Михайло Грушевський – постать першої величини, «батько нації»

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, які не губляться у віках. До таких велетнів української національної культури належить Михайло Грушевський (1866-1934) – визначний історик, археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч, засновник Української Народної Республіки. Саме з його творчою спадщиною пов'язані ідеї відродження української культури і науки, історичної свідомості й національної гідності народу.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 р. у м. Холмі (тепер знаходиться на території Польщі). Походив з родини Грушів (пізніше Грушевських), що гніздилася в Чигиринському повіті. Дід Михайла, Федір, переїхав свого часу під Київ, у село Лісники, що допомогло батькові Грушевського, Сергієві Федоровичу, здобути освіту і присвятити себе педагогічній діяльності. Коли хлопцю виповнилось 4 роки, родина переїхала на Кавказ. Здобувши домашню початкову освіту, Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії, і вже тоді виявив інтерес до історії, літератури, народознавства. Саме до грузинського періоду належать перші літературні спроби майбутнього історика, тут народився інтерес до історичних знань, а саме – до історії України. Кілька своїх перших оповідань юний початківець надіслав І. Нечуй-Левицькому, який його підтримав.

Бажання стати з часом українським істориком та літератором повернуло юнака в Україну, де він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. В студентські роки молодий дослідник детально вивчав середньовічну історію України, а як кандидатську дисертацію захистив новаторську роботу «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV століття» й одержав за це золоту медаль. Далі молодий історик захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки» і дістав ступінь магістра та посаду професора у відомому в Європі Львівському університеті. Відтоді впродовж 19-и років діяльність М. Грушевського була пов'язана з цим університетом, науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Тут виявились його здібності як громадського діяча. Саме тут почалась активна співпраця з Науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка, яке він потім очолив і сприяв виданню понад ста томів «Записок наукового товариства». Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих молодих дослідників, кожен з яких став помітним явищем в українській науці й культурі кінця XIX – початку ХХ століть. У Львові М.Грушевський пише «Історію України-Руси», в ІІІ-му томі приділяє значну увагу Галицько-Волинській добі.

Саме у Львові утворився могутній тандем Михайло Грушевський–Іван Франко, який дав надзвичайно плідні результати: було видано цілий ряд літературних та публіцистичних творів Лесі Українки, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, О. Кобилянської, інших майстрів української літератури. І все це в той час, коли на території Російської імперії українознавчі дослідження не заохочувалися, а видавнича й викладацька діяльність українською мовою взагалі була під забороною.

Науково-організаційну, редакторську, викладацьку, дослідницьку роботу М. Грушевський успішно поєднував з політичною діяльністю. Був одним із засновників Української національно-демократичної партії у Галичині. Високий науковий авторитет і надпартійна позиція забезпечували його незаперечне лідерство в національно-визвольному русі. І тому після Лютневої революції 1917 р. створена з представників українських соціалістичних партій Центральна Рада заочно обрала його головою. А в квітні 1918 р. Михайла Грушевського обрали Президентом України.

Але політична ситуація в країні була досить складною, і він вимушений був виїхати за кордон, де цілком зосередився на науковій роботі. На Батьківщину політичний діяч повернувся всесвітньо визнаним лідером в історичній науці, якого обрали академіком Всеукраїнської академії наук. Продовжувалась різнопланова науково-дослідна робота, але політичні репресії 30-х років ХХ ст. торкнулись і Михайла Грушевського. У ньому вбачали одну з центральних постатей українського націоналізму і тому, хоча ненадовго, але заарештували. Після звільнення, незважаючи на вік та поганий стан здоров'я, вчений багато працював, намагаючись знайти віддушину в науковій праці. Наприкінці 1934 року, 26 листопада, його не стало. Видатний українець похований на Байковому цвинтарі у Києві. Пам'ять про нього – вічна, а його наукові праці – невичерпне джерело мудрості.

Любов Бойко

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:11573

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:21051

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:8550

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:9251