Гушалевичі

Задум зібрати інформацію про представників родини Гушалевичів прийшов якось несподівано. Спочатку думалося, що це буде зробити  нескладно, адже рід широкого розгалуження не має. Але проблеми виникли і тут. Та все ж, гадаємо, нам вдалося відстежити цікаві сторінки життєпису Гушалевичів, які і виносимо на суд читачів. Зауважимо, що відомості про них у такому форматі узагальнені уперше.

Найвідомішим представником цієї родини є галицький поет, політичний та громадський діяч отець Іван Гушалевич (1823–1903). Саме його вірш «Мир вам, браття, всім приносим» галицькі русини в революційному 1848 році використовували як гімн. Походив Іван з родини Миколи Гушалевича - рільника села Паушівці (тепер Палашівка) Чортківського району на Тернопільщині. Вчився спочатку в паушівського дяка, потім у початковій школі (в с. Базар). Рано втратив батьків, які померли на тиф, але завдяки родичам йому вдалося закінчити Василіянську гімназію в Бучачі. Тут він почав писати вірші, щоправда німецькою мовою. Пізніше навчався у Генеральній греко-католицькій семінарії у Львові.

У 1848 році семінарист Гушалевич видав у Перемишлі свою першу збірку «Стихотворенія Івана Гушалевича». Цього ж року він закінчив семінарію і став одним із членів Головної Руської Ради. 26 травня І.Гушалевича вибирають до відділу «до справ о народности руской». В протоколах Головної Руської Ради є кільканадцять записів виступів на ній І.Гушалевича. Зокрема, він вносив пропозиції щодо боротьби з пияцтвом, про потребу створення Товариства руських письменників, рекомендував нових кандидатів на членів Ради. Був він учасником Собору руських учених та одним із засновників Галицько-Руської Матиці, членом Ставропігійного інституту, «Народного Дому», політичного товариства «Руська рада». Також він є автором поетичних збірок: «Поезії» (1861 р.), «Галицькі відголоси» (1880 р.).

Велику популярність принесла І.Гушалевичу пісня «Мир Вам, браття», яку він  написав на замовлення єпископа Григорія Яхимовича у квітні або травні 1849 року. Уперше її заспівали під час цісарських іменин у греко-католицькій семінарії 19 травня 1849-го. Водночас І. Гушалевич виступив із палкою промовою на захист рідної мови, що справило на присутніх велике враження. Відтак І. Гушалевич став, за словами І. Франка, «офіційним поетом Галицької Руси», а його пісню-гімн співали  аж до 1918-го.

Селянський син не мав шансів пробитися в люди. Але тепер перед І. Гушалевичем відкрилися великі перспективи. Прикметно, що він був єдиним священником – ще й селянського походження – у складі Ставропігійського інституту за всю його історію. Його обрали всупереч статуту цієї організації (взагалі дуже суворому), що забороняв прийняття в члени інституту осіб духовного стану.

З 1849 року І. Гушалевич працював редактором часописів «Новини», «Пчола». Також він був учителем руської мови  у Другій Львівській (Домініканської) гімназії. Разом з Я. Головацьким, І. Вагилевичем  він входив до складу комісії для вироблення української юридичної термінології, складав шкільні підручники. До речі,  І. Гушалевич був на той час першим відомим галицьким селянином, який здобув вищу освіту.

Пізніше, у 1855–1862 роках, за браком необхідної кваліфікації о. І. Гушалевич переводиться парохом сіл Іванівці та Князівське Перегінського деканату (тепер Івано-Франківщина). Одночасно  він завідував Перегінським деканатом (після того як закінчив семінарію п’ять років тому) та був інспектором народних шкіл, теж, до слова,  наймолодшим. Отець  І. Гушалевич сприяв піднесенню місцевих шкіл, організував громадськість для підписання протесту проти спроб польських урядників запровадити латинський алфавіт для українського письма, збирав народні пісні.

1860 року І. Гушалевича обрали послом до Галицького крайового сейму, а в 1867 році – до Райхсрату (парламенту) у Відні. У 1862–1889 рр. працював він катехитом і професором у І Львівській (Академічній) гімназії, перед цим здавши екзамен на  відповідність викладача. Звідси він пішов на пенсію й доживав у Львові останні роки життя на вул. Зіморовича (тепер Дудаєва), 3. Помер о. Іван Гушалевич у 1903 році. Похований на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці.

