Станіславська Єпархія і Владика Григорій Хомишин

У 1904 р. після довгого незаміщення Станіславської єпархії, 6-го травня було назначено, а 19 червня висв’ячено і поставлено нового єпископа для Станіслава в особі ректора Львівської семінарії – о. Григорія Хомишина (1867-1945). Це був четвертий з черги Станіславський єпископ, який 45 років очолював єпархію, в часах миру і воєнних лихоліть.Єпархію засновано окремою буллою папи Лева ХІІІ (1878-1903), 25 березня 1885 р. на пропозицію цісаря Франца-Йосифа І (1830-1915). Очолити єпархію запропонували єпископу ЮліануПелешу (1843-1896), щоби цим відзначити Його працю над вихованням престолонаслідника Рудольфа. Цю церковну область виділено з великої Львівської Архієпархії, з тієї частини, яка охоплювала 20 деканатів у Станіславському, Чортківському, Коломийському і Буковинському повітах, з 490 парафіями і 600 тисячами вірних. Осідком єпархії став Станіслав, на катедральний собор призначено церкву Воскресіння Господнього, а також грошову дотацію на утримання єпископа й Капітули, з так званого релігійного фонду.

Станіславська єпархія не мала земельної дотації на утримання єпископа, Капітули і Семінарії. Про це повинна була подбати Львівська Архієпархія, від якої вона була відділена, але цю справу відкладено за єпископів Ю. Пелеша, Юліана Сас-Куїловського (1826-1900) і Андрея Шептицького (1865-1944). Щойно з назначенням нового єпископа справа відповідної дотації стала актуальною. Всі три перші єпископи вони перейшли на інші престоли: Ю. Пелеш – до Перемишля, Ю. Сас-Куїловський – до Львова на митрополита, А. Шептицький – також до Львова на митрополита. Часті переміщення (тричі за 15 років), не шкодили душпастирській обслузі єпархії, ані духовному, релігійному вихованню народу. Коли митрополит Андрей Шептицький у 1901 р. перейшов зі Станіслава до Львова, силою митрополичих прав йому припало подбати про свого наступника в Станіславі, відповідно до свого знання єпархії, клиру цілої митрополії, свого великого впливу і значення у Львові, Відні і Римі. Після трьох років підшукав він доброго кандидата і –  навіть проти застережень намісника Галичини, графа Андрія Потоцького, (після номінації Андрій Потоцький мусів із-за шляхетської пристойності і поглядів подарувати владиці пару породистих коней, для його особистого вжитку, як єпископа) – провів його кандидатуру в Відні, виєднавши підтвердження в Римі. Цим номінантом був о. Григорій Хомишин – ректор Львівської семінарії, який займав цей пост від 1902 р.

Григорій Хомишин 19 травня 1983 р. був рукоположений на священика єпархіальним владикою Ю. Сас-Куїловським, і вже 9 грудня став катедральним сотрудником у Станіславі та шкільним катехитом. Згодом зробив докторат з богослів’я у Віденському університеті «Августинеум» у 1899 р. Від 8-го березня знову виконував обов’язки сотрудника у Станіславі, а від грудня 1901 р. був завідателем парафії  у Коломиї. Своєю популярністю між бідними, своїм простим походженням, своєю українською свідомістю, вживанням українського фонетичного правопису, викликав застереження з боку місцевих москофілів та польських кіл, а то й своїх співбратів по священстві. Станіславська громада подарувала новому єпископові владичу митру і жезл, які він використовував аж до своєї смерті.

Хочеться відмітити знакову подію яка відбулася 13 лютого 2020 р. для Музею історії Галича і водночас подякувати Архієпископу і Митрополиту Івано-Франківському Володимиру Війтишину за передачу цінної реліквії - жезла Блаженного єпископа Григорія Хомишина – інкрустованого каменями та оздобленого емалями – що символізує знак пастирства.

