Всеукраїнська Патріарша проща

до Галицької чудотворної ікони Матері Божої

3-4 серпня в с. Крилос (Давній Галич) відбулася Всеукраїнська Патріарша проща до Галицької чудотворної ікони Матері Божої, покровительки Галицького краю, присвячена 30-річчю виходу Української греко-католицької церкви з підпілля. Прощу очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

Вже традиційно в суботу вранці, після Божественної Літургії та благословення в дорогу, прочани з Івано-Франківська, Калуша, Бурштина вирушили до Крилоса пішим ходом. Також на прощу приїхала колона велосипедистів із Голині.

На прощі були присутні тисячі людей з Івано-Франківщини та інших областей. Прочани мали нагоду переглянути документальну стрічку «Ті, що вірні», побували на нічних чуваннях, які проводили семінаристи, взяли участь у цікавій мистецько-євангелізаційній програмі, яку підготувала Молодіжна комісія.

Більше сотні священників Івано-Франківської Архієпархії сповідали парафіян, котрі причастились та з Божої ласки отримали повний відпуст під час Архієрейської Божественної Літургії, яку в неділю, 4 серпня, відслужив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

30 років тому зусиллями світочів нашої катакомбної церкви вдалося зробити неможливе – УГКЦ отримала право вільно та привселюдно звершувати свою діяльність. Важливим кроком стала акція голодування греко-католиків у Москві. Тривала вона 5 місяців і викликала великий резонанс у Радянському Союзі та світі. Тодішня влада була змушена визнати права церкви. Власне, як зазначив у своїй проповіді Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук), серед тих, хто писав листа до Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, а також організував «парад Української греко-католицької церкви» на Красній площі в Москві, був і Митрополит Івано-Франківський УГКЦ Кир Володимир (Війтишин). Подвижники відновлення нашої церкви з довір'ям покладались на Боже милосердя, вірили, що Господь вислухає щирі молитви нашого народу. Тому так важливо в наш час мати глибоку віру, бо тільки вона рятує в хвилини розчарування, тривоги чи біди. Зауважу, що коли почалася Архієрейська Божественна Літургія, то була трохи похмура погода, часом накрапав дощик, та пізніше небо прояснилось, виглянуло сонце. Як пожартував Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, щирі молитви людей навіть хмари розганяють.

Відрадно, що разом з іншими прочанами на Крилоській горі були міністр Міністерства культури України Євген Нищук, нещодавно призначений голова  Івано-Франківської обласної державної адміністрації Денис Шмигаль, міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків та міський голова Львова Андрій Садовий.

Слід сказати, що до проведення Патріаршої прощі було залучено ряд організацій та установ. Митрополит Івано-Франківський УГКЦ Кир Володимир подякував організаторам, серед них і генеральному директору Національного заповідника «Давній Галич» Володимирові Костишину, за добре виконану роботу. Наукові співробітники установи провели цікаві екскурсії для тих прочан, котрі виявили бажання оглянути пам’ятки культурної спадщини Давнього Галича.

Любов Бойко

Степан Григорович Пушик відійшов у вічність у серпні минулого року. На могилу лягають червоні квіти, покладені шанувальниками його таланту. Втім його слово живе і сьогодні.

Він прожив 74 роки. А скільки встиг написати полум’яних віршів,незабутніх творів, від яких серце завмирає і наповнюється гордістю, що Україна має таких митців-титанів.

Поезія майстра слова надзвичайно яскрава і самобутня. У ній пульсує і промениться національний дух, вона випоєна живлющими соками рідної землі. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неї торкаються вірші цього поета. У них – пам’ять нашої історії та роду, українська духовна спадщина.

З усього творчого набутку автора були виділені певні твори та поезії, в яких простежується мотив пам’яті та любові, в інших – історія Галицького краю (галицька тематика) і його людей, гімн їхній величі, незборимості, гідності та любові до рідної землі. У них живуть воєдино злиті язичництво і християнство.

