У місті Галичі, по вул. Ярослава Осмомисла, поруч колишнього обійстя родини Яновичів, встановлено інформаційно-туристичний стенд. Він присвячений одному з забутих і практично недосліджених періодів міської історії, коли наше місто входило до складу Австро-Угорської монархії. Встановлення стенду не є випадковістю, адже 146 років (1772–1918), а за сучасними підходами – це сім людських поколінь, галичани були громадянами тієї, вже неіснуючої держави.

На жаль, на даний час ще відсутнє повноцінне наукове дослідження, з якого читач міг би отримати багатосторонню інформацію, як «виглядало життя в Галичі за Австрії», тому для дуже загальної характеристики наведемо враження мандрівника, який кількаразово відвідував Галич наприкінці ХІХ ст. і вчергове спостерігав його на початку ХХ ст. : «…з занепалого східно-галицького містечка змінюється постійно Галич в щораз показніше місто з правдивим європейським виглядом…» З позитивних моментів життя «за Австрії» можна, як приклад, навести розбудову інфраструктури міста: будівництво двох залізничних ліній (Львів–Чернівці; Галич–Тернопіль); створення річкового порту; регуляцію ріки; спорудження стаціонарного мосту на р. Дністер; появу міської лікарні; відкриття пошти й телеграфу; освітлення вулиць, їх брукування та ін. Частина цих інфраструктурних об'єктів у тій чи іншій формі служить містянам досі.

Звичайно, найвище керівництво держави для тогочасного галичанина уособлював цісар (імператор Австрії), тому для пригадки нашим сучасникам про ті події обрано як тематику стенду «Габсбурги і Галич». Як не дивно, але Галич був одним з тих міст, поруч яких не тільки проїжджали, а в яких гостювали, як сам цісар, так і представники династії. Зокрема, це: імператори Йосиф ІІ та Франц Йосиф І, архикнязі Франц Карл Австрійський, Леопольд Сальватор Габсбург – Тоскана, Карл Габсбург – Лотрінген. Окремі з вищезгаданих осіб відвідували місто кількаразово.

Місце встановлення стенду вибрано не випадково – насамперед, поруч знаходиться будівля колишнього римо-католицького пробоства (пізніше кабінет фізіотерапії Галицької ЦРЛ), саме тут 26-28 липня 1891 р. гостював зі своєю дружиною архикнязь Леопольд Сальватор Габсбург – Тоскана з дружиною Бланкою (інфанта Іспанії), а в 1915 р. на цій вулиці міська громада урочисто зустрічала архикнязя і престолонаслідника Карла (згодом, в 1916 р. – останній австрійський імператор Карл І).

Інформаційно-туристичний стенд виготовлено за зразками стандартів туристичних стендів проекту «Івано-Франківщина – край для туризму». Він є двостороннім; подана текстова інформація, а також фотоілюстрації.

Основна сторона подає загальну інформацію про представників родини Габсбургів, які перебували в місті та кілька цікавих фактів, пов’язаних безпосередньо з Галичем (перейменування Замкової гори на честь цісаря, встановлення стипендії для учня, забезпечення окремих привілеїв громади караїмів, допомогу у відновленні синагоги єврейській громаді). Вона ілюстрована зображеннями імператорів та архикнязів, які перебували в місті.

Друга сторона окремо присвячена архикнязеві Карлу (згодом – імператорові Карлу І), святому Католицької церкви, який відвідував місто під час Першої світової війни. Тут подано його біографію та фотографії, які фіксують урочисту зустріч з ним громади Галича.

На стенді розміщено логотипи провідної пам'яткоохоронної установи регіону – Національного заповідника «Давній Галич» та проекту «Івано-Франківщина – край для туризму».

Стенд виготовлено приватним коштом та встановлено як подарунок місту з нагоди 25-ої річниці створення Національного заповідника «Давній Галич». Таким чином, вдалося пригадати про забуті події з минулого, а також створити туристичну атракцію.

