Відтепер обєкти Національного заповідника «Давній Галич доступні на всесвітньому туристичному інтернет-ресурсі ua.igotoworld.com. Відвідати сторінки можна за наступними посиланнями:

1. Музей історії давнього Галича https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69470_mitropolitchi-palaty-muzey-istorii-krylos.htm
2. Музей народної архітектури https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69479_muzey-narodnoy-arhitektury-prikarpatya.htm
3. Костел Більшівці https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69078_blagoveschenskiy-kostel-bolshovcy.htm
4. Галичина могила https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69476_kurgan-galichina-mogila-krylos.htm
5. Успенська церква Крилос https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/77103_cerkov-uspeniya-presvyatoy-bogorodicy.htm
6. Музей караїмів https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69145_muzey-karaimskoy-kultury-galich.htm
7. Національний заповідник «Давній Галич» https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/86259_zapovednik-davniy-galich.htm
8. Металевий міст через Дністер https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/77101_metallicheskiy-most-cherez-dnestr-galich.htm
9. Пам’ятник Данилові Галицькому https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/77021_pamyatnik-danilu-galickomu.htm
10. Храм святого Пантелеймона Шевченкове https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/65991_st-panteleimon-church.htm
11. Церква Різдва Христового https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69141_hram-rozhdestva-hristova-galich.htm
12. Княжа криниця https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/69472_knyazhiy-kolodec-krylos.htm
13. Майдан Різдва, Галич https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/414177_maydan-rizdva-galich.htm
14. Меч і Рало https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/414178_pamyatnik-mech-i-ralo-krilos.htm
15 Пам’ятний знак Дністровському судноплавству https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/414179_pamyatniy-znak-su
16. Успенський собор фундамент https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/414180_fundament-uspenskogo-sobora-krylos.htm
17. Галицький замок https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/77020_galickiy-zamok.htm

САМА ПРЕЗЕНТАЦІЯ -  https://ua.igotoworld.com/projects/krylos/

У Галицькій центральній районній бібліотеці відбулося засідання літературної вітальні «Джерело» на тему «Ольга Кобилянська: відома і невідома» (до 155-річчя від дня народження). Бібліотечні працівники М. Венгрин, Г. Петраш, Б. Кривоніс, читачі М. Костик, Л. Бойко, М. Сохан, Н. Сегін пригадали основні події з життя письменниці, проаналізували її творчість.

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Ґумора на півдні Буковини (територія сучасної Румунії) у родині дрібного службовця. Батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині й належав до шляхетного роду, який походив із Наддніпрянщини. Мати Ольги, Марія Вернер, була німкенею, але з любові до свого чоловіка вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до українського коріння.

Дитинство та юність майбутньої письменниці минули серед розкішної природи. Дівчина відвідувала початкову народну школу, де навчання здійснювалося винятково німецькою мовою – офіційною на той час у Буковині. І хоч Ользі довелося жити в німецько-румунському оточенні, а вдома звучала польська мова, батько подбав, щоб дочка приватно вивчила й українську. З народної школи Ольга перейшла до дівочої так званої «нормальної» школи, в якій навчалася лише до п'ятого курсу, оскільки для оплати подальшого навчання доньки в родині не вистачало грошей – ґрунтовну освіту важливо було дати насамперед синам. Але з таким станом справ Ольга не могла змиритися і продовжила навчання самостійно, ставши врешті однією з найосвіченіших жінок свого часу.

Перше оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини» було написане німецькою мовою. Проте згодом, після знайомства письменниці з Софією Окуневською і Наталею Кобринською, Ольга старанно опановувала закони рідної мови, хоч це давалось нелегко. Її повість «Царівна» високо оцінила Леся Українка.

У 1891 р. О. Кобилянська переїжджає до Чернівців, «серця Буковинської України», де житиме до кінця свого земного шляху (померла 21 березня 1942 р.). У будинку, де вона мешкала, зараз розміщений літературно-меморіальний музей. Ім'я письменниці було надано Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини. У 1973 р. відкрито музей письменниці в селі Димка, де вона влітку відпочивала.

Учасники літературної вітальні поділилися враженнями від прочитаних творів, зокрема таких, як «Людина», «Царівна», «В неділю рано зілля копала», «Аристократка», «Вальс меланхолійний», «Ідеї» тощо.