Справжня людина… Якою вона повинна бути? Степан Пушик,як людинолюб, палко закоханий у свій рідний край, закликав творити добро для людей. Його талант живила любов до Галича, до Галичини, бажання краще пізнати минуле свого народу. Саме через це постать Степана Григоровича заслуговує не тільки на добру пам’ять, але й на постійну увагу для ознайомлення і опрацювання його творчого доробку. Безперечно, і критики, і митці повинні сказати своє слово про цікаву особистість автора, проаналізувати його бачення світу, розкрити та відзначити вагомий внесок наукових досягнень Степана Пушика в сучасному літературознавстві, котрий сягнув глибин історичного минулого (дослідник української старовини), і визначити завдання, виконання яких допоможе розвитку української літератури та писемності. Наш великий  земляк-галичанин виявився унікальним вченим у сфері дослідження міфології слов’ян, фольклору та історії давнього Галича.

Людська душа…Вже така ж таємнича, як і оті зорі, вона така ж чиста, ніжна, добра. І прикро, що є люди, для яких людська душа просто як табличка множення. Перемножуються душі, губляться перли, і залишаються звичайнісінькі мідяки. Чи не боляче? Ще й як!

Літературна нива митця – чесна і трудна.Справді, славетний прикарпатець – один із небагатьох сучасних письменників, у художньому Слові якого живе народна Правда.

І чи не тому мені дуже близький і рідний  Степан Пушик? На мою думку, такого видатного письменника, дослідника української старовини та правдивого викладача-наставника я не зустрічала. Згадуючи його, я бачу людину, від якої віє душевною теплотою, щирістю і спокоєм. Таким він залишився у спогадах багатьох, хто його знав. Ціную улюбленого викладача не лише як поета, а й як людину. В моїй уяві постає він життєлюбом, гуманістом, закоханим у світ, непересічною, сильною особистістю. Та й самі людські риси – доброта, чесність, милосердя, щирість заслуговують найкращих спогадів. Очима його героїв я побачила дивний новий світ, завдяки йому навчилася думати, мріяти, бачити в душі звичайної людини прекрасне й світле.

Степан Григорович –  український поет, відомий земляк-галичанин, прозаїк, драматург, есеїст,фольклорист, літературознавець, журналіст, культурно-громадський діяч, кандидат філологічних наук (1991), професор кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені    В.Стефаника (2000). Заслужений діяч мистецтв України (2007). Член Національної спілки письменників України (1971) та Українського ПЕН-клубу (1989), Міжнародної асоціації україністів (1989), Наукового товариства  ім. Т. Шевченка (2000). Почесний член „Просвіти", Національної спілки краєзнавців України.

Дослідник постійно проводив паралелі між минулим і нинішнім часом, що дозволяє краще зрозуміти історію.    Зі сторінок збірки «Золотий Тік» перед внутрішнім зором читача постає уся історія України від найдавніших часів до сьогодення. Лише сам перелік імен, які згадуються поетом, зайняв би чимало місця, бо, здається, він не обминає нікого, хто вписав своє ім'я на скрижалях історії. З-поміж творів, що виділяються особливим пафосом і красою поетичних образів, варто назвати «Осмомисл і Чагрівна», «Іван Муха», «Підкова», «Ніч Марусі Чурай», «Олекса Довбуш» та інші.

Поет підносив версію історичного часу як зримого простору, де ліричний суб'єкт не сторонній спостерігач, а його дієвий учасник, творець історії. Минуле завжди живе в сучасному, воно не пропадає безслідно і не зникає назавжди, бо несе в собі вогонь безсмертної душі. Треба тільки хотіти побачити його в новітніх обрядах і в пристосованих до сьогодення звичаях і дійствах. Як професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника С. Пушик досліджував міфологію слов’ян, фольклор та історію краю. Цій темі було присвячене дослідження «Дохристиянський Галич», яке увійшло до відомої «Бусової книги».

Тому особливе місце у літературному доробку письменника займає «Бусова книга», яку він називав головною книгою свого життя. Вона повертає нас в долітописний період нашої історії. „Бусова книга. Історія, фольклор, міфи" - це дослідження Степана Пушика про слов'янську та праукраїнську міфологію. Зібраний за півстоліття матеріал синтезувався в оригінальну прозу завдяки поетичному світосприйняттю, добрим знанням народної поезії, фольклористичним експедиціям та мандрівкам її творця. А ще він простудіював чи не всі видання українського і слов'янського фольклору, записав сотні томів топонімів, творів усної народної творчості, викладав фольклор і міфологію у вишах Києва та Івано-Франківська, написав романи „Галицька брама" та „Страж-гора", створення яких так само вимагало серйозного знання історії, міфології, етнографії, зокрема літописів та давньої літератури.