Щира подяка за сприяння у встановленні інформаційно-туристичного стенду генеральному директору Національного заповідника «Давній Галич» п. Володимирові Костишину та працівникам господарського відділу установи!

Андрій Чемеринський,

Почесний краєзнавець України

27 вересня, на велике християнське свято Воздвиження Чесного Хреста,  у Львівській Національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника  презентували багатотомник «Часопис «Діло» (Львів, 1880- 1939 рр.). Матеріали до біобібліографістики». Зокрема, нещодавно побачив світ його п’ятий том, що є половиною справи цього амбітного проекту. Його упорядником є відомий львівський бібліограф, завідувача відділу україніки Костянтин Курилишин.

Кожен дослідник нашої минувшини для написання статті, монографії чи докторської дисертації зажди звертався до «Діла», часопису, який висвітлював усі сфери життя Галичини, України, Європи та світу. Саме тому ця газета – унікальне явище у нашій історії. Але,  як було сказано на презентації, аби щось у «Ділі» знайти, лишень для перегляду часопису за один  рік треба потратити  мінімум пів дня. А тут – завдяки Костянтинові Курилишину – найважливіші посилання зібрані під однією обкладинкою і це набагато полегшує дослідникам їх пошук.

Мушу зазначити, що на презентацію цього видання до Львова з’їхалися науковці з Києва, Тернополя, Івано-Франківська і рідної для К. Курилишина   Коломиї. Звичайно, що найбільше було львів’ян, а автор цих рядків був одним шанувальником «Діла»  з Галича. Я не міг не поїхати на презентацію, бо це була, напевно, найкраща нагода познайомитися з автором, до якого я уже багато разів телефонував, щоб уточнити певні біографічні моменти при написанні моїх статей. Я розумію, що своїми дзвінками, можливо, відволікав науковця від його  нелегкої  праці, але, направду, не завше випадає нагода поїхати до Львова, щоб посидіти над «Ділом». Однак п. Курилишин як порядна, інтелігентна і дуже  відповідальна людина мені постійно ставав у пригоді. І, звичайно,  такими його рисами не можна не захоплюватися.

Попереду в автора та цілого колективу видання «Діла» ще багато роботи, але половина шляху уже пройдено. І видно результат, і зрозуміло, що він потрібний для усіх: для студентів, викладачів-науковців, істориків-краєзнавців, представників окремих родин для збирання відомостей про свій родовід та загалом усім, хто цікавиться історією.

У своєму  пошуковому житті, коли я досліджую ту чи іншу  історичну постать,  я звертаюсь до книг Костянтина Курилишина і все за ними звіряю, щоб щось  важливе не пропустити. А ще я захоплююсь титанічною працею автора, який так скрупульозно  та професійно фіксує усі цікаві моменти, орієнтуючись на персоналії. Скупі відомості про них історики підхоплюють і пишуть свої короткі чи ширші біографічні статті. Але я  зараз точно знаю, що без дослідження К.Курилишина це зробити просто неможливо.

Іван ДРАБЧУК

Впродовж вересня 2019 р. відбуваються археологічні дослідження поруч храму Cв. Пантелеймона (с. Шевченкове Галицького району).

Їх проводить відомий археолог та дослідник архітектури княжої доби п. Юрій Лукомський (доцент Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка»). Попередні дослідження проводилися ним тут 30 років тому.

Завдяки тому, що на території храму ведуться роботи з водовідведення, археологи мають змогу дослідити будівлю та прилеглу територію з зовнішніх сторін. Всі дослідження ведуться належними методами і з фіксацією всієї роботи. За словами Ю.Лукомського, «…до археології княжого періоду треба звертатися на «Ви» – досить подивитися на віднайдені фундаменти споруд, оцінити їх мистецьку вартість. Це – середньовіччя. Тут працюєш з великим захопленням. В інших періодах вже цілком інша специфіка…»

На даний час вдалося провести часткове дослідження з північної, східної та південної сторін храму; не менш важливими стануть роботи з західної сторони, де розміщений головний портал. Кожен день роботи приносить знахідки і, бузсумнівно, нові знання. Дослідник археології та архітектури храму планує ознайомити наукове товариство з результатами досліджень на науковій конференції, присвяченій 25-ій річниці з часу створення Національного заповідника «Давній Галич» (жовтень 2019 р.), а також подати відповідний матеріал до збірника наукових праць.

