11 липня в рамках Літньої школи журналістики «День»-2017, позаштатний кореспондент видання, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександра Кльосова відвідала Національний заповідник «Давній Галич». Результатом робочого візиту молодої журналістки стала публікація цікавої статті у рубриці «Історія та «Я»» всеукраїнської щоденної газети «День» про історичну спадщину Галича. «Земля процвітала і множилася в людях…» саме такий літописний фрагмент, що описує період правління галицького князя Ярослава Володимировича «Осмомисла» (1153–1187), О. Кльосова обрала для заголовку своєї публікації адже своєрідний заклик минулих століть до процвітання та добробуту неабияк актуальний для нашого сьогодення.

Ознайомитися з текстом статті можна на офіційному сайті газети «День».

https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/zemlya-procvitala-i-mnozhylasya-v-lyudyah

Ці слова належать художникові-шістдесятнику Богданові Готю (1939-2005 рр.). Митець сказав їх, наче виправдовуючись за песимізм у своїй творчості. За сприяння о. Юрія Новицького, адміністратора парафії Катедрального собору Святого Воскресіння УГКЦ м. Івано-Франківська, в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» демонструється 50 робіт художника. 19 липня відбулось відкриття мистецької виставки Богдана Готя, присвяченої року УПА в Україні.

Як наголосив завідувач науково-освітнього відділу Ярослав Поташник, ім’я Богдана Готя довший час не було відоме в мистецьких колах, за життя художника не відбулось жодної виставки його творів. Лише після смерті митця, в 2011 році, в Музеї мистецтв Прикарпаття вперше демонструвалось близько 30-и робіт Б. Готя, а наступного року відбулась виставка в Івано-Франківській організації Спілки художників України. Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи Семен Побуцький зауважив, що нелегким було життя митців у 60-і роки ХХ століття, але талановиті люди «втікали» у свою творчість, щоб зберегти таким чином свою ідентичність.

Власне, і Богдан Готь прожив нелегке життя. Народився майбутній художник 6 серпня 1939 року в Ходорові на Львівщині. Повоєнне дитинство було важким – хлопця ростила мати, бо батько пропав безвісти під час війни. Навчався в Ходорівській школі. Багато читав, займався самоосвітою. Працював на гірничому комбінаті у Новому Роздолі. У Ходорові мав друзів, для яких Україна була сенсом життя. Серед них брати Горині, В. Турчин та інші. У 1969 р. Богдан Готь вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Студентське життя було особливе, розпочалися виклики до КДБ. Вів спартанський спосіб життя, загартовувався, бо знав, що може чекати на тих, хто українець за духом.

По закінченні інституту Б. Готь працює в Івано-Франківську головним художником рекламного комбінату. Разом з ним виконували монументальні роботи, оформлення об’єктів в обласному центрі, Калуші, Яремчі, Долині Опанас Заливаха, Орест Заборський, Михайло Стецик та інші. Пізніше викладав в училищі, працював сторожем. Самозаглиблений і небагатослівний, глибокодумний і працьовитий, він не вмів кривити душею.  Мізерна пенсія, скрута, майже безвихідь і передчасна смерть. Однак життя художника не закінчується його смертю. Це твердження справедливе щодо тих, чия творчість зазнала випробування часом. Воно стосується і мистецтва Богдана Готя.

На сьогодні відомо близько сотні малярських творів Богдана Готя в Івано-Франківську, велика частина творчого доробку є у приватних збірках на Львівщині. Загалом його творчість можна означити як український романтизм, що був характерний для художників з когорти шістдесятників. Роботи Б. Готя передають його непростий внутрішній світ, вони драматичні, інколи навіть трагічні, але попри це життєстверджувальні. Він малював, як жив, і жив, як малював. Україну любив усім своїм зболеним серцем.

Любов Бойко.

5-6 серпня 2017 р. в с. Крилос (Національний заповідник «Давній Галич»)

відбудеться Всеукраїнська Патріарша проща

до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої,

присвячена 100-літньому ювілею об‘явлень Матері Божої у Фатімі

Фільм Тараса Химича «Король Данило» – це новий унікальний проект, який преса вже охрестила першим історичним бойовиком про єдиного короля Київської Русі Данила Романовича, який вперше був визнаний Східною та Західною церквами, як одностайний правитель найбільшої у середньовіччі території з найбагатшими природними ресурсами та досконалою системою правління.

19 липня, 2017

«Файне місто Тернопіль»

У Вікіпедії ми відшукали понад сімдесят назв українських літературних об’єднань, які існували у різні історичні періоди, але найактивніше формувались на початку та наприкінці ХХ століття. Такими були виклики тих часів. Знайшли ми серед них і об’єднання «Митуса», що діяло у 1921 -1922 рр. і об’єднювало західноукраїнських письменників В. Бобинського, О.Бабія, Р. Купчинського, Ю.Шкрумеляка та  Л. Лепкого. Літературний гурт із такою назвою діяв у Львові, а  його літератори присвятили себе боротьбі за свободу та незалежність України.

Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам'яті народу. Для митців співець Митуса став символом незнищенності поетичного слова.

Минули роки і уже не у славному Львові, а в давньому Галичі виникло літературно-мистецьке об’єднання «Нащадки Митуси». Назва більш ніж символічна. А почалося воно з  літературної сторінки «Акорди Митуси», яка багато років періодично друкувалась у районній газеті «Галицьке слово». Через її горнило пройшло багато місцевих авторів. Для окремих захоплення літературою було тимчасовим явищем, для інших стало складовою  усього життя. Пропоновані тексти постійно і виважено редагувала редактор відділу Любов Бойко. Потім була газета «Дністрова Хвиля», де уже сторінка називалась «Нащадки Митуси».

Йшли роки. Сито часу відсіяло «тимчасові літературні елементи» і залишило вкупі когорту одержимих поетичним словом людей, котрі і стали основою «Нащадків Митуси», які офіційно прописалися у Галицькій бібліотеці з 2006 року.  Це Любов Бойко та Григорій Витвицький з Галича, Марія Букавин, Семен Возняк, Володимир Наконечний, Віра Катрич із Бурштина, Лідія Українець з Більшівців, Ольга Візнович із Залукви,  Омелян Ліуш з Кінашева, Іван Драбчук із села Сільця, що у Тисменицькому районі. Треба  сказати, що зібрались різні за професіями люди: журналісти, вчителі, лікарі, які постійно відчувають потребу творити. Протягом  існування цього об’єднання було проведено  сотні зустрічей, круглих столів (до речі, стіл у Галицькій районній бібліотеці, де зазвичай збираються ці автори, й справді круглий), презентацій, обговорень новинок літератури. Було чимало й виїзних засідань.

За час спільної праці упорядковано два збірники: «Нащадки Митуси» (2006 р.) та «Муза не мовчить» (2016 р.). Упорядником і літературним редактором обох збірок була невтомний керівник «Нащадків Митуси», журналіст і письменниця з багаторічним стажем  п. Любов Бойко. В творчому доробку авторів – чимало поетичних збірок та прозових творів. Зокрема Л. Бойко є автором поетичної збірки «Пелюстки» та книг прози «З мережі часу» та «Життя прекрасне» (обидві вийшли під псевдонімом Любомири Долішньої), Григорій Витвицький видав три збірки поезій – «На своїм полі», «На межі тисячоліть» та  «За Христовими слідами», Марія Букавин – автор збірки поезій «І радість, і сльоза моя», а Лідія Українець – «Я українка».  Ольга Візнович має у своєму доробку збірки «Ти, Господь, моя надія» та «Ім’я, дароване тобі небесами», а Віра Катрич – книги  віршів «Первоцвіт» та «Гармонія душі». Іван Драбчук є автором чотирьох поетичних збірок: «Поезія зірок», «Білоцвіт», «Дощ осінніх яблук» та «На долонях землі», а Володимир Наконечний поки що однієї – «Все на світі від любові». Найплодотворнішими авторами серед «Нащадків Митуси» є Омелян Ліуш (збіки віршів «Мені наснились небеса» та «Гуси-лебеді летять», збірки пісень «Лунають пісні над Дністром», «Пісні рідного краю», «Наші шкільні свята», повісті «Таємне стає явним») та Семен Возняк, який видав десяток поетичних книг: «Туга і любов», «Живи, народе мій», «Хвала життю», «Сонети», «Мамина зоря» та інші.

Зрозуміло, що вірші  місцевих поетів є різними за формою та  способом вираження, є прості для сприйняття, а є такі, що наповнені філософським змістом. Усі автори талановиті по-своєму і в цьому неабияка цінність усього написаного ними. Звичайно, що поетична вартісність їх творінь ще мусить пройти  випробування часом. Але вже сам факт, що  така кількість  авторів з давньої столиці Галицької землі і суміжних із нею населених пунктів об’єдналась, щоб підтримувати один одного, ділитися своїм доробком, радіти здобуткам побратимів і нести поетичне і прозове Слово до людей, є дуже важливим.