 

Після «Весни народів» І. Гушалевич схилявся до москвофільського руху й писав переважно «язичієм», був почесним членом «Товариства імені М.Качковського». Про те, що І. Гушалевич не був політиком, свідчить також той факт, що він був єдиним москвофілом, якому Крайова шкільна рада дозволила працювати в Академічній гімназії. Втім в останні три десятиліття свого життя він повністю дистанціювався від партії москвофілів. Деякі його вірші були покладені на музику композиторами І. Лаврівським, Т. Рутковським, М. Вербицьким («На полі, на полі пшениченька розцвілась», «Чого лози похилились при тихій воді», «Де єсть руська вітчина» та ін.) та пісні із мелодрам стали популярними на Західній Україні. Писав він також сонети, думи, байки, віршовані повісті. З чотирьох драматичних творів тільки мелодрама «Підгоряни» (1879 р.), пізніше перероблена М. Кропивницьким, мала деякий успіх.

Відомо, що о. І.Гушалевичмав брата Петра (1839 -1912), який працював народним учителем у Бучачі і там помер. Він був одружений із Антоніною Гушалевич (1847 -1907), яка  теж проживала і померла у Бучачі.

Іван Гушалевич був одружений із Павлиною Кисілевською ( 1830-1886). У подружжя народилося четверо дітей Євген, Антонія, Михайло та Михайлина.

Найвідомішим із них став Євген Гушалевич (28. 11. 1864, Львів – 29. 05. 1907, м. Кельн, Німеччина) – співак (драматичний тенор). Навчався у Львівському університеті та Віденській консерваторії (1888–1891 рр.,  клас Генсбахера). Удосконалював вокальну майстерність у В. Висоцького. Співав в оперних театрах Братислави, Берліна, Брно, Праги, Будапешта, Львова та інших міст. Виступав також на оперних сценах Польщі та Німеччини. Часто бував із концертами і в нашому Станиславові. Хоча більшу частину життя Є.Гушалевич перебував за кордоном, але на Різдво він завжди приїжджав до родини у Львів.

Він володів рідкісним щодо краси, сили і гнучкості голосом великого діапазону металевого тембру. Мистецтво  Є. Гушалевича відзначалося першокласною дикцією, блискучим фразуванням, неабиякою інтонацією та драм. талантом. У його репертуарі були також  українські народні пісні, а також романси М. Лисенка, А. Вахнянина, Д. Січинського та ін. 1901 фірма «Зонофон» (Відень) випустила грамплатівки із записами низки арій з опер зарубіжних  композиторів (зокрема Р. Ваґнера) у виконанні  Євгена Гушалевича.

Найпопулярніші партії співака: Манріко, Радамес («Трубадур», «Аїда» Дж. Верді), Каніо («Паяци» Р. Леонкавалло), Турідду («Сільська честь» П. Масканьї), Тангейзер, Лоенґрін, Ерік («Тангейзер», «Лоенґрін», «Летючий голландець» Р. Ваґнера), Рауль, Пророк, Васко да Ґама («Гуґеноти», «Пророк», «Африканка» Дж. Мейєрбера), Арнольд («Вільгельм Телль» Дж. Россіні), Флорестан («Фіделіо» Л. ван Бетговена).

Євген Гушалевич був одружений із Алісою (Алісією) (1879-1940), яка народилася у Будапешті, а померла у Мюнхені. Вона теж була співачкою.  Гушалевичі мали дочку Євгенію (Женію). Вона народилася у Празі, а померла у 1971 році у Кельні.

Зауважимо, що вона тривалий час також належала до сталого персоналу берлінської державної опери. В одному дописі до газети «Діло» знаходимо згадку, що «пані Гушалевичівна дорожить памятю свого батька українця й ніколи не відмовляється брати участь в українських концертах і виступах у Берліні. Тому й українська берлінська кольонія явилася доволі численно на її концерті й зложила їй подяку за прекрасний вечір співу. Бо й треба признати, що п. Гушалевичівна співала дуже добре й не могла за наддатками зійти зі сцени» («Діло», №142 від 29.06.1927 року).

Про дочок Івана Гушалевича маємо наступну інформацію Антоніна, 1856 р.н. була властителькою реальності у Львові, але померла незаміжня у 1906 році. На п’ять років раніше (у 1901 році) померла Михайлина. Вона була дружиною пароха с. Ганнусівка (тепер Тисменицький район Івано-Франківщини) отця Петра Янкевича, з яким мала дочок Ольгу та  Марію. Цікаво, що обидві вони вийшли заміж за професорів Станіславської гімназії Михайла Мацьківа та Данила Джерджа. Останній з 1927 до 1933 рік був директором цього навчального закладу.

Ще один син І. Гушалевича - Михайло, як і батько, був поетом. Щоправда свої твори він підписував псевдонімом Михайло Левич (це урізаний варіант прізвища). За професією був юристом, працював деякий час у Станиславові помічником судді. Входив ( у 1890 р.) до виділу (тобто керівного складу) Товариства дяків, яке мало  нести моральну та матеріальну допомогу церковним співцям. Балотувався  у 1889 році на посла, але програв 28 голосів селянинові Йосифу Гурику (78 голосів проти 50). На жаль, його подальша доля невідома.

 

Іван ДРАБЧУК

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:10149

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:18971

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7682

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8439