Галич з околицею має не тільки багату історію, але й архітектурні, історичні, духовні та природні пам’ятки. Серед них: Біблійний сад у селі Маріямпіль та опільська перлина – карстове озерце «Бірюзове око» у селі Озерце.

Нещодавно ці мальовничі куточки відвідали працівники Національного заповідника «Давній Галич». Директор Маріямпільської школи О. С. Осташ розповіла історію села, Маріямпільської чудотворної ікони та Біблійного саду.

Маріямпіль є одним із найдавніших населених пунктів Галицького району. Археологи розкопали тут декілька палеолітичних (150-10 тис. р. до н.е.) та мезолітичних (10-6 тис. р. до н. е.) поселень, а також потужний культурний шар давньоруської доби. У 1404 році попередник Маріямполя Вовчків вперше згадується в історичних документах. 1647 року цей населений пункт отримав статус містечка з Магдебурзьким правом. Після татарського погрому 1676 року зруйноване містечко відбудували і присвятили Матері Божій. Тепер місто отримало назву Маріямпіль, тобто місто Марії, і мало покровительку Пречисту Діву.

На початку ХVІІІ ст. власник Маріямполя Ян-Станіслав Яблоновський побудував дерев’яний костел і помістив у ньому образ Богоматері Маріямпільської. Невдовзі біля образу Богоматері почали здійснюватися чуда. Чудотворна ікона допомагала людям, захищала місто у важкі часи. Зараз вона знаходиться в костелі у Вроцлаві (Польща). Жителі Маріямполя будують каплицю, де помістять захисницю їх міста – чудотворну ікону Маріямпільську Богоматір.

Справжнім духовним центром у Маріямполі є Біблійний сад, який заклали у 2011 році. Він є першим біблійним садом в Україні. Метою створення саду було надати можливість вивчати Біблію під відкритим небом. На цей час в ньому росте більше 25 видів біблійних дерев і кущів. Скульптури Маріямпільської Матері Божої, Біблії, Ісуса Христа, Апостолів сцен зі Старого та Нового Завіту разом з біблійними рослинами допомагають людині наочно сприйняти Біблійне вчення і краще зрозуміти хритиянське віросповідання. Це дуже важливо у вихованні духовності, особливо, підростаючого покоління.

Карстове озерце «Бірюзове око Опілля», яке знаходиться у селі Озерце – об'єкт Галицького національного природного парку. Назву свою отримало від бірюзового забарвлення води. Вода в озері завжди чиста, взимку не замерзає, адже живиться із підземних джерел. Озерце є цінним у науковому і природоохоронному значенні й особливо привабливим для туристів. На даний час мальовничу пам’ятку природи окультурили. Тут є відпочинкова зона і красивий туристичний об’єкт.

Марія Костик

4 вересня 2020 р. виповнюється 106 – а річниця з часу першої окупації російською імператорською армією міста Галича (04.09.1914).

В період Першої світової війни військові дії в околицях міста тривали у вересні 1914 р., в лютому і пізніше в червні 1915 р., з осені 1916 і до середини літа 1917 р.

Кожна сторона в боях втратила сотні осіб. Всі полеглі були захоронені на окремих кладовищах – на «старому» (Галич – Гора) та поруч церкви Святого Дмитра (Галич – Заріка). До нашого часу було частково збережене, а згодом відновлене єдине кладовища періоду Першої світової війни на Галич – горі. На ньому у вічному сні спочивають воїни австро – угорського війська різних національностей, в тому числі українці – які були, як стрільцями Легіону УСС, так і військовослужбовцями «німецьких» частин армії монархії.

Тепер наші сучасники, подібно, як і їхні предки століття тому, зіткнулися на східному фронті в борні з росіянами…

Наказом генеральної дирекції Національного заповідника «Давній Галич» в 2019 р. кладовищу надано статус нововиявленого об’єкту історії. Цього року вже вчергове, творячи нову традицію опіки над військовими похованнями, з метою вшанування полеглих та проведення благоустрою території, на терені військового кладовища було проведено толоку.

