Доля кожної пам’ятки чи місця, пов’язаного з історією, складається по-різному. Окремі з них користуються популярністю серед туристів, вшановуються місцевими громадами, популяризуються в науковій та краєзнавчій літературі. Інші, з тих чи інших причин, можуть перебувати в довгорічному забутті. Проте значення і одних, і других є дуже важливим, передовсім для локальної історії.

В межах сучасного Галицького району є десятки історичних об’єктів. Значною частиною з них в межах своїх повноважень опікується Національний заповідник «Давній Галич» - як одна з провідних пам’яткоохоронних установ регіону. Розуміючи, що наша історія – це не тільки період, пов’язаний з подіями княжої доби, а й з наступними століттями, коли ці території перебували в складі інших державних утворень - і до сучасності, керівництво заповідника на практиці втілює заходи щодо привернення уваги до забутих об’єктів.

Цього року на підставі проведених досліджень, звернень громадських об’єднань та зацікавлених осіб здійснено перші кроки щодо тих об’єктів, які знаходяться в самому місті Галичі і на які досі ніхто не звертав особливу увагу (за винятком окремих ініціатив та первинних заходів з благоустрою).

Зокрема, це: айстро-угорське військове кладовище (1915–1917 рр.), військове кладовище Війська Польського (1920 р.) та пам’ятна колона на честь спорудження першого стаціонарного мосту в м. Галичі і в подяку за це гр. Агенору Голуховському (1858 р.).

Наказом генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» п. В.Костишина «Про щойно виявлені об’єкти культурної спадщини» (№27 – ОД від 04.06.2019 р.) відповідно до статей 7, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 01.04.2013 р. № 158 доручено відділу охорони культурної спадщини (завідувач Р.Мацалак) підготувати необхідну облікову документацію на щойно виявлені об’єкти культурної спадщини (згадані вище). Наказ видано з метою забезпечення належного обліку і збереження відомих та щойно виявлених об’єктів культурно спадщини.

Звичайно, окремі з цих об’єктів перебувають в неналежному вигляді і потребують постійної опіки з боку різноманітних сторін – як органів місцевого самоврядування, так і всіх громадян, яким не байдуже минуле власного міста. Занесення даних об’єктів у перелік нововиявлених пам’яток є першим важливим кроком на шляху їх державної легалізації та подальшого виготовлення необхідної облікової документації.

Андрій Чемеринський.

Працюючи над книгою «Зоря «Просвіти» у Галичі» (Івано-Франківськ, 2018 р.), я відкрив чимало історичних постатей, які брали активну участь у просвітянському житті цього міста. Були серед них як галичани, так і приїжджі, які попадали до Галича в силу певних життєвих обставин. Про одних вдалося зібрати окремі біографічні відомості, про інших їх забракло. Але дослідження – це постійний пошук, який триває й надалі. І коли під руки попадають нові відомості про людей, про яких раніше писав, все одно цю інформацію занотовуєш, щоб потім оформити  її у нову статтю. Так сталося і цього разу, коли натрапив на відомості про д-ра Льва Короля, про котрого є кілька згадок у моїй книзі.

Нагадаю, що Л.Король  згадується у книзі в тому контексті, що надавав велику допомогу у діяльності «Просвіти» та «Рідної Школи» і сам активно брався до праці. Що його привело до Галича і скільки часу він був у місті – під час написання книги  встановити не вдалося. І ось несподівано, блукаючи нетрями інтернету, я натрапив на статтю Віри Перегіняк (мав колись з нею зустріч у Сільці. - І.Д.), журналістки калуської газети «Дзвони Підгір’я»,  про діяльність товариства «Просвіта» у с. Новиця Калуського району. У ній саме є інформація про Лева Короля і про те, чому він переїхав до Галича.

Зокрема, авторка пише, що Лев Король був сином пароха  с. Новиці отця Омеляна, який помер у  1935 році. Левко Король, старший син, разом із дружиною Христиною виїхав до Галича, де той мав стати інспектором шкіл.

У своїй статті журналістка використала  дослідження Анатолія Грицана, у якому читаємо: «На виконання ухвали Виділу у Львові філія «Просвіти» у Галичі 16 листопада 1937 року почала організовувати в навколишніх громадах повіту самоосвітні гуртки. До них залучали підлітків від 14 до 18 років під керівництвом освітнього інструктора Левка Короля». Рівно ж, 6–9 грудня 1937 року в Галичі був організований курс для бібліотекарів товариства, програми якого включали лекції з бібліотекознавства, української літератури й історії України, практичні заняття з бібліотечної справи і навіть дикції. Проводили їх відомі фахівці: спеціаліст головного виділу у Львові Наталя Дорошенко, професор гімназії в Галичі Левко Король, голова філії доктор Володимир Скрентович. Навчалися на курсі 20 осіб» (А. Грицан. Просвітня зоря Прикарпаття. – Івано-Франківськ, 2001).

