Круглий стіл на таку тему відбувся 2 грудня в конференцзалі Івано-Франківської обласної адміністрації. Проведення заходу ініціювали управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА та Національний заповідник «Давній Галич». Учасниками Круглого столу були представники Івано-Франківської ОДА, прикарпатські науковці, в.о.генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Олійник та співробітники установи, голова Галицької територіальної громади Олег Кантор та ін.

Як зазначив керівник Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Олійник, князь Володимирко Володаревич – відома постать у нашій історії, він об'єднав західноукраїнські землі, утворивши Галицьке князівство зі столицею в Галичі. А Галич, своєю чергою, дав назву цілому краєві. Внесок князя Володимирка неоціненний, тож такі історичні постаті заслуговують на увагу і пошанування. Національний заповідник «Давній Галич» ініціює проєкт ревіталізації історико-культурного середовища літописного Спаського городища, де, за версією деяких науковців, був палац Володимирка Володаревича.

Директор управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак зауважив, що тема Круглого столу надзвичайно важлива в контексті сучасності. Після занепаду Київської Русі Галич понад сто років тримав державу. Наш український державний прапор походить від синьо-жовтих галицьких штандартів.

Заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Семен Побуцький наголосив на тому, що необхідно розвивати туристичну інфраструктуру довкола пам'яток національного значення. Галичу пощастило, тут зберігся історичний ландшафт. На території Національного заповідника «Давній Галич» археологи виявили 14 автентичних фундаментів давньоруських храмів. А це дає надію на розвиток туристичної галузі на Івано-Франківщині і в Галичі зокрема.

Про княжий двір Володимирка Володаревича в історичних джерелах розповів завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Зокрема, Київський літопис під 1153 роком подає наступне:

«І як тільки Петро з’їхав із княжого двора, то Володимир пішов до божниці, до святого Спаса, на вечерню. А коли саме був він на переходах до божниці і тут побачив Петра, який їхав, то поглузував над ним і сказав: «Поїхав муж руський, схопивши всі волості!» І, це сказавши, він пішов на хори. А одспівавши вечерню, Володимир таки пішов із божниці. І коли був він на тім місці, на сходах, де ото поглузував над Петром, він сказав: «Ой! Се хтось мене вдарив у плече!» І не міг він із того місця ні трохи поступити, і став падати. Але тут підхопили його під руки, і однесли його в горницю, і поклали його в окріп. І [одні] говорили, що [це] ломота підступила, а інші по-другому говорили, і багато прикладали [припарок]. І настав пізній вечір, і став Володимир знемагати вельми, а коли було спати пора, то тоді Володимир, галицький князь, преставився».

Цей уривок засвідчує, що княжий палац був з’єднаний переходами з «божницею» – церквою Св.Спаса.

У  2009 році Галицька археологічна експедиція на чолі з кандидатом історичних наук ПНУ ім. В. Стефаника Богданом Томенчуком та молодшим науковим співробітником Національного заповідника «Давній Галич» Олегом Мельничуком проводила археологічні розвідки на Спаському городищі. На схід від церкви Св. Спаса ХІІ ст. було виявлено 11 поховань та фундамент ще однієї споруди пізнішого часу. Про це пригадав учасник експедиції, галицький науковець Олег Мельничук.

А починалася ця історія ще 19 квітня 1882 р., коли парох із с.Залуква біля Галича о.Лев Лаврецький та львівський історик Ізидор Шараневич відкрили фундамент старовинної кам’яної церкви на горі Карпиця, поблизу дороги Камінний вивіз неподалік храму Св.Пантелеймона. Археологи натрапили, як стверджують історичні джерела, на літописний храм Св.Спаса ХІІ ст. Святиня є однією з найдавніших церков княжого Галича.

Маючи такі пам'ятки, ми повинні дбати, щоб про них довідувались туристи не лише України, але й цілого світу.

Любов Бойко

Кожен, хто цікавиться історією рідного краю і має досвід подорожей Україною, мабуть, бачив десятки пам'яток культурної спадщини, які поза тим, що знаходяться у державному реєстрі, занедбані та зазнають подальшої руйнації. Звичайно, в переважній більшості випадків – це результат бездіяльності людей, разом з тим є обставини, коли пам'ятки знищуються внаслідок дії природніх факторів – підмиванням вод, вітроломами, проростанням дерев та ін.