Її організаторами виступили одночасно окремі науковці Національного заповідника «Давній Галич» та Угорський культурно – освітній центр з м. Івано-Франківська (Magyar Kulturális Oktatási Központ).

Сприяння в проведенні заходу було надано обласним комунальним товариством з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій та Музеєм етнографії Національного заповідника «Давній Галич».

Серед нечисленної групи учасників, які пожертвували своїм особистим часом у вихідний день – представники різних вікових груп та зацікавлень. Зокрема, в Галичі внесли свій фізичний вклад в подальший благоустрій директор Угорського культурно – освітнього центру Мирослава Нагорняк, відома прикарпатська радіожурналістка та одночасно Заслужений журналіст України Галина Добош, незалежний журналіст Іван Добош, сини відомих прикарпатських істориків - викладачів університетів та інші.

З виховною метою та для забезпечення тяглості добровільної праці поколінь, разом з родичами працювали їхні діти та внуки.

Незважаючи на незначний часовий обсяг та сили волонтерів, було виконано ряд необхідних та важливих робіт. Зокрема, було викошено від трави близько ½ території кладовища, повторно пофарбовано та оновлено фарбою для зовнішніх робіт 232 хрести на військових гробівцях, очищено від чагарників та оброблено переробкою моторного масла дерев’яну огорожу. Слід відзначити, що всі знаряддя праці та розхідні матеріали були або особисто привезені учасниками заходу з дому або були придбані ними за власні кошти.

З кожним роком, крок за кроком терен військового кладовища ПСВ на Галич – горі зусиллями небайдужих осіб змінюється. Площа, яка ще кілька років тому була заросла деревами і чагарниками (які час до часу випалювалися), тепер в загальному впорядкована і наближено подібна до зразків військових кладовищ інших європейських держав.

Погода посприяла учасникам заходу. Вдалося здійснити заплановане і відпочити в товариському колі. Встановлено і запалено лампадки, промовлено спільну молитву за всіх полеглих незалежно від національної приналежності. На дозвіллі було прочитано ряд віршів присвяченим долі звичайної людини у часі світової війни, обговорено ряд питань пов’язаних з проблематикою встановлення прізвищ полеглих. Гарним завершенням дня стало приготування в польових умовах однієї з цікавих страв угорської кухні – бограчу.

Час летить швидко. Тож за кілька місяців ті, хто цікавиться минулим свого народу, історією бойових дій, зберуться щоб вчергове продовжити роботу над благоустроєм незаслуженого забутого військового меморіалу…

Андрій Чемеринський

Приємна новина для колекціонерів та всіх, хто цікавиться історією міста Галича – у івано-франківському видавництві «Лілея – НВ» (директор Василь Іваночко) видано комплект листівок під назвою «Галич».

Поява цих листівок є результатом спільних зусиль вищезгаданого видавництва та Національного заповідника «Давній Галич» (генеральний директор Володимир Костишин).

Вступне слово щодо ролі і значення міста, його пам’яток написане к. і. н. Андрієм Стасюком.

У комплект листівок входить 13 карток стандартного розміру, які за бажанням можуть надсилатися поштою.

Тематика листівок охоплює пам’ятки міста, ілюстрації подій та гіпотетичні зображення відомих осіб його історії у різних історичних періодах, від ІХ до ХХІ століття.

Зокрема, на листівках можна побачити: Галицьку чудотворну ікону Пресвятої Богородиці з Крилоса, Галичину могилу, пам’ятний знак «Меч і рало», церкву Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, фундаменти Успенського собору та каплицю Василія Великого, Княжу криницю, пам’ятник Данилу Галицькому, церкву Різдва Христового у Галичі та храм Св. Пантелеймона у с. Шевченкове, графічну реконструкцію образу Ярослава Осмомисла, руїни Галицького замку, металевий міст на р. Дністер, скульптурну оздобу – двоногого крилатого дракона з Крилоса та ін.

