Колектив Національного  заповідника «Давній Галич» відзначив 23-ю річницю від часу створення установи.  Зі святом науковців привітав генеральний директор Володимир Костишин, а також  очільники районної влади Павло Андрусяк та Микола Попович. Вони також вручили грамоти окремим працівникам заповідника.

Захаріяш-Іцхак Абрагамович

(1878-1903)

До 13-ої річниці відкриття Музею караїмської історії та культури в рамках проведення Днів караїмської культури в Галичі в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся мистецький захід «Світоч караїмської поезії Захаріяш Абрагамович», у якому взяли участь наукові співробітники установи.

Захаріяш Абрагамович є цікавою і неординарною особистістю не лише для галицьких караїмів, а й караїмів всього світу. Про короткий життєвий шлях поета розповіли завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Ярослав Поташник і науковий співробітник Музею караїмської історії та культури Надія Васильчук. У їх виконанні пролунали вірші в перекладі українською мовою. Слід зазначити, що З. Абрагамович, крім рідної караїмської, вільно володів українською і польською мовами. Науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк прочитав поезію галицького караїма, написану польською мовою.

9 березня 1878 р. у с.Лани, поблизу м.Галича, у сім’ї караїмів Самуїла Абрагамовича і Рохми Іцкович народився син Захаріяш-Іцхак, який став згодом Кобзарем караїмського народу. Сімя була незаможною. Батько орендував землю у польського шляхтича. Із шести дітей Захаріяш мав найбільшу схильність до навчання. Батьки вирішили віддати на навчання  юного хлопця до мідрашу (караїмська парафіяльна школа), що знаходився у Галичі. Тут вчителем його був Сімха Леонович. Згодом Захаріяш навчився самостійно читати молитви давньоєврейською мовою і його перевели у міську світську школу. Для родини Абрагамовичів ці роки були надзвичайно тяжкими в матеріальному плані і вони вирішили переїхати до с.Залуква, що поблизу м.Галича. Після закінчення чотирьох класів початкової школи батьки прийняли рішення забрати сина додому, та вчителі, побачивши тягу учня до знань, переконали їх дати можливість талановитій дитині продовжити навчання в гімназії у Станіславові (теперішній Івано-Франківськ). Був проти цього рішення і перший наставник – вчитель мідрашу Сімха Леонович. Він, в свою чергу, вважав, що Захаріяш повинен стати газаном (священнослужителем) і навіть погоджувався його вчити. Та попри всі труднощі З. Абрагамович поступив до гімназії. Навчання в гімназії було величезним фінансовим тягарем для бідної сім’ї. Однак саме тут надзвичайно яскраво проявилися розум і здібності Захаріяша Абрагамовича. Гроші на книжки і зошити мусив заробляти самотужки, допомагаючи заможнішим колегам по навчанню і відробляючи за них уроки. Та не судилося запальному Захаріяшу продовжити здобувати освіту в гімназії: одні дослідники біографії поета вважають, що через пустощі заподіяні вчителеві, а інші, що через участь в роботі нелегальної  молодіжної організації. Внаслідок цього, розгніваний батько вирішив віддати сина на освоєння ремесла до шевця в с.Княгинин (сьогодні – частина Івано-Франківська). Відрив від гімназії, раптове обмеження розумового розвитку, юний поет переживав з болем і розпукою. Тоді й почав писати свої перші поезії польською мовою. У вірші «Wszak jesteś, Stwórco,w błekitnym obłoku» (Zalukiew, sierpnia 1897) яскраво проявляється його жадоба до знань:

«Nauki, Panie! Nauki mi trzeba,

Jak deszcu w czasie suchego lata,

Jako głodnemu człowiekowi chleba,

Wiec też Cie o nia prosze, Panie Świata!»

Мав велике бажання до віршування. Говорять, що навіть під час праці в полі, на сінокосі він постійно віршував і, звичайно, що не всі поезії занотовував. Після смерті батька Самуїла Захаріяш знову повернувся до навчання. Вчився частково сам, частково у Станіславові. Брав активну участь у зустрічах караїмської молоді. Цей час став найбільш продуктивним для поета. До цього періоду його творчості належить більшість поезій, написаних рідною караїмською мовою. Творчістю молодого Захаріяша Абрагамовича зацікавився видатний польський тюрколог Ян Ґжеґожевський. Він в той час перебував у м.Галичі, де збирав матеріали до праці з історії луцько-галицького діалекту караїмської мови, яким, власне, і писав З.Абрагамович. Ян Ґжеґожевський вперше опублікував його поезії у своїй праці «Caraimica. Język Łach-Karaitów» 1903р. у Відні, серед них поезія «Do braci!». Невдовзі після цього визначного моменту в житті З. Абрагамовича призвали до лав цісарсько-королівського війська Австро-Угорської імперії. Служба проходила у Езбінській Луці над Лабою (Чехія). Та це не завадило поетові творити. Дослідники творчості Захаріяша Абрагамовича вважають, що останню поезію «На чужині» він написав перебуваючи у війську в Чехії.  З армії він повернувся хворим на сухоти – досить поширену і невиліковну на той час хворобу. Не вдалося йому, на жаль, створити сімю і залишити нащадків. Так, 5 травня 1903 року згасло світло в очах поета, навіки застигли руки і заніміли уста. Похований видатний караїмський поет Захаріяш-Іцхак Абрагамович у с.Залуква. Однак, у якому саме місці знаходиться його поховання, невідомо.

