Антін Могильницький залишив для нащадків опис давнього Галича

Український письменник, поет-романтик, греко-католицький священник та громадський діяч Антін Могильницький став, як зазначав свого часу Іван Франко, «одним із перших будителів руського духа в Галичині». Він був послом української громади до крайового сейму, закликав сучасників творити літературу народною мовою, шанувати українські звичаї, а також історію рідного народу.

Антін Любич народився в сім’ї священника 3 березня 1811 року в селі Підгірки Калуського повіту на Прикарпатті (тепер Калуський район Івано-Франківської області). Коли йому минуло два роки, помирає його батько, і сім’я перебирається в Солотвино на Богородчанщині. Саме там минають його дитячі роки,тут  він навчається в місцевій школі. Незабаром його мати знову вийшла заміж. Вітчим мало цікавився здібним та допитливим хлопцем.

Аж у шістнадцять років А. Могитльнцький поступити до гімназії. Правда, йому довелося податися аж до містечка Бучач, де його здібність одразу відзначили і зарахували до гімназії. Одначе, попри свої здібності до навчання через деякий час Могильницького витропорили з Бучача через порушення гімназійних розпорядків. Неодноразово змінюючи місця навчання, він вивчався в гімназіях Чернівців, Львова, а насамкінець таки завершив середню освіту аж в Будапешті. Та, відчувши покликання в наставництві, в 1837 році молодий чоловік вступає до Львівської греко-католицької семінарії, яку він після трьох років навчання успішно закінчує.

Літературну діяльність Антін Любич розпочав у 1838 році. Боротьба за рідну мову і літературу для народу стає його кровною справою — головним змістом його поезій і публіцистики. «Життя Могильницького від самого 1838 року до смерті, — писав Іван Франко, — було немов дзеркалом, у котрім досить живо відбилися пориви, надії та судьби галицько-руського народу».

23 листопада 1840 р. Антін Могильницький одружився з богородчанкою Ганною Соболевською. Наступного року, після висвячення, обійняв посаду парафіяльного адміністратора в с. Кальне (тепер Сколівського р-ну Львівської обл.). Пізніше був священником у селах Хітарі на Сколівщині, Зборі та Станькові на Калущині (обіймав посаду секретаря парохії), а потім перейшов у старовинне село Комарів біля Галича.

У цьому селі він виконував подвійну функцію:  будучи, насамперед,  парохом (відправляв службу у місцевому храмі), і державним службовцем (який вів церковні книги, де реєструвалися народжені, померлі, ті, хто вступив у шлюб). Додатковим чинником перїзду до цього села, стала для нього  можливість вчителювання: мешкаючи поблизу Галича, він мав кілька замовленнь по наданню приватних уроків в Галичі та окрузі.

На Галицькій землі Антін Любич пожив довший час (до 1859 р.), ознайомився з багатьма історичними пам`ятками давнього Галича, почав збирати перекази старожилів про давню столицю. Тут його застали революційні хвилі, що сколихнули Австрійську імперію, тут він ретельно зайнявся творчими проектами. Збурення народних мас надихнуло Антіна Могильницького до написання його найвідоміших та патріотичних творів. Саме в Комарові в часі 1848 рокуним  були написані «Скит Манявський», «Русин-воїн». У той час Антін Могильницький друкувався у газетах «Зоря Галицька», «Новини», «Слово», в альманасі «Вінок русинам на обжинки».

У своїх творах український поет-романтик закликав сучасників творити літературу народною мовою, любити «отцівський язик». Окремо слід відзначити, завдяки опрацюванню його листувань дослідники вважають, що Могильницький був автором ще й повістей «Конгруа (священницька платня. – І.Д.) отця Жегаловича» і «Повість старого Сави із Підгір’я», сатиричної поеми «Пісня поета» і кількох «Дум». Пізніше окремим виданням опубліковані його «Речі в сеймі та парламенті» та приватні листи.

Буремні 1848-1850 роки були визначальними, адже письменник «з головою пірнув» у громадсько-політичну роботу, зокрема, у Станіславові. Саме тут, на Станіславівському соборі, він виступив з палкою промовою, яку Іван Франко назвав однією з перших «маніфестацій руських в тім памятнім році». Основним змістом її був заклик до єднання українського і польського народів у боротьбі за демократичні права і свободи.

З 1859 року велика священницька родина, о, Могильницького  з 13 дітьми, зупинилася в селі Бабче (що між Солотвином та Богородчанами), де отець Антін Могильницький посів парафію. Водночас, консисторія, віддаючи належне успіхам та відомості церковного і світського діяча - Любича   Могильницького, призначила його ще й богородчанським деканом. Сюди він переїхав за порадою своєї дружини (родом з Богородчан), плекаючи надію і на підтримку родини. Так склалося, що свої останні 14 років життя Могильницький проводить на Богородчанщині.

У 1861 р. його обрали послом до крайового сейму та делегатом до Державної ради у Відні, де 27 червня того ж року виступив з палкою промовою на захист народної освіти рідною мовою.  Депутатом до Галицького крайового сейму 1-го скликання отця Могильницького обрали від IV курії округу Богородчани–Солотвин. На засіданні 15 квітня 1861 р. він закликав до братерської злагоди між українським та польським народами: «Любімося і Лях, і Русин, покажіте, що ви — щирі други…».

