Остермани: життя у Станиславові та Галичі

Походження роду Остерманів є досить цікавим. Йохан Георґ Каспар фон Остерман був пруським майором, який перейшов на цивільну службу після приїзду до Галичини. У 1830–1831 роках, під час польської революції у Варшаві, Остерман працював як голова Сяноцької циркульної адміністрації. На той час Остерман був одружений і мав двох синів: Георґа Беньяміна і Морица Гуго. Вони обоє  спочатку відверто симпатизували польським революціонерам, але недовго.

Перший з них, Юрій Веніамін (так його називали на український лад), народився 24 жовтня 1808 року в родині комісара циркулу Юрія Остермана та його дружини Іоанни Годфрой. Закінчивши початкову школу, він у 1818-му поступив до Львівської гімназії, яку закінчив через шість років. Потім – навчання у тамтешньому університеті на правничому факультеті, яке тривало до 1830-го.  По закінченні університету обрав кар’єру держслужбовця. Для цього йому довелося скласти іспит зі знання польської мови, оскільки це була необхідна умова для австрійської адміністрації в Галичині.

Наступні два роки є темною плямою в біографії Остермана, чим він займався – невідомо, адже офіційне працевлаштування відбулось лише у 1832-му, коли Юрій влаштувався референтом у старостві в Тарнові. В подальшому молодий чиновник часто змінював місце роботи – у 1836-му він служить у Львові, з 1843-го – у Вадовицях, потім – у польському Живці. Нарешті, у 1849 році Остермана переводять до Станиславова.

Тут він спочатку  був окружним комісаром, тобто довіреною особою старости, а пізніше сам став Станиславівським цісарсько-королівським старостою. На цій посаді він працював 13 років – з 1854 по 1867 роки, і  цим  поставив своєрідний рекорд адміністративного довголіття. Староста Остерман був свідком багатьох важливих подій середини ХІХ століття, мав  репутацію ревного службовця і вірнопідданого австрійського цісаря, нелояльного до найдрібніших проявів сепаратизму.

Цей час в історії краю  є малодослідженим і ми дуже мало знаємо, що відбувалось у Станиславові між революційними подіями 1848 року та Мармулядовою пожежею 1868-го року.  Але Станиславівський староста залишив після себе мемуари, тож  за ними можемо заповнити існуючі прогалини. Польський краєзнавець Юзеф Зелінський на сторінках «Кур’єра Станиславівського» за 1934 рік надрукував розлогу статтю «Юрій Веніамін Остерман, староста станиславівський і його записки». Він віднайшов їх у Львові, у бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка. Три грубих томи, оправлені у шкіру, які у біб¬ліотечному інвентарі значаться  як «Записки Остермана». На аркушах, вкритих дрібним почерком, староста з німецькою педантичністю описував епоху, в якій жив і був начальником. Весь цей час він мав доступ до службових документів, був у курсі всіх політичних подій регіону. Хоча записки охоплюють дещо довший період, ніж старостування – вони включають і молоді роки Остермана, а також час, коли  він вийшов на пенсію.

У 1855-му, маючи 47 років, староста  Остерман  вирішив одружитись. Його обраницею стала Іоанна – донька відставного комісара скарбової стражі Фабріціуса, яка по матері була русинкою. Вона народилася 1835 року в Станіславові і, як і її мати – Пелагія Левицька, була хрещена в греко- католицькому обряді. Її батько – Йохан Баптист Фабрікус (чи не звідси походять івано-франківські Фабрики?) – також був німецькомовним урядником у Галичині. Марія Фабрікус виросла у польськомовному середовищі: її мати – русинка – не знала німецької, а батько – німецькомовний чиновник – не знав русинської. В результаті обоє спілкувались між собою польською, яка часто панувала в родинах греко-католицького духовенства. Тодішнє польське суспільство ставило Остерману це ледь не в провину. Подружжя мало двох дітей – доньку Марію Терезію та сина Юрія. Останній одружився із донькою українського священика Іванною Тихович, яка грала активну роль у громадському житті Станиславова і була співзасновницею Товариства руських жінок.

Після децентралізації 1867 року на ключові посади в Галичині стали призначати поляків, тож старості Остерману довелося піти на пенсію. Але він нікуди не виїхав з міста, жив на Липовій, 61 (десь у районі  теперішнього університету на Шевченка) і писав мемуари. Помер 13 жовтня 1886 року.

Нагадаємо, що він працював з рідкісними архівами, робив виписки зі станиславівських газет, про існування яких історики ніколи раніше не чули, залишив списки видатних обивателів міста й опис церемонії відкриття нового мосту в Галичі в 1858 році. При відкритті останнього він сам був присутній і місцева людність вигукувала йому слова вдячності, вказуючи, «що йому завдячує наша округа стільки доброчинства для громадськості, яких в інших округах немає». Мине час і саме із Галичем буде пов’язуватися доля його нащадків.