Визначне місце в тематиці віршів Захаріяша Абрагамовича посідають патріотичні мотиви. Творчість поета пройнята глибокою релігійністю, хоча, як зазначає А.Сулімович, то не є поезія суто релігійна, а швидше світська. Пробивається через неї тон великої любові до людей, вказівки для них вірного життєвого шляху. Писав Захаріяш Абрагамович трьома мовами – польською, караїмською, українською. На всіх трьох мовах з однаковою підготовкою і талантом. Деякі поезії караїмською мовою через 30 років по смерті поета вдалося опублікувати О. Мардковичу в часописі «Karaj awazy» - Lutzk, 1931 - №2. Серед них: «Tuwhan ana», «Ałhemi Tenrinin...», «Hanuz Karajłar eksiłmed'», «Ułłu titinbe», «Ej neszer, neszer», «Tenrim, senin ułanłaryn...», «Ułusum Jisraeł», «Tachanun ułłu king'e», «Ne fajda», «Tigendi jaz», «Karaj edim, Karaj barmen».  Поезії Захаріяша Абрагамовича написані польською мовою: «Silva rerum» (Zalukiew, 1896), «Wszak jesteś, Stwórco,w błekitnym obłoku» (Zalukiew, sierpnia 1897), «Czemźe jest człowiek wobec natury?» (Zalukiew, maja 1897), «Choć źycie do siebie uśmiechać się zdaje» (Kniahinin, dnia 31 grudnia 1899), «Gdy dusza zamiera z cierpienia wielkiego» (Kniahinin, dnia 31 grudnia w nocy 1899 roku), «Nasza młodziesź» (Kniahinin, stycznia 1900 roku), «Obserwujac przyjaćioł» (Kniahinin, dnia 5 czerwca 1900), «Dziwnem jest, źe tym samym, którzy najwięcej roz» (Kniahinin, 6 czerwca 1900), «W chwili dumania» (Stanislawow, 23 stycznia 1900), «W momencie rozpaczy» (Kniahinin, dnia 29 maja 1900), «Samolubstwem jest mniemanie…» (Kniahinin, 8 lipca 1900 roku), «Przyaźń tak jak diament...» (Stanislawow, dnia 9 lipca 1900 roku), «W godzienie zwątpienia» (Stanislawow, 30 maja 1900 roku).

Пророчими є вірші З.Абрагамовича «До України», «І нам весна всміхнеться», «На чужині».  Деякі поезії були опубліковані в журналі «Жовтень» (С.Пушик. Голос галицького караїма // Жовтень, 1972, №5, с. 10–11.Київ, 1972р.) в перекладі з караїмської С.Пушика.

Детально ознайомитися з ними можна в Музеї караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич». Висловлюємо подяку за консультацію та допомогу у створенні виставки Анні Сулімович (Польща) та Володимиру Шабаровському (Україна). Плануємо видати збірку поезій Захарія Абрагамовича.

Надія Васильчук,

Роман Рарик


Захарія Абрагамович

Я – карай

Народився я караєм,
До землі караєм зляжу.
Свого слова не цураюсь,
Віри рідної не зраджу.

Бо хто мову зневажає,
Хто відрікся віри −
Не людина він, і в зграї
Жити б йому звіром.

Я людину поважаю
Кожну в білім світі,
Її віри не займаю,
Щоб свою любити.

Наш могутній Бог ласкавий −
То Творитель світу,
А всі віри заснували
Мудрі Його діти.

До науки йду я сміло,
Спрагло вчусь нового.
Хай звільняє закосніле
Поступу дорогу.

Сяйво книги і молитву −
Прагну поєднати,

Геть пітьму, мерщій до світла!
Буде в мене свято.

З караїмської переклав В. Шабаровський.

 

28 жовтня в селі Крилос (княжий Галич) в Музеї історії Галича відбулося засідання круглого столу на тему: «Галицький Успенський собор: відродження державної та духовної величі України». Участь у заході взяли народні депутати Михайло Довбенко, Микола Княжицький, Андрій Кіт, голови Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської ОДА Олег Гончарук, Олег Синютка, Степан Барна, керівники району, духовенство, генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин, науковці.

Перед початком роботи для учасників було проведено екскурсію на фундаментах Успенського собору та в Успенській церкві. Відкриваючи засідання, голова Івано-Франківської ОДА Олег Гончарук зазначив, що відновлення Успенського собору – це збереження національної, духовної скарбниці княжого Галича, що в свою чергу створить передумови для об’єднання української церкви і зміцнення державності. Очільник області зазначив, що відновлення храму відбуватиметься виключно за благодійні кошти. Народний депутат Михайло Довбенко проінформував про роботу, яка ведеться в даному напрямку. Голови Львівської та Тернопільської ОДА Олег Синютка та Степан Барна запропонували підготувати і прийняти на державному рівні програму, яка передбачатиме комплекс заходів по відновленню і популяризації історико-культурної спадщини давньоруського міста. Керівник Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин зауважив, що першочерговим завданням є проведення робіт з музеєфікації фундаментів давньоруської святині. Також необхідно провести археологічні дослідження княжої гори з використанням сучасних методів і технологій та пошукові роботи працівників в архівах Риму, Ватикану, Польщі, Угорщини тощо. На засіданні було презентовано створення «Міжнародного благодійного фонду відновлення Галицького Успенського собору», виконавчим директором якого став Зіновій Шкутяк.