До речі, крім літератури, Ольга Кобилянська захоплювалася музикою, грала на різних музичних інструментах (навчилася грати на слух). Письменниця гарно малювала, мала добру пам’ять і могла декламувати твори із «Кобзаря» кілька годин.

Любов Бойко.

22 листопада 2018 р. м. Галич відвідав науковий редактор видання Академії наук України «Атлас історичних міст. Том 2. Галич», д-р історичних наук, професор Мирон Капраль (Львів).

Керівник академічного видання, присвяченого Галичу, зустрівся з членами авторського колективу з числа галичан, які є співавторами даної праці. Це наукові співпрацівники відділу охорони культурної спадщини та відділу археології: Володимир Козелківський, Ігор Креховецький, Тарас Ткачук, Андрій Чемеринський. Науковці ознайомилися з кінцевим варіантом макету спеціалізованого видання, картографічним матеріалом та гравюрами, які є складовими праці; обговорили дизайн графічного наповнення та текстовий зошит.

Науковий редактор видання проінформував членів авторського колективу про проблематику підготовки атласу, розповів про міжнародний досвід реалізації цього європейського проекту.

Також, д-р історичних наук, проф. Мирон Капраль окремо зустрівся з генеральним директором Національного заповідника «Давній Галич» Володимиром Костишиним та головою Галицької районної ради Павлом Андрусяком, яких ознайомлено з макетом видання та обговорено питання ймовірного співфінансування. Досягнуто попередніх домовленостей, які уможливлять друк цього важливого академічного видання ще до кінця 2018 р.

Андрій Чемеринський

У травні 2017 р. за ініціативою сл. п. Ярослава Поташника (тогочасного завідувача науково-освітнього відділу НЗ «Давній Галич») на історичних спорудах містах міста, які витримали кілька епох, різного роду перебудови та знищення, було встановлено оригінальні, виконані в сучасних матеріалах, двомовні (українською та англійською) інформаційні таблиці.

Зокрема, ними було прикрашено будівлі колишнього повітового суду, магістрату, ремісничої школи та інших. Даний захід був частиною програми Національного заповідника "Давній Галич", присвяченої ювілею надання місту магдебурзького права та 1120-літтю від першої згадки про Галич в угорських хроніках.

Ці споруди були знищені або перебудовані в період УРСР (для будівництва 9-поверхового житлового будинку в Галичі було знищено кенасу караїмів; римо-католицький костел перебудовано в Народний дім і т.д.) – проте тогочасні вандали бодай мотивували це суспільними потребами, «для добра трудящих».

Цими днями в Галичі було значно пошкоджено інформаційну таблицю на сучасному Народному домі (перебудова 60-их років ХХ ст. з римо-католицького костелу). Новітнім вандалам мотивація не потрібна, йдеться про типове злісне хуліганство…

Шкода, що зусилля науковців, спрямовані на популяризацію нашого минулого, не отримують підтримки і знищуються, адже всім громадянам міста мало б залежати на додатковому інформуванні про своє місто та його об’єкти; щоб муровані свідки минулого були впізнаваними. Але констатуємо те, що є – одні будують, інші руйнують…

Андрій Чемеринський

Свого часу Генріх Шліман відкрив Трою і таким чином довів її існування. Так само і давній Галич мусів дочекатися свого «Шлімана», щоб точно встановити місце його розташування. Адже слід Галича,  як і Трої, свого часу  загубився у віках. Багато істориків і археологів шукали історичний центр цього міста, але безрезультатно. І тільки у  другій половині тридцятих років ХХ століття галицький археолог Ярослав Пастернак науково довів, що дитинець княжого Галича знаходився у Крилосі. Він розкопав фундамент літописного Успенського собору, а ще віднайшов поховання його фундатора Ярослава Осмомисла. Тоді казали, що  «Ярослав відкрив Ярослава».

До свого великого відкриття археолог ішов усе життя. Вагоме значення у цьому процесі відіграли розкопки Празького граду. І якщо на місці розкопок княжий град Пржемиславичів був відновлений, то у Крилосі, де є усі можливості для відбудови «середньовічного міста», нікому і в голову не приходить це зробити. Можливо тому, що у нас немає державної політики у підтримці такої ідеї і немає волі до цього у великодержавних політиків. Інакше було у чехів, де  за підтримки президента Т. Масарика почалася відбудова Граду. Адже, на його думку,  «реставрація пам’ятників архітектури була важливою складовою частиною культурної політики ЧСР, питанням престижу держави». Але мова у статті не про це.

