Микола Костомаров – видатний український історик, етнограф, письменник, активний учасник Кирило-Мефодіївського братства

Українці живуть не лише в Українській державі, але й за її межами. Україна опоясана своїми етнічними землями, що перебувають зараз у складі сусідніх держав – росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови. Там живе багато етнічних українців і чимало видатних діячів українського народу народилося саме там. Розповімо про одного з них, видатного історика Миколу Костомарова.

Майбутній український історик з'явився на світ 16 травня 1817 р. в слободі Юрасівка, на території сучасної Воронезької області росії. Колись тут був Острогозький козацький слобідський полк, але після скасування козацького устрою на Слобожанщині ці землі відійшли до Воронезької губернії. За деякими відомостями, батько Миколи, Іван Костомаров, походив родом із козаків-переселенців, які заснували у XVII столітті Острогозький полк, а мати, Тетяна Петрівна (Костомариха, як звав її Тарас Шевченко), була українською селянкою зі Східної Слобожанщини.

Батьки М. Костомарова прищепили сину вільнолюбні ідеї і дали добру освіту. Вже з десяти років М. Костомарова відправили навчатися до Московського пансіону, а згодом до Воронезької гімназії, яку він закінчив у 1833 р. А далі Микола Костомаров вступає на історико-філологічний факультет Харківського університету, де вивчає стародавні й нові мови, цікавиться античною історією, філософією, літературою, вчиться грати на фортепіано і пише вірші. А ще багато читає…

Микола Костомаров був близьким другом Тараса Шевченка й одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства (1846 р.), написав його програмний твір – «Книгу буття українського народу». Він відстоював право на самостійний і вільний розвиток української мови та літератури, здійснив глибокий науковий огляд майже всіх давньоруських літописів.

Викладав історію в Київському університеті, а після заслання у справі Кирило-Мефодіївського братства до Саратова, став професором Петербурзького університету. Написав понад 300 історичних, публіцистичних і літературних творів. Основними працями його життя стали «Богдан Хмельницький» (перше видання – 1857 р., третє, в 3 томах, – 1876 р.), «Руїна» (1879-1880), про трагічні події, що настали після смерті Хмельницького, «Мазепа» і «Мазепинці» (1882-1884), а також фундаментальна праця «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів» (1874-1876), де представлені критичні біографії основних героїв давньоруської, української та російської історії.

М. Костомаров у своїх працях відстоював ідею існування українського народу вже в ІХ столітті і належності історії часів княжого Києва саме до історії України. Ось як він писав про давність української нації в праці «Богдан Хмельницький»:

«Народ, який населяє у наш час більшу частину Галичини та Буковини, Люблінську губернію Царства Польського, губернії Російської імперії: Подільську, Волинську, Київську, частину Гродненської та Мінської, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, землю війська Кубанського, народ, що складає значну частину народонаселення в губерніях: Воронезькій, Курській, Херсонській, народ, що має свої поселення у губерніях: Саратовській, Астраханській, Самарській, Оренбурзькій і землі Війська Донського, народ, який називають українцями, малоросіянами, черкасами, русинами та просто руськими, належить до найдавнішої галузі племені слов’янського. В глибокій давнині ми бачимо його на просторі, що належить зараз до Галичини, Волині, Поділля, Бессарабії, Київської та Херсонської губернії під іменами Великої Скуфії, антів, волинян».

Любов Бойко

back to top