До 30-річчя повернення Глави УГКЦ Мирослава-Івана Любачівського до Львова

Перед розпадом Радянського Союзу 1988-1989 рр. в Західній Україні під керівництвом КПРС і її караючого органу КДБ за допомогою чиновників різного рангу від сільського до обласного, в також штатних і нештатних працівників КДБ почали відкривати церкви московського патріархату, а греко-католицькі довгий час не відкривали. Добре організована і продумана антиукраїнська політика КПРС на початку 90-х років минулого століття дала свої плоди. Робилось це для того, щоб роз’єднати і ослабити національно-духовні сили на релігійному ґрунті. Та Українська Греко-Католицька Церква витримала це протистояння, масово почали рости монаші згромадження, реєструватись громади УГКЦ. Там, де не відкривались церкви, будувались нові, відкривались духовні заклади. Церква встала з колін.

Завдяки неабияким організаторським здібностям ісповідників віри Церква вистояла в часи жорстоких переслідувань і тепер успішно виконує серед нашого народу свою місію рятівника Христової віри і українства. Вихід УГКЦ з підпілля став для всіх її вірних справжнім святом.

З 3 по 10 лютого 1991 р. в Римі, востаннє поза Україною, зібрався синод УКЦ за участю всієї її ієрархії, на якому було обговорено стан Церкви в Україні та прийнято історичне рішення для подальшої її долі – вирішено остаточне повернення в Україну Глави УГКЦ Мирослава-Івана Любачівського.

Історична подія відбулася у Лазареву суботу 30 квітня 1991 р., на Львівський митрополичий престол повернувся Глава УГКЦ – Верховний Архієпископ і Митрополит Мирослав-Іван кардинал Любачівський. Того ж дня у соборі Святого Юра предстоятель Церкви відслужив Божественну Літургію.

Як зазначає о. Святослав Кияк, з цієї нагоди Папа Іван Павло ІІ у спеціальному посланні привітав кардинала Мирослава-Івана Любачівського із поверненням, яке завершило цілу епоху в історії Церкви, «позначену геройським свідченням віри і твердої вірності до Петрової скали тисяч і тисяч віруючих, які – разом зі своїми пастирями – прийняли хрест, що привів до воскресіння церкви в Україні». Це повернення до Львова остаточно засвідчило відновлення церковно-інституційного життя українського католицизму, що було б неможливе, як переконливо аргументує Петро Яроцький – відомий дослідник католицизму, без його глибокого національного коріння й характеру, підтвердженого активною діяльністю УГКЦ як в умовах жорсткого комуністичного переслідування українських католиків в Україні впродовж більше ніж сорока років, так і в умовах поневіряння українства на еміграції.

Архипастиря чекали в Україні понад 5 мільйонів віруючих, які під час 44 років перебували в підпіллі і сподівалися, що повернення Кардинала Любачівського на престол нормалізує і повністю легалізує УГКЦ в Україні. Він зустрічався з керівництвом міст і областей, де відбувалася розмова про відродження УГКЦ та шляхи подолання міжконфесійних конфліктів.

Вікопомним став візит 14 квітня 1991 р. Предстоятеля УГКЦ до Галича, який взяв участь у торжестві на честь 850-річчя від часу утворення Галицького князівства 1141 р. та Першого Галицького дитячого фестивалю фолькльору і ремесл, що проходив біля стін церкви Святого Пантелеймона. З привітанням до Глави УГКЦ звернувся тодішній завідувач відділу освіти Галицького райвиконкому Ігор Михайлович Коваль (1960-2019): «У цей радісний день ми  зустрічаємо Вас біля храму в руїні. Такою і є вона – Українська Греко-Католицька Церква. Цей храм є єдиним, який зберігся від часів княжого Галича, і вже майже 800 років ридає на Голгофі України. От і нині він дочекався на повернення Князя Української Церкви. І він, як усі ми, галичани, вірить, що з приїздом Вашого Блаженства воскресне його Кам’яна Душа, відродиться давній духовний центр України – Галицька митрополія з її первинним осідком на Крилоській горі…»

Через два роки, а саме, 12 жовтня 1993 р., Кардинал Любачівський та вірні греко-католицької церкви, жителі с. Крилоса, неподалік фундаменту Іллінської церкви зустрічали гостей – префекта конгрегації східних церков Апостольського Престолу Кардинала Аккіле Сільвестріні і папського нунція Антоніо Франко.

Церква відіграла важливу роль у духовному житті людства на цьому часовому відрізку його історії. Вона завжди була з народом, бо саме за весь час свого існування зуміла не тільки вистояти, але й у період переслідувань і гонінь, у неймовірно важких умовах зберегла високу духовність, віру в Бога, проповідуючи справедливість та служила інтересам своїх мирян.

 

Анна Жолоб

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:10263

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:19198

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7735

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8535