Памво Беринда — великий син Галицької землі

У читальній залі Галицької ЦБС відбувся історичний екскурс «Великий син Галицької землі», присвячений 385-ій річниці пам’яті видатного діяча першої половини XVII ст. Памва Беринди. Бібліотечні працівники, співробітники Національного заповідника «Давній Галич», читачі бібліотеки за круглим столом обговорили події культурно-освітнього життя того часу, пригадали найважливіші праці вченого, послухали в перекладі сучасною мовою його вірші. З цікавими доповідями виступили бібліотекар Богдана Кривоніс, співробітники Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук, Любов Бойко, Марія Костик, аспірант Львівського національного університету ім. І. Франка Юлія Сливка. Журналіст Мар’ян Грінер запропонував відродити премію імені видатного вченого, яку присуджували за найкраще висвітлення у засобах масової інформації минулого і сьогодення Галича.

Памво (Памва, Памвій) Беринда – яскрава постать першої половини XVII ст. Друкар, учений-філолог, письменник, художник і педагог не залишив про себе майже ніяких біографічних даних — крім його друкарської та просвітницької діяльності відомі лише вірші, передмови й післямови до виданих книг, гравюри. Своє ім’я він приховував за монограмою «ПБМ», що розшифровується як «Памво Беринда — монах (або майстер)».

Автор видання «Постаті галицької історії» (2011) Іван Драбчук по крупинках збирав відомості в архівних документах, книжках про видатного земляка, якому присвятив розділ «Памво Беринда — великий син Галицької землі». Дослідник переконаний, що Павло Іванович Беринда походить з Галичини, а саме – з Єзуполя Тисменицького району. На користь цієї версії свідчать і місцеві діалектизми, зафіксовані в фундаментальній лексикографічній праці «Лексикон словенороський». Проте, задля справедливості, слід сказати, що існують і інші думки з приводу походження П. Беринди. Але для нас важливо те, що вчений, який блискуче знав церковнослов’янську мову, вільно володів грецькою та латиною, зібрав близько 7 тисяч слів живої розмовної мови й уклав їх у словник.

Аспірант, дослідник життя і творчості Памва Беринди Юлія Сливка підтримує гіпотезу І. Драбчука про прикарпатське коріння видатного вченого, в метричних книгах вона знайшла відомості про його ймовірних батьків.

Памва Беринду, очевидно, добре знав львівський єпископ Гедеон Балабан, котрий розгорнув активну видавничу діяльність, влаштувавши друкарню в єпископському маєтку Стрятині (тепер с. Стратин поблизу Рогатина); очолив друкарню небіж єпископа Федір Балабан. Очевидно, наприкінці XVI ст. він залучив Беринду до видання Служебника і Требника. Пізніше той писав, що жив у домі Федора, як у батьківському. Тут же зайнявся підготовкою «Лексикона», оволодів друкарською справою. Беринда брав участь і у виданні «Євангелія учительного», випущеного 1606 р. друкарнею Гедеона Балабана в Крилосі. До речі, одна з гравюр зображує вхід до Крилоського храму.

Після смерті Федора і Гедеона Балабанів Беринду запросив до себе перемишльський єпископ Михайло Копистенський. А пізніше, після 1610 р., Памво пов’язав свою долю із Львівським братством. Очевидно, на той час він овдовів і прийняв постриг.

Архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький почав згуртовувати освічених людей, перекладачів, письменників, знавців друкарської справи навколо заснованого 1615 р. братства, його школи та лаврської друкарні, що випускала як церковно-служебну, богословську, так і потрібну для шкіл літературу. Серед києво-печерських друків виділяється Анфологіон (1619 p.). Саме для цього видання Єлисей Плетенецький запросив зі Львова Памво Беринду, звертався до Львівського братства, прохаючи відпустити друкаря до Києва. Невдовзі Памво разом з братом Стефаном і сином Лукашем назавжди виїхав до Києва. Син став навчатися у Київській братській школа, а брат працював у лаврській друкарні, яку очолив сам Памво Беринда. Київський гурток учених, письменників і друкарів, до якого належав Памво, плекав надію впровадити у церковну практику живу розмовну мову. З цією метою Беринда уклав свій «Лексикон» і видав його власним коштом 1627 p. Він був впевнений, що його праця здобуде йому вдячність нащадків.

Помер Памво Беринда 13 липня 1632 р. і був похований у Києво-Печерському монастирі. Його надгробна плита містила напис: «Памво Беринда, коректор книг і управитель топографії печерської, протосингел святого отця патріарха єрусалимського, людина вчена, залишив «Лексикон словенороський» і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив».                                                                                   Любов Бойко.

back to top