Третього дня Великодніх свят, у Світлий вівторок, Картинну галерею Національного заповідника «Давній Галич» звеселили різнобарвні малюнки Піденно-Східної Волині та українські пісні – відкрилася виставка Самчиківського розпису. Колеги з Державного історико-культурного заповідника «Самчики» (село з однойменною назвою в Старокостянтинівському районі на Хмельниччині) вже вдруге завітали на нашу Галицьку землю. Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин привітав гостей, які в такий гарний час – Великодні свята, привезли в Галич унікальні роботи, попросив священика церкви Різдва Христового о. Володимира Кузюка поблагословити присутніх. Після спільної молитви «Христос Воскрес!» о. Володимир поділився своїми враженнями від прекрасних розписів, побажав миру Україні, Божої ласки в родинах, творчих злетів митцям. У будь-який час, всілякими способами ми повинні прославляти Господа, – сказав священик.

З цими словами погодився Андрій Стасюк, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук, який зазначив, що ще тиждень тому Картинна галерея була в смутних тонах – виставка плащаниць нагадувала про муки й терпіння Ісуса Христа. А зараз – радісний час. Цей день створив Господь для того, щоб ми веселилися.

–Ми приїжджаємо сюди як до родини, як до найкращих сусідів, – зізнався директор Державного історико-культурного заповідника «Самчики», заслужений майтер народної творчості України, член Національної спілки художників України Олександр Пажимський. Він розповів про витоки Самчиківського розпису, дослідницьку діяльність співробітників установи, які не лише віднаходять у старих бабусиних скринях давні розписи, але й самотужки відтворюють їх.

Заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, викладач Самчиківської дитячої художньої школи традиційного декоративно-прикладного мистецтва Сергій Касьянов поділився секретами творчості – і власної, й вихованців – учнів 1-5 класів, які навчаються у школі.

Приємним подарунком для присутніх стали українські народні та авторські пісні у виконанні подружжя з Городенки – Андрія та Дарії Кучмеїв, котрі багато років жили і працювали в Самчиках. До їх дуету приєднався й Михайло Карпович Юзвук, керівник народної студії «Просвіт», член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а слухачі аплодували і підспівували артистам.

Наша Україна багата талантами. Хмельниччина засвідчила багатство духовної краси українців.

Гостей привітали міський голова Галича Орест Трачик, представник районної влади Олександр Чабак, заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький. Колеги з ДІКЗ «Самчики» подарували на пам'ять про своє перебування в Галичі календарі, буклети, збірник наукових праць «Маєток», навзамін гості отримали календарі зі старими світлинами Галича (з колекції Андрія Чемеринського), а також перший примірник нового часопису «Давній Галич», що вийшов напередодні.

Любов Бойко

Адміністрація і профспілковий комітет Національного заповідника "Давній Галич" щиро вітають колег зі  святом Воскресіння Господнього.

 

Христос Воскрес, зійшов з небес,

приніс усім надію.

Буяє все і квітне все,

і люди всі радіють.

В душі у кожного - весна,

у серці - мир і ласка.

Нехай смачна і запашна

довершить свято паска!

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

Напередодні Великодніх свят побачив світ перший номер газети «Давній Галич», заснований колективом однойменного Національного заповідника. Часопис виходитиме щокварталу, на 24-ох сторінках, у ньому публікуватимуться дослідження з історії нашого краю, висвітлюватимуться невідомі факти про нашу минувшину.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» і шеф-редактор видання Володимир Костишин звернувся до читачів, особливо молоді, з пропозицією збирати матеріали, записувати спогади старожилів, щоб разом заповнювати прогалини в знаннях про наше стольне місто в різні періоди його існування, спільно розкривати невідомі досі таємниці. В першому номері часопису провідний науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк зробив аналітичний огляд матеріалів за січень-березень 2018 р., розміщених на сайті заповідника. В номері також опубліковані статті заступника генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з питань культурної спадщини Володимира Дідуха, заступника генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидата історичних наук Семена Побуцького, завідувача науково-дослідного відділу заповідника Марії Костик та інших науковців.

Сподіваємось, що в газеті буде багато нових авторів, свіжих думок, креативних ідей. Адже Національний заповідник «Давній Галич» – це великий колектив, чимало молодих працівників, тепер наукові співробітники мають змогу публікувати свої дослідження в новому виданні. Знайдеться місце і для статей дописувачів з інших наукових закладів. Однозначно, кожна нова газета, нова книжка – це позитивне явище.