Цікавими будуть листівки на яких зображені події, які відбувалися три десятиліття тому і завдяки яким можна побачити початок ремонтно – реставраційних робіт на Галицькому замку та археологічні дослідження фундаментів Успенського собору.

З плином часу, виконанням робіт з благоустрою, змінилося довкілля окремих пам’яток – сучасник зможе пригадати собі, як виглядала раніше Галичина могила або Княжа криниця…

На обкладинці комплекту подано світлину макету «Святині давнього Галича ХІІ - ХІІІ ст.», який був виготовлений місцевим майстром Петром Переклітою у 2006 р. Також, з метою промоції фестивалю «Галицьке лицарство» розміщено фото реконструктора в обладунку середньовічного воїна.

При підготовці листівок були використані авторські фотографії Володимира Дідуха, Ігора Панчишина, Віктора Язьківа, Зеновія Федунківа, Тараса Яковина.

Усі бажаючі можуть придбати комплект листівок у книгарні видавництва "Лілея-НВ" за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності 18.

Андрій Чемеринський

19 серпня 2020 р. в Музеї караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич» проведено науково – дослідний семінар «Кенаса в Галичі XVI – ХХ ст.».

Захід було присвячено історії основної культової споруди караїмської громади в Галичі – кенасі (божниці). Таку тематику було вибрано не випадково – дослідники в попередній час досліджували побут та звичаї караїмів, їхні релігійні вірування, а сама будівля згадувалася побіжно. З віднайденням та опрацюванням нових джерельних матеріалів стало можливим комплексно висвітлити історію кенас (а їх було дві в місті) на проміжку чотирьохсотлітньої історії.

На семінарі виступили з доповіддями працівники музейного закладу та наукові співробітники відділу охорони культурної спадщини. Зокрема, присутні ознайомилися з повідомленнями науковців на наступну проблематику: «Збереження спадщини караїмів у Галичі» (Роман Рарик), «Пожежа в Галичі 1830 р.» (Андрій Чемеринський), «Галицька кенаса (1836 – 1985): історико – архітектурні аспекти» (Володимир Козелківський), «Галицька кенаса в описі очевидців» (Надія Васильчук).

Одночасно з роботою семінару було відкрито виставку документів під назвою: «Караїмська громада Галича у документах Ради в справах релігійних культів, рішеннях виконавчого комітету, протоколах засідань 1944 – 1962 рр.». Ці документи були виявлені під час дослідницької роботи в Івано-Франківському обласному державному архіві молодшим науковим співробітником відділу охорони культурної спадщини Володимиром Козелківським.

Це - масив документів, які зберігаються в фондах архіву (Р 388, опис 1 – 2, та Р 1797, опис 1 – близько 50 аркушів) і фіксують рішення, які приймалися в справах кенаси та караїмської громади міста Радою в справах релігійних культів Івано-Франківського обласного виконавчого комітету, Галицькою міською та районною радами. Свого часу доступ до цих справ був обмежений для дослідників.

За допомогою даних джерел можна простежити, хто і на підставі чого приймав рішення, їхню мотиваційну частину; на основі документів буде підготовано оновлений текст екскурсій.

Таким чином, вдалося збагатити знання про минуле однієї з найцікавіших громад міста та примножити експозиційну збірку музею.

Вперше ці документи введені в науковий обіг у статті авторства Володимира Козелківського та Андрія Чемеринського «Галицька кенаса (1836-1985) історико-архітектурні аспекти» (побачить світ у збірнику наукових праць «Галич», ч. 5 наприкінці 2020 р.).

Також, присутні мали можливість переглянути відеопрезентацію «Кенаса в Галичі XVI – ХХ ст.».