Учасники круглого столу звернулись до Президента України Петра Порошенка з проханням відповідним указом визначити 2018 рік роком збереження історико-культурної та духовної спадщини України, в якому окремо звернути увагу на важливість відродження ареалу княжого Галича. Також було прийнято рішення про оголошення всеукраїнського конкурсу на розробку проектних пропозицій по відновленню Успенського катедрального собору з обов’язковою музеєфікацією автентичних фундаментів давньоруського храму ХІІ століття.Насамкінець учасники заходу відвідали храм святого Пантелеймона в селі Шевченкове Галицького району.

 

Тарас Зіньковський

…Одного разу Блаженніший Любомир Гузар розповів, що, коли вперше після повернення приїхав до Галича, на могили предків, відчув жах від того, настільки занедбаним виявився цвинтар. "Боже милий, невже не можна щось зробити, аби тримати те все в порядку?" - гірко промовив він і тут-таки сам пояснив це тим, що подібне ставлення до могил - це ставлення до самої пам'яті, до свого коріння: "Робилося все, аби людина забула, хто вона, звідки, аби втратила зв'язок зі своїм"…

В 2017 роців рамках роботи Постійно діючої комплексної науково-дослідної експедиції Національного заповідника «Давній Галич» працював експедиційний загін завданням якого визначено обстеження та вивчення цвинтаря поруч церкви Святого Дмитра та площі колишнього цвинтаря на Замковій горі.В загоні працювали: Козелківський В.М., Чемеринський А.М. (відділ охорони культурної спадщини), Фіголь А.Б., (відділ археології).Результати роботи мають будуть цікаві мешканцям міста, тому коротко їх опишемо.

Одним з маловідомих об’єктів давньої міської історії м. Галича є залишки зруйнованого кладовища на південно – східній стороні Замкової гори. Ситуаційно площа наявних поховань охоплює територію близько 1,3 га ізнаходиться на східній частині пагорба (між в’їзною дорогою до замку та стежкою поруч приміщення ДСО); площа кладовища обмежується зі східної сторони старою автомобільною дорогою Галич – Івано-Франківськ, з західної – дорогою, яка веде до замку і ділитьдавнюплощуколишньогокладовища на двічастини.

З огляду на те, що фортифікаційні укріплення на даній території датуються не пізніше ХІІI ст., і використовувалися під час воєн та повстань до кін. XVIIст., - стає зрозумілим, що поруч замку повинно було знаходилося кладовище, на якому здійснювалися поховання військовиків з залоги фортеці та замкової челяді. Можливо, ще з давніх часів це кладовище було й міським, де захоронювали жителів міста. Можна стверджувати, що саме на Замковій горі знаходилося одне з найдавніших кладовищ міста періоду Середньовіччя та Нового часу.Наявний іконографічний матеріал – графічні зображення сер. ХІХ ст.: Генрика Грабінського «Руїни замку в Галичі над Дністром» (1871), Мацея Стечинського «Руїни замку в Галичі від півдня і заходу в станиславівській окрузі» (1847 р.), малюнок Галича Антіна Петрушевича (орієнтовно 50-ті роки ХIX ст.) – фіксують наявність поховань з південної сторони замкових укріплень. Картографічний матеріал – «Плани земельних ділянок міста Галича Станіславського округу» (до 1858 р.) та «План міста Галича» (1936 р.) також фіксує на даному терені кладовище. На карті 1936 р. воно позначене, як «старий цвинтар» – з чого можна зрозуміти, що до початку ІІ світової війни історична пам’ять зберігала інформацію про призначення даного місця та були наявні захоронення.

Руйнації даного старого кладовища сприяли наступні чинники: матеріал з якого були виготовлені надмогильні пам’ятники або дерев’яні хрести, був недовговічним; військові дії в період Першої світової війни (обстріл і знищення міста); відсутність догляду за могилами через брак родичів; діяльність «чорних археологів» (несанкціоновані розкопки) та місцевої влади  (в період УРСР на частині площі давнього кладовища було облаштовано площадку, яка призначалася для стоянки автотранспорту).На даний час площа старого кладовища поросла деревами (кленами, буками, грабами, акаціями, липами) та низькорослимичагарниками. Візуальніознакинаявності старого кладовища на Замковійгоріза сучасним ландшафтом територіїбез попередньогоознайомлення з історієюданогомісця, як більшостімешканцівміста Галича, так і йоговідвідувачам, будуть практичнонепомітними.Окрімпоодинокихпоховань, якізбереглися у різних кутках на вказанійплощі, землянихнасипів, які б свідчили про наявністьіншихпоховань, не спостерігається.

Обстеженнявищевказаноїплощі далозмогувиявити та зафіксуватибільшедвохдесятківпоховань, цивільних та військових, хронологічнодатованихпершою половиною ХІХ ст. – початком ХХ ст.

Серед цивільних поховань ідентифіковано наступні:.родинне поховання кс. ТомашаЛевицького та Анни Левицької. На стежці, яка з’єднує асфальтову дорогу, що проходить Замковою горою, з старою дорогою Івано-Франківськ – Львів (орієнтир будівля ДСО, поруч якої починається стежка) зафіксовано поховання священничої родини Левицьких. Тут похований кс. Томаш Левицький (†1889) та ймовірно, його дружина Анна Левицька (†1881) з Андруховичів.