Автор дослiджень з давньої української літератури, iсторiї, краєзнавства, мiфологiї,етнологiї та фольклористики, записiв фольклору «Українськi тости» (1997, 2002), «Приповідки почув, записав і видав Степан Пушик» (2010). Широкий резонанс викликали його наукові дослідження, зокрема «Славетний предок Кобзаря», «Криваве весілля на Каялі», «Слово о полку Ігоревім» і слов'янська міфологія. А ще він автор численних наукових статей з історії, краєзнавства, міфології, фольклористики.

Степан Пушик – різнобічний талант. Йому завжди було тісно в рамцях одного жанру чи однієї теми. Він охоплював своїм взором історико-міфологічну праслов’янську добу, кохався в «Слові о полку Ігоревім» і давньому Галичі, творив пісні, збирав фольклор. Треба сказати, що Степан Григорович – без перебільшення, останній великий фольклорист не тільки Прикарпаття, а й України, - писав новели, оповідання, бувальщини, повісті, романи. Його життя є найколоритнішим, найпристраснішим романом, який його автор писав усе життя.

Славетний земляк брав участь у міжнародних наукових конференціях, які відбувалися в Національному заповіднику «Давній Галич».

Автор передмов i пiслямов до видань творiв О. Стрiлець, Т. Мельничука,     Ю. Бундзяка, Б. Радиша, В. Колодія, О. Слоньовської, Б. Томенчука та iн.; упорядкував і видав творчу спадщину Ольги Стрiлець, книжку перекладiв письменникiв Новгородщини «Бiля Iльмень-озера» (1982). Записувач i видавець легенд, казок, пiсень i iнших жанрiв народно-поетичної творчостi, статей до енциклопедiй, перевидав «Народний калєндар» А. Онищука.

Степан Пушик – автор багатьох грамзаписiв музичних творiв, аудiо i вiдеозаписiв (альбомiв, клiпiв); автор тексту до музики танцю «Аркан», автор сценаріїв і ведучий у фільмах «Де біс каміння накидав», «Храм богів-велетів» (2008), брав участь у створеннi телефільмів «Тарасовi шляхи» (1978), «Червона рута», «Карпатське лiто» (1981), «Живе джерело» (1979) та інших,   есе  про          І. Миколайчука, В. Івасюка, Я. Барнича, І. Недільського.

Iнiцiатор проведення конкурсу на встановлення пам’ятника I. Франковi в     м. Iвано-Франківську, вiдкриття меморiальної дошки Д. Сiчинському у с. Вiкторовi, святкування 1100-рiччя Галича, надання статусу гiрських населеним пунктам західних областей України і інше. Вибранi твори С. Пушика видані у 6-ти томах, 7-ми книгах. Т. 1: поезiї, рубаї, лелітки-мiнiатюри, притчi (2004); Т. 2: поеми, пiснi, вiршi для дiтей, переклади, повiстi (2005); Т.3: роман, оповiдання (2006); Т. 4: роман, повiсть (2008); Т. 5: повiсть, есеї, нариси, науковi статті (2010); Т. 6: кн. 1 – Бусова книга (iсторичні дослiдження про праукраїнську мiфологiю); кн. 2: Бусова книга (2013). Автор низки окремих видань та записів фольклору.

Результати проведеного аналізу наукових праць свідчать, що, дійсно, титанічний внесок в українську літературу зробив Степан Пушик, наш великий сучасник, великий галичанин!

Друкувався в багатьох вітчизняних і зарубіжних збірниках, альманахах, часописах, газетах. Відкрив десятки скельно-печерних та інших дохристиянських святилищ, носіїв народної творчості. Більше двох сотень поетичних текстів лягли на музику найвідоміших композиторів. Серед них такі відомі митці, як О. Білаш, В. Івасюк, О. Гавриш, М.Гаденко, син Тарас. Без сумніву, поет-пісняр – співець гір наших, співець кохання!

Привабливість поезії славетного галичанина у майстерному володінні словом, емоційному і щирому вислові почуттів, глибинній синівській любові до рідного краю та України. Ці риси вокальних творів на слова поета привертають увагу сьогоднішнього покоління співаків, і засвідчують їх актуальність у вільній незалежній Україні. Степан Григорович Пушик так майстерно умів своїми творами передати красу людини, її доброту і високий розум! Утвердити думку, що любов до рідного краю є одним з невід’ємних складників духовності людини.Низький уклін зоряному серцю великого майстра!