Треба відзначити, що свого часу у Любові Ярославівни Бойко було прагнення омолодити об’єднання. Час від часу вона залучала до нього нових авторів, але молодим на місці не сидиться, вони вчаться і працюють в Івано-Франківську, Львові, Києві. До речі, в одному з івано-франківських видавництв чекає на вихід у світ 3-ій випуск літературно-мистецького альманаху, в якому є доробки молодих галицьких авторів: Тетяни Мацкевіч, Оксани Онофришин, Надії Ополянки, Михайла Качанського, Олександра Мельника, Володимира Наконечного (син). Видання обсягом 180 сторінок, проілюстроване кольоровими репродукціями галицьких художників Ігоря і Петра Перекліти, Володимира Сірка, Романа Гургули, готове до друку. Необхідно лише профінансувати його.

На жаль, не обминули нас і втрати. У 2015 році відійшов у засвіти Григорій Витвицький, а минулого року раптово покинув сей світ закоханий у життя Омелян Ліуш. Втрати непоправні, але вони приходять до нас і мусимо їх прийняти. Шкода, що ці талановиті люди уже не напишуть своїх недописаних віршів, адже в кожного з поетів є чимало творчих планів.

Потужне енергетичне поле Галича завжди притягувало до себе митців пера. Варто нагадати, що в ореолі його слави сяють поетичним талантом зорі поетів Степана Пушика та Ярослава Ткачівського з Викторова, Галини Турелик із Бурштина, Віри Багірової та Ірини Дибко-Филипчак із Більшівців. Можливо, саме тому в цьому  давньому осередку культури  у новітні часи й утворилося Галицьке літературно-мистецьке об’єднання. Його феномен ще мусять розгадати наступники. Вони і проаналізують усе написане теперішніми «Нащадками Митуси». Ми ж переконані, що інформація про це об’єднання вартує не тільки статті у Вікіпедії, але і доробки галицьких авторів мають  по праву увійти до   літератури рідного краю.

Іван ДРАБЧУК

Наукові працівники відділу фондів Національного заповідника «Давній Галич» взяли участь у науково-практичному семінарі «Цифрові технології в музейній справі», що відбувся цими днями у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського у Коломиї.

Семінар проходив за програмою інформаційно-навчальних заходів з питань оцифрування історичного, культурного та наукового надбання, що зберігається в архівах, музеях, бібліотеках та приватних зібраннях, за участю заступника директора з розвитку інформаційно-комп’ютерних технологій Спеціалізованого Центру БАЛІ, заступника голови технічного комітету стандартизації України «Інформація і документація» міста Києва Ольги Баркової.

Перші сесії  семінару відбулися в квітні та червні цього року в Києві та Одесі. Під час зустрічі були  обговорені питання цифрової трансформації музеїв, представлені матеріали у форматі презентацій, запропоновані рішення щодо цифрової паспортизації та онлайнової репрезентації фонду, створення цифрового музею.

Юрій Мусякевич

12 липня в Галицькій центральній районній бібліотеці відбулося засідання літературної вітальні «Джерело» за темою «Феномен жіночої прози Ірен Роздобудько» (за творами письменниці). Завідувач відділу обслуговування Галицької ЦБС Марія Венгрин, головний бібліотекар читального залу Галина Петраш, завідувач філіалу бібліотеки с. Крилос Надія Королевич, активні читачі Марія Сохан, Марія Костик, Любов Бойко та інші пригадали біографію письменниці, проаналізували її романи «Ґудзик», «Ґудзик-2», «Перейти темряву», «Подвійна гра в чотири руки» тощо.

Народилася Ірен Роздобудько 3 листопада 1962 року в Донецьку. Змалку відчувала в собі потяг до прекрасного, писала вірші. В 1980 року вступила до Київського національного університету, на факультет журналістики.

Перш ніж стати письменницею, Ірен Роздобудько працювала телеграфісткою на ТАРС-РАТАУ, диктором на радіо, коректором, редактором, кореспондентом на двох центральних телеканалах, оглядачем у газеті, журналісткою в жіночих журналах «Караван історій», «Наталі». Не можна не згадати, що в послужному списку автора книг, які так люблять жінки, є досвід роботи у місцях, що жодним чином не стосуються літератури: офіціантка у ресторані, цирковий шпрехшталмейстер (оголошувала вихід акторів на арену), Снігуронька на дитячих новорічних заходах, кіномеханік у відеосалоні. Книги почали з’являтися лише у 2000 році.

Письменницький дебют Ірен Роздобудько пов’язаний з виходом детективного роману «Пастка для жар-птиці». Ім’я авторки стало відомим серед широкої публіки. З цього моменту почалася впевнена хода літературним шляхом Ірен Роздобудько. Її книги позитивно сприймали як читачі, так і критики. Роман «Ґудзик» приніс їй перемогу в «Коронації слова» 2005 року. Цей твір перекладено російською та англійською мовами, а 2008 року з’явилася художня кінокартина «Ґудзик», знята за мотивами роману.