Поховання о. Корнелія Левицького. Знаходиться за стежкою (в південному напрямку), на щовбі пагорба. З огляду на те, що пам’ятник було перевернуто написом до землі, припускаємо, що з моменту його руйнації з часом було забуто справжнє поховання галицького пароха, і натомість, через брак інформації було споруджене «символічне», поруч каплиці Св. Дмитрія (Галич – Заріка). Основні етапи життя галицького священника, згідно наявної інформації, є наступними: народився у 1787 р. в с. Ланчин на Надвірнянщині. Рукоположений у 1818 р. Парох у м. Галичі. У 1825 – 26 рр. за його ініціативою та підтримкою брата – митрополита було здійснено реставраційно-відновлювальні роботи у церкві Різдва Христового. В 1831 р. – «пожертвами парафіян і стараннями місцевого пароха К.Левицького» закладено каплицю Св. Дмитрія на Заріці. Віце – декан Галицького деканату (1840), адміністратор деканату, інспектор шкіл (1843). Жертводавець на цілі допомоги постраждалим від повеней в Галичині (1845); на будівництво лікарні для військовиків у Карлсбаді (1852); на створення корпусу галицьких військових добровольців (1859). Помер у 1864 р. Про наявність поховання К.Левицького, ймовірно не було відомо релігійній громаді, що опікується кладовищем та каплицею Святого Дмитра (Галич – Заріка), тому власними силами вона встановила і освятила, як тепер стало зрозуміло, символічний пам’ятник о. Корнелію Левицькому поруч каплиці у 2013 році. Насправді, о. К.Левицький похований на Замковій горі, що можемо при потребі довести.

Похованняримо-католицького священника АнтоніяПавульського та його братаТомаша. Неподалікмогили о. К.Левицького на земляному пагорбі – підвищеннізнаходитьсярозбитий склеп з перевернутимпам’ятником. Склеп всерединіобмурованийдвоколірноюцеглою; на даний час значнозасмічений. Надгробнаскульптура зображує алегоричну постать чоловіка, ймовірно в шляхетському одязі, що тужить над могилою. Пам’ятник виконаний з білого пісковика, це мистецька робота невідомого скульптора. Подібний мистецький твір є унікальним в своєму роді для Галича, скульптури такого рівня, на кладовищах Галича не зафіксовані. Безперечно, він дорівнює мистецьким творам за зразком Личаківського кладовища у Львові.Про галицького римо – католицького ксьондза А.Павульського маємо наступну інформацію: народився в 1766 р., рукоположений в 1794 р. Згадується, як парох в Галичі в 1816  - 1841 рр. Був станиславівським деканом, асесором митрополичої консисторії у Львові. Єдиний в Галичі передплатник господарського часопису «Ziemianin Galicyjski, Pismo Poswiecone Gospodarstwu Krajowemu». В подальшому представники родини Павульських з Галича, відомі як активні учасники польського повстання за незалежність у 1863 р.За душпастирювання ксьондза Антонія Павульського, в 1822 р. було кінцево завершено будівництво парафіяльного костелу в Галичі – що свого часу засвідчувала пам’ятнатаблиця в будівлі.

Поховання австрійського військовика ПрессенаЙогана та Йозефа. Надгробна плита з білого каменю знаходиться неподалік від гробівця Павульських. Ймовірно, поховані представники німецькомовної родини. Поховання датоване 1834 р. і є найстаршим похованням Галича австрійського періоду.

Віднайдено ряд неідентифікованих поховань. Вони знаходяться на площі між вищезгаданими похованнями та сучасним паркувальним майданчиком для автомобілів. Візуально це – тяжкі піскові надгробні камені, написи на них не зафіксовано. Окремі перевернуті лицевою стороною в грунт. Поруч вцілілих надмогильних плит зафіксовано окремі елементи знищених пам’ятників, різної форми та розміру.Слід зауважити, що в двох різних місцях (з східної сторони досліджуваної площі) виявлено сліди земляних шурфів, які ймовірно, були викопані кілька років тому «чорними археологами».

Поховання польських військовиків.Ділянка могил воїнів польської армії розміщена у південно-східній частині Замкової гори. Поховання знаходяться на підвищенні вздовж правого боку асфальтованої дороги, яка веде від колишнього адмінкорпусу цегельні до замку. Тут поховані польські військові, які брали участь в польсько-радянській війні (1920). На даний час вдалося встановити 12 прізвищ польських воїнів, учасників війни з більшовиками.Тут поховані підпоручник, старший шереговець та 10 шереговців. За військовою приналежністю вони були воїнами 21 та 36 піхотних полків - відомих військових формацій Польщі (полків відомих під назвами, як «Діти Варшави» та «Академічна Легія».

Первинно військових могил було кілька десятків. Хрести були бе¬тонні, без побілки. Щорічно на День Конституції Поль¬щі (3 травня) та День Незалежності польські військові поруч могил встанов¬лювали почесну варту, запалювали свічки. Один з тогочасних часописів, описував вшанування полеглих польських воїнів у 1929 р.: «…В минулу неділю відбувся в Галичі обхід 10-ти ліття визволення того престарого міста польським військом і прилучення його до Польщі після 147 літ неволі. На цвинтарі, що міститься на історичній замковій площі, кс. Ангер відправив польову службу, на якій були присутні представники урядової та міської влад, 6 полку уланів, ескадрон саперів 6-ої кавалерійської дивізії, оркестр 6 полку уланів, також громадськість.Після відправи виголошено ряд промов, після чого відбувся парад військових відділів та похід, який вирушив до міста при звуках оркестру. Урочистість мала дуже піднесений характер».