21 листопада, на велике релігійне свято Архистратига Михаїла, у конференц-залі Національного заповідника «Давній Галич» відбулася презентація книги про великого археолога. Вона має назву «Ярослав Пастернак – дослідник «Галицької Трої». Це спільна монографія, авторами якої є Ігор Коваль, Ганна Жолоб та Андрій Стасюк. Вийшла книга в Івано-Франківському  видавництві «Лілея-НВ», у бібліотеці журналу «Галич». Має видання 288 сторінок, є багатоілюстрованим. Тут мусимо зауважити, що, по-перше,  у книзі є чимало світлин, котрі публікуються вперше, а, по-друге, багато є таких, які зроблені самим Ярославом Пастернаком.

На презентації книги виступали генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин, парох Крилоса о.Ярослав Жолоб, заступник генерального директора заповідника з наукової роботи Семен Побуцький. Усі вони відзначили важливість виходу у світ цього видання, а о. Ярослав, який був духовним наставником книги, подякував спонсорам, які вихід нового видання підтримали матеріально.  Це  народний депутат Володимир Шкварилюк та підприємці Дмитро Горчак та Олег Прунько.

Після привітань слово мали автори монографії. Про життєвий шлях Я. Пастернака розповіла Ганна  Жолоб, а публікації про розкопки у Крилосі  у 1934 - 1938 рр. проаналізував Андрій Статюк. Кілька разів виступаючі підкреслювали, що велику допомогу в розкопках надавав Я.Пастернаку Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Також за його сприяння останки князя Ярослава Осмомисла були заховані у крипті собору Святого Юра і віднайдені аж у 1991 році. На жаль, за станом здоров’я не зміг прибути на презентацію відомий краєзнавець і науковець Ігор Коваль, але і йому виступаючі висловлювали велику вдячність, бо він  одним із перших почав досліджувати науковий спадок Ярослава Пастернака.

На завершення  презентації приємною несподіванко для усіх присутніх було те, що кожен міг отримати примірник нового видання та й ще із підписами авторів. Це, направду, приємний подарунок на  велике релігійне свято.

Іван ДРАБЧУК

17 листопада ц.р. громадськість Прикарпаття відзначила 75-ту річницю розстрілу українських патріотів під єврейською синагогою у  місті Станиславові. Серед розстріляних того дня   був один мешканець Галича, якого звали Дмитро Лепкий. Він не був уродженцем цього міста, але у діяльності Організації Українських Націоналістів відігравав у Галичі одну з провідних ролей.

Дмитро Лепкий народився  7 листопада 1914 року у с. Синевидсько Верхнє (колись писали Вижнє. – І.Д.) Сколівського району Львівської області. Його батько Юстин був звичайним сільським господарем, або, як тоді казали, рільником.  Після закінчення сільської школи поступив у Рогатинську гімназію. Навчатися було нелегко, але цікаво. Після закінчення гімназії Д.Лепкий поступив у Львівський університет.

Як писала у статті про Б. Лепкого галицька журналістка Любов Бойко, «Він був дуже обдарований від природи, умів різьбити, грав на акордеоні, писав вірші. Та найбільшою його мрією  було – стати вчителем. Однак польська влада такі прагнення українців не підтримувала. Дмитро рано став на шлях боротьби за кращу долю нашого народу. Якось під час одного із свят він поклав вінок на могилу Січових стрільців і за це його важко побили польські поліцаї».

У 1938 році Дмитро Лепкий вступив у члени Організації Українських Націоналістів. Перебуваючи у підпіллі, він взяв собі псевдо «Богдан», на честь свого однофамільця, відомого письменника Богдана Лепкого. На початку наступного року Д.Лепкий переїжджає до Галича, де відкриває м’ясарню (м‘ясний цех). Під приводом скуповування худоби він їздив по селах, де створював первинні ланки ОУН.  До речі, його переїзд у це місто був не випадковим. Тут уже тривалий час мешкав його земляк Іван Корчинський, який був активістом усіх галицьких просвітницьких товариств.

З приходом перших совітів  Д.Лепкий емігрує  до Кракова, де проходить відповідні курси і вступає у боївку «Граничної служби ОУН» у м. Белз.  У 1941 році Д. Лепкий повертається до Галича і стає власником ресторану, де працює із своєю сестрою Марією та її чоловіком Володимиром Климком.