Леся Шептинська

 

На фото: Степан Пушик і працівники Національного заповідника «Давній Галич» на Міжнародній конференції «Караїми Галича: історія та культура» (2002)

Шановні колеги !

30-31 жовтня  2019 року відбудеться наукова конференція «Галич і Галицька земля», присвячена 820-річчю утворення Галицько-Волинського князівства та 25-ій річниці від дня заснування Національного заповідника «Давній Галич».

Напрями роботи конференції:

- музеєзнавчий

- туристичний

- науково-освітній

- історично-філософський

- архітектурно-археологічний

- літературно-мистецький

Форми участі у конферкнції:

- очна: усна доповідь і публікація статей

- заочна: публікація статей

- вільний слухач

Вимоги до оформлення статей:

- обсяг поданих матеріалів 7-10 сторінок форматом А- 4, 14 кеглем з інтервалом 1,5, шрифтом Times New Roman;

- посилання в тексті слід супроводжувати цифрами у квадратних дужках, наприклад [3, 5], а список джерел подавати в кінці тексту;

- текст доповіді повинен бути вичитаним;

- максимальна кількість ілюстрацій (малюнків, світлин, іншої графіки) а також таблиць, схем, діаграм тощо не повинно перевищувати 8 позицій.

Інформацію про автора (авторів) необхідна вмістити перед заголовком дослідження без скорочень за таким алгоритмом: прізвище, ім’я (повністю), побатькові (повністю); науковий ступінь, вчене звання; посада й місце роботи – обов’язково (для непрацюючого пенсіонера – науковий фах); електронна адреса (за відсутності такої вказати поштову адресу); телефон (обов’язково).

Оргкомітет планує випуск збірника матеріалів після проведення заходу.

Тексти доповідей в електронному варіанті просимо надсилати до 1 вересня 2019 року на адресу: Національний заповідник «Давній Галич», вул. І. Франка, 3, м. Галич, Івано-Франківська обл., 77101. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Проїзд, харчування і проживання – за власний рахунок учасників конференції. Організаційний внесок – 200 грн.

Контактний телефон відповідальної особи – 0969692122 (Наталія Качковська).

 

 

Оргкомітет    конференції

11 липня 2019 р. минає 50 років, відколи в давньому Галичі почала діяти археологічна експедиція під керівництвом Вітольда Ауліха. З цієї нагоди в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся семінар, який провели спільно науковці установи та співробітники відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів).

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький привітав учасників семінару, побажав усім науковцям плідної праці, закликав вшанувати учасників археологічної експедиції, які, на жаль, відійшли у вічність, а також пригадати ті найважливіші дослідження, які, власне, засвідчили, що Галич був не просто столицею князівства, а своєрідним Брюсселем у середньовічній Європі.

З привітаннями до присутніх звернулася завідувач відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Наталія Булик. Вона зазначила, що історію нашої археологічної науки творять такі постаті, як А. Петрушевич, Й. Пеленський, Я. Пастернак, В. Ауліх.

Про перший рік роботи археологічної експедиції в Галичі в 1969 р., своє знайомство з видатним вченим Вітольдом Ауліхом, його дружиною Уляною Ярославівною розповів науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Василь Оприск. Він, зокрема, пригадав, що Вітольд Вітольдович до всіх звертався на «ви», навіть до дев'ятикласника, котрий допомагав при розкопках, бо вважав, що ніхто не давав права «тикати» іншій людині.

Це був людяний, висококультурний, вихований вчений-інтелектуал, – наголосив В. Оприск, додавши, що Вітольд Ауліх мав багато напрацювань, мріяв видати монографію «Галич і Галицька земля», але, на жаль, не зміг цього зробити.

Про археологічні дослідження княжого Галича, які збагатили науку, повідомив доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Національного університету «Львівська політехніка», науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ, кандидат архітектури Юрій Лукомський. Під час роботи архітектурного загону Галицької археологічної експедиції було виявлено 16 об’єктів культурної спадщини.

