинам, що могли дозволити собі замовити виготовлення понад 50-метрового рукописного пергаментного сувою.

Караїмський календар налічує 52 або 53 (у високосний рік) тижні, кожен з яких має свою назву, що походить від початкових слів певного розділу Тори. Під час суботнього Богослужіння у кенасі читався відповідний до назви тижня розділ. Газан виймав з гехалу черговий згорток і виголошував, що сьогодні читається Тора такої-то родини, наступної суботи читали з іншого згортка і т. д.

Згорток Тори вдягався у два чохли - верхній та нижній, які називаються тора-упрак, та прикрашався хатасами. На одному хатасі читаємо: "Цей тас (піднос) пожертвувала кенасі святої громади Луцька (нехай береже її вічно Господь) пані Рахель (нехай живе довгі роки), дружина шановного Сімхи Луцького (хай збереже його Предвічний), у році 5543 (1783) ".

Поряд знаходяться яд - указка для читання Святого Письма та парохет - занавіска над гехалом-вівтарем.

У нижній вітрині - кідушні, тобто святкові, посріблені посудини у формі скляночок, ножиці для підрізання гнотів свічок та мезуза - молитва-оберіг, яку вішали при вході у житло.

Є тут і менори, які прикрашали прикрашали галицьку кенасу.

Далі представлено караїмські релігійні книги. Одна з них надрукована у Венеції в 1528 році. А в наступній вітрині - караїмські календарі. Караїми ведуть своє літочислення від створення світу. Цей відлік починається на 3760 років раніше від Різдва Христового. У них прийнята місячна календарна система. Рік триває 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Тож місячний рік коротший від сонячного на 10 днів, 21 годину та 12 хвилин. Місяць налічує 29 або 30 днів і починається з появою на небі молодика. Цей момент раніше визначався за допомогою спостережень, а тепер - з допомогою точних астрономічних розрахунків.

У верхній вітрині міститься фото гехалу - своєрідного вівтаря з галицької кенаси. Під час закриття храму він був таємно вивезений і схований у домі Сабіни Самуїлівни Зайончковської. У 1994 році гехал передали Євпаторійській громаді. А з 1999 року він знаходиться у Малій кенасі Євпаторії. Чотириметровий дерев'яний різьблений вівтар складається з трьох частин. Основа його містить дохан - стіл для читання, на зворотному боці якого зберігся напис, що засвідчує дату та місце виготовлення вівтаря: 2.07.1914. Stanislav, а також ім'я майстра. Середня частина - арон гаккодеш (святий ковчег) - є най­більшою і служить сховищем згортків Тори. Дверцята ковчега приховані вівтарною занавіскою. Верхня частина увінчана короною і містить кілька написів-абревіатур.

Період Х-ХІ ст., який часто називають "золотим віком" в історії розвитку караїмського руху, ознаменований активною місіонерською діяльністю та поширенням іудаїзму в його караїмській інтерпретації далеко за межі Багдаду та Персії. Караїмські громади виникають в Палестині (з центром у Єрусалимі), Єгипті, Іспанії, на Кавказі та у Візантії.

Найбільш дискусійним залишається питання появи караїмів на території Східної Європи, тобто у Криму, а згодом у Литві та Польщі. Одна з версій пов'язує формування караїмського етносу з Хазарським каганатом, вважаючи караїмів нащадками хазарів або ж одним із племен, що входили до складу каганату.

Існує інша думка, яка стверджує, що караїми з'являються у Східній Європі вже у післяхазарський час, прибувши до Криму з Бухари та Черкесії разом із татарськими ханами. Виходячи з того факту, що караїми відомі як талановиті купці та ремісники, припускають, що вони потрапили на Кримський півострів разом з іншими купцями та ремісниками, що були необхідні татарам для підтримання економічного стану Золотої Орди.

Так само дискусійним залишається й питання про появу караїмів у Галичі. Караїмська традиція пов'язує цей прихід із часом князювання Данила Романовича і розповідає, що у 1243 році князь Данило під час переговорів з ханом Бату вів розмови про дозвіл на міграцію з Криму караїмів. У 1246 році 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа та Кафи вийшли з півострова і поселилися в Галичі, отримавши привілей від Данила. На цій підставі можна вважати, що караїми з Криму утворили в Галичі свою колонію в середині ХІІІ ст.

Однак існує й інша думка, яка відносить появу караїмської громади у Галичі до ХV ст. У будь-якому випадку достовірні відомості з історії цієї колонії належать до ХVІ ст., коли про неї починають згадувати в документальних джерелах. У 1578 році король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв. Згідно з цим привілеєм, галицькі караїми мали право вільної торгівлі нарівні з іншими мешканцями міста, право продукування та продажу горілки, але на своїй вулиці і т. ін. Цей привілей був підтверджений у 1590 році Сигізмундом ІІІ і в 1666 році Яном Казимиром.

