Віти родинного дерева Целевичів

Целевичі –  один із галицьких родів, який не маючи широкого розповсюдження, усе ж мав на своєму дереві кілька розгалужень, котрі виходили, безперечно, від одного предка. Однак він жив дуже давно і поєднати їх нам не вдалося. І все ж за окремими пагонами дерева цього роду ми спробували простежити і зв’язки між ними, а також коротко зупинилися на окремих постатях представників цього роду.

З цієї родини найвідомішим був Юліан Целевич - професор академічної гімназії у Львові, письменник, автор багатьох історичних праць, голова Товариства ім. Т.Шевченка, почесний член Товариства «Просвіта», член Ставропігійного інституту, «Руської Бесіди».

Він - син священника, народився  у 1843 році в с. Павелче (тепер Павлівка) в околиці Станиславова. Гімназію закінчив у Станиславові, а потім подався до Львова на студії богословські, які довершив у 1864 році, як питомець духовної семінарії. По закінченню богословських наук вписався на один рік як звичайний слухач на філософський відділ Львівського університету, віддаючись історичним студіям, а через рік переселився на подальші студії до Відня. У Відні Ю. Целевич пробув три роки. Тут він закінчив філософський факультет і склав спочатку екзамен на учителя гімназії, а потім ріґорозум (докторантський іспит. – І.Д.) для осягнення ступеня доктора філософії.

З Відня  він повернув до Галичини і обняв посаду суплента історії в німецькій гімназії у Львові. Небавом  Ю.Целевич одружився з дочкою священника о. Танячкевича з Монастирчан, а в 1872  році перейшов як дійсний учитель гімназії до Станиславова. По п’ятьох літах служби в гімназії Станиславівській перенісся  знову до Львова, де працював у руській (українській) гімназії. У Львівській гімназії Ю. Целевич трудився шістнадцять літ до кінця життя. Помер у 1892 році.

Його дружина Целевич Ванда (1846-1891), уроджена Танячкевич, померла за два роки до смерті чоловіка і похована на Личаківському цвинтарі. Вона дочка о Петра Танячкевича, пароха с. Монастирчани Богородчанського деканату. У подружжя дітей не було, тож розглянути родовід Целевичів можемо за іншими гілками. Хоча для початку з’ясуємо, хто були батьки і діди Юліана Целевича.

Його батько Андрій, як було сказано вище, був священником. Народився він у 1801 році, у 1830 році був посвячений у духовний сан.

Працював адміністратором парохії у Монастирчанах Богородчанського повіту у 1832 році.  З 1836 до 1876 року парох у с. Павелче Горішнє Станиславівського повіту. Помер у цьому селі 19 січня 1876 р. Крім Юліана, у нього були сини Леонтій та Теофіл.

У Андрія Целевича був ще брат Йосиф, пенсіонований урядник, який жив у Лисці коло Станиславова і помер там у 1882 році.

Целевич Леонтій (1831-1900),  брат Юліана. Як і батько, він  висвятився на священника у 1858 році. Працював адміністратором парафії у с. Яблінка (1858-1862) та Кричка (1862-1866) Богородчанського повіту. Далі був сотрудником один рік у Старих Богородчанах та п’ять років у Станиславові. З 1876 року - парох у Павелчому. Він був одружений із Олександрою уродженою Ганинчак (1836-1892). Вона померла і похована у сучасній Павлівці. У подружжя народилося двоє синів - Володимир та Костянтин. Целевич Володимир (1858-1901), колишній студент медицини, помер у домі батька  у віці 43 років. Целевич Костянтин працював парохом у Росточках у 1898 р. На жаль, подальша його доля є невідомою.

У Теофіла Целевича, який працював учителем у Богородчанах, був син Олег.  Він народився у с. Павельче (нині Павлівка Тисменицького р-ну) в 1878 р. Початкову освіту здобув у рідному селі. Згодом навчався у Станіславській гімназії та на філософському факультеті Львівського університету. Разом з відомим вченим І. Крип’якевичем проходив студії професора М. Грушевського. У студентські роки проявився його талант історика-дослідника.