Любов Бойко

Ось уже більше року в Крилоській школі діє гурток «Нащадки княжої слави» від Івано-Франківського обласного центру туризму і краєзнавства. У керівника гуртка І. М. Коваля стало традицією проводити заняття з гуртківцями на базі Музею історії Галича. Нещодавно керівник Бурштинської філії Зіновій Любінець ініціював проведення відкритого заняття на тему «Архітектурні нащадки. Християнський храм – дім Господній». Розпочалося заняття біля фундаменту Успенського собору, де науковець Ігор Коваль розповів школярам історію походження християнського храму. Настоятель Успенської церкви, отець Ярослав Жолоб ознайомив учнів з оздобою українських церков, пояснив їх функціональне призначення і символічне значення. Завідувач Музею історії Галича Тарас Зіньковський провів цікаву екскурсію, демонструючи гуртківцям шедеври вітчизняного церковного мистецтва. На закінчення навчально-виховного заходу Зіновій Любінець нагородив грамотою ученицю Марію Лаврій за перемогу на науковій конференції юних краєзнавців Івано-Франківщини. Приємно, що у проведенні відкритого заняття активну участь взяли керівники туристично-краєзнавчих гуртків Галицького району та педагоги Крилоської школи. Таким чином, навчальний захід став доброю духовною наснагою для юних крилоських дослідників у дні Великого посту.

Тарас Зіньковський

22 березня в обласній науковій бібліотеці ім. І. Франка, відбулася презентація книги Петра Парипи та Оксани Парипи «Великі українці без масок». У читальному залі зібралися бібліотекарі, журналісти, літератори, щоб послухати розповідь авторів про роботу над книгою, почути відгуки читачів. Видання налічує понад 800 сторінок, 2 000 оповідок про життя двох сотень видатних постатей української історії, культури та літератури. Кожна з них – унікальна у своїй сфері діяльності, але разом з тим всі вони були звичайними людьми, зі своїми особливостями та недоліками. Книга вийшла завдяки фінансовій підтримці Івано-Франківської міської ради.

Виступаючи перед присутніми, один з авторів, заслужений журналіст України Петро Парипа, наш земляк, донедавна головний редактор обласної газети «Галичина», а нині радник міського голови Івано-Франківська, пригадав, як 2002 року прийшов у редакцію «Галичини» невідомий читач і висловив побажання, щоб газета подавала більше цікавих фактів про видатних українців. Готуючи публікації, Петро Михайлович перечитував довідкову і мемуарну літературу, наукові видання, причому завжди фіксував посилання на джерело, користувався інформацією з інтернет-ресурсів. За більш ніж десять років в електронному архіві назбиралось чимало матеріалів, які лягли в основу книги. При роботі над виданням автор консультувався з приводу декотрих персоналій з покійним нині академіком Володимиром Качканом, іншими фахівцями.

Книга написана на помежів’ї – журналістики, науки, письменства, зазначив колега автора Ігор Лазоришин. Із зацікавленням журналіста П. Парипа шукав цікаві відомості про видатних українців, зі скрупульозністю вченого занотовував матеріали (лише посилань на джерела – 40 сторінок), зрештою, книжку цікаво читати, тобто тут уже присутній письменницький хист. Адже можна скільки завгодно називати себе письменником чи науковцем, але насправді не бути ним.

За плечима Петра Михайловича – добра школа (закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка), чималий досвід роботи у ЗМІ. Виступаючи перед читачами, виважено промовляв кожну фразу, відчувалось, що за кожним словом – глибокі думки.

Справжньою енциклопедією назвав видання о. Ігор Пелехатий. Він висловив побажання, щоб книга була в кожній бібліотеці, у кожній школі, адже зібрана в ній інформація доповнить знання про ту чи іншу особистість. Звичайно, ще є чимало видатних українців, які з тих чи інших причин залишились поза увагою автора, зокрема священиків, істориків, меценатів. До слова, колись заможні наші земляки були високоосвіченими й інтелігентними людьми, вони матеріально підтримували письменників, художників, відкривали школи, створювали музеї і бібліотеки. Чого, на жаль, не можна сказати про нинішніх багатіїв і можновладців, які живуть неначе в задзеркаллі.

