Чужі зорі Дарії Ярославської

Творчий спадок Дарії Ярославської (уродженої Бородайкевич, по-чоловікові -  Столярчук), відомої в Галичині   у 30-х роках ХХ століття письменниці й журналістки, – самобутнє  явище українського еміграційного літературного процесу. На думку критиків, її проза є художнім свідченням очевидця доби: починала свій творчий шлях у 30-х роках минулого століття, а закінчила - у 80-х.

Вона наро¬дилася 25 квітня 1905 року в Станиславові в родині о. Ярослава та Іванни Бородайкевичів. При хрещенні отримала друге ім’я Емілія. Батько пись¬менниці був першим профе¬сором і катехитом українсь¬кої станиславівської гімна¬зії. Трохи мусимо зупинитися на родоводі батька. Він народився 6 лютого 1877 року у с. Марківці (тепер Тисменицького району) у родині  о. Омелян Бородайкевич (1860 -1895), місцевого катехита, (згодом  він був парохом у Гринівцях. – І.Д.). Останній був сином пароха Марківців о. Костянтина Бородайкевича (1819 -1891), який приходився   братом Мінодорі Бучинській, син якої Мелітон, був відомим станиславівський адвокатом і, як видно, вуйком о. Ярослава Бородайкевича.

Я.Бородайкевич висвятився на священника наприкінці 1900 року і працював спочатку сотрудником у с. Підлужжя, а відтак, один рік, у катедрі  Станиславова. У 1902 році його було звільнено із цієї посади і він став працювати катехитом 4-класної школи у Княгинині. А коли й місті була відкрита українська гімназія, він перейшов працювати до неї. Проте 5 травня 1911 року він несподівано помер. Ми не виключаємо, що він був похований у родинному гробівці Бучинських на старому станиславівському цвинтарі. У Ярослава був ще брат Амвросій (народився у 1869 р. у Гринівця) – парох у Серафинцях, де і помер 1907 року.

Мати Дарії  - Іванна походила із роду Марморовичів. Її батько Михайло Марморович був парохом Фитькова, де жив з дружиною Ольгою. Під час Першої світової війни Дарія (тоді ще Бородайкевич), виселена разом з матір’ю, перебувала у Ро¬стові-над- Доном, де й започаткувала свою середню освіту.  У 20-тих роках ХХ століття навчалася у  приватній учительській семінарії СС Василіянок у Станиславові. Тут уперше почала друкувати свої  літературні твори.

Але як  справжня письменниця Дарія Ярославська  (свій псевдонім вона переробила з імені по-батькові) заявила про  себе у Львові.  Тут із 1931 р. у львівськім щоден¬нику «Діло» й тижневику «Неділя», для ширшого кола читачів, були надруковані її новели. У 1939 році на літературному кон¬курсі отримала нагороду Товариства Письменників і Журналістів імені Івана Франка  за повість «Полин під но¬гами», про популярність якої свідчать два наклади цієї книжки. До речі, перший раз книга побачила світ 1938 р. у видавництві «Діла», а другий - ця ж повість у 1943 р., за німецької оку¬пації, була видана у Станиславові заходами книгаря Суховерського під фірмою Українського Видав-ництва.

Від цього часу літературна її творчість Д.Ярославської по¬чала розвиватись багатьма виданнями творів, бо ро¬ки за роками вона збагачу¬ вала українську літературу такими книжками, як «По¬між берегами», «В обіймах Мельпомени», «Її Нью-Йорк», трилогія – «Повінь»: «На крутій доро¬зі», «Острів Ді-Пі» та «Під чужі зорі». Цей цикл широ¬ких полотен завершила ще одна повість – «Папороть не цвіте».

Із пребагатої скарбниці свого таланту письменниця передавала читачеві ще інші жанри її пера, бо - поза нею - оповідання, новелі, есеї та статті. Її оповідання друкувались у таких попу¬лярних журналах, як «Лис¬ти до приятелів», редактором якого був д-р Микола Шлемкевич, «Наше Життя», «Жіночий Світ» та інших. Поміж притаманними особливостями пера Дарії Ярославської — було обдаровувати читача цікавими, актуальними подіями, пов'язаними із даною ситу¬ацією, домом, родиною і народом, до якого з рядків писань письменниці променювало сонячне тепло, лю¬бов і вибачливість.

Дарія Ярославська  після війни, разом із чоловіком Романом Столярчуком, змушена була покинути рідні терени. В еміграції, деякий час мешкала у Німеччині. Перебуваючи  у таборі для переміщених осіб Міттенвальді на землі Баварії, вона  спільно із професором Василем Левом (1903 – 1991) й художником Іваном Кейваном (1907– 1992) зорганізувала Спілку українських письменників, мистців і науковців. Згодом у Мюнхені Д.Ярославська-Столярчук  співпрацювала, як письменниця й журналістка в українських журналах і газетах.

З Німеччини  у 1950 році вона з чоловіком перебралася до США. І тут вона була  завжди активною в громадському житті української спільноті Америки, стала членкою Асоціації діячів української культури, член¬кою 28-го Відділу Союзу Українок та основницею і головою Гуртка кни¬голюбів, який існував на терені Ірвінгтону-Нюарку, штат Нью Джерсі при 28-му Відділі СУА.

Померла Дарія Ярославська  13 січня 1982 року. Похована  на Українському Православному Цвинтарі у Саут-Баунд-Бруку. Уже після її смерті вийшла друком остання збірка оповідань і новел «Прапор».

Як бачимо, творчість Дарії Ярославської-Столярчук, письменниці української діаспори, посідає  чільне місце в історії українського письменства.

Художня концепція її творів репрезентує оригінальну тематику. Справді-бо, письменниця виступає яскравим представником жіночої творчої плеяди. І це, безумовно, вимагає більш ґрунтовного вивчення доробку письменниці, зокрема  в Україні. Проте це можна зробити, тільки прочитавши  її твори. А якщо їх нема у наших бібліотеках, то тепер для читання можна використати й інтернет .

 

Іван ДРАБЧУК

back to top