Перу Олега Целевича належить кілька наукових праць. У 25-у томі «Записок наукового товариства ім. Шевченка» (ЗНТШ) за 1898 р. опубліковане його дослідження «Причини до зносин Петра Дорошенка з Польщею в 1670-1672 роках». Молодий вчений використав маловідомі матеріали, котрі висвітлили стосунки гетьмана Дорошенка з польським королем Яном Собєським. Автор, по-суті, вибудував перед читачами своєрідну хроніку дипломатичних та військових дій між Україною і Польщею.

Цікавився молодий вчений і непростими стосунками в Галичині, про що свідчить його праця «До релігійних відносин Перемисько-Самбірської дієцезії в рр. 1615-1674». У період з 1904 по 1927 р. він викладач державної гімназії в Перемишлі.

Із 1927 по 1939 рр. він  професор української Станіславської гімназії. Паралельно викладав у жіночій гімназії «Рідна школа». Олег Целевич з дружиною переїжджає в село Цуцилів, де проживала його рідна сестра. З 1939 по 1941 рік учителює в Тисменичанській школі. Протягом шести років (до 1947р.) очолював колектив Переріслянської школи, а згодом директорував у с. Лоєва. Сучасники підкреслювали його інтелектуальність, високу ерудицію, скромність. У період фашистської окупації неодноразово допомагав селянам у скрутну хвилину. Власних дітей в нього не було.

Із певелецькою гілкою родини Целевичів мали бути пов’язані ті, які проживали у Викторові коло Галича (землі обох сіл межували). У Викторові у 1848 -1855 роках працював священник Петро Целевич. У нього був син те ж Петро, який  вивчився на юриста.  Целевич Петро (1831-1895) працював секретарем Тернопільського окружного суду, був засновником кількох великих стипендій, що перебували в розпорядженні «Народного дому». На жаль, встановити родинні стосунки між двома гілками поки що не вдалося. 1 січня 1892 року у Вікторові помер Іларій Целевич, колишній сотрудник у Лисятичах (у 1856-1858 рр.), дефіцієнт Львівської архієпархії. Можливо, він був рідним братом згаданого вище секретаря суду Петра Целевича.

Із Тернопільщиною було пов’язане життя Целевича Олександра (1863-1894) – лікаря у Тернополі, згодом у Тисмениці, помер 6 січня на 31 році життя. У 1890 році д-р О. Целевич, як лікар із Збаража, їхав до Берліна для ознайомлення з методикою лікування доктора Коха.

Ще одну гілку Целевичів зустрічаємо на Рогатинщині. Тут Михайло Целевич (1864-1903) був учителем у Псарах, де заснував також читальню «Просвіти». Раніше він працював у Дегові. Він син Омеляна (пароха с. Завій Калуського деканату) та Емілії. Був одружений із Климентиною Войнаровською (1854 -1927), яка похована на Янівському цвинтарі Львова. Мав сина Володимира, який на час смерті батька був учнем ІІ класу Львівської руської гімназії. Сам Михайло закінчив Бережанську гімназію та Львівську учительську семінарію. Хорував на грудну недугу, від якої і помер.  Його брати - це Антоній, Омелян та Кость Целевичі та сестри: Євгенія, Теофіла, Ольга і ще одна, яка померла швидше, аніж брат Михайло. З архівних джерел відомі імена їх чоловіків: о. Григорій Воєвідка, Мирон Гуглевич, Фердинанд Неврлий та Лев Біліковський.

Чоловіком Євгенії Целевич, як бачимо, був Фердинанд-Ярослав Неврлий, чеський залізничник із Чернівців, автор першого підручника української мови з фонетичним правописом. Їх син Микола Неврлий - чеський, словацький і український літературознавець, критик, бібліограф, україніст. Доктор славістики з 1950 року, іноземний член Національної академії наук України з 2003 року.

Про Целевича Омеляна (1874-1898) (молодшого)  відомо, що він був парафіяльним сотрудником у с. Мізунь, але помер у с. Завій (поблизу Калуша) у домі батька о. О. Целевича на 24 році життя і 1 році священства.