Вже тепер можна стверджувати, що буде оприлюднено дуже цікаву інформацію. В загальному, можна тільки повідомити, що за результатами розкопок виявилося, що фундамент діючого храму Св. Пантелеймона стоїть на основі нижчого фундаменту, який є ширшим від фундаменту, який відвідувачі можуть повсякденно бачити; також є певні відмінності в їх плануванні (що, на думку Ю.Лукомського, дає підстави припускати те, що первинно будівничі могли мати дещо інше уявлення відносно основних розмірів споруди). Окрім цього, виявлені невідомі досі поховання.

Цінними для поповнення фондових збірок Національного заповідника «Давній Галич» стануть матеріали розкопок, які, можливо, з часом будуть представлені в музейній експозиції. Серед них: громовід, який був встановлений на храмі у 20-их рр. ХХ ст. під час реставраційних робіт, та чавунний хрест, який було знайдено під землею поруч центральної абсиди. Датування останнього – друга третина ХІХ ст.

Попередньо археологи планують проводити дослідження до свята Покрови (14 жовтня) і сподіваються, що погодні умови їм у цьому сприятимуть.

Андрій Чемеринський,

Почесний краєзнавець України

«За честь, за славу, за народ». Саме таку назву мав інформаційно-патріотичний захід, який відбувся у Галицькій центральній районній бібліотеці.  Модератором його проведення стала бібліотекар Богдана Кривоніс, котра і вела захід. Його тематика була присвячена 105-тій річниці створення Легіону Українських Січових Стрільців та  100-річчю утворення Української Галицької Армії.

Для участі в історичній годині були запрошені співробітники Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук та Марія Костик. А їх слухачами стали учні 10 класу  Галицького академічного ліцею, які прийшли  до «храму книг» зі своїми наставниками Оксаною Крет та Людмилою Ваврищук.

Історик-краєзнавець, провідний редактор інформаційно-видавничого сектора установи І. Драбчук розповів про етапи становлення українських військових формувань початку ХХ століття, зокрема зупинився на історії створення Легіону Українських Січових Стрільців. У своєму виступі дослідник галицької минувшини зупинився і на постатях тогочасся, які були пов’язані із м.Галичем та околицею. Розказав він і про історію стрілецької могили, котра знаходиться недалеко його рідного села Сілець і не є символічним насипом, а справжнім похованням із 1915 року.  Також, щоб зацікавити слухачів, відомий краєзнавець розповів, що на старому галицькому цвинтарі є поховання сотника УГА Фердинанда Балицького та підполковника медичної служби цього військового формування Амброзія Юркевича. Але якщо про першого вдалося відшукати хоча б якусь інформацію, то про другого наразі невідомо нічого. Однак дослідницькі пошуки продовжуються.

Завідувач науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» Марія Костик зупинилася на військових подіях, пов’язаних із створенням та боротьбою за державну незалежність Української Галицької армії. Історик  спробувала з’ясувати причинно-наслідкові  зв‘язки, котрі виникали на тернистому шляху цієї армії, яка з Галичини змушена була вирушити у Велику Україну і там розчинитися серед інших військових угрупувань. Розповідала авторка і про роди війсь УГА, зокрема наголосила, що сильними її складовими були артилерія та летунство, а слабкими - розвідка і кіннота. Також М. Костик зупинилася на окремих постатях, завдяки котрим про таку армію, як УГА, було відомо у Європі. Це наш земляк Дмитро Вітовський, Михайло Омелянович-Павленко, Олександр Греков, Мирон Тарнавський, Осип Микитка, Альфред Шаманек та інші.

На завершення заходу Б.Кривоніс продемонструвала нові та старі видання,  присвячені даній тематиці. А присутні учні прочитали кілька віршів про боротьбу січовиків та україсько-галицьких армійців. Учителі подякували науковцям і додали, що ці теми учні вивчають за шкільною програмою. Тож додаткова та цікаво подана інформація завжди є доречною.