Андрій Чемеринський

 

Довідково. Після пожежі дерев’яної божниці - кенаси у 1830 році караїми вирішили побудувати муровану кенасу. Провідну роль у її будівництві відіграв газан (голова караїмської громади) Абрагам Леонович (1801-1851 рр.). Це була квадратна в плані будівля, з настінним декором у стилі класицизму. З кожного боку, крім тильного, у верхній частині були півкруглі вікна. Головний фасад увінчував декоративний фронтон, плавний контур якого прикрашали фігурні вази на квадратних стовпчиках. На стіні фронтону - барельєфні зображення зірки Давида на тлі арабесків.

В середині кенаса вражала своєю скромністю. Тильна частина була призначена для жінок, а середня - для чоловіків. На вівтарі, який був єдиною прикрасою з внутрішнього інтер’єру, були написані і декоративно оздоблені цитати зі Святого письма. В кенасі зберігалась величезна кількість священних книг, давній рукописний сувій XIII ст., Тора та Біблія, подаровані галицьким караїмам польським королем у 1863 р. До Першої світової війни вівтарну стінку закривали красивим макетом, виготовленим у XVIII ст. та оздобленим вишивкою і речами. У 1885 р. цей макет експонувався на Львівській архітектурній виставці.

Відправи у кенесі відбувались до 1959 р. Потім будівлю передали під контору РЕМ. У 1985 р. біля кенеси розпочали будівництво дев’ятиповерхового будинку, а храм знесли. Церковні книги, молитовники, дві люстри і герб галицьких караїмів були передані караїмській громаді міста Євпаторії у діючу кенасу.

 

Котра жінка не прагне мати в своїй «скрині» вишуканий ґердан? Навіть якщо він не дістався у спадщину від бабусі, а виготовлений зовсім недавно талановитою майстринею. Різнобарв’ям старовинних і сучасних виробів з бісеру мали нагоду помилуватись співробітники Національного заповідника «Давній Галич» у Картинній галереї установи, де відбулось відкриття виставки «Ґердан – спадщина віків». Майстрині з Косова і Надвірної привезли в Галич власноруч виготовлені, а також унікальні старовинні прикраси. І не лише жіночі. Адже на виставці представлені, крім власне герданів («силянок»), і чоловічі плетені з бісеру краватки – з тризубом чи іншими символами. А забутий котильйон з «пацьорків», прикріплений на нагрудній кишені або на поясі, служив оберегом від підступу злих сил. Його дарувала воякові дружина, сестра чи коханому – його дівчина, коли він йшов захищати рідний край. Коралі й ґердани «їхали» в Сибір разом із жінками, яких висилали туди, а після заслання дорогоцінний скарб повертався в Україну – його як реліквію мама дарувала донькам чи бабуся – внучкам…

Про все це ми довідались із цікавих розповідей народних майстринь Ганни Богдан з Косова, Уляни Василенко з Надвірної, а також голови громадської організації «Роса Карпат» мисткині Марії Чулак. Гості зворушливо дякували галичанам за запрошення, наголошували, що з Галича починається наша історія. Як зізнавались майстрині, вони вкладають у кожен свій виріб часточку душі. А ще використовують якісний бісер (чеський, японський), який не втрачає кольору з часом – як і давні ґердани, що дивують барвами дотепер…

Від імені адміністрації Національного заповідника «Давній Галич» гостей привітала заступниця генерального директора Ірина Чернега і подарувала на пам'ять поштівки, буклети, примірники часопису «Давній Галич». Модератор виставки, завідувач науково-освітнього відділу НЗДГ Андрій Стасюк повідомив, що виставка триватиме два тижні, а хто не зможе її відвідати, то буде мати можливість побачити експонати онлайн, у соціальних мережах.

Любов Бойко.

У рамках відзначення Дня корінних народів світу 11 серпня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася зустріч співробітників установи з учасниками проєкту Українського культурного фонду «Музей відкрито на ремонт».