Ірен Роздобудько пише не тільки прозу, але й поезію. А ще автор багатьох романів вишиває бісером картини, грає на гітарі та ілюструє книги. Ірен Роздобудько має відзнаку «Золотий письменник України» 2012 року.

Любов Бойко.

Нещодавно учасники літературно-мистецького об’єднання «Нащадки Митуси» провели творчу зустріч у Галицькій центральній районній бібліотеці, прочитали власні твори, обговорили літературні новинки.

Бібліотечні працівники Галицької ЦБС Марія Венгрин, Галина Петраш, науковець Марія Костик проаналізували нову книгу прози Любомири Долішньої «Життя прекрасне». Ми всі дивимось на одні і ті ж речі, але кожен бачить їх по-різному, зауважила бібліотекар Галина Петраш. А письменник до того ж помічає такі деталі, які ховаються від звичайного ока.

Автор поетичних збірок Лідія Українець прочитала власні вірші, у яких розповідь про нелегкі будні на чужині, ностальгія за рідним краєм, щирі почуття любові до родини, жалю за загиблими у війні земляками. З особливим захопленням слухали присутні авторські пісні у виконанні лікаря і талановитого поета з Бурштина Володимира Наконечного на власні слова та вірші Марії Букавин, Любові Бойко, Івана Драбчука та інших. Співана поезія про сокровенні порухи людської душі спонукає до роздумів про наше призначення в житті, ставлення до того, що відбувається в світі.

 

Любов Бойко.

Підсумовуючи археологічні дослідження церкви Різдва Христового у Галичі, в своїй  книзі «Галич в історії середньовічного мистецтва на підставі археологічних і джерельних досліджень», яка побачила світ у Кракові 1911 року, Йосип Пеленський писав: «…Слід звернути увагу на четверту і останню найважливішу особливість церкви Божого народження. Маю на увазі чотири потужні скрапи або підпори (контрфорси авт.), що виступають зі стін у продовження нави від півдня і півночі. Ці скрапи були широко розставлені по двох сторонах церкви і під кутом підносились вверх підпираючи верхній поверх будівлі. Такі підпори використовувались для давніх склепінь і куполу. Сьогодні їх немає, тільки залишки в землі. Вони розібрані під час реставрації 1825 року…»

Цими днями відділом археології Національного заповідника «Давній Галич» на основі відкритого листа на проведення археологічних досліджень, наданого інститутом археології Національної академії наук України розпочато дослідження північної стіни церкви Різдва Христового у Галичі. І вже є перші результати. При закладенні шурфу, на невеликій глибині віднайдено фундамент скрапу, про який писав свого часу професор Й.Пеленський.

– В наукових колах і досі ведуться розмови про те, що церкву Різдва, як загалом, і середмістя Галича, ще недостатньо досліджено.  Сьогодні перший крок зроблено. Тепер ми матимемо цілісне бачення архітектури храму. По завершенні археологічних досліджень місце розкопу контрфорсів буде музеєфіковане і стане частиною загальної атракції біля Галицької святині. Рештки будівлі, що знаходилась в землі тепер будуть представлені на загальний огляд, – зазначив заступник  генерального директора заповідника з наукової роботи Семен Побуцький.

А тим часом археологи продовжують роботу і сподіваються, що  й другий шурф порадує результатом.

Ярослав Поташник

28 червня 1996 року Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, на світовий досвід, прийняла Основний Закон України — Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства.

Вже двадцять  один рік Україна живе за новою Конституцією. І вже кілька років поспіль, у переддень свята, науково-освітнім відділом Національного заповідника «Давній Галич», спільно з Галицькою районною бібліотекою, проводиться засідання «круглого столу», присвячене Дню Конституції України.

Сьогодні, в діалозі за «круглим столом» зустрілися молоді науковці заповідника, серед яких кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-освітнього  відділу Андрій Стасюк, магістри історії, молодші наукові співробітники відділу Андрій Петраш і Діана Ковальська та заступник голови Галицької районної державної адміністрації Олександр Чабак і начальник відділу культури райдержадміністрації Марія Іваськів.

В ході засідання присутні наголосили, що Конституція є  безпосереднім чинним актом держави України. Для кожного громадянина цей документ є фундаментальною цінністю, яку важливо зберігати і охороняти в ім’я забезпечення національних інтересів, стабільності державного ладу, верховенства прав і свобод людини та громадянина.

Під час заходу були обговорені питання щодо значення Основного Закону для розбудови України, забезпечення його положень на сучасному етапі розвитку держави,  адже Конституція увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність – фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.

Тему «круглого столу» було яскраво підкреслено книжково-ілюстративною виставкою «»Конституція України – новий відлік часу», створеною  працівниками районної бібліотеки.

Модератор проекту Ярослав Поташник

Сторінка 1 з 48

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:6712

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:13213

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:5854

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:5863