Іван ГОРОЩУК

7 та 8 вересня у Галичі відбувся фестиваль історичної реконструкції «Галицьке лицарство». У програмі фестивалю, окрім лицарського турніру, який проходив у різних номінаціях, відбулася постановка вистави Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка «На західному фронті без змін» за твором Е.-М.Ремарка з використанням вежі Галицького замку, мотопробіг, фаєр-шоу. Зазначимо, що подібний фестиваль у Галичі відбувається вдруге, тож організатори цього незабутнього дійства подбали про те, щоб виправити усі помилки, з котрими зіткнулися минулого року.

За задумом організаторів, цьогорічний турнір мав бути міжнародним, але вийшов всеукраїнським. На нього з’їхалися учасники з Києва, Львова, Івано-Франківська та Чернівці. Саме вони, лицарі у середньовічних обладунках, стали окрасою фестивалю. За них уболівали глядачі, з ними фотографувались і дорослі і діти, багато хто з присутніх хотів  випробовували зброю, кольчуги та  шоломи. Порівняно з минулим роком на Замкову гору, крім того, що приїхало багато гостей, піднялося більше містян. Так що можемо стверджувати, що Галич потроху починає відходити від періоду тотального забуття і звикати до думки, що у місто повертається історія, а за нею прийде і слава.

У час проведення фестивалю жителі  міста та гості мали можливість спробувати давньогалицьку кухню, а також взяти участь в майстер-класах. Розважали гостей різноманітні гурти та виконавці, вечірню програму представляли етно-рокгурти та діджеї. Щоправда, у мережі Інтернет з'явились не дуже схвальні відгуки щодо вибору пісень для дискотеки. Але очевидно, що молоді вони подобаються. Також під час фесту в мікрорайоні міста За Рікою діяла локація «Повітряні кулі», а на території фестивалю функціонував ярмарок старовинних промислів.

Не забули організатори і про дітей, яким такі дійства, особливо бої, подобаються найбільше. Для них тут було облаштовано дитячий простір, проводився квест з історії Галича, середньовічні забави (стрільба з лука та арбалета, метання списа), а Івано-Франківський академічний театр ляльок імені Марійки Підгірянки продемонстрував виставу «Пластикові монстри». Друковану продукцію про Галич представляли видавництво «Лілея НВ» та Національний заповідник «Давній Галич», на території якого і проходив фестиваль  «Галицьке лицарство».

За задумом організатором, фестиваль буде традиційним і щороку залучатиме і нових реконструкторів під егідою Федерації середньовічного бою України.,  і нових спонсорів, і ще більше число відвідувачів. На відкритті фестивалю було зазначено, що Галич, як і Яремче, має стати візитівкою Прикарпаття. На жаль, Галич поки що губиться серед історичних перлин, хоч має усі можливості стати привабливим для туристів. Саме тому головною метою фесту є промоція Галича та збільшення потоку відвідувачів давньої столиці нашого краю. Тож працювати є над чим, бо, як сказав голова обласної ради Олександр Сич: «Ми би хотіли, щоб про Галич знали усі, хто приїжджає в Івано-Франківську область». А завдяки таким фестивалям, чи іншим велелюдним дійствам  у Галичі, можна відчути дух історії, волі і перемоги, який завше тут був дуже важливим.

Іван ДРАБЧУК

Колектив Національного заповідника "Давній Галич" висловлює щирі співчуття генеральному директору Володимиру Костишину та родині з приводу смерті матері Ярослави. Нехай Господь оселить душу спочилої на небесах. Вічна пам'ять.

Напередодні Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки «Вишита історія Галицької землі» з фондів установи.

Вишивка, як і пісня, супроводжує українців від народження і впродовж усього життя, – зазначив, відкриваючи виставку, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Він запросив священника церкви Різдва Христового в Галичі о. Володимира Палія уділити благословення усім присутнім.