Доцент кафедри архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка», кандидат архітектури Василь Петрик наголосив, що Крилоська гора повинна стати повноцінним заповідником, адже там у землі зберігається ще багато невиявлених пам'яток, які чекають свого часу. Він пригадав, як працював в експедиції під керівництвом Вітольда Ауліха, котрий допомагав порадою і морально підтримував студентів.

Про ще одного учасника Галицької археологічної експедиції, дослідника Ігоря Коваля, його внесок в українську історію, розповів львівський науковець Тарас Романюк. Він запропонував систематизувати наукові набутки – дослідження, що стосуються Галича, і не тільки княжого періоду.

Молодший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» Олег Мельничук повідомив про археологічні дослідження на Подолі давнього Галича, під час яких було виявлено залишки сакральних споруд і жител мешканців, уламки кераміки та архітектурних деталей, металеві предмети, жіночі прикраси тощо.

По завершенні роботи семінару його учасники побували на екскурсії пам'ятками давнього Галича.

Любов Бойко.

Останніми десятиліттями відвідувачі Замкової гори в Галичі, виходячи до мурів твердині дорогою зі сторони колишньої цегельні, могли бачити на узбіччі пагорба масивну бетонну споруду (три площадки різного розміру у формі зікурату), а неподалік від неї ще кілька бетонних конструкцій меншого розміру. Дехто припускав, що це якісь невідомі пам’ятники і поховання, ще інші думали, що бачать рештки якихось недобудов. Докладної відповіді не можна було отримати…

Минули роки і дане питання зацікавило науковців. Дослідницька робота не була марною – зібрано матеріали в архівах, опитано нечисленних старожилів і тепер маємо достовірну інформацію щодо даного місця. За даними старшого наукового співробітника відділу охорони культурної спадщини НЗ «Давній Галич» Андрія Чемеринського, дана площа є місцем поховань воїнів Війська Польського, які загинули в боях з більшовиками, під час радянсько-польської війни у вересні 1920 р. В 20-30-их роках минулого століття кладовище було облагороджене, на кожному похованні встановлено бетонні хрести. Комплекс поховань складався з пам’ятного знака, який увінчував високий металевий хрест та 18 (19?) могил, розмежованих по центру алеєю.

В період радянської влади кладовище було зруйноване в першу чергу, оскільки тут спочивали ті, які захистили ціною свого життя Європу від більшовицького поневолення. Надмогильні хрести було знищено, також зрізано великий металевий хрест з пам’ятника. Місце поступово занедбувалося і забувалося його первинне призначення.

На даний час вдалося встановити 12 прізвищ полеглих, 6 залишаються невідомими. Польські воїни загинули 11 та 14-15 вересня 1920 року. За військовими званнями, тут поховані 1 підпоручник (еквівалент - молодший лейтенант) та 11 шереговців (стрільців). Десятеро з них воювали у складі 21-го піхотного полку, двоє у 36-му. В своєму бойовому шляху ці дві військові формації мали два протилежні моменти історії, пов’язані з Україною. Спершу, в 1919 р., коли українці та поляки, під час українсько-польської війни боролися за свою державність, дані полки були частиною війська неприятеля відносно армії ЗУНР; а вже у 1920 р. під час польсько-радянської війни, були складовою армії – союзника Української Народної Республіки.

Коротко про ці полки:

21-й полк піхоти «Діти Варшави» («Dzieci Warszawy»). Полк був сформований в листопаді 1918 року у Варшаві, прийнято присягу 13 грудня 1918 року. З січня 1919 р. один батальйон полку перебував на польсько-українському фронті, в околицях Рави-Руської, Белза та Яворова; інші частини воювали на польсько-литовському фронті.

В радянсько-польській війні брав участь у боях під Варшавою. Після розгрому більшовиків переслідував їх територією Галичини. 14 серпня 1920 р. полк форсував р. Дністер під Галичем. Формація повернулася у Варшаву з війни в квітні 1921 р.

36-й полк піхоти «Академічна Легія» (“Legija Akademicka”). Полк сформовано наприкінці листопада 1918 р. у Варшаві зі студентів Варшавського університету, Політехніки, Вищої господарської школи, Вищої торгівельної школи. Прийнято присягу 13 грудня 1918 року. З січня 1919 р. батальйони полку перебували на українсько-польському фронті, в околицях Рави-Руської, Львова, Рогатина, Бережан.