Галич, як історично населене місто, має у своїй скарбниці культурної спадщини близько двох сотень пам'яток та нововиявлених об'єктів, різних за часом створення і за своїми типами (археології, архітектури, монументального мистецтва, історії та кільтури), відомчою приналежністю. Кожен з цих об'єктів потребує окремих заходів щодо охорони, збереження та відновлення. Деякі з них підлягали загрозам з боку саморослих дерев та чагарників – для прикладу, ще до недавнього часу найдавніший пам'ятник на Прикарпатті, що знаходиться в Галичі – колона на честь побудови постійного мосту на р. Дністер і в подяку за це гр. Агенору Голуховському (1858 р.), постійно страждав від дерев та дощівки, яка стікала з них. Тому що дерева були низькорослі, зусиллями КП «Галичводоконал» їх було зрізано і так збережено об’єкт історії. Подібно порослі чагарниками та деревами вали в Крилосі та залишки австрійського форту поруч фундаментів церкви Спаса.

Значно складнішою до останнього часу була ситуація з нововиявленою пам’яткою історії на Галич-Горі, цісарсько-королівським військовим цвинтарем Австро-Угорської монархії. На терені кладовища знаходилося близько 30 старих дерев, висота котрих сягала 10 м. Ще до проведення робіт з упорядкування та благоустрою цієї території, під час вітрів зі старих дерев зривалося гілля і знищувало вцілілі хрести на військових гробівцях. Востаннє це трапилося у березні 2019 р., коли вітрами було зірвано кілька старих дерев.

Суттєву допомогу для вирішення даної проблеми надав наприкінці 2019 р. міський голова Галича Орест Трачик, який залучив до робіт арбористів – ті, в свою чергу, у двомісячний термін вирізали найбільш проблемні дерева. Саме в той час було здійснено більше 90% робіт.

Разом з тим, на сучасний момент залишалося кілька небезпечних гілок на збережених старих ясенах, які при падінні могли пошкодити близько 30 хрестів військовиків. Слід зауважити, що ці хрести є давніми, автентичними, встановленими в 20-их роках минулого століття, тому дуже важливо було їх зберегти, оскільки ніхто б не виготовлював нові.

Ініціатори робіт з відновлення кладовища (за погодженням з міським головою Олегом Кантором щодо зрізання гілок), вчергове звернулися за допомогою до арбористів і справу було успішно вирішено. Роботи проведено, небезпеку усунуто.

Хто ж такі арбористи і чим їхня робота відрізняється від методів праці «звичайних» лісорубів? Якщо коротко – це фахівці, які виконують роботи з обрізання високих дерев. Робота арбориста пов’язана з використанням альпіністичного спорядження, котре дозволяє їм отримати доступ до високих дерев і обрізати практично недоступні гілки. Тому арборист професійно користується альпіністичним спорядженням і має значний досвід для виконання висотних робіт. Саме завдяки цьому можна усунути небезпечні частини дерев; для того щоб не пошкодити оточуючі об'єкти, дерево спилюється частинами, кожна спиляна частина опускається на землю за допомогою мотузки, карабінів та лебідки. Безперечно, робота арбориста пов’язана з ризиком та небезпекою. Натомість, у випадку, коли спилювання дерев поруч об’єктів історії виконується нефаховими працівниками, висотні дерева при падінні часто пошкоджують їхні елементи – є достатньо таких прикладів.

У поважній справі зі збереженням надмогильних хрестів на військовому кладовищі Галича та порізкою небезпечних висотних дерев неоціненну допомогу місту вже двічі, в 2019 та 2021 р., надавав відомий фахівець Денис Кухтар. Арборизм для нього – не постійна робота, а приватне захоплення, поза тим, в його «портфоліо арбориста» – десятки виконаних робіт. Він кандидат технічних наук, працює доцентом кафедри геодезії та землеустрою Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу; викладає дисципліни «Геодезія» та «Референтні системи координат у землеустрої» і є автором близько 40 наукових публікацій.

