Мовна особистість Степана Пушика в його епістолярії

У численних працях дослідників різних галузей знань: філософії, психології,соціології, лінгвістики та ін. – уже не одне десятиліття спостерігаємо живий інтерес до особистості як багаторівневого й багатоаспектного явища. У сучасному мовознавстві не втрачає актуальності серед дослідників учення про мовну особистість (праці Ю.М. Караулова, В.І. Карасика, В.В. Красних,         С.Я. Єрмоленко, Л.О. Ставицької та. ін.). Поняття мовної особистості поєднує в собі лінгвістичні, психологічні, соціальні фактори і відкриває нові можливості для подальшого дослідження функціональних особливостей мови, мовної діяльності. Мовна особистість виступає тією призмою, крізь яку відбувається бачення та категоризація світу. Організація мовної особистості включає весь спектр національно-культурних факторів, які відображаються в картині світу. За основу візьмемо визначення зі словника лінгвістичних термінів: «Мовна особистість – це поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі. Творчий підхід і рівень мовної компетенції стимулюють мовну особистість до вдосконалення мови, розвитку мовного смаку, до постійного відображення в мові світоглядно-суспільних, національно-культурних джерел і пошуків нових, ефективних індивідуально-стильових засобів мовної виразності». Словосполучення мовна особистість на перший погляд начебто й не вимагає якихось додаткових пояснень. У свідомості носіїв української мови особистість - це передусім конкретна людина під оглядом її інтелекту, ментальності, здібностей, культури, характеру, поведінки тощо; індивідуальність. Атрибут мовна звужує семантичний простір означуваного субстантива особистість до меж вияву індивідуальних рис особи у мові, через мову, за допомогою мови. Однак таке звуження позірне, оскільки чинник мови у становленні й діяльності особистості взагалі, з одного боку, є засадничим, а з іншого - найбільш репрезентативним щодо її виявів. Зазначене застереження спонукає до чіткого окреслення структури й змісту категорії «мовна особистість». Мовну особистість зазвичай визначають як «багатопластовий і багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовностей до здійснення мовних актів різного ступеня складності, актів, які класифікуються, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (йдеться про говоріння, аудіювання, письмо, читання), а з іншого боку - за рівнями мови, тобто фонетикою, граматикою і лексикою». Значний інтерес викликає дослідження мовної особистості письменників, які відіграли важливу роль у процесі становлення та розвитку української літературної мови, зокрема Степана Пушика,творчість якого стала найвизначнішим і новим явищем в українській прозі. Письменник і вчений Пушик залишив дослідникам сотні листів – важливих документальних свідчень того, якими були погляди його та різних представників українства на тодішнє суспільно-культурне, політико-правове, духовне й суто побутове життя. Епістолярний розділ книги «За престолом нації: Степан Пушик в орамленні доби» розширює знання й пізнання дивовижної сили творчого поля Степана Пушика як людини, літератора, культуролога, державотворця. До книги увійшли найактуальніші статті, есеї, розвідки, діалоги та рецензії, що їх визбирано з газетно-журнальної періодики різних років. Уперше в літературно-науковий обіг введено більше 300 листів як Пушика, так і різних адресантів з України та з поза її меж. Йому слали листи з різних сторін світу. У домашньому архіві літератора – різнопочеркові рядки славетних письменників, вчених, педагогів, композиторів, артистів,художників,багатьох презентантів найневигадливіших спеціальностей і професій.