Зі встановленням у Галичині австро-угорської влади (1772 р.) караїми Галича звернулися до уряду з проханням про поліпшення їх умов. Уряд зменшив податки, якими обкладалися караїми і зрівняв їх у правах із християнами. Караїми торгували худобою, воском, сіллю та займалися землеробством. До 70-х років ХІХ ст. їх не брали на військову службу, а потім вони служили виключно в санітарних загонах.

У наступному залі можна ознайомитися з історією караїмської громади у ХХ ст.

Другий зал


Караїмська громада Галича ніколи не була дуже великою, але у ХХ ст. її чисельність різко скоротилася. Якщо на початку минулого століття у Галичі проживало 167 караїмів, то сьогодні їх залишилося лише двоє. Серед причин - епідемії тифу та холери, численна міграція під час та після ІІ Світової війни, причому, здебільшого, молодих караїмів. У повоєнний час у Галичі залишилися переважно караїми старшого віку, і поступове зникнення громади стало, таким чином, неминучим процесом.

Період між двома світовими війнами позначений активним розвитком культурного та громадського життя караїмів Польщі та, зокрема, Галича. Об'єднання Польщі посприяло зближенню та співпраці Галицької караїмської громади з громадами Трок, Вільно та Луцька.

У 1919 році обрано правління громади та затверджено її статут. У 1925 році після десятилітньої перерви знову відкрито караїмську парафіяльну школу.

У 1934 році було вирішено збудувати Народний дім, який став центром громадсько-культурного життя. При ньому існувала бібліо­тека, працювало Товариство караїмської молоді "Відродження", яке очолював Ібрагім Самуйлович, та Товариство караїмських жінок, кероване Сабіною Новахович.

У цьому залі можна побачити речі та документи, які засвідчують професійну зайнятість членів Галицької караїмської громади, а такожі - свідоцтва про народження, про шлюб, шкільні свідоцтва, посвідчення та інші особисті документи.

Тут представлено караїмські періодичні видання, які виходили в першій половині ХХ ст. у Луцьку, Вільно, Москві. Це "Mysl karaimska", "Karaj awazy", "Караимская жизнь". Галицькі караїми були активними дописувачами цих часописів, і життя громади постійно висвітлювалося на їх сторінках.

У повоєнний час громадське життя караїмів занепадає. Радянський режим, який проповідував атеїзм та нівелювання національних особливостей, на початку 60-х років закрив, а у 1985 році зруйнував караїмський храм-кенасу.

У 2000 році караїми Галича увійшли до Всеукраїнської асоціації кримських караїмів "Кримкарайлар" як Галицька територіальна громада у складі восьми чоловік. Документальне підтвердження цієї події знаходиться в одній з вітрин.

Крім того, у цьому залі є чимало речей, які безпосередньо пов'язані з караїмськими обрядами і які частково ілюструють підготовку до святкування Пасхи.

Загальні правила релігійних обрядів зобов'язують дотримуватися свят. Караїми відзначають основні свята, встановлені Старим Запо­вітом і тісно пов'язані з річним циклом та осілим землеробським життям. Щотижневий день відпочинку припадає на суботу. Святкують новий (молодий) місяць, Пасху, П'ятидесятницю, Свято Кущів, Новий рік, День прощення, Свято Есфірі.

Обов'язковим є дотримання постів.

Відзначання свят безпосередньо пов'язане зі встановленою у давнину календарною системою, згідно з якою доба триває від заходу до заходу Сонця, тому кожне свято починається і закінчується надвечір.

Одним із найважливіших свят є Пасха. Вона святкується в перший місяць релігійного року, в 14-й день місяця Нісан чи Авів, який повинен співпадати з початком весни. Свято триває 7 днів. Воно покликане нагадувати про звільнення євреїв з єгипетського рабства. До настання свята очищують весь дім і весь домашній посуд від квасного, печуть опрісноки з неквашеного тіста, не кладучи в нього солі. Ці опрісноки їдять замість хліба увесь тиждень. Вони слугують спогадом того, що ізраїльтяни, гнані єгиптянами при виході з Єгипту, не встигли приготувати в дорогу квашеного хліба і були змушені пекти неквашене тісто, яке взяли з собою у вигляді опрісноків.

Під час Пасхальних свят користувалися окремим набором посуду. А для виготовлення тіста для пасхальних паляниць - тимбилу - призначалися дерев'яні ночви-тегіне. Замішували тісто за допомогою талки та кислер. Прикрашали тимбил зображеннями риб, зірок та квітів, які виконували дерев'яними інструментами - цемевіцами.

 

м. Галич, Майдан Різдва, 33.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:7016

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:13768

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6071

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:6152