Таким чином, на військовому кладовищі, яке є як локальною пам’яткою історії Галича, так і частиною європейської культурної спадщини, завершено ще один потрібний етап робіт – коли здійснено захист від природних чинників. На жаль, досі не вдалося переконати місцевих мешканців в іншому – щоб вони своїми діями не зневажували це місце пам’яті самовільно організованими сміттєзвалищами. Щорічно неподалік від пам'ятного знака на честь полеглих легіонерів Українського Січового Стрілецтва з'являється сміття. Віриться, що інформаційно-популяризаційна робота та заходи коммунального підприємства міської влади щодо даного питання приведуть до позитивного результату.

 

Андрій Чемеринський

Владолюбний князь Володимирко Володаревич завдяки своїй енергійності став творцем Галицького князівства. Після 1126 року він зосереджує у своїх руках Перемишльське, Теребовельське і Звенигородське князівства. У 1141 році в Галичі помер племінник Володимирка - князь Іван Василькович. Володимирко Володаревич забирає собі його волость і переносить сюди столицю князівства. Галич стає стольним градом Галицького князівства.

У другій половині січня 1145 року галицький князь вирушив на полювання до Тисмяниці, що за 20-25 кілометрів від Галича. Скориставшись відсутністю Володимирка, галичани відправили посла до Звенигорода і запросили князя Івана Ростиславича на галицький стіл. Тим часом Володимирко, якому повідомили про зраду галичан і що племінник зайняв Галич, виявив неабияку оперативність і доволі швидко з'явився під стінами міста.

25 лютого 1145 року Володимирко Володаревич увійшов у Галич. Він відновив свою владу, а Іван Берладник змушений був утікати і став князем-ізгоєм. Тепер Володимирко приєднує до своїх володінь Іванову Звенигородську волость. Галич стає столицею цілого краю, розвивається як політичний і культурний центр. Галицький князь пильно стежить за своєю державою, навіть прагне розширити кордони князівства.

Користаючи з боротьби за київський стіл волинського князя Ізяслава Мстиславича і суздальського Юрія Довгорукого, Володимирко захоплює багато волинських міст, серед них літописні Шумськ, Тихомль, Вигошев, Гнійницю, міста на Погорині, а також Бужськ. З цього приводу 1152 року між київським князем Ізяславом і галицьким Володимирком виник воєнний конфлікт. Київському князеві допомагав угорський король Гейза. Володимирко, зважаючи на перевагу ворожих військ, розпочав переговори. Хитрощами і підкупом угорських вельмож Володимиркові вдалося прихилити на свій бік короля Гейзу і відмовити його від подальших воєнних дій. Вдаючи з себе тяжко хворого, він заприсягнувся на хресті святого Стефана, привезеному уграми, що поверне Ізяславові Мстиславичу землі, які забрав у нього, але і не думав дотримувати присяги.

Коли посол київського князя Ізяслава Петро Бориславич приїхав до Володимирка і нагадав йому хресне цілування, то його прогнали, не давши ні повозу, ні харчу. Літописець записав: «І як тільки Петро з'їхав із княжого двора, то Володимир пішов до божниці, до святого Спаса, на вечерню. А коли саме був він на переходах до божниці і тут побачив Петра, який їхав, то поглузував над ним і сказав: «Поїхав муж руський, схопивши всі волості!» І це сказавши, він пішов на хори. А, одспівавши вечерню, Володимир таки пішов із божниці. І коли був він на тім місці, на сходах, де ото поглузував над Петром, він сказав: «Ой! Се хтось мене вдарив у плече! І не міг він із того місця нітрохи поступити, і став падати... І настав пізній вечір, і став Володимир знемагати вельми, а коли було спати пора, то тоді Володимир, галицький князь, преставився». Володимирко не хотів втрачати Погоринські волості. Очевидно, переживання і спричинило загострення його хвороби (приступ стенокардії або інфаркт). Помер Володимирко Володаревич десь на початку 1153 року.