Хоч як багато справ мав професор Л. Король у Галичі, все ж знаходив час навідуватися до Новиці, до родичів, вклонитися пам’яті й молитвою пошанувати батька. Та є у біографії Левка Короля ще один цікавий випадок, коли йому довелося стати на захист директора школи – українця. Йдеться про участь інспектора Левка Короля у комісії, яка була скерована повітом до села Сілець (тепер Тисменицького району. – І.Д.), де в місцевій школі на уроці співів у вчительки Старковської підлітки-школярі Йосип Галюк, Микола Бендус, Іван Бибик, Григорій Дейдей, Антон Владика, Богдан Собусь, Павло Савчишин, Іван Костів, Ілько Криса, Василь Слаб’як, Михайло Зуб’як, Василь Яремчук, Володимир Якимишин заспівали перефразований тогочасний державний гімн Польщі.

Він зізнавався згодом сестрі, що «їхав з тремом до села. Треба було захистити директора, якому загрожувало звільнення. Проте надто хотілось подивитись в очі отим юним відчайдухам, які кинули виклик владі, знаючи, що наслідки можуть бути жорсткі. Та саме ті хлопчаки додали йому, січовому стрільцеві, сил і снаги, головне певності, що їх справа не вмерла і неодмінно дістане продовження. Як  знаємо, досліджуючи період визвольних змагань, (про це писав і автор цих рядків. – І.Д.) більшість із названих хлопців взяли активну участь у національно-визвольній боротьбі і в лавах УПА поклали своє молоде життя за Україну.  Головне – дістав сили й відвагу рішуче виступити на захист директора Йосипа Басараба, що дало йому можливість залишитися на роботі».

Польська влада пізніше також почала переслідували і Лева Короля за його активну просвітянську діяльність. Після Другої світової війни він змушений був емігрувати за кордон. Непростою була доля і його братів та сестер. Степан по завершенні навчання і висвячення дістав парафію у селі Вільшаниця, у різних містах опинилися і Микола та Мирослав. Дівчата Галя й Наталя поїхали вчителювати на Волинь. У Новиці залишилася вчителька Марійка, котра тут вийшла заміж за колишнього січового стрільця, авторитетного сільського парубка Йосифа Небиловича. Та де б вони не були, всюди віддавали свій талант і хист українській справі й «Просвіті» зокрема.

По завершенні Другої світової війни всім синам о. Омеляна Короля довелося емігрувати. Микола опинився у Польщі, де працював інспектором шкіл, Мирослав, Левко та звільнений війною з Берези Картузької Іван виїхали за океан, Наталя опинилася на Волині, а Галя  - у Білорусі. Та куди б їх не закидала доля, де б не працювали, заробляючи на прожиток і на утримання родини, увесь свій вільний час віддавали українській справі, несли українське слово, правдиве, щире і доброзичливе, як душа народу, всіляко підтримували традиції рідного краю, гуртували навколо себе українську емігрантську спільноту.

Тож вклонімося пам’яті о. Омеляна, його дітей,  особливо Лева Короля, які сіяли на завесненому галицькому лані зерна духовності, доброти і безмежної любові до Батьківщини. Саме тому ми не маємо право про них забути.

Іван ДРАБЧУК.

Більшості галичан, мабуть відомо про історичні об’єкти, які знаходяться в їхньому рідному місті. Разом з тим, певні пам’ятки до останнього часу могли бути тільки локалізованими на місцевості, без наявної історичної довідки чи будь якої іншої інформації про них. Переважно це стосувалося тих об’єктів, які були незаслужено забутими; пам’ять про які відходила в минуле з очевидцями подій. До таких в першу чергу можна віднести військові кладовища періоду Першої світової (1914 – 18) та радянсько – польської (1920) воєн. Все, що було відомо містянам – це тільки те, що на певній території знаходяться ці поховання.