Це не просто елементи одягу чи побутові речі – це наша історія, –сказав отець Володимир. – Наша національна самобутність, ментальність має камені, на яких вона ґрунтується, – це історія, мова, культура. І вони сягають сивої давнини.

З вітальним словом до присутніх звернулася заступниця голови Галицької районної ради Любов Гордійчук. Вона зауважила, що українська вишивка – це не просто якісь знаки і символи, це код нації, душа нашого народу. Кожен знайде серед речей, представлених на виставці, ті, котрі бачив у дитинстві на стіні у світлиці чи у скрині своєї бабусі, а найкращим вбранням є вишиванка.

Детальніше про те, як формувалася колекція вишитих речей у фондах, розповіла провідна наукова співробітниця сектора фондів Національного заповідника «Давній Галич», кандидатка історичних наук Маріанна Бацвін. Науковці заповідника не один рік працювали в етнографічних експедиціях, об'їздили понад 80 сіл Галицького, Рогатинського, Тисменицького, Калуського районів Івано-Франківщини, зібрали близько тисячі експонатів, котрі зараз зберігаються в фондах, а частина з них представлена на виставці. Це вишиті рушники, обруси, верети, сорочки, вигаптувані ґорсики, жупани, спідниці, запаски… Колись кожна ґаздиня мала скриню, в якій зберігався одяг на різні випадки життя, у т. ч. на весілля і на смерть. Власне, коли ви не знаєте, що робити зі старими вишивками – вони не пасують до вашої нової оселі, а палити шкода – подаруйте їх Національному заповіднику «Давній Галич». Тут вони дбайливо зберігатимуться у фондах, збагачуючи національне надбання, ними ще довго будуть милуватися люди.

Молодша наукова співробітниця науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Дана Труханівська, котра цікавиться старовинною вишивкою, поділилася своїми знаннями про те, що закодовано на полотні, які були техніки вишивання. Зокрема, дівчата, вишиваючи на самоті весільний рушник чи сорочку, мріяли про щасливу долю. Заміжні жінки сподівались, що вишиття створить сімейний затишок, оберігатиме їх родинне вогнище від усього злого… Як свідчать археологічні дослідження, традиція прикрашати побутові речі, зокрема посуд і одяг вишивкою, існувала на наших теренах ще в сиву давнину. Кожен символ мав певне значення, ніс інформацію про життя людини – її добробут, соціальний статус тощо. Що цікаво, раніше існувало близько ста технік вишивання, популярна вишивка хрестиком належить до наймолодших…

Якщо ви цікавитеся старовинною вишивкою, завітайте в Картинну галерею Національного заповідника «Давній Галич». Виставка «Вишита історія Галицької землі» діятиме до 1 жовтня 2019 р.

Любов Бойко.

Всеукраїнська Патріарша проща

до Галицької чудотворної ікони Матері Божої

3-4 серпня в с. Крилос (Давній Галич) відбулася Всеукраїнська Патріарша проща до Галицької чудотворної ікони Матері Божої, покровительки Галицького краю, присвячена 30-річчю виходу Української греко-католицької церкви з підпілля. Прощу очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

Вже традиційно в суботу вранці, після Божественної Літургії та благословення в дорогу, прочани з Івано-Франківська, Калуша, Бурштина вирушили до Крилоса пішим ходом. Також на прощу приїхала колона велосипедистів із Голині.

На прощі були присутні тисячі людей з Івано-Франківщини та інших областей. Прочани мали нагоду переглянути документальну стрічку «Ті, що вірні», побували на нічних чуваннях, які проводили семінаристи, взяли участь у цікавій мистецько-євангелізаційній програмі, яку підготувала Молодіжна комісія.