У захід¬ній частині площі зберігся військовий меморіальний знак, у формі трьох квадратних площадок встановлених одна на одній, які будовою нагадують ступінчасту піраміду (за зразком зікурату). На верх¬ній площадці, в її центральній частині проглядається залишок металевої основи - на ній кріпився метале¬вий високий хрест. У східному напрямку від меморіального знаку розташовані гробівці. Загалом, їх налічується 18, всі вони розташовані в чотирьох рядах, паралельно один одному. Зага¬лом, можна з певністю ствердити, що на цій площі по¬ховано не менше 20 польських воїнів. Кожен гробівець був увінчаний хрестом, зорієнтованим на схід. Зараз жоден з хрестів не збережено, всі вони відбиті при самій основі.Згідно наявної інформації, дане кладовище було зруй¬новане в період УРСР. Всі поховання знаходяться у кілька десятилітньому забутті, за ними немає жодно¬го догляду. Окремі зміщені відносно первинного місця розташування, розбиті. Руйнування наступає внаслі¬док природніх та зовнішніх чинників - зокрема, спостерігається несанкціонований розкоп окремих могил.

Підсумовуючи обстеження території старого кладовища на Замковій горі, можемо зробити висновок, що поховання здійснювалися тут без огляду на національність та релігійне віровизнання (українці, поляки, німці; римо – католики та греко – католики). Зафіксовані роки поховань (1824 (?), 1834, 1864, 1881, 1889) дають змогу зрозуміти, що поховання на Замковій горі та на сучасному «старому» кладовищі на Галич – Горі здійснювалися в др. пол. ХІХ ст. одночасно, тобто в одному часовому проміжку в місті існували два кладовища.  З огляду на похованих осіб в певних місцях, можна припустити, що кладовище мало кілька секторів – зокрема, ділянку де ховали представників місцевого духовенства.

 

Кладовище на території міської дільниці Галич – Заріка знаходиться поруч каплиці Святого Дмитрія. Орієнтовна площа – 1,5 га. З північної, південної та західної сторін ділянка кладовища обмежується забудовами приватними садибами; з східної сторони – автошляхом Т 0903 Галич – Городок.Територія кладовища огороджена. На ній, окрім поховань знаходяться: каплиця Святого Дмитрія (1831 р. побудови) та дзвінниця.

Джерельного матеріалу, який б чітко відповів на питання про час закладення кладовища обмаль, тому можна зробити певні припущення на основі кількох карт та планів земельних ділянок міста Галича кінця XVIII – сер. XIXст. Згідно карти австрійського військовика, майора Маховіча (1795 р.) на території сучасної дільниці Галич – Заріка зазначено близько двох десятків домоволодінь. Культові споруди – церква чи кладовище відсутні.За шематизмами греко – католицької церкви (які відомі в друкованій версії з 1832 р.) зрозуміло, що каплиця (capelle) Святого Дмитра закладена в 1831 р.; згідно пам’ятної таблиці в середині приміщення – завдяки «пожертвам парафіяні стараннями пароха К.Левицького» (слід зазначити, що таблиця була встановлена після смерті пароха К.Левицького, оскільки перед його іменем є скорочення «б. п.» - блаженної пам’яті).

Можемо припустити, що поява кладовища на Галич – Заріці була зумовлена наступними чинниками: заселенням і подальшою розбудовою цього району; природньо – географічним чинником в ролі ріки Дністер – оскільки до 1858 р. не існувало постійного стаціонарного мосту через ріку, користувалися паромною переправою і човнами – що не було вдалим рішенням для перевезення і подальшого поховання померлих з Галич – Заріки на кладовищах поруч Замкової гори і кладовищі на Галич – горі.

Таким чином, каплиця Святого Дмитрія (1831 р.) виникла для обслуговування вже існуючого невеличкого кладовища, або для кладовища яке повинно було закладатися в найближчому часі. «Плани земельних ділянок міста Галича Станіславського округу» (до 1858 р.), фіксують вже побудовану каплицю і дзвінницю. Проте, на плані відсутнє позначення кладовища поруч каплиці (в той час, як кладовище на Замковій горі на тих самих планах позначене). Також, ділянка поруч каплиці Святого Дмитра за даним планом є значно меншою і орієнтовно дорівнює 1/20 сучасної площі.

Ймовірно, що з подальшим розвитком залізниці в Галичі (1866 р.) зросла кількість постійного населення Галич – Заріки, відповідно це в подальшому вплинуло на існування кладовища. В період Першої світової війни (в 1916 р.) залізничний вокзал, каплиця Св. Дмитрія та кладовище знаходилися безпосередньо в зоні бойових дій. Поруч каплиці на цвинтарі знаходилися піхотні сховища воїнів австро – німецьких частин. При артилерійських обстрілах даних укріплень та міста Галича артилерією Російської імператорської армії, певна частина поховань могла бути пошкодженими та знищеними.

Проведені дослідження кладовища, дають змогу ствердити наступне:

Територія кладовища первинно «заповнювалася» з північної, східної та частково південної сторін каплиці; зокрема, це стосується перших поховань періоду австро – угорського панування; найдавніше, датоване поховання на кладовищі відноситься до 1884 р., належить воно Константину Гвоздзіовскому (на 53 роки пізніше часу будівництва каплиці Св. Дмитрія – у 1831 р.). Надмогильні епітафії даного часового проміжку виконані українською та  польською мовами; окремі з них написані язичієм, що може свідчити про політичні вподобання або приналежність померлих до москвофільського руху; більша частина надмогильних пам’ятників австрійського періоду є подібною за виконанням та схожістю використованого матеріалу – їх могла виготовляти одна тогочасна майстерня. При похованні не застосовувалося єдиної орієнтації пам’ятників – вони зорієнтовані, як на схід, так і на північ.