А щодо «намісницьких» коней, то він їх продав на потреби церкви та бідних. Серед настроїв упередження й очікування Капітули і декого з клиру, почав новий єпископ спасенну працю в єпархії. Вже 21 листопада 1904 р. видав перше архіпастирське послання до духовенства і вірних про свою пастирську програму; 1905 р. на свято Преображення Господнього, писав про церковне правило і катехизацію, а під кінець року – про священничу працю.  У 1906 р. видав у Коломиї «Марійські пісні», того ж року 1906-1907 звернувся до вірних з нагоди ювілею св. Йоана Золотоустого (347-407)  та про католицьке віче у Відні, у 1909 р. написав про ювілей Папи Пія Х (1903-1914), а в 1911 рр. – про напрямки теперішніх часів, у 1910 р. написав Послання «Про часте Святе Причастя», а в 1920 р. «Про культ Христового Серця» і про почитання Євхаристії взагалі, тощо.

Майже кожного року, разом з іншими владиками, єпископ Хомишин узгоджував і підписував усі спільні послання в духовних, церковних і громадських справах. Великою працею для єпископа стала Духовна семінарія, відкрита в січні 1907 р. за час її існування було підготовлено 400 священиків. Віддано віддався візитаціям єпархії, особисто дбав про виховання народу проповідями, місіями, реколекціями, доброю пресою, заснуванням братств і монастирів, зокрема жіночих: Чин Сестер Василіянок та Служебниць Непорочної Діви Марії, та чоловічих: Чин Отців Василіян та Згромадження Редемптористів, даючи відповідні фундації, поборюючи антиклерикальні, радикальні та безбожницькі напрямки. Єпископ заснував «Товариство Непорочного Зачаття» для будівництва катедрального та інших храмів, доповнив Капітулу українськими елементами, обороняв справи Церкви в Галицькому сеймі за часів Австрії, згодом в Національній Раді Західної України, а також у Варшавському парламенті за часів польської влади. Можливо тому й недолюблювала його радикальна і ліберальна преса, бачила його ревну працю над піднесенням духовного і релігійного життя єпархії, яка довший час стояла на маргінесі галицької церковної провінції.

Світова війна 1914 р. застала єпископа Хомишина за межами своєї єпархії, а після того, як вивезено митрополита Шептицького і помер Перемиський єпископ Констянтин Чехович (1847-1915), на свої плечі взяв керівництво майже цілою Галицькою церковною провінцією. Після війни владика Хомишин став ініціатором Української Католицької Народної Партії, яка мала назву «Українська Народна Обнова». Щоби дати статутне оформлення єпархіальній Католицькій Акції, він настоював на заснуванні товариства «Скала», яке поширилося зокрема в Станіславщині рядом домів і читалень, щоби нейтралізувати наслідки довгої радикальної пропоганди, яка була передовсім антиклерикальною. Поволі чимало колишніх визначних радикалів змінилися із «савлів» у «павлів»: Мельникович, Назарук, Трильовський. З народних і релігійно-церковних потреб єпископ Хомишин став патроном видання тижневиків «Нова Зоря», «Правда» і місячник «Добрий Пастир». Написав він декілька брошур на душпастирські і релігійні теми, так звану Народну Місію та книгу «Українська проблема». Друга світова війна застала його в своїй єпархії уже в старшому віці, на 73 році життя. Та Господь дав владиці Григорію ласку перетерпіти хоча б частину своєї Голгофи. Після того, як радянська влада заарештувала владику  разом з іншими членами ієрархії, його вивезено і засуджено, як ісповідника Христової віри.

Свідки згадували, що на одному із допитів владики один із слідчих запитав: «А коли б ми Вас випустили на волю, що Ви будете робити?» Кир Григорій без вагань відповів: «Те саме, що й досі. Я буду вас поборювати, бо я — слуга Христа, а ви — його вороги!» Так владика став мучеником за Христову віру. 27 червня 2001 року під час Божественної Літургії у м. Львові Папа Іван Павло II проголосив владику Григорія блаженним. Реабілітований 10 листопада 1995 року.

 

Анна Жолоб

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:9595

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:18047

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7420

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8102