Більше сотні священників Івано-Франківської Архієпархії сповідали парафіян, котрі причастились та з Божої ласки отримали повний відпуст під час Архієрейської Божественної Літургії, яку в неділю, 4 серпня, відслужив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

30 років тому зусиллями світочів нашої катакомбної церкви вдалося зробити неможливе – УГКЦ отримала право вільно та привселюдно звершувати свою діяльність. Важливим кроком стала акція голодування греко-католиків у Москві. Тривала вона 5 місяців і викликала великий резонанс у Радянському Союзі та світі. Тодішня влада була змушена визнати права церкви. Власне, як зазначив у своїй проповіді Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук), серед тих, хто писав листа до Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, а також організував «парад Української греко-католицької церкви» на Красній площі в Москві, був і Митрополит Івано-Франківський УГКЦ Кир Володимир (Війтишин). Подвижники відновлення нашої церкви з довір'ям покладались на Боже милосердя, вірили, що Господь вислухає щирі молитви нашого народу. Тому так важливо в наш час мати глибоку віру, бо тільки вона рятує в хвилини розчарування, тривоги чи біди. Зауважу, що коли почалася Архієрейська Божественна Літургія, то була трохи похмура погода, часом накрапав дощик, та пізніше небо прояснилось, виглянуло сонце. Як пожартував Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, щирі молитви людей навіть хмари розганяють.

Відрадно, що разом з іншими прочанами на Крилоській горі були міністр Міністерства культури України Євген Нищук, нещодавно призначений голова  Івано-Франківської обласної державної адміністрації Денис Шмигаль, міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків та міський голова Львова Андрій Садовий.

Слід сказати, що до проведення Патріаршої прощі було залучено ряд організацій та установ. Митрополит Івано-Франківський УГКЦ Кир Володимир подякував організаторам, серед них і генеральному директору Національного заповідника «Давній Галич» Володимирові Костишину, за добре виконану роботу. Наукові співробітники установи провели цікаві екскурсії для тих прочан, котрі виявили бажання оглянути пам’ятки культурної спадщини Давнього Галича.

Любов Бойко

Степан Григорович Пушик відійшов у вічність у серпні минулого року. На могилу лягають червоні квіти, покладені шанувальниками його таланту. Втім його слово живе і сьогодні.

Він прожив 74 роки. А скільки встиг написати полум’яних віршів,незабутніх творів, від яких серце завмирає і наповнюється гордістю, що Україна має таких митців-титанів.

Поезія майстра слова надзвичайно яскрава і самобутня. У ній пульсує і промениться національний дух, вона випоєна живлющими соками рідної землі. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неї торкаються вірші цього поета. У них – пам’ять нашої історії та роду, українська духовна спадщина.

З усього творчого набутку автора були виділені певні твори та поезії, в яких простежується мотив пам’яті та любові, в інших – історія Галицького краю (галицька тематика) і його людей, гімн їхній величі, незборимості, гідності та любові до рідної землі. У них живуть воєдино злиті язичництво і християнство.

Справжня людина… Якою вона повинна бути? Степан Пушик,як людинолюб, палко закоханий у свій рідний край, закликав творити добро для людей. Його талант живила любов до Галича, до Галичини, бажання краще пізнати минуле свого народу. Саме через це постать Степана Григоровича заслуговує не тільки на добру пам’ять, але й на постійну увагу для ознайомлення і опрацювання його творчого доробку. Безперечно, і критики, і митці повинні сказати своє слово про цікаву особистість автора, проаналізувати його бачення світу, розкрити та відзначити вагомий внесок наукових досягнень Степана Пушика в сучасному літературознавстві, котрий сягнув глибин історичного минулого (дослідник української старовини), і визначити завдання, виконання яких допоможе розвитку української літератури та писемності. Наш великий  земляк-галичанин виявився унікальним вченим у сфері дослідження міфології слов’ян, фольклору та історії давнього Галича.

Людська душа…Вже така ж таємнича, як і оті зорі, вона така ж чиста, ніжна, добра. І прикро, що є люди, для яких людська душа просто як табличка множення. Перемножуються душі, губляться перли, і залишаються звичайнісінькі мідяки. Чи не боляче? Ще й як!

Літературна нива митця – чесна і трудна.Справді, славетний прикарпатець – один із небагатьох сучасних письменників, у художньому Слові якого живе народна Правда.