Поховання періоду ІІ Речі Посполитої знаходилися / знаходяться з південно – західної сторони каплиці; частково тут зафіксовано сектор поховань періоду німецької окупації під час ІІ світової війни; епітафії також виконано польською, українською мовами та язичієм;

Поховання післявоєнного часу займають найбільшу площу – знаходяться в основному масиві з північної та західної сторін відносно каплиці. Характерно, що за браком місця, ліквідацією старих недоглянутих могил, поховання 40 –их років ХХ століття – першого десятиліття ХХІ ст. зустрічаються в різних частинах кладовища. Орієнтація цих поховань є різнопланованою; характерною практикою є недотримання рядності за однією лінією; між рядами зустрічаються окремі поховання («підряди»). Незважаючи на те, що ці поховання є відносно недавніми (60 – 70 рр.), значна частина з них є занедбаною; на могилах відсутні, як пам’ятники, так і написи; єдина візуаліція може простежуватися у формі земляних підвищень.

В період Першої світової війни, на кладовищі (з південно – західної сторони від каплиці) існував окремий сектор військових поховань австро – німецьких військовиків (тепер неіснуючий). На даній ділянці поховані воїни австро-угорської армії, які загинули в боях під час боїв 1916 – 17 рр. з Ро¬сійською імператорською армією. Детальна інформація про кількість полеглих та їхню приналежність до вій-ськових частин відсутня. Поховання були розташовані у південно-західній частині кладовища. Ділянка захоронень є занедбаною та по¬рослою старими деревами та кущами. Згідно спогадів старожителів, на кладовищі було близько 100 поховань австро-угорських воїнів, рядно розташованих. На могилах первинно були встановлені хрести з бето¬ну. На площі військових поховань впродовж останніх де¬сятиліть здійснено ряд цивільних захоронень. Під час експедиції віднайдено тільки 2 військові хрести;

На відміну від кладовищ на Галич – горі та на Замковій горі, на кладовищі поруч каплиці Святого Дмитра відсутні давні надмогильні пам’ятники, які носять мистецьку цінність – ймовірно, з огляду на те що на території Галич – Заріки в більшості проживали люди, які за фахом мали не високий рівень доходів (залізничники, рільники, різноробочі).

На кладовищі Галич – Заріка важливими з історичного боку є наступні поховання та пам’ятники: могила жертв «терору 50 –их років» (осіб замордованих за нез’ясованих обставин в районі Галич – Лози); пам’ятник на хвалу Божу офіруваний хлопцями Демешківськими, 1925 (частково зруйнований);могила учасників національно – визвольного руху за незалежність України, репресованих та вивезених;могиливчителів:

вчителя біології, а згодом директора Галицької ЗОШ №2 Корчинської А.В.;вчителя спортивної школиСегіна М.С.;вчителів Галицької ЗОШ №2 Букатчука Л.Т. та Букатчук Я.С.

Таким чином, впродовж 2016 – 2017 рр. відділом охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» обстежено наступні старі кладовища Галича: «старе» кладовище на Галич – горі; зруйноване кладовище на Замковій горі; кладовище поруч каплиці Святого Дмитрія (Галич – Заріка). Загалом, вивчено близько 2306 поховань міста; встановлено, що тільки 72 поховання збереглися з періоду австрійського володарювання (145 років міської історії, 1772 - 1918), 117 – з польського періоду окупації (20 років міської історії, 1919 - 1939).

Раніше, в 2010 р. науковцями І.Юрченко та Н.Юрченко було обстежено та видано каталог «Караїмське кладовище біля Галича»; окремо описано холерне кладовище караїмів поруч Замкової гори. Таким чином, станом на 2017 р.працівниками Заповідника вивчено 5 міських кладовищ.

В процесі роботи експедиційного загону в 2016 – 17 рр. здійснювалася фотофіксація окремих об’єктів; описувалися поховання відповідних хронологічних періодів, що досліджувалися загоном; підготовано ряд ситуаційних схем. В результаті роботи зібрано дані щодо поховань періоду Австро – Угорської імперії (1772 – 1918), ІІ Речі Посполитої (1919 – 1939), УРСР (1939 – 1941) та німецької окупації (до приходу Червоної армії в місто, у липні 1944 р.). Окремо зафіксовано поховання ряду галичан – відомих особистостей (вчителів, спортсменів, репресованих, воїнів УПА та ін.), які померли в роки, що не входили в рамки дослідження, але їхня діяльність є важливою для історії міста.

Робота експедиційного загону стала одним з кроків щодо вивчення забутих і в певній мірі занедбаних об’єктів міської історії ХІХ – ХХ ст., наукові дослідження цих об’єктів є одним з шляхів щодо відновлення історичної пам’яті та повернення з часом забутих імен, а в подальшому – можливого створення нового маршруту для популярного тепер релігійно – краєзнавчого туризму. Кладовища є об’єктами давньої історії міста, їхнє збереження та відновлення пам’яті про чільних представників міської громади є одним з важливих завдань нащадків.Для завершення комплексного дослідження галицьких кладовищ науковці планують у 2018 р. обстежити та зафіксувати зруйноване кладовище єврейської громади міста Галича (Галич – гора).

 

Андрій Чемеринський.

23 жовтня відбулося третє в 2017 році засідання вченої ради Національного заповідника «Давній Галич». Відкрив і провів його заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи кандидат історичних наук Семен Побуцький.