На даний час маємо значний обсяг знань про них, які отримані як шляхом експедиційного обстеження цих місць пам’яті, так і за допомогою первинних джерел – архівних фондів. Проведені дослідження вже тепер дають змогу довідатися про орієнтовну кількість похованих військовиків, встановити їхню національність, ім’я та прізвище, військову частину, дати народження та смерті; виготовити карту поховань. Власне цю кропітку працю проводять краєзнавці та науковці.

В результаті даної праці, зокрема, стало відомо що на кладовищі Галич – гора збережено 329 поховань військовиків Габсбургзької монархії; вдалося віднайти і відновити для сучасності прізвища 127 – ми полеглих. Інформація відшукується щодня – для прикладу, тільки тепер стало відомо, що полеглих військовиків Російської імператорської армії в 1916 р. захоронювали поруч церкви Святого Дмитрія (Галич – Заріка) – вже відомо ряд прізвищ загиблих та їхню полкову приналежність…

Незважаючи на те, що з часу завершення Першої світової війни минуло більше 100 – років, європейські держави в особі відповідальних інституцій ведуть бази даних про своїх полеглих. Для кожної держави важливо зберегти історичну пам’ять про своїх громадян. В цьому плані їм стає корисним краєзнавчо – дослідницький напрямок роботи. Краєзнавці беруть участь в міжнародних конференціях, обмінюються інформацією, записують спогади та працюють в архівах...

В травні цього року Міністерство оборони Угорщини нагородило відзнакою «За турботу про військові поховання» (Magyar Hadisírgondozásért Kitüntető Cím) галицького краєзнавця Чемеринського Андрія - «…за визнання самовідданої праці з пошуку військових поховань, складання карт поховань, ідентифікації загиблих, а також збереження пам’яті про тих, хто віддав своє життя, захищаючи Батьківщину». Дослідження військових кладовищ Галича ним розпочато в 2008 р.; в 2011 – 14 рр. було надруковано перші дослідницькі матеріали на місцевому та загальноукраїнському рівні. Звичайно, що серед прізвищ українців, німців, чехів, євреїв які воювали в складі багатонаціональної армії монархії Габсбургів, було встановлено десятки прізвищ уродженців Угорщини.

Диплом за підписом міністра оборони д-ра Тібора Бенко вручив Парламентський секретар Міністерства оборони Іштван Немет Сілар.

Церемонія відбувалася у м. Будапешті і була дуже урочистою.

Нагородженого привітав аташе з питань оборони, військово-повітряний аташе України в Угорщині полковник Володимир Калітинський.

Роботи попереду ще багато – адже доступ до архівів стає цілком безпроблемним – а це запорука висвітлення більшості «білих плям» нашої спільної історії з європейськими народами.

Довідково. Почесний хрест «За турботу про військові поховання» є нагородою міністра оборони Угорщини. Існує в трьох ступенях – золотій, срібній та бронзовій.

Нагорода у формі хреста, діаметром 35 мм. На верхньому рамені напис "PRO CUSTODIA", лівому рамені "TUMULORUM", правому - напис "MILITUM". По центру розташований стилізований вінок з променями. В центрі вінка – хрест з солдатським шоломом.

Лауреатами премії «Краща краєзнавча книжка року» (у номінації «монографія») стали:

- автори книги «Сапогів – чарівна перлина України» жителька села Сапогів Олеся Біберова та творчий колектив працівників Національного заповідника «Давній Галич», зокрема сл. п. кандидат історичних наук, науковий співробітник науково-дослідного відділу, член Національної спілки краєзнавців України, Почесний краєзнавець України Ігор Коваль, кандидат історичних наук, завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк, молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу Мар’яна Коваль.

 

Довідково. Премія "Краща краєзнавча книжка року" започаткована Івано-Франківською обласною організацією Національної спілки краєзнавців України у 2012 р.

Книга, яка відзначена в номінації, присвячена одному з давніх сіл Галицького району - Сапогову. Праця видана в івано-франківському видавництві "Лілея - НВ" за підтримки меценатів.

Андрій Чемеринський

До 90-річчя від дня народження письменника в Галицькій районній бібліотеці відбулося засідання літературної вітальні, присвячене творчості Р. Іваничука. Бібліотечні працівники Марія Венгрин і Галина Петраш розповіли про життєвий і творчий шлях видатного земляка, використовуючи спогади автора.

Роман Іваничук народився 27 травня 1929 року в сім'ї учителя в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області). Його батько мав велику бібліотеку, тому з дитинства Роман багато читав. Навчався у початковій школі в рідному селі, пізніше – в Коломийській гімназії. Спочатку вступив на геологічний факультет Львівського університету, пізніше – на філологічний (українське відділення). Через те, що не хотів бути комсомольцем і ходив у вишиванці, на нього написали донос і в 1949 р. відрахували з університету за «антирадянську діяльність». Відслуживши в армії, поновився в університеті.