Петро Парипа, як виважений чоловік, не дає порожніх обіцянок. Але потроху поповнює свій архів новими матеріалами. І, можливо, через кілька років…

Любов Бойко

Перебуваючи на Прикарпатті, нещодавно в гості до галичан завітав доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Інституту археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Віктор Брехуненко. Віктор Андрійович презентував два науково-популярних видання – книгу «Братня» навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст.», написану у співавторстві (автори В. Брехуненко, В. Ковальчук, М. Ковальчук, В. Корнієнко), та власну «Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле».

Автор цікаво розповідав про концепцію створення книг, їх побудову, тематику, використання джерел.

–Від істориків, учителів залежить, чи свідомість людей висока, – наголосив науковець. – У мирний час це непомітно, та в війну – важливо. Ми повинні дивитись на нашу історію українськими очима, а не очима наших сусідів, розвінчувати ворожу ідеологію, показувати суспільству справжнє єство російсько-українських стосунків. Впродовж століть Росії не вдалося нас асимілювати. Для того щоб не програти зараз, треба розібратись, чому ми програвали раніше. Українці повинні мати зброю проти російських міфологем.

Саме такою зброєю є презентовані видання. У книзі «Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле» В. Брехуненко з допомогою наукових аргументів розвінчує 39 ключових міфів про Україну та українську історію, серед них – про нашу державність, про родовід українців та походження української мови, про Голодомор 1932–1933 рр., про Івана Мазепу, про Крим та ін. Автор проаналізував ідеологічну спрямованість кожного міфу, історичне підґрунтя російських спекуляцій. Для переконливішої аргументації В. Брехуненко використав, зокрема, документи Російської імперії – укази, маніфести тощо, праці В. Леніна, в яких чітко виявляється суть «братньої» любові нашого сусіда.

Любов Бойко.

В час Великого посту, слухаючи стації Хресної Дороги, ми маємо нагоду ще і ще раз задуматись про смисл життя, проаналізувати свій земний шлях,  зробити обрахунок своїх добрих і непривабливих вчинків. Й часто, залишаючись наодинці зі своєю совістю, ми відкриваємо для себе правду, що не завжди чинили по-християнськи – мовчали на зло, не допомагали бідним, осуджували брата свого, заздрили багатому і гнівались на свого ближнього…

В Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася Хресна Дорога, яку провадили Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський та священик церкви Різдва Христового о. Володимир Палій. Кожна з чотирнадцяти стацій, яку читали працівники заповідника й осмислювали присутні, вміщала в себе чимало запитань і відповідей водночас: за що був розп’ятий Христос? За що ті руки, які творили стільки добра, благословляли, оздоровляли, прибито до хреста? За що ті ноги, які так багато ходили, щоб знайти кожну заблукалу овечку, струджені, покалічені, зранені – прибито до хреста? – За нас. За наші провини. За нашу черствість і байдужість. За те, що людина в ХХІ столітті не змінилась, не стала кращою, а як і в минулі віки завдає кривди такому самому творінню Божому: багатий і сильний знущається над бідним і слабким, брат брата обкрадає, катує, убиває… Тому сьогодні, як ніколи, треба багато молитися, щоб примирити людину з Богом, щоб навернути заблудлі душі зі шляху загибелі.

Учасники Хресної Дороги молилися за матерів, котрі втратили дітей у молодому віці; за недужих фізично і духовно людей; за тих, хто залежний від алкоголю, чи має інші злі нахили; за перестарілих батьків, котрих покинули діти, доглядаючи на чужині чиїхось рідних – за всіх тих, хто щодня й щогодини несе тяжкий хрест, терпить душевні чи тілесні муки. Присутні також помолилися за упокій душі Ярослава Поташника, який був ініціатором проведення  Хресної Дороги в заповіднику.

Кожній людині, особливо в скруті, дуже важливо, коли з нею знаходиться хтось поряд. Та навіть, якщо немає нікого з людей – завжди присутній Господь. Треба лише, як зазначив о. Ігор Броновський, впустити Його в своє серце, довірити Йому свої тривоги і печалі – і Він полегшить наші страждання. Але на це потрібна наша згода, наша добра воля.

Любов Бойко

У понеділок, 12.03.2018 р., в Галичі відбувся традиційний флешмоб, присвячений 204-ій річниці з дня народження Т. Г. Шевченка. Захід проводила дирекція Галицької ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Ярослава Осмомисла спільно із працівниками науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич». Подія відбувалась на площі біля районної адміністрації поруч із пам’ятником Кобзареві. На флешмоб прибули учні школи, які декламували вірші Т. Г. Шевченка.