Керівник пошукового загону «Галицькі некрополі», старший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Андрій Чемеринський проінформував присутніх про роботу учасників загону на цвинтарях на Замковій горі та біля каплиці Св. Дмитра на Галич-Заріці. При дослідженні кладовищ використовувались давні карти місцевості, зокрема, австрійського майора Маховича 1795 р., карта 1936 р., а також гравюри М. Стечинського, Г. Грабінського, замальовки А. Петрушевича тощо. На Замковій горі вдалося локалізувати 23 поховання, серед них надгробки галицького декана Корнелія Левицького, родини ксьондза Томаша Павульського, родини австрійського військового Прессена, 18 поховань військових, учасників радянсько-польської війни 1920 р. Як зазначив А. Чемеринський, старі галицькі цвинтарі потребують упорядкування.

Молодший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Володимир Козелківський розповів про поховання на кладовищі на Галич-Заріці. Тут досліджено 1245 поховань православних, греко-католиків, римо-католиків, у роботі використовувався план Станіславівського округу 1850-их років та ін. документи. Найдавніше поховання на цвинтарі – Костянтина Гвоздьовського, є також могили вчительки Ангеліни Корчинської, родин Чемеринських, Сегінів, жертв терору 50-их років ХХ ст. – сімей Токарських, Бродовичів. Дослідники розробили детальну схему кладовища по періодах захоронення.

Учасники експедиційного пошукового загону «Галицькі некрополі» за два роки досліджень опрацювали 2306 поховань, зібрали великий статистичний матеріал, багато фотографій. Науковці відкрили чимало імен людей, які багато зробили для Галича. Всі ці матеріали можна узагальнити й видати окремим каталогом. А тим часом дану інформацію співробітники науково-освітнього відділу додадуть до текстів екскурсій.

Любов Бойко

18 жовтня минуло 90 років від дня народження Михайла Павловича Фіголя – українського живописця, заслуженого художника України, професора, доктора мистецтвознавства. З цієї нагоди в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки «Невідомий Михайло Фіголь», на якій, крім відомих робіт митця, представлені його замальовки, начерки, світлини з родинного архіву.

Організатор виставки, завідувач науково-освітнього відділу заповідника Ярослав Поташник попросив священика УГКЦ о. Володимира поблагословити зібрання. Присутні розпочали захід із молитви.

Народився Михайло Фіголь у селі Крилос Галицького району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Ленінграді – закінчив факультет мистецтвознавства Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна. Від 1964 року викладав в Івано-Франківському педагогічному інституті (нині Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника), завідував кафедрою образотворчого мистецтва. Тут захистив докторську дисертацію «Мистецтво Галича ХІІ–ХІV століть (Історія. Типологія. Художні особливості)». З Давнім Галичем пов’язана творчість художника. Про це, власне, говорили на відкритті виставки її організатори – наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич», а також дружина художника Тетяна Данилівна, його колеги і друзі.

–Створення заповідника – одна з тих мрій, які втілював Михайло Павлович, – наголосив генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин. – Ми розуміємо велич цієї постаті і пишаємося, що мали такого талановитого земляка.

Михайло Фіголь був унікальною людиною, талановитим митцем, закоханим у рідний край. Він виховав не одне покоління художників і мистецтвознавців. Один із них, також уродженець Крилоса Богдан Бойчук –професор, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та реставрації ім. М. Фіголя Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету, з теплотою згадував Учителя, якому завдячує своєю творчістю.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин та професор, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та реставрації ім. М. Фіголя Богдан Бойчук уклали угоду про співпрацю між Національним заповідником «Давній Галич» й Інститутом мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Проте творча співпраця між установами існувала давно і результатом її є відреставровані ікони ХІХ ст., які художник передав у фонди заповідника.

До речі, це вже п’ята виставка творів митця в Національному заповіднику «Давній Галич». Як зазначив заступник генерального директора з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький, галичани пам’ятають про Михайла Фіголя завжди, а не тільки в час ювілею.

18 вересня 1998 року Михайло Фіголь відкрив домашню картинну галерею, присвячену 1100-річчю Галича. Твори художника «Сон» (1964), «Роксолана» (1970), «Галич 1221 р. Данило Галицький і Новгородський князь Мстислав Удатний» (1977), «Олекса Довбуш» (1979), «Епос Карпат (Захар Беркут)» (1981), «Галицька трагедія (Настася)» (1987), «Посли візантійською імператора Емануїла II в Галичі. 1165 р.» (1998) та ін. демонструють непересічний талант і синівську закоханість у рідний край – Давній Галич.

Любов Бойко.

18 жовтня у Галицькій районній бібліотеці відбувся День краєзнавства. Темою заходу стала історична постать Ярослава Осмомисла – одного із славетних творців галицької історії (до 830-ої річниці з дня смерті). З  його іменем пов’язані найславетніші сторінки минулого. Вони вкарбовані в камені і слові, на них вибудувана парадигма нашого минулого і вони є нашим дороговказом у  майбутнє.  Про Ярослава Осмомисла (це ім’я  означає мудрого, розумного чоловіка (тобто того, хто має «вісім мислів») написано чимало. Він увійшов в історію як книжний князь, він «навчений був мов, багато книг читав», надавав великої уваги ученню, навіть спонукав до нього, «монаші прибутки призначав для навчання дітей». У Галичі в той час переписували, перекладали книги, працювали художники, літописці.

За правління Ярослава Володимировича Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю. Він спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців. Уклав союзницькі договори з Угорщиною і Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. За його правління у Галицькому князівстві збудовано і укріплено багато міст, у 1153—1157 рр. у Галичі споруджено Успенський собор. У стольному Галичі можна було зустрінути купців з багатьох держав Західної Європи та Сходу, там 1157 р. було закладено єпископську кафедру, Ярослав став найвпливовішим серед наших князів, фактично вирішував політичну долю самого Києва). У «Слові о полку Ігоревім» згадується про могутність Галицького князівства за Ярослава Осмомисла, який «підпер гори Угорські своїми військами» і «зачинив ворота Дунаю».

