Драма життя Михайла Вербицького

Михайла Вербицького ми знаємо як автора музики Державного гимну        України. Разом із тим мало хто з українців знає про його священницьке, творче та особисте життя. Тому спробуємо завісу над цим  привідкрити.

Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815 р.  у селі Явірник Руський на Перемишльщині. Його батько, теж Михайло (друге ім’я - Андрій), греко-католицький священник, у цьому селі душпастирював і був деканом Бірчансього деканату.

 

Драма життя маленького хлопчика почалась від моменту його народження, бо за день до цього несподівано помер старший братчик Михайло-Малахій (1813 р.н.), який мав два роки. Вже 5 березня немовля охрестили і теж назвали Михайлом (друге ім’я – Лев).

Через два роки у 1817 році у Михайла Вербицького народився брат Володислав-Йосиф, але помер через кілька літ батько (у 1825 р.). Мати -  Пелагея Пацановська, дочка перемиського міщанина Івана Пацановського, вдруге вийшла заміж і дозволила опікуватися двома напівсиротами недалекому родичу – перемиському єпископу Іванові Снігурському - одному із найяскравіших діячів УГКЦ. У 1828 році  Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УКГЦ хор, згодом музичну школу, в яких співали та навчалися Михайло і Володислав. Тут вони також навчалися у гімназії. Після навчання у Перемишлі дороги братів розійшлись.

Нині відомо, що Володислав став військовим і загинув у молодому віці. А Михайло Вербицький у 1833 році переїжджає до Львова. Цікаво, що у Перемишлі він вчився 5 класів, а закінчував гімназію у Львові, де відтак став студентом Львівської духовної семінарії. У столиці Галичини він прожив 13 років – до 1846-го.

Це був важкий для нього в побутовому значенні період. Вимоги життя в семінарії були дуже суворі. Там культивувався аскетичний спосіб життя, а натура Вербицького була творча. Сталось так, що після 2-го курсу він одружується. Це було в 1838 році. Його дружина, австрійка Йозефа-Барбара Сенер народила йому сина Івана-Володимира. Однак семінаристи не мали права бути одруженими і йому довелося перейти на екстернат, але трагедія його переслідувала, бо до року, після народження першого сина, вмирає його дружина. І цей 34-річний чоловік залишається із немовлям на руках. Оскільки він став вдівцем, то за канонами семінарійного життя мав право продовжити навчання.

У 35 років Михайло Вербицький таки закінчив духовну семінарію, вдруге одружився у 1850 році та був висвячений на священника. Його дружиною стала Юзефа Козоринська. У подружжя була дочка Павлина-Юзефа, яка народилася у Львові 26 січня 1841 року. Про її долю невідомо нічого, але збереглися спогади старшого сина М.Вербицького – Івана, який згадував про сестру, з якою він разом ріс.

Високосний 1848 р. у європейську історію увійшов як рік «Весни народів». Заворушення, які почалися у лютому 1848 р. в Парижі, поширились на тогочасну Італію, Німеччину й усю Австрійську імперію з Галичиною включно. У цей час М. Вербицький мешкав у Перемишлі, до якого перебрався в 1846 р. Завдяки підтримці владики І. Снігурського він одержав місце канцеляриста (дрібного урядовця) при Перемишльській консисторії (канцелярії при єпархіальній управі).

На жаль, і друга дружина через деякий час відійшла у засвіти і М.Вербицький одружився утретє. Цього разу його обраницею стала Катерина, донька цісарського військового капітана Франциска і Анни Баронів. Розповідали, що іона була француженка за походженням. У подружжя народилася дочка  Маруся (1850 р.н.), яка померла малою (мала рік і дев’ять місяців) і похована у селі Завадів та син Михайло (1851 р.н.) (за іншими джерелами його звали – Андрій). І знову доля була до отця Вербицького невблаганна, бо і ця дружина померла.

З цього часу і до кінця свого життя він виховував свої дітей самотужки. Вони вийшли в люди, Іван  Вербицький (1839-1890), був професором історії в Бродівській німецькій гімназії. Його дружина Емілія Вербицька. У Бродах на 18 році життя померла їхня дочка Ольга Вербицька, яка була наділена яскравим музичним талантом. А ще у подружжя був син Ярослав.

Він народився 21.12.1872 р. у Бродах. Закінчив спочатку місцеву гімназію, згодом два університети. Знав сім мов. Одружився з італійкою, донькою Карло Бенноні. Її бабця, Франціска Альгай Люстен, була угорською принцесою французького походження. До Другої світової війни працював директором української гімназії у Львові, звідки у 1931 році пішов на емеритуру. Ярослав Іванович Вербицький помер на 81 році життя 08.09.1953 р., похований на Личаківському цвинтарі.

Другий син (від другого шлюбу) - Андрій Вербицький був агрономом, але проживав десь на тодішніх теренах, які належали Росії. Пройого долю і нащадків немає відомостей.

Сам отець Михайло Вербицький на короткий час був душпастирем на парафіях на Яворівщині. Першою парафією отця була парафія у селі Завадів Яворівського району Львівської області з 1850 по 1852 роки. Пізніше він служив у селах Залужжя і Стрілки.

З 1856 року він осів у селі Млини (нині теж на території Польщі), де пробув священиком 14 років -до кінця життя. Помер М. Вербицький 7 грудня 1870 року. Ніхто тоді не відгукнувся на цю сумну подію. Похований отець Михайло Вербицький у цьому селі поруч із дерев'яною церквою Покрови Пречистої Богородиці (спорудженою у 1740-му році). Довгий час його могила була занедбана. Тільки 1936 року коштами сільської громади та студентського хорового товариства «Бандурист» на ній встановили пам’ятник. У наш час її  відреставрували, а прицерковну територію упорядкували.

Сидір Воробкевич, молодший від Вербицького на 20 років, теж священник, а водночас композитор і поет, так охарактеризував свого колегу: «Був вельми симпатичний і поважаний. Гарного лиця, веселої вдачі та взірцевого характеру. Хоча в глибині його серця ховалася не одна важка скорбота-печаль, око його дивилося завжди весело на людей і світ Божий. І добре чинило – що кому з того, якби дізнався, що воно ночами не раз пекучою сльозою заходилося».

 

З висоти сучасності, можемо відзначити, що творчість М. Вербицького - важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва. Недаром  Іван Франко називав його «найзначнішим талантом» серед галицьких композиторів.  М. Вербицький плодотворно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Високий художній рівень творів Вербицького дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

Іван ДРАБЧУК

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:11123

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:20313

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:8253

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8948