На превеликий жаль, захід вперше відбувся без свого головного ініціатора, завідувача науково-освітнього відділу Я. М. Поташника, який неодноразово декламував вірші видатного поета і виконував його роль у різноманітних виставах. Пам’ять науковця вшанували хвилиною мовчання, після чого провідний науковий співробітник заповідника А. Стасюк сказав декілька слів про покійного і подякував школярам за те, що підтримали традицію проведення «шевченківських читань». Висловлюємо надію, що така традиція і надалі житиме серед небайдужих до спадщини «Кобзаря» галичан.

 

Андрій Петраш

Тарас Григорович Шевченко був не тільки геніальним поетом, природа наділила його великим хистом до малювання і талантом співака. Ті, хто чув його спів (В. Білозерський, П. Куліш, М. Максимович), стверджують, що ніхто краще за Шевченка не вмів співати українських народних пісень. Коли почалися наукові дослідження мистецької спадщини Т. Шевченка, то виявилось, що він мав великий художній талант. Він є визнаним малярем, рисувальником, гравером. Саме  тому Шевченко займає визначне місце також в історії українського мистецтва.

Як відомо з біографії Шевченка, мистецький талант виявився у нього дуже рано та розвинувся самостійно. Його картини, написані аквареллю, сепією, тушшю, – оригінальні і високомистецькі твори. За час роботи в Академії Шевченко придбав собі славу доброго портретиста та ілюстратора. Йому наввипередки замовляли портрети різні заможні люди. Сюжети для своїх малюнків особливо охоче брав з української історії. Бажаючи популяризувати в мистецтві старовину, Т. Шевченко мав задум видати альбом «Живописная Украина» і в 1844 році видав перший випуск, який складався з шести малюнків, переданих гравюрою: «Судня рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Кавказ», «Старости», «Видубецький монастир», «У Києві».

Отримавши 1845 року посаду художника при Київській Археографічній Комісії, з дорученням змальовувати пам’ятки старовини, Шевченко об’їхав цілий ряд цікавих з історичного погляду місцевостей Полтавщини, Київщини, Волині і змалював багато церков, старих будівель, різних залишків архітектурного та сакрального мистецтва. Полтава, Переяслав, Прилуки, Пирятин, Суботів, Чигирин, Почаїв та інші місцевості дали багатий матеріал для акварельних і сепійних малюнків української старовини. Перед самим своїм арештом отримав Т. Шевченко призначення на посаду професора малювання в Київському університеті. Але не довелося йому там працювати і поїхати до Італії для удосконалення свого таланту, про що так мріяв і на що його приятелі давали кошти.

Заслання Шевченка особливо тяжке було для нього, бо йому забороняли не тільки писати, але й малювати. Правда, ця заборона іноді порушувалась і в Оренбурзі, а особливо під час експедиції на Аральське море. Шевченко брався за малювання, але ця випадкова робота, під вічним страхом кари за неї, не могла задовільнити митця, і він, повертаючись із  заслання, вважав ці десять років, проведених в неволі, пропащими для свого мистецького розвитку. Проте мистецьким здобутком невільницької праці Шевченка була колекція близько 300 малюнків – краєвидів Аральського моря та його узбережжя, сценок з киргизького побуту і казарменого життя.

Також Шевченко займався гравюрою, яка особливо приваблювала його як засіб для популяризації великих творів мистецтва. В своєму щоденнику 26 червня 1857 року Т. Шевченко записав: «Бути добрим гравером – це значить сприяти поширенню прекрасного й повчального серед громади, отже – бути корисним людям і угодним Богові».  Цілий рік після повернення до Петербурга працював над офортами, і за дві гравюри (одна з картин Рембрандта, друга з картин Лебедєва) отримав ступінь академіка. Всього Т. Шевченко зробив більше 30-и офортів. Частина з них – з чужих картин, частина – з власних, кілька портретів і автопортретів. Працював самостійно і за вчителя мав хіба що великого голландського майстра Рембрандта, наслідуючи його манеру світлових ефектів – контрастів світла і тіні. Всі знавці-спеціалісти, що писали про Шевченка, як про гравера, високо ставлять його офорти і підкреслюють, що своїми гравюрами він відродив в українському мистецтві цю прекрасну галузь, яка процвітала пишним цвітом наприкінці XVII – на початку XVIII  століття.

 

Ганна Жолоб

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:7691

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:14755

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6527

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:6763