Однак ресторан у Галичі не тільки був торговельнм закладом. Це був пункт зв’язку місцевих патріотів-націоналістів. Тут Д.Лепкий проводив наради та різноманітні зібрання. Про це знали тільки довірені особи та рідні. Після проголошення Акту відновлення незалежної Української держави у 1941 р. Д. Лепкий разом із Олексою Пилипоньком із Залукви  організували вишкільні табори для молоді, створили боївки УНС, здійснили ряд терористичних актів. За окремими джерелами, Д.Лепкий був членом Крайового проводу ОУН, хоча, як твердять інші, він очолював у Галичі Службу Безпеки.

Несподівано для усіх Д. Лепкий (псевдо «Богдан») був заарештований німцями у серпні 1943 року. Причиною арешту стала зрада та попередні події, котрі  були пов’язані із тим, що у криївці біля с. Сокола був убитий о. Володимир Барановський, парох Блюдників.  Про той час залишив спогади галицький кооператор Дмитро Вирста, що був уродженцем Межигірців. Про Дмитра Лепкого він, зокрема, писав:  «Жив у дуже добрих стосунках з гестапо, уважався за його співробітника. Погрожував він немилим собі людям, лякалися його через те, а ще тим більше, що, як казали, мав він теж якесь відношення до «Служби Безпеки». На превелике диво всього Галича, поліція, вискочивши з авт (автомобілів. – І.Д.), зусібіч обставила ресторан, вдерлася до середини з крісами і гранатами в руках, усім казала піднести руки вгору.

Першого вхопили Лепкого, зв'язали чи скували руки та повели в авто. Забрали теж чимало інших, між ними секретаря відділу староства в Галичі, Василя Лисака з Залукви. Їх у Станиславові допитували і потім випустили. Дісталося теж німцеві, «бецірксляндвіртові» (начальник уряду для сільськогосподарських справ) Мюкке (він теж тоді перебував у ресторані. – І.Д.). Були здогади, що один зо схоплених у бункері «сипнув» Лепкого та й інших, бо відбулося тоді багато арештувань в околиці та в сусідніх повітах». З інших арештованих у той день був і Степан Бучко із Залукви, який був розстріляний німцями  у Татарові недалеко Яремчі.

Дмитра Лепкого та його побратимів розстріляли після прем’єри славнозвісної «Шаріки» Я.Барнича  17 листопада 1943 року. Туди, до єврейської синагоги,  зігнали багато людей, щоб  їх залякати. Ув’язнених прив’язували до стовпів і по десять розстрілювали. Свідком цієї трагічної події була залуквянка  Юлія Бучко, яка тоді навчалася у Станіславському учительському ліцеї. Вона запам’ятала, що всі засуджені трималися мужньо, сміливо дивилися в очі катам. Д. Лепкий перед розстрілом крикнув «Друзі, помстіться за нас! Слава Україні!». Йому десять днів перед цим виповнилося тільки двадцять дев’ять років.

Так гинули наші патріоти. Але їх смерть була недаремною, бо Україна, завдяки таким героям, як Дмитро Лепкий, виборола волю і стала незалежною. Через це ми повинні пам’ятати про них і, по можливості, вшановувати. Саме тому пропонуємо встановити анотаційну дошку Д. Лепкому в Галичі на одному з будинків у центрі міста. А, можливо, хтось із галичан ще пам’ятаає, де знаходився його ресторан, у якому розміщувався пункт зв’язку ОУН?

Іван ДРАБЧУК

Виставка творів Оксани Тригуб-Мілашевич

Справжнім перфомансом стало відкриття виставки робіт художниці Оксани Тригуб-Мілашевич у Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич». Адже присутні не лише мали можливість доторкнутись до творчості майстрині, заглибитись у світ мистецтва, а й послухати співану поезію, яку виконував бард Богдан Дощ, родом з Полтавщини, та пісенні композиції у виконанні ансамблю «Мальви» Галицького ліцею імені Ярослава Осмомисла (художній керівник П. А. Штих), окремих виконавців-ліцеїстів.

О. Тригуб-Мілашевич уже вдруге приїхала в Галич. Перший раз побувала тут під час відзначення 1120-річчя письмової згадки про наше місто. Цього разу художниця привезла з собою 64 роботи, які розкривають її внутрішній світ, мистецькі уподобання і напрямки. Серед них – пейзажі, натюрморти, портрети, в які авторка вклала всю свою душу і майстерність.