Володимирко був енергійним і владолюбним князем. Він не гребував ніякими методами, щоб стати могутнім правителем і мати велику і міцну державу. Об'єднавши розрізнені уділи, він став справжнім творцем Галицького князівства. Володимирко був розумним і хитрим політиком, талановитим дипломатом і воєначальником. За його правління кордони Галицького князівства сягали на Поділля, Буковину і Бесарабію. Це була багата і добре організована земля, міцний форпост проти загрози з боку Польщі, Угорщини, половців. Утворення могутнього князівства з центром у Галичі сприяло його економічному і культурному розвитку.

М  узеєфікація фундаменту Спаської церкви стане відновленням як величі князя Володимирка Володаревича, який став творцем і будівничим Галицького князівства, так і слави стольного міста Галича.

Марія Костик

2 грудня, об 11 годині, в приміщенні Івано-Франківської обласної адміністрації (каб. 700) відбудеться Круглий стіл на тему: «У пошуках палацу князя Володимирка Володаревича».

Організатори заходу – управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА, Національний заповідник «Давній Галич»

Довідково:

У  2009 році Галицька археологічна експедиція на чолі з кандидатом історичних наук ПНУ ім. В. Стефаника Богданом Томенчуком та молодшим науковим співробітником Національного заповідника "Давній Галич" Олегом Мельничуком проводила археологічні розвідки на Спаському городищі. На схід від церкви Св. Спаса ХІІ ст. було виявлено 11 поховань та фундамент ще однієї споруди пізнішого часу. З Літопису Руського довідуємось, що церква Святого Спаса була придворним храмом галицького князя Володимирка Володаревича з династії Ростиславичів.

23 листопада 2021 р. на Прикарпатті перебувала офіційна делегація Генерального консульства Республіки Польща у Львові. Метою приїзду було обговорення питань соціально-економічної та культурної сфери для реалізації спільних проєктів, обміну досвідом, сприяння розвитку регіонів, адже діяльність консульства охоплює Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську області.

Саме тому для спілкування представники Генерального консульства зустрілися спершу з головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації Світланою Онищук, а згодом відвідали місця пам’яті, які знаходяться на терені діяльності Національного заповідника “Давній Галич».

У Галич прибули Генеральний консул Республіки Польща Еліза Дзвонкевич, консул Рафал Коцот (керівник відділу співпраці з поляками в Україні), консул Томаш Коваль (куратор політично-економічних питань) та Геннадій Микитка (президент Центру європейської інтеграції, член ради польсько-української господарчої палати). Слід зауважити, що Генеральний консул Еліза Дзвонкевич не вперше відвідує місто на Дністрі і добре ознайомлена з проблематикою збереження пам’яток польської історії на терені заповідника – у 2020 р., в рамках відзначення 100-річчя з часу завершення радянсько-польської війни, вона відвідала Галич і вшанувала похованих тут воїнів Війська Польського.

На Замковій горі в Галичі польську делегацію зустріли представники адміністрації заповідника, співробітники науково-освітнього відділу та відділу охорони культурної спадщини. Від імені заповідника гостей привітав в.о. генерального директора Володимир Олійник.

Завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк ознайомив присутніх з історією Галицького замку, пам'ятки національного значення XIV–XVII ст. Старший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Андрій Чемеринський розповів про польське військове кладовище на Замковій горі, етапи його дослідження та спроби благоустрою.

За словами польських гостей, у межах юрисдикції їх консульського округу знаходиться 38 місць пам’яті. Кожне з них перебуває у різному стані збереження, разом з тим важливим є їхнє збереження та подальша опіка над ними, тому в цих питаннях дуже потрібним є міждержавний діалог та можливість пошуку позитивних рішень задля користі обох держав. Сьогодні назріла потреба відновити польське військове кладовище в Галичі у його первинному вигляді та здійснити охоронні заходи щодо цього об'єкта історії з метою запобігання некоректних дій відносно поховань з боку окремих учасників заходів, які періодично відбуваються в межах цієї території.

Звичайно, питання відновлення військового кладовища вимагатиме ще вирішення багатьох моментів, які регламентуються пам'яткоохоронним законодавством України. Разом з тим, на майбутнє польська сторона вишукуватиме необхідні кошти для реалізації цього проєкту, а опісля його реалізації залучатиме представників польських культурних товариств, скавтських організацій (карцерів) для опіки над військовим кладовищем.