У радянсько-польській війні воював під Києвом та Житомиром. У Варшавській битві брав участь в боях під Оссовом. 9 вересня 1920 р. форсував р. Дністер під Галичем. Згодом відбуто ряд битв з більшовиками на Тернопільщині.

У звіті про бої під Галичем було записано: «відділи 16 бригади піхоти, 21 полк піхоти і 1/36 полк піхоти форсували міст під Галичем і розбили відділи 365 полку радянської піхоти…».

 

Подібні місця пам’яті є нагадуванням сучасникам про трагічні сторінки нашого минулого. Для вшанування полеглих, члени Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України та наукові працівники відділу охорони культурної спадщини НЗ «Давній Галич» у вільний від основної роботи час, наприкінці червня 2019 р., здійснили часткове прибирання території кладовища. Було викошено траву та прибрано гілля дерев, проте роботи залишається достатньо.

Зрозуміло, що українсько-польські стосунки мали багато драматичних моментів в своїй історії. І зараз, є певні проблеми щодо меморіальної роботи, які необхідно вирішувати двом сторонам. Важливим є те, що Україна і Польща на сучасному етапі міжнародних відносин знову союзники в боротьбі з російською загрозою…

 

Довідково.

Наприкінці XVIII – сер. ХХ ст. поляки у Галичі складали орієнтовно п’яту частину жителів міста і були другими за кількістю після українців. У 1870 у місті було 609 (19%) поляків, у 1890 – 998 (21%), 1910 – 1057 (21%), 1921 – 916 (27%), 1939 – 300 (6%).

Ініціативи щодо відновлення кладовища Війська Польського в Галичі озвучувалися місцевими краєзнавцями з 2011 року. Було зібрано необхідний фактаж, періодично здійснюється фотофіксація, підготовано схематичний план кладовища. Питання реновації території тричі обговорювалося з різними зацікавленими активістами та групами з польської сторони, проте далі домовленостей питання не було практично вирішено.

В квітні 2019 р. на території кладовища було встановлено пам’ятний хрест і інформаційну таблицю, які вперше знайомлять галичан і туристів з історією цього місця.

В 2020 р. відзначатиметься 100-річчя з часу розгрому більшовицьких завойовників під Варшавою, тому досить символічним і важливим було б відновлення цього кладовища у первинному вигляді.

 

Проміри на місцевості – Андрій Чемеринський

Комп’ютерна візуалізація – Володимир Козелківський

До працівників Національного заповідника «Давній Галич» завітав Михайло Вітовський, голова ради громадської організації «Галич «Майдан» та керівник Галицької організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Він подякував керівництву заповідника та всьому колективу за допомогу нашим бійцям, що воюють на сході України. На пам'ять усі сфотографувалися з прапором, привезеним з зони бойових дій і підписаним воїнами, що захищають нашу державу.

Напередодні Дня Конституції України в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки робіт учнів та викладачів Івано-Франківської дитячої художньої школи. Гості презентували картини, створені під час літнього пленеру «Галицькі краєвиди-2019», який відбувся у червні з ініціативи директора видавництва «Лілея-НВ» Василя Іваночка та за підтримки Національного заповідника «Давній Галич».

Юні митці і їх наставники впродовж кількох днів приїжджали з Івано-Франківська в Галич, оглядали пам'ятки княжої столиці, відтворювали найцікавіші з них у своїх роботах. Зокрема, на багатьох картинах зображені унікальні давньогалицькі святині – храм Святого Пантелеймона, Успенська церква, а також відтворений Галицький замок тощо. Напевне, всі учасники пленеру збережуть незабутні враження від зустрічі з нашою минувшиною, і в якому напрямку не працювали б вони далі, цей досвід є важливим.

Відкрив виставку завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Сотрудник галицької церкви Різдва Христового о. Володимир Кузюк зазначив, що українці – талановитий і духовно багатий народ. Священик поблагословив присутніх, побажав митцям реалізувати себе, розвивати той дар, який кожен має від Господа.

Звичайно, що творчість талановитих дітей підтримує професійний педагогічний колектив Івано-Франківської дитячої художньої школи, який очолює директорка Лілія Присяжнюк.

Від імені адміністрації Національного заповідника «Давній Галич» івано-франківським митцям подякував заступник генерального директора з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький.