У 1954 р. в студентському альманасі опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика. По закінченні Львівського університету в 1957 р. працював учителем української мови і літератури у селищі Щирець Львівської області. Продовжував писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде. У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел Р. Іваничука «Прут несе кригу», яка принесла автору визнання.

У 1961 році письменник переїхав у Львів. Від 1963 до 1990 р. працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (пізніше «Дзвін»). За майже півстоліття творчої діяльності Р. Іваничука вийшло близько шістдесяти книг. У доробку письменника – кілька збірок новел та оповідань, багато повістей, двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Зокрема, за роман «Четвертий вимір» (1984 р.) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка.

Учасники літературної вітальні Любов Бойко, Марія Сохан, Марія Костик проаналізували окремі новели Романа Іваничука, вміщені у збірці «Осінні узори»; повість «Євангеліє від Томи», в якому герої вирішують проблеми добра і зла, намагаються відповісти на вічні питання; роман «Черлене вино» – про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431–1432 рр.

Помер Р. Іваничук 17 вересня 2016 року на 88-му році життя. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Його твори не перестають цікавити сучасного читача, сподіваємось, що й наступні покоління будуть відкривати в них невідомі сторінки української історії.

Любов Бойко.

23 травня в Україні відзначається День Героїв. Це свято покликане відродити в українців героїчний дух минулих поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців і вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН. Це день пам'яті всіх тих, хто боровся за волю нашого народу і захищав Україну в різні періоди історії, в тому числі і в наш час.

Галичани у вишиванках пройшли вулицями міста, повз будинки, на яких встановлені пам'ятні таблиці на честь учасників ОУН-УПА Ніни Вівчаренко, Володимира Чав'яка («Чорноти»), Олексія Юрчишина («Хмеля»), віддали шану нескореним повстанцям. Колона з державними прапорами зупинилась біля пам'ятного знака, присвяченого Героям Небесної Сотні. Галицькі школярі згадали поіменно новітніх героїв, які загинули під час Революції Гідності на Майдані у Києві, коротко розповіли про них. Присутні вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

А далі колона вирушила до каплиці, спорудженої в пам'ять жертв політичних репресій 40-50 рр. ХХ ст. Тут відбулась панахида за всіх загиблих за волю України, яку відслужили священики Української греко-католицької церкви та Православної церкви України. Далі відбулось віче, на якому виступили представники районної влади, громадських організацій. Від імені присутніх було покладено квіти та запалено свічки біля каплиці, побудованої в пам'ять жертв політичних репресій, хреста воїнам, що віддали своє життя за Україну, та пам'ятного знака, присвяченого Героям Небесної Сотні. У виконанні солістки Іванни Сорочинської та чоловічого вокального ансамблю лунали пісні про рідний край, війну… Учасники бойових дій на сході нашої держави отримали подяки та почесні відзнаки. Слід зазначити, що кількох мешканців Галицького району вже немає серед живих – загинули в боях на сході України, один наш земляк пропав безвісти, ще дехто помер після повернення із зони бойових дій.

Вічна пам'ять полеглим! Бережи, Боже, тих, хто захищає нашу державу від ворога.

Любов Бойко.

Згідно з рейтингом всесвітньо відомого порталу igotoworld.com., прикарпатські міста Івано-Франківськ, Галич та Яремче увійшли до двадцятки найкрасивіших міст України. Перші місця посідають Київ, Львів, Одеса, а також Харків і Дніпро. Івано-Франківськ займає в рейтингу шосте місце, випередивши Чернівці, Вінницю, Ужгород і Кам’янець-Подільський.

Другу десятку міст очолює Галич. За ним йдуть Заліщики, Батурин, Жовква, Острог, Яремче, Кременець, Корсунь-Шевченківський, Дубно та Бережани. Як зазначають автори порталу, кожне місто – по-своєму красиве і затишне. «Україна ‒ неймовірно прекрасна країна. Кожна її гора, долина, село, місто унікальні у своїй красі: природній, архітектурній, фестивальній, гастрономічній, атмосферній. Ми впевнені, що немає у нас міста, в якому не знайдеться, заради чого приїхати. Тому обрати серед усіх найкрасивіші ‒ завдання не з легких. І, звісно, у кожного буде свій список, але наша двадцятка виглядає так», – йдеться на сайті igotoworld.com.