Цікаво, що його спогадами зацікавився свого часу Іван Франко, і мусимо зауважити, що саме завдяки йому вони потрапили до бібліотеки НТШ. Ось що він зокрема писав про це: «В січні с[ього] р[оку] (1898 р. – І.Д.) збагатилася бібліотека нашого товариства цінним набутком. Від спадкоємців пок[ійного] Остермана, бувшого ц[ісарсько]-к[оролівського] старости станіславівського, закуплено всі папери, які лишилися по нім, а власне:

а) власноручні записки пок[ійного] Остермана, писані ним рівночасно з описуваними подіями. Є се три грубезні томи in folio, 2250 сторін мікроскопійно дрібного письма. Записки тягнуться від початку [18]30-тих років до 1884 р., переважно складаються з виписок із різних газет та брошур та декуди, особливо в першім томі, є копії деяких цінних документів і власні спомини пок[ійного] Остермана, особливо з пам’ятних літ 1846, 1848, 1849;

б) спора пачка рукописних документів та записок, особливо з часів перед 1848 роком;

в) значне число друків: циркулярів, розпоряджень, плакатів, брошур, старих банкнотів і т. і.»

Родина Остерманів  і надалі перебувала в русинській, а не в польській традиції. Як було сказано вище, син Ґеорґа Беньяміна (Юрія Веньяміна) і Марії Фабрікус, Ґеорґ Йохан Беньямін, що народився 1856 року в Станіславові, був одружився з Іванною Тихович – донькою русинського активіста Ігната Тиховича. Іванна Тихович брала активну участь у жіночому русі в Галичині. 1871 року вона стала першою жінкою, яку прийняли до «Просвіти». У 1884 році вона увійшла у перший виділ «Товариства руських женщин», а в переліку членів товариства її ім’я стоїть третім після Наталії Кобринської та Аделії Желехівської. Містом, яке представляла І. Остерман, названо Галич. Цікаво, що Н.Кобринська хотіла об’єднати молодих жінок, але, як вона сама зізналася, серед них була і «пані Іванна Остерман, жінка уже старша, поважна, знатна й образована».

Син  станиславівського старости Юрій тривалий час працював у Галичі. Тут із ним мешкала і його дружина Іванна, саме тому вона і представляла Галич у «Товаристві руських женщин» у Станиславові у 1884 р., хоча  й це місто, як ми бачили, було їй не чужим. На жаль, іншої якоїсь більш конкретної інформації про цю відому свого часу особистість ми не знайшли.

Але маємо трохи відомостей про її чоловіка Ю. Остермана. Перебуваючи у Галичі, він на початку ХХ століття потрапив під вплив місцевого пароха о. Миколи Винницького. Останній домігся, щоб Остерман працював секретарем гміни і відстоював потрібні інтереси провідника галицьких москвофілів. Спочатку його було призначено на цю посаду на  один рік, а пізніше він став секретарювати постійно. Звісно, це не давало йому кар’єрного росту, але судячи з усього, така посада його цілком задовольняла, оскільки він не мав таких амбіцій, як його батько.

Хоча заради справедливості, мусимо сказати, що один раз  його ім’я зустрічалося  і на засіданнях місцевої «Просвіти».  У  середині вересня 1926 року  Юрій Остерман, як подає джерело, «колишній начальник суду», головував на одному із засідань товариства, а в підсумку  цих зборів був обраний членом контрольної комісії.  Через десять  років після цього він помер і похований на старому галицькому цвинтарі. Його могилу відшукав експедиційний загін Національного заповідника «Давній Галич» у 2016 році (керівник Андрій Чемеринський). На могилі зберігся напис «Єжи Остерман, ад’юнкт судовий (1856 – 1936)».

Цікаво, що за два роки до цього на Жіночому конгресі у Станиславові, який відбувся 23-27 червня 1934 року і присвячувався 50-літтю заснування «Товариства руських женщин», була присутня єдина із членів його створення – Іванна  Остерман. За нашими підрахунками, їй було тоді уже понад дев’яносто років. Але коли вона померла, ніхто не відгукнувся бодай коротким некрологом. Тільки за ним можна було встановити роки її життя.

Маємо коротку довідку і про дочку Юрія та Іванни Остерманів. Вона називалася Анна Марія Ірена Остерман, була учителькою у Галичі, але мешкала у Залукві. Вона народилася у Станіславові 22 квітня 1886 року. Згідно з виявленим  документом (очевидно, це були церковні заповіді),  вона виходила заміж за Карла Стантенберга, учителя у Галичі, який народився 1 падолиста 1881 року у Львові. Його батьками були Володислав Стантенберг та Антоніна із Кандеровичів. Їх шлюб, за  згаданим документом, мав відбутися 30 січня 1908 року.

Ось таким чином із містами Станиславовом та Галичем пов’язана доля родини Остерманів. Шкода, що відсутність джерел не дозволяє біографії їх представників подати ширше. Але ми сподіваємося, що це всього лише початок. І наші наступники розкажуть більше про  людей із німецьким прізвищем, які потрапили на сторінки політичного і культурного життя Галичини. Можливо, що допоможуть нам  у цьому «Записки Остермана», які з часом будуть опрацьовані і надруковані.

Іван ДРАБЧУК

back to top