Мине кілька років – і ваші роботи стануть безцінними, – сказав він, – адже ви зафіксували пам'ятку, місто в конкретний час. Кожна картина показує внутрішній світ художника, його любов до Галича, першої столиці України.

Заступниця генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Ірина Чернега та заступниця голови Галицької районної адміністрації Любов Гордійчук вручили грамоти і книжкові подарунки юним художникам, побажали їм стати відомими, не забувати про рідний край.

Завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк висловив сподівання, що такі пленери і виставки стануть традиційними, адже в околицях Галича є ще багато цікавих місць, чудових краєвидів, які чекають на митців, котрі відтворять на полотні їх красу.

Любов Бойко.

Однією зі значних проблем Галича є стан догляду за похованнями та дотримання постійного порядку на кладовищах. Особливо важливе це питання тоді, коли йде мова не тільки про сучасні кладовища, а про ті, які є давніми. Зважаючи на те, що у значної кількості похованих не залишилося нащадків, які б доглядали за цими місцями пам’яті – вони перебувають в досить занедбаному вигляді.

Перше, що кидається в очі при відвіданні кладовищ – високі трави та дикорослі чагарники і дерева, які щорічно поступово збільшують свою площу. Відповідно до «Правил благоустрою міста Галича» (від 09.03.2010 р. №23), якими кладовища визнані об’єктами благоустрою, місто мало б надавати їм більше уваги. Певні заходи здійснюються, проте потрібно проводити значно більше робіт – а це кошти і робоча сила…

Свого часу, за спогадами сучасників, кардинал Любомир Гузар, коли вперше після повернення з діаспори приїхав  на могили предків, відчув жах від того, настільки занедбаним виявилося кладовище. "Боже милий, невже не можна щось зробити, аби тримати те все в порядку?" - гірко промовив він і тут-таки сам пояснив це тим, що подібне ставлення до могил - це ставлення до самої пам'яті, до свого коріння: "Робилося все, аби людина забула, хто вона, звідки, аби втратила зв'язок зі своїм"…

Багатьом відомо, що на Галич-Горі, на старому кладовищі є окремий сектор поховань військовиків Першої світової війни (захоронення 1915–1917 рр.). З огляду на цьогорічні погодні умови (численні дощі, а згодом тепло), на кладовищі виросли високі трави, а в окремих частинах самонасіялися саджанці дерев. На територію було важко зайти, оскільки висота трав в окремих місцях становила не менше 1 м. Потребою стало якнайшвидше прибирання кладовища з метою його очищення. Це необхідно було здійснити в короткі строки – насамперед, щоб запобігти поширенню рослинності, а також для того, щоб сюди могли зайти відвідувачі (дане кладовище в туристичній сфері вже є відомим і його часто відвідують як окремі особи, так і туристичні групи).

Це завдання на минулому тижні добровільно взяли на себе у вільний від основної роботи час члени Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України та наукові співробітники відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич». Впродовж двох днів вони за рахунок власних ресурсів (доїзди, придбання бензину та масла, використання власних мотокос та іншого реманенту) здійснили прибирання території. Було викошено трави та обрізано самонасіяні деревця та чагарники. З кожним рядом очищених могил, кладовище набирало типового європейського вигляду.

Проте вже під час виконання цих робіт стало цілком зрозуміло – силами волонтерів виконувати подібні завдання буде досить важко. Успіх буде запевнений тоді, коли буде об’єднано зусилля в цій справі як органів місцевого самоврядування, так і всіх небайдужих громадян Галича. Прибирання потрібно здійснювати щонайменше двічі в рік – тоді вдасться утримувати територію чистою від чагарників і трав. Площа потребує обробки хімічними препаратами, які зупинять поширення бур’янів.

Багатьом відомо, що на даній площі поховані військовики різних національностей (первинно близько 500 осіб), в тому числі легіонери УСС. Дуже важливо, щоб дане місце пам'яті було збережене і щоб над ним здійснювалася належна опіка – це елементарні речі, які ми можемо виконувати як ті, що люблять своє місто; зрештою, як носії європейської культури.

До робіт може самостійно долучитися кожен – без очікування на проголошення акції – важливо бути готовим пожертвувати свій час і зробити корисну справу.

 

Довідково

Кладовище військовиків Першої світової війни на Галич-Горі є нововиявленою пам’яткою історії. Прибирання та благоустрій його території

не носять постійного характеру, здійснюються неперіодично і залежать від ініціативи окремих осіб або громадських організацій, іноді відбуваються за підтримки міської влади.