Насамперед перед гостями виступила наукова співробітниця Музею караїмської історії і культури Надія Васильчук, котра розповіла про історію караїмської громади Галича, створення музею, діяльність музейних працівників щодо оновлення експозиції, форми роботи в сучасних умовах карантину.

–Музей акумулює в собі знання про історію, традиції, побут караїмського народу, представники якого кілька століть живуть у Галичі, – сказала Н. Васильчук. – Нині, на жаль, у місті залишився лише один караїм.

Свою розповідь доповідачка проілюструвала відеорядом зі світлинами галицьких караїмів у національному вбранні, фотографіями експонатів, що зберігаються в Музеї караїмської історії і культури, зокрема культових речей, одягу священнослужителів, раритетних караїмських видань, предметів побуту тощо. Надія Васильчук також повідомила, що працівники музею, як і загалом наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич», беруть участь у конференціях, презентаціях нових видань, зустрічах із цікавими людьми, відкриттях виставок тощо.

А далі слово мали гості. Керівник проєкту Українського культурного фонду «Музей відкрито на ремонт» Леонід Марущак відрекомендував своїх колег, котрі завітали до Галича, поділився цікавими ідеями, які допомагають перетворити музей із консервативного закладу в сучасний живий публічний простір, де, крім інформації, відвідувач отримує сплеск емоцій.

Учасниця проєкту Євгенія Моляр розповіла про співпрацю з митцями в оформленні експозицій музею, оновленні й наповненні закладу новим змістом і суттю. «Ми запрошуємо колег з різних напрямків культурної сфери долучатися до нас. Різноплановий погляд на музейну справу дозволить виявити переваги і недоліки кожного нашого партнера», – наголосила гостя.

Проєкт підтримки регіональних музеїв розпочався в 2016 році з Донецької та Луганської областей. Його учасники впродовж кількох років побували в 31-му музейному закладі на сході України, спілкувалися з музейниками про сучасні методи роботи, збереження об’єктів історико-культурної спадщини, організовували виставки творів сучасного мистецтва, націлювали краєзнавців на дослідження історії регіону. Нині проєкт розширює свої рамки на всю Україну, тож відрадно, що його учасники відвідали Галич і поспілкувалися з науковцями Національного заповідника «Давній Галич», зокрема з працівниками Музею караїмської історії і культури. Очевидно, що ця тема матиме продовження, бо галицькі музейники працюють у напрямку пошуку нових форм зацікавлення відвідувачів, особливо в цей непростий час.

Любов Бойко.

В одній з давніх міських дільниць Галича, яка отримала назву Заріка (оскільки відмежована від центральної частини міста рікою Дністер) знаходиться цікавий об’єкт сакральної архітектури – каплиця / церква Святого Дмитра (1831 р.).

Незважаючи на те, що цей храм має вже майже двохсотлітню історію, він ніколи особливо не привертав увагу дослідників минувшини. Пояснення цьому просте – погляд науковців (починаючи з другої половини ХІХ ст.) першочергово був звернутий на пошуки місця знаходження головного собору стольного міста та дослідження церквищ в довкіллі Галича. Для тогочасних і пізніших дослідників храм фактично був їхнім сучасником – і не маючи прив’язки до середньовічної історії, ніколи не був в центрі їхніх студій.

З плином десятиліть стало зрозумілим, що цей об’єкт є цінною пам’яткою містобудування періоду австрійського володіння містом (у Галичі до нашого часу з цього періоду залишилося не більше двох десятків споруд). Цей храм пов’язаний з душпастирюванням священників Корнелія Левицького та Николая Винницького; поруч нього поховані австрійські та російські військовослужбовці, які загинули в околицях під час Першої світової війни; це храм, який фактично відновлений силами громади на початку 90 – их років ХХ ст.