 

Любов Бойко.

День вишиванки галичани зустріли у вишиваному вбранні, зібравшись на Майдані Різдва. Тут відбулося святкове дійство, яке підготували учасники художньої самодіяльності, а його кульмінацією стало відкриття символічного «вишитого рушника» до підніжжя пам’ятника королю Данилові Галицькому.

Авторами проекту є учні та вчителі Малої академії народних ремесел м. Галича, які напередодні розмалювали бруківку на майдані. А втілити ідею в життя вдалося за сприяння керівництва райдержадміністрації та міської ради. За зразок послужили давні орнаменти, якими, зокрема, прикрашені сторінки Галицького Євангелія. За задумом організаторів, «вишита» доріжка повинна стати не лише окрасою міста, але й ще однією туристичною принадою Галича.

Галичани з задоволенням фотографувались на «вишитому рушнику».

Любов Бойко

14 травня в приміщенні Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк відбулася урочиста церемонія нагородження переможців регіонального туру огляд-конкурсу на присвоєння звання «Краще підприємство з охорони праці».

Конкурс проводили Управління Держпраці в Івано-Франківській області спільно з управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в області, за участі представників ради профспілок Івано-Франківської області та Івано-Франківського обласного об’єднання організацій роботодавців.

За результатами конкурсу Національний заповідник «Давній Галич» отримав Почесну грамоту «Краще підприємство з охорони праці в Івано-Франківській області» за зайняте ІІІ місце в номінації «Соціально-культурна сфера (медицина, освіта, культура, органи державного та місцевого самоврядування)» .

10 - 12 травня 2019 року в м. Івано-Франківську відбувалася міжнародна конференція «Велика війна: у військових негараздах, але в єдиному європейському просторі». Учасниками заходу, були як науковці, так і представники неурядових організацій з України, Угорщини, Польщі, Словаччини.

Роботу конференції привітав голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич. Учасники конференції змогли прослухати цікаві наукові доповіді («Перша світова війна і велика східноєвропейська революція: від концепції протистояння до парадигми національного визволення», Володимир Великочий – д. і. наук; «Основні битви в Карпатському регіоні в час Великої війни», Сергій Адамович – д. і. наук; «Особливості вивчення та меморалізації військових поховань Першої світової війи на Прикарпатті», Василь Тимків – директор комунального підприємства обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів “Пам’ять”), прозвітувати за виконану роботу, обмінятися досвідом, відвідати пам’ятні місця – меморіали та історичні об’єкти.

Одним з етапів роботи конференції було відвідання військового цвинтаря Першої світової війни у м. Галич та ознайомлення з результатами впорядкувальних робіт. Даний населений пункт був обраний не випадково – адже він відомий в історії не тільки, як столиця Галицько – Волинського князівства, а й місце де в 1914 – 17 рр. відбувалися запеклі бої між союзними австро – німецькими військами та російською армією. Завдяки сприянню координаторів проекту «Велика війна: поховання та історична пам'ять», саме Галич було пріоритетно визначено першим місцем, де здійснювалось впорядкування військового кладовища (2018 р.) та встановлено анотаційну таблицю (2019 р.).

Учасників конференції привітав міський голова Галича п. Орест Трачик. Він розповів про зусилля міської влади щодо облаштування місця пам’яті Першої світової війни в Галичі, спроби нав’язання контакту з урядовими структурами Угорщини та Австрії з метою відновлення кладовища і запевнив присутніх в тому, що орган місцевого самоврядування на подальші роки забезпечить прибирання даної території.

Про бойові дії в Галичі та його околиці, історію кладовища гостям розповів старший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини НЗ «Давній Галич» Андрій Чемеринський. Бесіда вийшла двосторонньою, науковці цікавилися способом встановлення імен та прізвищ полеглих, специфікою облаштування кладовищ в австрійський період, а згодом воєводськими інституціями ІІ Речі Посполитої. Гості мали велику зацікавленість Галичем – тому додатково оглянули кладовище Війська Польського та замок.

Місце пам’яті в Галичі зусиллями багатьох стає відомим, воно вже зазначено на певних туристичних маршрутах, про нього знають в Європі. Таким чином, опосередковано полеглі допомагають живим – популяризується історія міста та зростає туристичне зацікавлення його окремими об’єктами.

Сторінка 1 з 67

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8548

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:16241

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6959

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7326