Адресати його листів – відомі письменники та діячі культури, зокрема Володимир Івасюк, Іван Миколайчук та інші. Серед  величезної кількісно пошти-епістол маємо глибокодумні рядки таких особистостей, як Олесь Гончар, Євген Гуцало, Павло Загребельний,Дмитро Павличко, Петро Скунць, Федір Зубанич, Наталя Черченко, Ганна Чубач, Роман Лубківський, Микола Луків, Олекса Мишанич, В’ячеслав Брюховецький, Олексій Дей, Володимир Бровченко, Ярема Гоян, Юрій Хорунжий, Галина Гордасевич, Віктор Баранов, Олександр Сизоненко, Роман Федорів, Василь Лизанчук, Роман Кудлик, Тарас Салига, Роман Іваничук, Петро Сорока, Микола Яновський, Марія Влад, Богдан Бойко, Галина Турелик, Микола Карпенко, який багато років очолював Івано-Франківську обласну організацію СП України, а потім переїхав до Києва, композитор Володимир Івасюк та його батько – науковець і прозаїк Михайло Івасюк, кіноактор і режисер Іван Миколайчук, зарубіжні письменники й журналісти Микола Мушинка (Словаччина), Святомир Фостун (Велика Британія), Петро Кравчук і Святослав Гординський (Канада)… Усіх не перелічити. Так, О. Гончар писав (зізнавався в прихильності до «повноцінної поетичної прози» С. Пушика, сповненої «духом живої народності»; 03.11. 1981 р.; дякував за «Золоту вежу». Нині ясно, що у фольклористиці нашій сталася подія»;05.08. 1983 р.; захоплюється «Листами з Карпат» С. Пушика, що публікуються у «Вітчизні»; 25.02. 1985 р.; тішиться багатством творчого вечора С. Пушика: «Таке буяння поезії, мислі і повноквітної творчої снаги…»; 13.02. 1988 р.; дякує за «Страж-гору», «Галицьку браму». Водночас, коли йдеться про мовну особистість Степана Пушика, не можна залишати поза увагою його обширний епістолярій. На це є кілька причин. По-перше, мова листів - це об’ємний фрагмент реалізації мовної особистості в цілому (homo loquens). Мова епістолярної спадщини - це самодостатній лінгвальний феномен із своїми закономірностями, жанрово-стильовими і композиційними особливостями, які позначаються на лексиконі, граматиці, стилістиці, поетиці, архітектоніці, прагматиці листів. Мова листів заховує чимало інформації, необхідної для виявлення мовної особистості їх авторів. Характеристика мовної особистості митців слова без аналізу мови їхнього епістолярію буде неповною, обмеженою, неповноцінною. По-друге, вивчення мови листів письменника дає змогу глибше й об’єктивніше з’ясувати мовну особистість у тій частині, яка заманіфестована в мові художніх текстів. Мовознавче опрацювання листів важливе для пізнання того, якої трансформації зазнає щоденна практична мова письменника в його художній творчості, у формуванні його індивідуально-художнього стилю. По-третє, епістолярій Степана Пушика, як рідко кого ще з письменників, відображає творчу лабораторію митця. У багатьох листах подані первісні варіанти новел, виписано фрагменти окремих сюжетних ліній, ескізи до майбутніх творів, “ліричні образки”, спогади дитинства, почуті з уст народу, простих селян, естетично наснажені слова, фрази, уривки мовлення тощо. Це безцінні матеріали і для спостережень над мовним утіленням творчого задуму, над пошуком і добиранням адекватного художньому замислу слова, фрази, тональності, над формуванням модальності тексту, а отже й для аналізу мовної особистості літератора. Листи Степана Григоровича неоднорідні за тематикою, загальною тональністю висловлювання, інформативністю, мовними особливостями, стилістикою. Зміст інформації та спосіб її подачі, мовного втілення зумовлені особистістю конкретного адресата, особистих, творчих, політичних, культурних взаємин його з письменником. Мовна особистість                   славетного галичанина найкраще виявляється в листах до представників державних органів, установ, видавництв, редакцій періодичних видань, громадських організацій та окремих осіб. … А ще в епістолярній теці серед сотень обсягових листів та поштівок бачимо прізвища радіожурналіста з Києва Василя Марусика; початкуючої поетеси Орисі Яхневич; поета і перекладача Дмитра Чередниченка із столиці; літератора зі Львова Романа Кудлика;журналіста, згодом прозаїка, літературознавця Людмили Тарнашинської; літератора Станіслава Зінчука; видатного прозаїка Івана Стаднюка… А ще в домашньому архіві С. Пушика цілі стоси листів, карток, поштівок, запрошень – все це теж розширює овиди кореспондування літератора. Ось з Бурштинського енерготехнікуму надходить прохання прибути на зустріч з учнями (18.03. 1972 р.); новгородці хвалять пісні, які слухали по радіостанції (23.04. 1974 р.); до співпраці запрошують газети «Известия», «Советский воин», «Литературное обозрение», видавництво «Мистецтво», Українське радіо, Республіканське телебачення… Окремий, багатий кількісно і змістовно, пласт листування Степана Пушика з дружиною Ганною, і він охоплює 1968 – 1973 роки. Це переважно листи, писані з Москви, де Степан навчався у Літературному інституті              ім. О.М. Горького. Характерною ознакою цього листування є молодечий, романтичний запал, відкритість характеру та образна стилістика письма.

