Без надії таки сподіватись…

До 147-ої річниці від дня народження видатної української поетеси, драматурга, перекладача Лесі Українки в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся захід, присвячений цій події. На ньому, крім співробітників заповідника, були присутні вчителі та учні галицьких шкіл.

Зі вступним словом до присутніх звернувся провідний науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Він наголосив, що в той час, коли територія України була поділена між імперіями, треба було, мабуть, дуже любити свою землю, свій народ, щоб взяти собі такий псевдонім.

Леся Українка стала символом української культури, української нації, – підкреслив Андрій Стасюк.

Основні події з життя видатної поетеси пригадала молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу Оксана Харук.

Присутні переглянули десятихвилинний фільм про Лесю Українку, а також послухали вірш «Соntra spem spero!» («Без надії сподіваюсь!») у виконанні молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділу Мар’яни Коваль. Захід було проілюстровано книжковою виставкою на тему «Твоєму йменню вічно пломеніти», яку підготувала бібліотекар наукової бібліотеки Національного заповідника «Давній Галич» Любов Ониськів.

Леся Українка належить до найвідоміших жінок України. Народилася Лариса Петрівна Косач 25 лютого 1871 року в Звягелі (нині Новоград-Волинський). В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. Дівчинка навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш, який пізніше був надрукований у львівському журналі «Зоря». Власне, псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять.

Через хворобу Леся до 5-го класу навчалася вдома. Впродовж цілого життя поетеса наполегливо займалась самоосвітою. Маючи 19 років, написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Леся Українка знала 7 мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. Мало хто знає, але в рідну мову письменниця ввела такі слова, як «напровесні» та «промінь». Зараз вони здаються цілком звичними, а тоді це були неологізми.

Леся Українка була геніальною поетесою. Відомо, що деякі свої твори писала дуже швидко. Наприклад, поему «Одержима» створила протягом однієї ночі, коли сиділа біля ложа смертельно хворого Сергія Мержинського. В листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 року Леся Українка згадувала про напружену роботу над «Лісовою піснею»: «Писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Любов Бойко.

Галерея зображень

back to top