Найважливіше – це об’єкт культурної спадщини, який практично не змінив первинний вигляд і не зазнав різноманітних втручань та «покращень» - досі в ньому давні вхідні двері, дерев’яні вікна та відповідне дахове покриття.

Свого часу завдяки зусиллям одного з невтомних ініціаторів відновлення храму, члена церковного братства п. Романа Кривоноса для інформування відвідувачів храму та кладовища, було розміщено дві власноручно виготовлені таблички про історію споруди. Звичайно, з часом вони втрачали привабливість і їх необхідно було постійно оновлювати.

Саме тому, виходячи з розуміння ситуації та основної місії пам’яткоохоронної установи, для збереженні пам’яті про історію храму, зацікавлення ним мандрівників (які проїждають поруч нього автомобільною дорогою Т-03-09 Галич - Сатанів), у серпні 2020 р. працівниками Національного заповідника «Давній Галич» (Генеральний директор Володимир Костишин) при вхідних воротах до церкви Святого Дмитра встановлено інформаційно – туристичний стенд.

Загальна інформація на стенді повідомляє наступне:

«Церква Святого Дмитра (1831 р.)

Пам’ятка архітектури місцевого значення

З ініціативи пароха о. Корнелія Левицького (1787-1864) на пожертви місцевих жителів у лівобережній частині м. Галича була зведена мурована каплиця. Про дату спорудження повідомляє напис на пам’ятному камені, що міститься у храмі ліворуч від входу.

 

У первісному вигляді каплиця існувала до Першої світової війни, впродовж якої була частково зруйнована, а згодом відновлена у 1920-х рр. Під час німецької окупації 1941-1944 рр. із дзвіниці зняли церковні дзвони, їхня подальша доля невідома. У 1960-х рр. за рішенням місцевої влади храм закрили, а весь церковний інвентар вивезли на склад у м. Станіслав. Вдалося врятувати ікону Св. Дмитрія, вона тимчасово зберігалась у Церкві Різдва Христового у м. Галичі. Будівля протягом наступних тридцяти років стояла відчиненою без догляду, що негативно позначилося на її стані.

 

У 1989 р. було проведено капітальний ремонт: відремонтовано дах, отиньковано фасади і внутрішні стіни, відреставровано окремі деталі інтер’єру. Над пілястрами за іконостасом частково поновлено розписи із зображеннями святих Петра та Павла. Фрески «Богоматір з Ісусом», «Св. Миколай», «Св. Дмитро» та «Причастіє Святого Онуфрія», які були раніше знищені, вдалося замінити майстерно виконаними сучасними розписами. Фрески, ймовірно, були написані у рік побудови храму, оскільки на одній із них під верхнім шаром фарби виявлено дату «1831». Зараз у храмі зберігається оригінал і копія ікони Св. Дмитрія.

Урочисте освячення церкви відбулося 8 листопада 1990 р.

 

Будівлі властиві неороманські та неоготичні риси. Розміри споруди 18 х 7,55 м. Мурована, на кам’яному фундаменті, каркасно-стінової конструкції, прямокутна в плані однонавна базиліка - своєрідний «корабель» із півкруглою апсидою. Дах високий трискатний, увінчаний над центральною частиною нави «сліпим» ліхтарем з невеликим шестигранним куполом, форма якого свідчить про пізнішу перебудову.

Споруда є цікавим взірцем малих мурованих однонавних споруд Галичини першої половини XIX ст. Довкола храму розміщений цвинтар, закладений на початку XIX ст.

Сьогодні це діючий храм, який належить громаді УГКЦ».

 

Стенд ілюстрований двома світлинами. На одній зображено вхідний фасад храму зі східної сторони; на другій – сучасний вигляд храму з висоти пташиного лету (південно – західна сторона). Цікаво, що для підготовки останньої світлини, було використано професійний квадрокоптер.

Стенд виконаний з відповідного матеріалу, який не постраждає від негоди; довідкова інформація на ньому є двомовною – українською та англійською мовами, відповідно до існуючих стандартів.