27 червня 1861 року в Палаті послів Антін Могильницький заявив, що русини-українці мають тисячолітню історію, яка пов’язана з державою Русь. Парламентарій переконував, що в ХІ ст. вже була сформована давньоруська мова, і нею написано звід законів (Правда Ярослава Мудрого) та історичні твори Нестора. Тому не можна говорити, що русини-українці як народ виникли лише в 1848 році, як заявляли поляки. Депутат висловив прагнення, щоб навчання в школах здійснювалося також «руською», тобто українською мовою. Проте головною метою українського представництва, що мало вирішити багато проблем суспільного життя в краї, на думку Могильницького, був поділ Галичини на дві провінції (Західну та Східну).

«У питаннях мовних домагаємося, щоб наша мова, що досі стільки переслідувалася, стільки зневажалася, знайшла повне визнання, щоб дістала повні права поряд з іншими братніми слов’янськими мовами функціонувати в школах і урядах», — заявляв Антін Могильницький.

То був сміливий виступ проти тих, хто намагався германізувати та полонізувати український народ у Галичині. Цю промову передрукували в багатьох європейських часописах, які привернули увагу громадськості до стану освіти українців рідною мовою в Галичині, а посол австрійської Державної думи Куранда в одній із газет помістив біографію Могильницького та коментар до його промови. А от тодішня церковна влада цей патріотичний почин Могильницького визнала «як непослух, бо як смілився посол перед достойниками імперії руською мовою виступати». Відтак в отця Антіна Могильницького почалися гострі конфлікти з єпископом УГКЦ Спиридоном Литвиновичем.

В останні роки життя письменник майже нічого не писав, стояв осторонь літературного і громадського життя. 13 серпня 1873 року, будучи проїздом у с. Яблінці Богородчанського округу, Антін Любич несподівано помер.

Літературна спадщина Антіна Любича Могильницького маловідома широкому загалу. Загалом вона невелика і була опублікована була в одній книжці з творами Николи Устияновича (вийшла 1913 року у Львові з друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка). Це видання, що на сьогодні є бібліографічною рідкістю,  містить сім поезій Могильницького і поему «Скит Манявський». А ще до наших часів дійшла й дещиця публіцистики Могильницького – текст згадуваної промови «Слово о повинностях…» і «Гадки о рускім язицї» (яка була передмовою до «Скиту Манявського»). Також серед рукописів А.Могильницького зберігається етнографічний нарис «Опис Галича топографіческій».

У 2011 році до двохсотліття з дня народження А.Могильницького тодішній голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ, літературний критик Євген Баран та письменник Василь Бабій упорядкували і видали окремою книжкою «Твори» Антона Могильницького у серії «Галицька бібліотека». У 2019 році Комарівську ЗОШ І-ІІІ ступенів реорганізовано у Комарівський ліцей імені Антіна Могильницького. Тож, як бачимо, що пам’ять про відомого галичанина живе.

Бо як писав Кость Лучаківський: «Треба віддати належне А.Могильницькому. Попри всі труднощі, він не шукав пристанища на чужині й не перекидався, мов те перекотиполе, під чужі знамена, як це зробили його сучасники, той же Іван Вагилевич чи Яків Головацький. Я не буду вдаватися в причини їхнього розчарування ідеалами молодости, бо кожен із них поніс свою плату, але підкреслюю тільки, що Антін Могильницький виявився твердішим і постійнішим в переконаннях. Нехай галицька буденщина спалила його талант, але не знищила світоглядних переконань.

Роля Антона Могильницького у названих процесах незаперечна, що й забезпечує йому гідне місце в історії суспільно-культурного життя Галичини 40-60-х років ХІХ століття».

Підготував Іван ДРАБЧУК

Нижче пропонуємо уривок із поеми «Скит Манявський», у якому поет А.Могильницький описав давній Галич:

«Тогдишній Галич, великий, богатий,

Обіймав пространь на п’ять годин ходу,

Вбирався в красні, золотії шати,

Богатством ткані з гори аж до споду,

Котрим сіяли церкви і палати

І тверда кріпость князівського роду,

І Владимирка  двір озолочений —

При нім гриміли вічеві собори,

Храброй дружини полк вооружений

Підпирав сильно аж угорські гори!

Стіл Осмомисла  золотокований

Поміщав раду пресвітлих бояр,

Переговори і миру, і брані,

І всяк домашній тихомирив свар!

Єго торговлю, ніби густі хмари,

Вкривали купці з розличних сторон,

Переповняли багатством базари

І несли місту золотий полон!

До єго княгинь приїжджали свати

Від царів можних і несли поклін,

Посли далекі і римські легати

Гостили часто серед єго стін!

Твердим желізом покриті рицари,

Своїм заслона, а ворогам страх,

Розполошили супостатів хмари,

Били солтанів в далеких землях.

Землі столиця, щит межи містами,

Сіяв прекрасно, як порання зоря,

Підпирав сильних князів раменами,

Владів землями від Сяну до моря;

Красний і теплий, як нова сукмана,

Величав, красив і грів свого пана.

Нині сукмана здерта, самі лати —

Яке дно було, тяжко відгадати!»

 

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:11815

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:21368

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:8677

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:9375