Перші прибирання території кладовища були проведені окремими активістами в 2011 р. Найбільше робіт було виконано в ювілей сторіччя завершення Першої світової війни (2018 р.). В цей рік тут працювали незалежно один від одного представники Галицької районної організації учасників АТО, працівники Національного заповідника «Давній Галич», волонтери проекту «Велика війна: поховання та історична пам’ять». Серед іншого було відновлено вхідну браму та частково огорожу.

В 2019 р. на території було встановлено анотаційний стенд. Цього ж року полеглих вшанували учасники міжнародної делегації в складі представників України, Угорщини, Польщі та Словаччини.

Андрій Чемеринський

Упродовж другої декади червня учні Івано-Франківської художньої школи за підтримки видавництва "Лілея-НВ" та

Національного заповідника "Даній Галич" провели літній пленер "Галицькі краєвиди - 2019".

Юні митці отримали унікальну можливість познайомитися з багатою історико-культурною

спадщиною Галича та спробували відтворити найцікавіші місця княжої столиці у своїх

роботах. Відтак, напередодні Дня Конституції України пленерні роботи івано-франківських

художників-школярів будуть представлені для громадськості у Картинній галереї заповідника.

У читальному залі Галицької районної бібліотеки відбулися літературні читання «Художній дивосвіт Марка Черемшини» (до 145-річчя від дня народження письменника). Бібліотечні працівники та співробітники Національного заповідника «Давній Галич» змалювали літературний портрет Марка Черемшини, проаналізували кілька досліджень про письменника, зачитували уривки з його творів.

Про життєвий і творчий шлях українського письменника, автора трьох збірок новел, громадського діяча розповіла Богдана Кривоніс. Марко Черемшина (літературний псевдонім Івана Юрійовича Семанюка) народився 13 липня 1874 р. в селі Кобаки Косівського повіту в Галичині, котра на той час була частиною Австро-Угорської імперії. Закінчив початкову школу, Коломийську гімназію, а пізніше правничий факультет Віденського університету. Отримавши диплом адвоката, працював у Делятині, а згодом у Снятині, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою. Перші твори, опубліковані в 1899 р. у львівському журналі «Літературно-науковий вісник», засвідчили народження талановитого й оригінального письменника. Протягом двох років Марко Черемшина написав ряд оповідань на тему гуцульського життя. В 1901 році вони вийшли у Чернівцях окремою книжкою під назвою «Карби». Під час Першої світової війни письменник мешкав у рідному селі Кобаках, а по її закінченню повернувся у Снятин, де прожив до кінця життя.

Спогади дружини Марка Черемшини Наталі Карпюк-Семанюк проаналізувала Галина Петраш. Зокрема, у книзі розповідається про те, як молода вчителька познайомилася з набагато старшим роками, але молодим душею «хлопським» адвокатом. Г. Петраш також поділилася своїми думками про дослідження івано-франківського письменника Василя Бабія про «покутську трійцю». У книзі Яреми Гояна «Провісники» я знайшла цікаві відомості про першу зустріч Марка Черемшини з Іваном Франком у Відні та глибоке враження, яке вона справила на студента-правника Івана Семанюка (Марка Черемшину). Саме Великий Каменяр порадив початкуючому літераторові відійти від поезії у прозі і звернутися до життя і долі простого люду. Марія Венгрин ознайомила присутніх із невідомими фактами з біографії ювіляра, використовуючи краєзнавчу розвідку голови Івано-Франківської організації Національної спілки письменників України Євгена Барана. Тетяна Гусак доповнила цікавими деталями літературний портрет Марка Черемшини – «чистий, як душа українця», а також проаналізувала його новели, оповідання, казки, прочитала уривки з найбільш відомих творів. Марія Костик привернула увагу присутніх до окремих творів письменника, вміщених у збірках «Карби», «Село вигибає». Герої новел Марка Черемшини – селяни, працьовиті, духовно обдаровані, чесні, гостинні, але гноблені соціально і національно. Письменник ненавидів будь-яке насильство над людьми, любив свій народ, цінив його історичне минуле і мріяв про краще майбутнє для нього.

Любов Бойко.

Сторінка 1 з 68

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8685

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:16503

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7010

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7418