Галичина під захистом витонченої дипломатії князя Ярослава Осмомисла дістала чудову можливість жити заможно і спокійно. Але цей процес призвів до напрочуд швидкого формування могутнього та згуртованого боярства, чиї політичні амбіції зростали з кожним роком. Бояри, практично кожен із яких мав власні замки (резиденції) та власні, добре озброєні дружини, були зацікавлені у якомога більшому послабленні княжої влади.

Ярослав Осмомисл забезпечив Галицькому князівству сильну княжу владу, високий економічний статус, розвиток науки і культури. Отримавши добру спадщину від батька, Ярослав докладав неабияких зусиль, щоб розбудувати свою землю. Упродовж чверті століття Галичина не бачила в себе озброєних ворожих загонів, її міста і села не зазнавали плюндрувань. Це створювало Ярославові високий всенародний авторитет.

Саме про ці досягнення галицького володаря та про його непросту долю учням Галицької ЗОШ І-ІІІ розповідали працівники Національного  заповідника «Давній Галич» Марія Костик та Іван Драбчук. Вони, зокрема, торкнулися питання вшанування цього галицького князя на високому державному рівні.  Організувала зустріч дослідників історії Галича із учнями Богдана Кривоніс. Сподіваємось, що вони у майбутньому продовжать справу своїх попередників.

Іван ДРАБЧУК

Духовні  цінності  та  культура  являються оберегом  кожної  нації і передаються від покоління  до  покоління. Особливо це стосується свята  Покрови  Пресвятої  Богородиці, адже  14  жовтня - це не  тільки  релігійне  свято, але  і День  українського козацтва, День   Української  Повстанської  Армії  та День  захисника  України. З  давніх  давен  Пресвяту  Богородицю вважали  заступницею  і покровителькою  воїнів.

Колектив  Національного заповідника « Давній  Галич»  був присутній на заходах, приурочених  75-ій річниці  утворення  Української  Повстанської  Армії  і  Дня захисника  України, які відбувались  на  центральній  площі  міста  Галич. Було приємно спостерігати  патріотичний  парад і  флешмоб  дітей  шкіл  нашого  району  і  слухати привітання  від районної  влади  з нагоди  свята.

Тож  і ми  приєднуємося  до  усіх  привітань  і бажаємо нашим  воїнам-захисникам і козакам  міцного  здоров ‘я,наснаги у відродженні  національних традицій задля слави нашого  народу  та всієї  України.

Тетяна  Юськевич

Працівники науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» взяли участь у регіональному  туристичному форумі «Туристичний бізнес як перспектива успіху Івано-Франківського регіону», який проходив 10 жовтня у місті Івано-Франківську.

Учасниками було обговорено важливі для розвитку регіонального туризму питання, зокрема, сучасні тренди в туристичному бізнесі, моделі ефективної співпраці з органами влади, поточний стан туристичної галузі на Прикарпатті та можливості, які з цього випливають, проекти для туристичного бізнесу від ЄБРР, досвід розвитку бізнесу у сфері туризму шляхом об'єднання.

У рамках форуму відбулася панельна дискусія «Обговорення стану справ і знаходження рішень щодо розвитку туристичного бізнесу в регіоні», модератором якої виступив екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета.

Спікерами заходу були радник першого віце-прем’єр-міністра – міністра економічного розвитку та туризму України, президент Національної туристичної організації України Іван Ліптуга, начальник відділу туризму управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій облдержадміністрації Віталій Передерко, асоціат Групи з фінансування та розвитку малого і середнього бізнесу ЄБРР Наталія Бандера, керівники туристичних агенцій Львова, Києва, Одеси.

 

Ярослав Поташник

У рамках Всеукраїнської науково-практичної конференції «Русалка Дністровая» – перша книга українською мовою в Галичині: загальнонаціональний та європейський контекст» (З нагоди 180-річчя першого видання) в Івано-Франківську відбувся урочистий Пленум правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України. На ньому відзначено нагородами НСКУ та обласною премією ім. В.Т. Полєка у галузі краєзнавства найкращих дослідників. Серед них і відомий краєзнавець, автор двох десятків книг, у т. ч. про Галич і видатних людей Галичини, провідний редактор інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук. Нагадаємо, що це не перша нагорода дослідника. Він є лауреатом премій імені Памви Беринди, Марійки Підгірянки, Романа Федоріва.

Іван Драбчук має також у своєму творчому доробку чотири збірки поезій, більш як тисячу публікацій у періодиці. Він є добрим продовжувачем краєзнавчих пошуків свого великого попередника, професора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, етнографа, історика, літературознавця Володимира Полєка.

Зауважимо, що Іван Васильович одночасно поєднує наукову та освітянську працю, досліджує історію населених пунктів, народні традиції. Він активний член Всеукраїнського товариства «Просвіта», патріот свого рідного села Сілець, поет та автор численних видань з історії церковних пам’яток та життєписів людей, які відіграли велику роль у процесах українського державотворення.

Почесні відзнаки та дипломи лауреатам премії вручили начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації Володимир Федорак та голова правління Івано-Франківської обласної організації НСКУ Михайло Косило.

Сподіваємось, що це не остання нагорода невтомного дослідника, і його праця буде ще не раз гідно пошанована земляками.

Любов Бойко.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:7090

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:13898

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6113

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:6224