Це четвертий стенд подібного типу встановлений у Галичі, і восьмий за рахунком в районі (а в області вже 63 – ій). Раніше у місті було встановлено такі стенди: перед металевим мостом на ріці Дністер, поруч Галицького замку та церкви Різдва Христового. Також, у районі є ще чотири стенди на наступних об'єктах: руїнах замку Яблоновських (с. Маріямпіль), костелі Благовіщення (с-ще Більшівці), поруч храму Св. Пантелеймона у с. Шевченковому (ХII ст.), коло Галичиної могили у с. Крилос.

Стенд встановлено в рамках «Комплексної регіональної цільової програми розвитку туризму в Івано-Франківській області на 2016-2020 роки», яка розроблена Управлінням міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської облдержадміністрації (Віталій Передерко). Цей стенд був створений за бюджетні кошти в рамках гранту Європейського Союзу.

Безсумнівно, що встановлення інформаційного стенду стало черговим поступом для збереження та популяризації пам’яток культурної спадщини і формування туристичної привабливості славного Галича.

 

Довідково. Національним заповідником «Давній Галич» у 2018 р. було підготовано паспорт об’єкта культурної спадщини на церкву Св. Дмитра; наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 02.04.2020 р. №1638, на підставі законодавчої бази у сфері культурної спадщини та подань і рекомендацій відповідних органів, церкву Святого Дмитра занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення.

Андрій Чемеринський

Менше місяця тому Музей історії Галича (розміщений в колишніх митрополичих палатах) відвідав з метою підготовки віртуального 3D туру відомий фотограф, партнер GOOGLE STREETVIEW, керівник агенції IDRON Studio – віртуальні тури для бізнесу п. Дмитро Малишев.

Минуло небагато часу – і хоча з того моменту п. Дмитро підготував візуалізації ще ряду об’єктів Прикарпаття та інших регіонів – сьогодні кожен зацікавлений в будь – якій точці світу зможе здійснити віртуальну подорож музеєм у Крилосі.

Звичайно, така подорож за допомогою сучасних технологій, не замінить відвідання «живого» музею – але завдяки їй, як приватні особи, так і туристичні агенції зможуть загально оцінити, що можна побачити в музеї, кількість експозиційних залів - щоб спланувати собі поїздку до Крилоса і оцінити орієнтовний час знайомства з представленими артефактами та збереженими пам’ятками.

Ви можете розпочати знайомство з Музеєм історії Галича вже зараз.  Для цього потрібно у комп’ютері чи на смартфоні відкрити додаток Карти Google. У ньому за допомогою віконця пошуку знайти сам об’єкт - Митрополичі палаті (на даний час помилково підписаний як Музей історії релігій Західної України, ця назва незабаром буде розробниками змінена на відповідну). У меню «Фотографії» знаходимо підменю «Кругові панорами» - відкриваємо їх, і маємо можливість пройти, як першим, так і другим поверхом музею; побачити з пташиного лету його довкілля. За допомогою додаткових вказівників – стрілочок обираємо напрямок руху. Приємного перегляду!

3D візуалізація експозиції Музею історії Галича була реалізована завдяки співпраці Національного заповідника «Давній Давній» з відділом туризму Управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської облдержадміністрації (п. Віталій Передерко).

Андрій Чемеринський

У неділю, 2 серпня, у Крилосі відбулася онлайн-проща до Галицької чудотворної ікони Матері Божої, присвячена 155-річчю від дня народження  Митрополита Галицького Андрея Шептицького.

На жаль, тисячі прочан через карантинні заходи не змогли взяти участь у молитовному паломництві на Крилоській горі. З цієї причини не приїхав на прощу Глава й Отець Української греко-католицької церкви – Верховний Архієпископ Києво-Галицький, Митрополит Київський Святослав Шевчук, який, починаючи з 2012 року, щорічно відвідує Крилос. Однак це не стало перешкодою для мирян в особливий спосіб у молитві духовно єднатися і прославляти Всевишнього та праведного Митрополита Андрея Шептицького.