Також польська сторона зацікавлена в упорядкуванні та проведенні благоустрою на терені колишнього міського кладовища зі східного боку Замкової гори. Це давній некрополь, який був значно понищений під час артилерійських обстрілів у період Першої світової війни, сьогодні тут уціліло кілька пошкоджених поховань осіб різних національностей, які датуються ХІХ століттям.

Представники адміністрації Національного заповідника «Давній Галич» поруч Шляхетської вежі та каплиці Св. Катерини ознайомили гостей з планами реставраційних робіт на пам'ятці національного значення XIV–XVII ст. «Галицький замок». Продовження зустрічі відбулося в адміністративному будинку заповідника – тут її учасники обговорили подальші кроки співпраці між НЗДГ та ГК РП у сфері збереження та вивчення історико-культурної спадщини Галича та Галицької землі.

 

Довідково.

Польське військове кладовище у Галичі є нововиявленою пам’яткою історії та оберігається Законом України «Про охорону культурної спадщини» і захищене міждержавними домовленостями, зокрема «Угодою між Урядом України і Урядом Республіки Польща про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій» (1994).

На цьому кладовищі на терені Замкової гори захоронені солдати Війська Польського, які загинули в боях поруч Галича у вересні 1920 р. Саме тут армії-союзники – Військо Польське та Армія УНР – стримували наступ більшовиків, а згодом перейшли в наступ.

У 20-30-их роках ХХ століття місцеве громадянство під час урочистостей вшановувало полеглих; найбільш дієво захороненнями опікувався Зв’язок резервістів: проводилося трасування терену, планувалося встановлення пам'ятника.

З окупацією Галичини більшовицькою владою поховання були знищені. На довгі десятиліття місце було приречене на забуття. Практично ніхто з галичан не знав, хто там захоронений – перекази згадували, що тут, можливо, поховані «Соколи».

На початку 20-их років ХХІ століття кладовище досліджувалося на рівні приватних ініціатив місцевими краєзнавцями. Здійснювалася періодична поточна фотофіксація, записувалися спогади очевидців – старожилів, опрацьовувалися архівні джерела.

У квітні 2019 р. з метою ознакування місця пам’яті зусиллями родини реконструкторів з Кракова Пшемислава та Магдалени Ясколовських та місцевих краєзнавців, за погодженням з пам'яткоохоронною інституцією було встановлено дерев’яний хрест та анотаційну таблицю. В подальшому ініційовано створення ініціативи «Галич: 1920–2020», яка мала завданням за допомогою небайдужих волонтерів провести благоустрій території. На жаль, через різні обставини, в тому числі епідемію Covid19, заплановане не було втілене в життя.

 

Андрій Чемеринський

Нещодавно відбулася зустріч керівництва Національного заповідника «Давній Галич» і викладачів Львівської Політехніки.

В.о. генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Олійник, заступник генерального директора з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький обговорили з доктором архітектури, професором, завідувачем кафедри архітектури і реставрації Національного університету «Львівська Політехніка» Миколою Бевзом та кандидатом архітектури, доцентом цієї кафедри Василем Петриком умови продовження співпраці між закладами. Домовились, що викладачі та студенти-бакалаври і магістранти Політехніки будуть проводити археологічні розкопки на пам'ятках Національного заповідника «Давній Галич», працюватимуть над проєктом консервації і музеєфікації Крилоського городища, створять 3Д-модель княжого дитинця Давнього Галича.

Урочисті заходи відбулися на Майдані Різдва в Галичі. Тут лунали спогади про буремні і трагічні події нашої новітньої історії, священники Галицького деканату УГКЦ о.Ігор Броновський, о.Володимир Кузюк, о.Володимир Палій і Галицького деканату ПЦУ о.Євген Стасюк, о. Іван Воненько помолилися за всіх, хто боровся і загинув, відстоюючи право народу на свою свободу. Адже, як зазначив Галицький декан УГКЦ о.Ігор Броновський, коли топчуть гідність людини – це страшно, але коли цілого народу, то його кращі сини і доньки не витримують наруги і повстають проти гнобителів.