Українка з сербським корінням народилася в м. Горлівці, зараз мешкає на Прикарпатті, звідки родом чоловік. Пані Оксана закохалася в наш край, гори Карпати, людей, що тут живуть. Саме це надихає її до створення картин. «Тут малюється весь час, тут безмежний океан натхнення», – зізнається художниця, яка не має спеціальної освіти, але має величезне бажання творити. Вона здобула фах економіста в Донецькому університеті і журналіста в Харківському. Але бажання малювати перемогло. «Я  розповідаю в мистецтві про себе, про своє життя, свою родину, трьох синів», – каже авторка.

Організатор заходу завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Андрій Стасюк запросив галичан відвідати виставку, яка експонуватиметься до 24 грудня. А заступник генерального директора з наукової роботи Семен Побуцький подякував мисткині О. Тригуб-Мілашевич, бардові Б. Дощу та вчителям і учням ліцею за чудове свято, подарував гостям на пам'ять альбом та листівки про визначні місця Галича.

Любов Бойко.

15 листопада 2018 р. в конференц – залі Національного заповідника «Давній Галич» відбувся захід присвячений двом ювілеям: 100 – річчю з часу завершення Першої світової війни та 100  - річчю з часу проголошення ЗУНР.

Організатором заходу був науково – освітній відділ Заповідника; також, до його проведення долучилися працівники відділу охорони культурної спадщини та наукової бібліотеки установи. Учасниками заходу стали старшокласники та педагоги Галицького ліцею імені Ярослава Осмомисла.

Для кращої візуалізації та сприйняття інформації для старшокласників було розгорнуто дві виставки: військової атрибутики Першої світової війни (А.Чемеринський) та виставка наукових та науково – популярних видань присвячених історії України та ЗУНР, біографіям визначних державних діячів (Л.Ониськів).

Старший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини А.Чемеринський розповів присутнім про ПСВ та участь в ній українців у складі армій двох імперій; продемонстрував військовий однострій піхотинця армії Австро – Угорської монархії та елементи однострою легіонера УСС; відзнаки та особисту зброю.

Провідний науковий співробітник науково – освітнього відділу А.Петраш розповів гостям про фільм «Легіон. Хроніки УГА» - акцентувавши увагу на тому, що фільм знятий у документальному стилі є дуже цікавим і динамічним, і що сценарій фільму дає змогу зберегти увагу впродовж всього сеансу різним поколінням. Також, науковець акцентував увагу на українсько – польських стосунках, провівши паралелі сучасного з подіями початку ХХ ст.

Після виступів науковців присутні мали змогу переглянути фільм «Легіон».

Проведення даного заходу було даниною історичній пам’яті – оскільки багато мешканців міста та району були військовиками австрійської армії під час ПСВ; ряд жителів населених пунктів сучасного Галицького району боролися в складі Легіону УСС; а в листопаді 1918 р. в Галичі, як і у всіх містах тогочасної Галичини було перебрано владу від австрійських урядовців і проголошено ЗУНР.

А.Чемеринський

8 листопада Галич відвідав український письменник, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, політик і громадський діяч, народний депутат Верховної Ради України кількох скликань Володимир Яворівський. Зустріч з галичанами відбулась у Національному заповіднику «Давній Галич». На ній були присутні наукові співробітники установи, представники влади, політичних партій і громадських організацій району, вчителі та учні Галицького ліцею і Галицької гімназії тощо.

Володимир Яворівський народився 11 жовтня 1942 року в поліському селі Теклівці на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету, працював у пресі. Як автор багатьох книжок, оповідань і повістей він відомий не лише в Україні, але й за кордоном. Наприклад, роман «Марія з полином наприкінці століття» перекладений 42-ма мовами світу. У 2001–2011 рр. очолював Національну спілку письменників України.

Насамперед Володимир Олександрович розповів про свою творчість. Письменник завершив новий твір про княгиню Ольгу «В мене вечеряв Ісус». Якщо все складеться добре, то роман побачить світ у грудні. В. Яворівський пообіцяв, що приїде на презентацію в наше місто, адже Галич також присутній у творі. Написано 200 сторінок роману про І. Мазепу – «Іван Окаянний». Його вихід запланований на початок наступного року.