Божественну Літургію, яку транслювали  наживо, очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин. Владиці  співслужили священники Галицького деканату УГКЦ.

Дуже цікаву та змістовну промову виголосив під час Божественної Літургії Владика Володимир. Він з гордістю розповів мирянам про князя Української Церкви, Митрополита Галицького Андрея, про його життєвий шлях, про його служіння Церкві та українському народові.

-Ми гордимося тим, - наголосив під час виступу Владика Володимир, - що 34-річний Андрей Шептицький 24 вересня 1899 року, після отримання єпископської хіротонії, був інтронізований на Станіславівську єпархію й став третім Станіславівським єпископом. Чи знали тоді прикарпатці, що на поріг кафедрального собору Св. Воскресіння Христового нинішнього Івано-Франківська ступив князь Української Церкви, наш Мойсей, що впродовж пів сторіччя провадив свій народ через буревії та лихоліття?.. Не минуло й двох років, як 12 січня 1901 р. Владика Андрей Шептицький був номінований Митрополитом Галицьким. Інтронізація відбулася в соборі Св. Юра у Львові. Відтоді й до відходу в небуття, - підкреслив Владика Володимир, - Митрополит Андрей поєднував службу Богові та рідному вкраїнському народові, відстоюючи інтереси простого люду в Галицькому сеймі як віце-маршалок, та у Віденському парламенті, депутатом якого він був.

Ми ж додамо, що Митрополит Андрей Шептицький дуже часто бував у Галичі-Крилосі. Він при кожній нагоді залюбки відвідував Митрополичі палати на Крилоській горі – свою літню резиденцію, набирався тут сил та снаги для ревного служіння Богові й простому люду. А ще при його сприянні та меценатській допомозі відомий археолог Ярослав Пастернак 25 липня 1936 року віднайшов і розкопав у Крилосі фундамент головного храму княжого Галича - Успенського собору, який був збудований ще за часів князювання Ярослава Осмомисла, до 1157 року. Цей фундамент за розмірами (32,5х37,5 м) лише на півтора метра за шириною та довжиною поступався Святій Софії Київський. А за багатством оздоби та просторовим розташуванням святині не було рівних у світі!

…Онлайн-проща, що відбулася минулої неділі на Крилоській горі, без сумніву, єднає нас з минулим і має глибокий символічний зміст, бо не випадково вдячні нащадки на цьому намоленому віками місці, неподалік фундаменту Осмомислової Успенської катедри, ось уже дев’ять разів поспіль вшановують Великих Українців, тих, хто зробив дуже багато для розвою нашої неньки-України.

Володимир ДІДУХ.

Світлини автора.

.

Колектив Національного заповідника «Давній Галич» разом з Галицькою районною організацією «Союзу українок» долучився до всеукраїнського відеофлешмобу з нагоди відзначення 155-літнього ювілею митрополита Андрея Шептицького (1865–1944).

Подібний захід організувала Громадська рада «Святий Юр», адже саме 29 липня українська та світова громадськість відзначає 155 річницю з дня народження владики. Слід зазначити, що митрополит Андрей Шептицький упродовж свого архіпастирства постійно підтримував збереження та популяризацію історико-культурної спадщини давнього Галича. Завдяки молитовній і жертовній праці владики відбулась реставрація галицької церкви Різдва Христового у 1904–1906 рр., відбудова знищеної під час ПСВ Успенської церкви в Крилосі у 1920-х роках, а підтримка митрополитом Андреєм Шептицьким археологічних розкопок др. Ярослава Пастернака у 1936–1937 рр.  увінчалися відкриттям фундаментів галицького катедрального собору ХІІ ст.

 

Сторінка 1 з 75

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:9715

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:18239

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7488

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8180