День гідності і свободи в Україні відзначається 21 листопада з 2014 року. Встановили це важливе національне свято на честь Помаранчевої революції 2004 р. і Революції Гідності 2013 р. Воно стало наступником Дня свободи, яке відзначалося 22 листопада на пам'ять про події Помаранчевої революції і було скасоване В.Януковичем. День 21 листопада нагадує про початок Помаранчевої революції та протести на Майдані Незалежності в Києві, що стали початком Революції Гідності.

Свято нагадує про волелюбність і мужність українського народу. Цей день спонукає замислитись про тих, хто сьогодні захищає кордони країни від захланного сусіда, згадати всіх, хто віддав життя, оберігаючи наш спокій.

Любов Бойко

11 листопада 2021 р. у Галичі, на військовому меморіалі Першої світової війни, відправлено парастас (поминальну відправу) за полеглих воїнів у 1914 – 17 рр. Захід було присвячено до дня, коли у світі відзначається чергова річниця з часу завершення Великої війни. Вперше над могилами полеглих у боях та померлих від ран в лазаретах здійснено духовну відправу; спів «Вічная пам'ять!» було виконано тут, мабуть, вперше з 1939 р.

Обряд здійснено духівниками кількох конфесій міста: о. Володимиром Кузюком (Галицький деканат УГКЦ), о. Євгеном Стасюком (декан ПЦУ Галицького деканату) та протоієреєм Іваном Воненьком (настоятель храму Святої Покрови ПЦУ, Галич-Гора).

У заході взяли участь чинний міський голова Галича Олег Кантор, міський голова Галича 2006–2020 рр. Орест Трачик, секретар міської ради Віра Костишин, наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич», представники відділів та служб місцевого самоврядування, освітяни, жителі міста та ін. Вони запалили лампадки і встановили їх поруч пам'ятного знака.

Після парастасу до присутніх звернулися представники духовенства. У слові до вірних о. Володимир Кузюк пригадав про необхідність зберігати пам'ять про похованих на терені меморіалу стрільців УСС і пригадав, що «…вони, подібно, як сучасні добровольці на сході України, одними з перших вступали до лав австрійського війська, щоб зупинити російську навалу. Стрільці були тими, які у червні 1915 р. підняли національний стяг на будівлі міської ратуші, побіч австрійського…» На думку о. Володимира, важливе наявне ознакування могил християнським символом – хрестом, а відповідно, сучасні християни повинні дбати своєю молитвою про душі тих християн, котрі вже перебувають у вічності.

Галицький декан ПЦУ о. Євген Стасюк наголосив на тому, що «…всі три імперії, які розпочали війну – Російська імперія, Австро-Угорська монархія, Німецька імперія – у результаті бойових дій та внутрішньої ситуації розпалися; разом з тим, збереглася пам'ять про тих солдатів, які полягли і були поховані або на своїй батьківщині, або далеко за межами рідного краю. Кожен з них був різного віку, але вони були чиїмись синами, батьками – і як воїни сумлінно виконували свій обов'язок. У сучасному мультикультурному світі, подібно як колись в багатонаціональних монархіях, потребою є взаємна толеранція і повага. У гробівцях на Галич-Горі спочивають угорці, поляки, чехи, українці – в лавах тогочасної армії вони знаходили порозуміння між собою. Ми ж, сучасники, бачачи перед собою лави хрестів, повинні не забувати про наслідки, які несе війна…» За словами священнослужителя, дуже важливо, що в Галичі відновлено військовий меморіал – це додатковий позитив для історичного міста.

Протоієрей Іван Воненько зосередив увагу присутніх на потребі щоденної молитви за похованих.

Також виступив міський голова Галича у попередніх каденціях Орест Трачик. Він коротко розповів про те, яким був вигляд військових поховань наприкінці 90-их років та на початку ХХІ століття – коли на даній площі ріс ліс і чагарники; пригадав про перші публікації у місцевих ЗМІ про потребу благоустрою цієї території, заходи, які проводилися міською радою його каденції щодо прибирання території. Також п. О.Трачик згадав про тих людей, які своєю особистою участю приклалися до сучасного вигляду меморіалу.