І чи не тому мені дуже близький і рідний  Степан Пушик? На мою думку, такого видатного письменника, дослідника української старовини та правдивого викладача-наставника я не зустрічала. Згадуючи його, я бачу людину, від якої віє душевною теплотою, щирістю і спокоєм. Таким він залишився у спогадах багатьох, хто його знав. Ціную улюбленого викладача не лише як поета, а й як людину. В моїй уяві постає він життєлюбом, гуманістом, закоханим у світ, непересічною, сильною особистістю. Та й самі людські риси – доброта, чесність, милосердя, щирість заслуговують найкращих спогадів. Очима його героїв я побачила дивний новий світ, завдяки йому навчилася думати, мріяти, бачити в душі звичайної людини прекрасне й світле.

Степан Григорович –  український поет, відомий земляк-галичанин, прозаїк, драматург, есеїст,фольклорист, літературознавець, журналіст, культурно-громадський діяч, кандидат філологічних наук (1991), професор кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені    В.Стефаника (2000). Заслужений діяч мистецтв України (2007). Член Національної спілки письменників України (1971) та Українського ПЕН-клубу (1989), Міжнародної асоціації україністів (1989), Наукового товариства  ім. Т. Шевченка (2000). Почесний член „Просвіти", Національної спілки краєзнавців України.

Дослідник постійно проводив паралелі між минулим і нинішнім часом, що дозволяє краще зрозуміти історію.    Зі сторінок збірки «Золотий Тік» перед внутрішнім зором читача постає уся історія України від найдавніших часів до сьогодення. Лише сам перелік імен, які згадуються поетом, зайняв би чимало місця, бо, здається, він не обминає нікого, хто вписав своє ім'я на скрижалях історії. З-поміж творів, що виділяються особливим пафосом і красою поетичних образів, варто назвати «Осмомисл і Чагрівна», «Іван Муха», «Підкова», «Ніч Марусі Чурай», «Олекса Довбуш» та інші.

Поет підносив версію історичного часу як зримого простору, де ліричний суб'єкт не сторонній спостерігач, а його дієвий учасник, творець історії. Минуле завжди живе в сучасному, воно не пропадає безслідно і не зникає назавжди, бо несе в собі вогонь безсмертної душі. Треба тільки хотіти побачити його в новітніх обрядах і в пристосованих до сьогодення звичаях і дійствах. Як професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника С. Пушик досліджував міфологію слов’ян, фольклор та історію краю. Цій темі було присвячене дослідження «Дохристиянський Галич», яке увійшло до відомої «Бусової книги».

Тому особливе місце у літературному доробку письменника займає «Бусова книга», яку він називав головною книгою свого життя. Вона повертає нас в долітописний період нашої історії. „Бусова книга. Історія, фольклор, міфи" - це дослідження Степана Пушика про слов'янську та праукраїнську міфологію. Зібраний за півстоліття матеріал синтезувався в оригінальну прозу завдяки поетичному світосприйняттю, добрим знанням народної поезії, фольклористичним експедиціям та мандрівкам її творця. А ще він простудіював чи не всі видання українського і слов'янського фольклору, записав сотні томів топонімів, творів усної народної творчості, викладав фольклор і міфологію у вишах Києва та Івано-Франківська, написав романи „Галицька брама" та „Страж-гора", створення яких так само вимагало серйозного знання історії, міфології, етнографії, зокрема літописів та давньої літератури.

Автор дослiджень з давньої української літератури, iсторiї, краєзнавства, мiфологiї,етнологiї та фольклористики, записiв фольклору «Українськi тости» (1997, 2002), «Приповідки почув, записав і видав Степан Пушик» (2010). Широкий резонанс викликали його наукові дослідження, зокрема «Славетний предок Кобзаря», «Криваве весілля на Каялі», «Слово о полку Ігоревім» і слов'янська міфологія. А ще він автор численних наукових статей з історії, краєзнавства, міфології, фольклористики.