Але письменник не обмежується лише творчістю. З весни 1989 він, за власним зізнанням, «весь пішов у політику», ставши депутатом Верховної Ради України. В. Яворівський брав участь в усіх найголовніших подіях української новітньої історії: утворення Народного Руху, проголошення Декларації та Акта Незалежності України, прийняття Конституції нашої держави тощо. Він постійно перебуває в гущі суспільно-політичних подій, веде авторську передачу на радіо «20 хвилин з Володимиром Яворівським». Володимир Олександрович окреслив власну життєву позицію, поділився своїми думками про сучасну ситуацію в державі, відповів на часом досить гострі запитання, що стосуються політичного життя країни.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький подякував Володимирові Яворівському за цікаву зустріч. Письменник закінчив свій виступ словами: «Нехай над давнім Галичем завжди буде Божа рука».

Любов Бойко.

Твори народної художниці, нашої землячки Параски Хоми завжди викликають особливий емоційний стан у тих, хто їх споглядає. Галичани мають змогу поринути у цей казковий світ, відвідавши Картинну галерею Національного заповідника «Давній Галич», де розгорнута виставка робіт майстрині з фондів Музею мистецтв Прикарпаття. Запрошений на відкриття виставки священик церкви Різдва Христового в Галичі о. Володимир Палій поблагословив присутніх, сказав, що відчуття прекрасного дароване людині як відбиток Божого творення. Організатор заходу завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк зазначив, що Богові подобається те, що люди роблять на його славу.

Директор Музею мистецтв Прикарпаття Василь Романець наголосив, що виставка стала можливою завдяки підтримці Українського культурного фонду, який допоміг з оформленням картин Параски Хоми. Твори народної майстрині знаходяться в музейних закладах різних міст, у приватних колекціях. Івано-Франківський музей налічує у своїх запасниках 80 робіт із творчої спадщини мисткині. Але не кожна людина має можливість приїхати в обласний центр, а тому впродовж місяця пересувна виставка зупинятиметься на деякий час у кожному районному центрі, щоб поціновувачі прекрасного змогли оглянути її. В Галичі вона демонструватиметься до 14 листопада.

Наталія Доскалюк, завідувач науково-методичного відділу музею, розповіла про життєвий і творчий шлях світлої пам'яті народної художниці, її нелегкий шлях до визнання. Народилася майстриня в селі Чернятин Івано-Франківської області. Малювала з дитинства, згадувала перший подарований олівець, який отримала за виконання ролі у виставі самодіяльного гуртка. Життя сільської жінки не було легким. Обов'язки матері і дружини, робота вдома і в колгоспі… Але попри те завжди помічала прекрасне, особливо квіти. Найбільше малювалося взимку, коли було менше роботи в господарстві.

Громадськості творчість Параски Хоми стала відомою в 1968 році, коли її син Ярослав, учень Косівського училища прикладного мистецтва, показав малюнки матері своєму вчителеві – професійному художникові Юліану Савці. Того ж року за сприяння директора Львівської національної картинної галереї Бориса Возницького було організовано першу виставку творів Параски Хоми. Малюнки народної художниці відтворюють квіткове різнобарв'я українського «городця»: «Жоржини», «Гвоздики», «Соняшники», «Маки», «Чорнобривці»… Часто серед квіткових композицій зображені птахи – павичі, зозульки тощо. Твори П. Хоми відзначаються нестримною фантазією, барвистою гамою, насиченістю кольорів. Достеменно ніхто не знає, скільки картин намалювала Параска Хома. Деякі джерела називають цифру 5 тисяч. Мистецтвознавці ставлять її роботи поруч із творами Катерини Білокур, Марії Приймаченко та інших відомих майстринь.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький подякував колегам з івано-франківського музею за те, що привезли мистецькі шедеври, подарував на згадку листівки з пам'ятками Галича.

«Я малюю для радості, – казала Параска Хома. – Пишу по пам’яті. Побачу десь квітку цікаву – замалюю собі, може, колись знадобиться… Людину не намалюю, але передам її настрій у квітах. Хто розуміється, той побачить настрій, а хто ні, то ні… Я вкладаю квіти, як садівник, на землю. У кожній косичці шукаю щось таке, чого в інших немає. Он, дивіться, скільки півоній або жоржин. Але всюди по-різному намальовані. А хіба вони повторюються в природі? Схочу, то й надумаю собі квітку. От, наприклад, я ніколи не виділа любистку, хоч і чула, що є така косиця. То я собі видумала його. Бачите, такий зеленувато-жовтий, довгастий, трохи схожий до листя конвалії. Адіть, яка краса…»

Любов Бойко.

Сторінка 1 з 61

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8148

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:15528

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6773

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7106