Присутні відмовили молитви «Отче наш» і «Богородице Діво». Завершенням поминального заходу стало одноголосне виконання державного гімну «Ще не вмерла Україна!» - на пошану полеглих і похованих тут легіонерів УСС і на прославу воїнів ЗСУ, які тепер захищають східні кордони України.

Слід сказати, що ще десять років тому ніхто з тих, кому було не байдуже збереження історичної пам'яті, не міг припустити, що з часом стане реальним відновлення духовної опіки над військовими гробівцями. Високі трави, старі смереки і ясени, чагарники, самовільно влаштовані місцевими жителями смітники на терені військового кладовища (окремі ще залишилися досі поруч),  спонукали до зневіри, що це місце пам'яті хоч колись в майбутньому буде відновлено.

Проте йшли роки, окремі люди – як волонтери, працювали тут щотижнево, інші епізодично; в окремих моментах дуже допомогала місцева влада (зокрема, активно п. Орест Трачик в 2017–2020 рр., п. Олег Кантор в 2021 р.) – і в результаті, військове кладовище було відновлене.

Багато відвідувачів, які тепер здалека приїжджають вшанувати пам'ять військовиків, отримують позитивне враження від стану меморіалу – а іноді навіть дивуються, чому місцеві мешканці не дбають за закинуті могили своїх предків, в той час як волонтери дбають про поховання зовсім не знайомих і чужих їм людей…

Присутні на парастасі висловили переконання, що подібні відправи мають стати традиційно щорічними і бути в переліку заходів, які реалізуються церквами різних конфесій і міським самоврядуванням Галича. Саме в таких моментах, на давніх могилах кристалізується порозуміння між різними людьми, твориться екуменічний діалог.

Сьогодні в Галичі духовну опіку над військовим цвинтарем здійснили представники УГКЦ та ПЦУ – віриться, що наступного разу до цього буде запрошено і римо-католицьке духовенство, як опікуна тих численних вірних цієї церкви, які тут спочивають; і представників культурних товариств угорців, чехів, поляків.

Важливо, що в підготовці до цієї пам'ятної події в історії міста при вході на меморіал силами науковців встановлено оновлений стенд з ідентифікованими прізвищами тих, хто тут захоронений. В попередні роки перелік прізвищ складався з 169 осіб, а сьогодні відомі вже 249 (при загальній кількості 337 поховань). Чисельність безіменних зменшується, дослідницька робота над цим продовжується.

На даний час опіка над цим місцем пам'яті в Галичі йде у належному і позитивному руслі. Здійснено потрібний благоустрій території, на якому, як данину нашій історії, вперше змогли відслужити чин парастасу. Безперечно, це один з добрих прикладів на терені Івано-Франківської області.

Свіжий осінній ранок, паморозь на траві, безкраї галицькі краєвиди на горизонті меморіалу створили неповторний ефект особистої участі кожного і залишили добрі почуття в душах галичан.

 

Андрій Чемеринський

Матеріали, які поширює МКІП спільно з МОЗ за підтримки міжнародних партнерів (USAID та ЮНІСЕФ Україна) в межах інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо обмежувальних протиепідемічних дій, вакцинації проти COVID-19:

- Новий відеоролик про вакцинацію. Відео має статус соціальної реклами. Текст https://docs.google.com/document/d/1hsCv3yPOkF-2hGObVwPvFWYmBEPAa-eD8X14wQoiI6o/edit?usp=sharing

Відео: https://drive.google.com/file/d/1WOmy7eGTYSAkRVRB8CjVq_Ye51plNhHb/view?usp=sharing

- Реліз "В Україні рекомендували щепити від COVID-19 дітей 12+ за наявності усіх рутинних щеплень" https://drive.google.com/drive/u/0/folders/1ZdoJgcw4zVgZ_vuze8L6eh8yLuhQVaYR

- Реліз "Вакцинація від COVID-19 може бути протипоказана тимчасово або взагалі лише у виключних випадках — роз’яснення МОЗ України" https://drive.google.com/drive/u/0/folders/1Fpg90pw52_vaFmJ1yITeTrIfz7hJv-jZ

- Реліз «Ті, хто пропустив дату введення 2-ї дози вакцини від COVID-19, мають отримати її якнайшвидше» https://drive.google.com/drive/u/0/folders/1ikx744bS-z77AtZU2z2meE51AU45Kkdr