Тепер перенесемося на Львівщину, до містечка Угнова. Знаходиться воно у Сокальському районі за 2 кілометра від кордону з Польщею. Угнів відомий як найменше місто в Україні — на 2001 рік тут нараховується лише 1007 мешканців (1970 року — 1500 мешканців). Саме до Угнева свого часу прищепилася ще одна гілка Целевичів. Саме з Угнева вийшли четверо братів Целевичів, які в історії краю залишили помітний слід. Вони сини Целевича Юліана (1843-1905) – нотаря з Угнева.

Осип Целевич народився 24 грудня 1891 року в Угневі в родині місцевого натаріуса. Під час навчання в університеті став членом українського студентського товариства. Війну зустрів студентом другого курсу. Вже в 1914 році був покликаний до  Австро-Угорської армії. Після короткого навчання в офіцерський школі в Любляні потрапив на італійський фронт. Був комендантом технічної сотні 10 самостійного батальйону Х армії. Мав військове звання обер-лейтенант.

20 листопада 1918 року поручник Осип Целевич добрався до Винник і став комендантом 2-ї сотні 1-го Львівського полку імені князя Лева, яким командував Зенон Черевко. Брав участь у боях з польським військом на відтинку Глинна-Наварія поблизу Львова до травня 1919 року. Попав у польський полон під час Чортківської офензиви, коли як технічний референт новоствореного IV Галицького корпусу займався будовою мосту поблизу Золотого Потоку.

Стан полоненого був жахливий. Тіло полоненого було змасакроване, зуби вибиті. Роздягнутого до сорочки поручника ледве живим доставили до Берестя. Зі спогадів відомо, що на хворого Целевича, який був змушений спати просто на землі, кілька разів падали інші полонені. В часописі «Приятель українського жовніра», який в 1923 опублікував статтю про життя та смерть поручника, згадується, що останні свої дні він провів «на голій долівці одної з кімнат форту Берг». Помер Осип Целевич від тифу 24 вересня 1919 року.

Про інших його братів (і то тільки двох) інформації небагато. Олександр Целевич вивчився на учителя. У 1895 році він був управителем фахової школи в Угневі  та Виткові, відкрив спеціальні курси у «краєвих верстатах шевських». У містечку Роздолі керував курсами виготовлення взуття для військових у 1896 році. Корнило Целевич став інженером. Пізніше працював присяжним землеміром і був судовим знатоком для помірових справ. В 1927 році був головою Повітової ради УНДО. У 1928 році мав канцелярію в Угневі  (повіт Рава-Руська) у власному домі. Також К. Целевич очолював у рідному містечку  (з 1926 р.) «Господарську торгівлю». Також Корнило Целевич написав спогади у двох частинах «Перші дні листопада 1918 року», учасником яких був.

Під час пошуку відомостей про родину Целевичів нам під руки  попали імена ще кількох її представників, а саме: Целевич Василь (1827-1905) – священник, парох с. Озеряни (коло Бучача), помер на 78 році життя; Целевич Олександр (1854-1904) – урядник крайового відділу у Львові; Целевич Антоній (1861 -1936) – парох у Лозині коло Львова, організував крамницю при читальні; Целевич Іван (1894 -1942) – священник; Целевич Володимир  (1891–1942) – політик і громадський діяч, адвокат, тричі обирався послом до сейму. Активний член УВО та генеральний секретар УНДО. У вересні 1939 року був заарештований енкаведистами. За припущеннями, помер від виснаження у в'язниці м. Саратова. Був одружений із Софією Роздольською, яка померла у 1927 р. на 29 році життя (похована у с. Плетеничі Перемишлянського повіту). Мав сина Богдана, який проживав і працював лікарем у Чикаго (США); Целевич Амвросій, який у 1897 році був призначений полковим лікарем у полках босанської піхоти. Колишній член чернівецького «Союзу», віденської «Січі» та краківської  «Академічної Громади». У 1894 році отримав  ступінь доктора «всіх наук лікарських» у Краківському університеті. Працював у клініках Відня, Львова, Кракова. У 1926 р. перенісся до Кам’янки-Бузької на Львівщині.

Чи перебували вони у родинних зв’язках, можливо, вдасться з’ясувати наступним дослідникам.

Іван ДРАБЧУК

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:10085

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:18861

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7653

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8401