 

У спектрі звертань до дружини Ганни “Анничко”, “люба Анничко”, “кохана Анничко”, “люба моя”, “Кохана”, “Зіронько моя”, “дорога дружинонько” виділяється одне, яке трапляється тільки в листах до неї, - “кохана дружина”. Самі тексти листів, комплексний аналіз їх мови має доповнювати мовну особистість Степана Пушика, як вона постає у мові його художніх творів, тими інгредієнтами, які недостатньо виявляються у художній мові або взагалі відсутні у ній. Так, аналіз мови епістолярію дає додаткові надійні переконливі аргументи на користь літературно-діалектного дуалізму мовної особистості митця. Гуцульські говори приваблювали своїми особливостями багатьох письменників. Степан Пушик був не поодинокий у стилізації цих говірок. Особливістю гуцульських говорів застосовувалися також іншими способами, а саме, як це прийнято в сучасних літературних мовах, небагатьма діалектизмами створюється ілюзія, що якийсь герой говорить саме даним діалектом, причому лексичні діалектизми вживаються так, що контекст розкриває їх зміст. Про цей стилістичний засіб застосування діалектизмів писав мовознавець Л.В. Щерба: «Діалектизм вводиться в тканину літературних творів звичайно не повністю, а лише в небагатьох елементах, що є ніби умовними натяками на ці діалекти». Майстром такого вживання діалектизмів був Пушик. Те, що письменник чітко розмежовував літературну мову й гуцульський говір, який використовував у мові персонажів, підтверджує також нормативне авторське написання ряду слів у листах та відтворення діалектного звучання тих самих слів у цих же листах, вкладених в уста селян, від імені яких ведеться розповідь, напр.: Дід Молодій живе аж ген-ген під кичерою; «А ви побудьте довше на полонині, поживіть з горами», - запрошує ватаг (С. Пушик. «Перо Золотого Птаха»). «Має що сказати сучасному читачеві і полонинський ватаг, і мудра Марчачка!..Ви це довели. Навіть людину степову приваблює тут з любов’ю відтворена краса гуцульського звичаю, й сумлінне дослідження народної психології, й мовні самоцвіти, що виблискують раз у раз…» Для з’ясування мовної особистості Степана Пушика, зокрема його літературно-діалектного дуалізму, важливо розглянути погляди письменника на використання діалектів у художній мові, а також спосіб, характер такого використання. Степан Пушик у романі з народних уст «Страж-гора» використав близько 210 діалектизмів (лексичні, фонетичні та граматичні). У систему загальнонародної лексики творів С.Пушика, особливо у «Страж-горі», увійшли етнографічні діалектизми – назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території.. Їх, у свою чергу, можна також поділити на тематичні групи: 1) назви людей (нанашечка – «хрещена мати»); 2) назви одягу та його складових (кєптар – «хутряна безрукавка (перев. з орнаментом», запаска – «жіночий поясний одяг, витканий з вовняної пряжі», кафтаник – «шита або в’язана камізелька», бенкети – «мережка на рукавах святкової сорочки»); 3) назви предметів побуту (гальба – «кухоль», ринка – «невелика і невисока каструля»;«невелика чавунна посудина на трьох ніжках», коновка – «дерев’яна посудина для води або молока»; «дерев’яне відро», пакташi – «шкіряні мішки, сумки», клевец – «молоток, кливец»; кливец – «молоток», чепелик – «невеликий ніж»; «малий складний ніж», «саморобний ніж», цилта – «брезент», клямка – «виготовлена ковалем ручка для закривання дверей»,  таріль – «тарілка»); 4) назви місцевих реалій (чепаш – «гірська стежка», штелюнок –«саморобна Печера», конарь – «груба гілка листяного дерева», листва – «плінтус – вузька декоративна планка, якою закривають щілини між підлогою чи паркетом і стінами», кагла – «отвір у стіні, через який дим із печі, що в хаті , виходив у хороми (сіни)»; «димохід»); 5) діалектизми на позначення місця знаходження (подря – «горище в стаї, у старовіцкій хаті»); 6) назви приміщень, споруд (пивниці – «погріб», «льох»,  чворак – «великий будинок особняк»); 7) назви грошей (грейцар – «австрійська розмінна монета;»). Отже, у романі С.Пушика «Страж-гора» є лексичні діалектизми для передачі етнографічних і побутово-професійних назв предметів, що виступають предметом зображення у художніх творах, переважно при змалюванні минулого. Друзі і шанувальники митця у книзі Володимира Качкана «За престолом нації: в обрамленні доби» (2019 р.) зазначали:«Гострий і дотепний на слово, на жартівливі витівки й розиграші, він, однак, завжди відзначався правдивістю і щирістю. Його ім’я, можна сказати, було візитівкою Івано-Франківська та всього Прикарпаття – і насамперед Вікторова, де його поховали». А Любов Голота, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка констатувала: «Він був Вічним Зошитом і Вічним Пером».

Леся Шептинська

Галерея зображень

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:9591

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:18039

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7420

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8098