Степан Пушик – різнобічний талант. Йому завжди було тісно в рамцях одного жанру чи однієї теми. Він охоплював своїм взором історико-міфологічну праслов’янську добу, кохався в «Слові о полку Ігоревім» і давньому Галичі, творив пісні, збирав фольклор. Треба сказати, що Степан Григорович – без перебільшення, останній великий фольклорист не тільки Прикарпаття, а й України, - писав новели, оповідання, бувальщини, повісті, романи. Його життя є найколоритнішим, найпристраснішим романом, який його автор писав усе життя.

Славетний земляк брав участь у міжнародних наукових конференціях, які відбувалися в Національному заповіднику «Давній Галич».

Автор передмов i пiслямов до видань творiв О. Стрiлець, Т. Мельничука,     Ю. Бундзяка, Б. Радиша, В. Колодія, О. Слоньовської, Б. Томенчука та iн.; упорядкував і видав творчу спадщину Ольги Стрiлець, книжку перекладiв письменникiв Новгородщини «Бiля Iльмень-озера» (1982). Записувач i видавець легенд, казок, пiсень i iнших жанрiв народно-поетичної творчостi, статей до енциклопедiй, перевидав «Народний калєндар» А. Онищука.

Степан Пушик – автор багатьох грамзаписiв музичних творiв, аудiо i вiдеозаписiв (альбомiв, клiпiв); автор тексту до музики танцю «Аркан», автор сценаріїв і ведучий у фільмах «Де біс каміння накидав», «Храм богів-велетів» (2008), брав участь у створеннi телефільмів «Тарасовi шляхи» (1978), «Червона рута», «Карпатське лiто» (1981), «Живе джерело» (1979) та інших,   есе  про          І. Миколайчука, В. Івасюка, Я. Барнича, І. Недільського.

Iнiцiатор проведення конкурсу на встановлення пам’ятника I. Франковi в     м. Iвано-Франківську, вiдкриття меморiальної дошки Д. Сiчинському у с. Вiкторовi, святкування 1100-рiччя Галича, надання статусу гiрських населеним пунктам західних областей України і інше. Вибранi твори С. Пушика видані у 6-ти томах, 7-ми книгах. Т. 1: поезiї, рубаї, лелітки-мiнiатюри, притчi (2004); Т. 2: поеми, пiснi, вiршi для дiтей, переклади, повiстi (2005); Т.3: роман, оповiдання (2006); Т. 4: роман, повiсть (2008); Т. 5: повiсть, есеї, нариси, науковi статті (2010); Т. 6: кн. 1 – Бусова книга (iсторичні дослiдження про праукраїнську мiфологiю); кн. 2: Бусова книга (2013). Автор низки окремих видань та записів фольклору.

Результати проведеного аналізу наукових праць свідчать, що, дійсно, титанічний внесок в українську літературу зробив Степан Пушик, наш великий сучасник, великий галичанин!

Друкувався в багатьох вітчизняних і зарубіжних збірниках, альманахах, часописах, газетах. Відкрив десятки скельно-печерних та інших дохристиянських святилищ, носіїв народної творчості. Більше двох сотень поетичних текстів лягли на музику найвідоміших композиторів. Серед них такі відомі митці, як О. Білаш, В. Івасюк, О. Гавриш, М.Гаденко, син Тарас. Без сумніву, поет-пісняр – співець гір наших, співець кохання!

Привабливість поезії славетного галичанина у майстерному володінні словом, емоційному і щирому вислові почуттів, глибинній синівській любові до рідного краю та України. Ці риси вокальних творів на слова поета привертають увагу сьогоднішнього покоління співаків, і засвідчують їх актуальність у вільній незалежній Україні. Степан Григорович Пушик так майстерно умів своїми творами передати красу людини, її доброту і високий розум! Утвердити думку, що любов до рідного краю є одним з невід’ємних складників духовності людини.Низький уклін зоряному серцю великого майстра!

Леся Шептинська

 

На фото: Степан Пушик і працівники Національного заповідника «Давній Галич» на Міжнародній конференції «Караїми Галича: історія та культура» (2002)

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8905

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:16875

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7098

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7571

Troy Apke Authentic Jersey