- Реліз «93% госпіталізованих з COVID-19 в Україні 25-31 жовтня – невакциновані» https://drive.google.com/drive/u/0/folders/1uTJFVvd3Y_cch__vIFRk7rfqkgreYVMW?fbclid=IwAR1YZJ2L3A33wNt_35aoUgRUHFL0jDWhKhRJz32wpXkJ8Uwu08u0NyNleSY

- Реліз «МОЗ та Uklon продовжать заохочувати до вакцинації від COVID-19 промокодами на поїздки» https://drive.google.com/drive/u/0/folders/1tHmDESj71k_GHxSvopGF6smG22wfRSI1

- Публікація «42% українців, які ще не вакцинувались, готові щепитись за певних умов» https://drive.google.com/drive/u/0/folders/1rwY7z6ECQtfFNcUkFaFrM1gT1rCFXY5X

- Ініціатива #інфоволонтери боротьби з COVID-19 для інформування 60+ про важливість вакцинації. Реліз: https://moz.gov.ua/article/news/kozhen-mozhe-dopomogti-zahistiti-ridnih-ta-znajomih-litnogo-viku-moz-zaklikae-priednatis-do-infovolonteriv-borotbi-z-covid-19-

Для інфоволонтерів розроблено інформаційний пакет і кожен може долучитись допомогти літнім людям вакцинуватись: bit.ly/infovolunteersua"

В івано-франківському видавництві «Ярина» вийшла нова поетична збірка історика-краєзнавця, дослідника Галича Івана Драбчука «Сонячний СІДУГАЛ». Назва чарівного каменя, зображеного на обкладинці, складається з перших складів милих серцю поета назв і розшифровується як «Сілець», «Духова криниця», «Галич». Такий новотвір автор пояснює своїм захопленням цими знаковими для нього місцями. Власне, кілька десятків книг Івана Драбчука – краєзнавчих розвідок, історичних досліджень, поетичних збірок – присвячені рідному селу, чудотворній Духовій Криниці неподалік нього і давній столиці Галицької держави.

Збірка складається з трьох розділів, де вміщені вірші різних років, що оспівують три «кити», як каже сам автор, на яких тримається його творчість. «Вони мене надихають і, якщо хочете, оберігають, – зізнається Іван Драбчук, – в кожному місці по-своєму я є щасливим».

У рідному Сільці, якому присвячений перший розділ, автор народився і виріс; тут він живе ціле життя, тут народилися його діти й онуки.

Моє село – колиска яворова,

Моя ти перша радість, перший сум.

В минуле повертається дорога…

А як без нього, без минулих дум?

Або:

Село моє, село моє – це батьківський поріг,

Звідсіль понеслись мрії в світ на сто земних доріг.

Село моє зовуть Сільцем, малесеньким селом,

Та світиться воно мені любов'ю і добром.

Не менш зворушливі і вірші про Духову Криницю – Боже джерело. Тут автор не раз набирався сили і снаги від цілющої водиці, бо вона лікує не лише тіло, а й душу. Біля криниці народжувались поетичні рядки і виринали спогади про давно минулі роки. В цьому місці стає серцю легше, тут пролягла стежечка до Бога.

Найбільше віршів у книжці – про Галич.

Минають дні, літа минають,

Дивлюсь у глибину століть,

А там в задумі гордо й величаво,

Мов витязь в шатах, Галич мій стоїть.

Галич для Івана Драбчука – духовна столиця, місто його натхнення і роздумів. Ось перед внутрішнім зором поета постає давній град над Дністром. Золотий тік, Успенський храм… А віддалік – Святий Пантелеймон. Довкола міста – ремісничі села, де живе роботящий люд. Автор вірить,  Галич відродиться, бо слава його живе впродовж віків.

Виростає із туману Галич –

Стольне місто рідної землі.

Постає він із руїн і згарищ,

Несучи надію на крилі.

Сподіваюсь, що Іван Драбчук ще не раз подарує читачам свої вірші, а його творчість заясніє новими гранями.

Любов Бойко

Сторінка 1 з 86

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:11123

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:20313

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:8253

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8947