Напередодні Дня Конституції України в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки робіт учнів та викладачів Івано-Франківської дитячої художньої школи. Гості презентували картини, створені під час літнього пленеру «Галицькі краєвиди-2019», який відбувся у червні з ініціативи директора видавництва «Лілея-НВ» Василя Іваночка та за підтримки Національного заповідника «Давній Галич».

Юні митці і їх наставники впродовж кількох днів приїжджали з Івано-Франківська в Галич, оглядали пам'ятки княжої столиці, відтворювали найцікавіші з них у своїх роботах. Зокрема, на багатьох картинах зображені унікальні давньогалицькі святині – храм Святого Пантелеймона, Успенська церква, а також відтворений Галицький замок тощо. Напевне, всі учасники пленеру збережуть незабутні враження від зустрічі з нашою минувшиною, і в якому напрямку не працювали б вони далі, цей досвід є важливим.

Відкрив виставку завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Сотрудник галицької церкви Різдва Христового о. Володимир Кузюк зазначив, що українці – талановитий і духовно багатий народ. Священик поблагословив присутніх, побажав митцям реалізувати себе, розвивати той дар, який кожен має від Господа.

Звичайно, що творчість талановитих дітей підтримує професійний педагогічний колектив Івано-Франківської дитячої художньої школи, який очолює директорка Лілія Присяжнюк.

Від імені адміністрації Національного заповідника «Давній Галич» івано-франківським митцям подякував заступник генерального директора з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький.

Мине кілька років – і ваші роботи стануть безцінними, – сказав він, – адже ви зафіксували пам'ятку, місто в конкретний час. Кожна картина показує внутрішній світ художника, його любов до Галича, першої столиці України.

Заступниця генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Ірина Чернега та заступниця голови Галицької районної адміністрації Любов Гордійчук вручили грамоти і книжкові подарунки юним художникам, побажали їм стати відомими, не забувати про рідний край.

Завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк висловив сподівання, що такі пленери і виставки стануть традиційними, адже в околицях Галича є ще багато цікавих місць, чудових краєвидів, які чекають на митців, котрі відтворять на полотні їх красу.

Любов Бойко.

Однією зі значних проблем Галича є стан догляду за похованнями та дотримання постійного порядку на кладовищах. Особливо важливе це питання тоді, коли йде мова не тільки про сучасні кладовища, а про ті, які є давніми. Зважаючи на те, що у значної кількості похованих не залишилося нащадків, які б доглядали за цими місцями пам’яті – вони перебувають в досить занедбаному вигляді.

Перше, що кидається в очі при відвіданні кладовищ – високі трави та дикорослі чагарники і дерева, які щорічно поступово збільшують свою площу. Відповідно до «Правил благоустрою міста Галича» (від 09.03.2010 р. №23), якими кладовища визнані об’єктами благоустрою, місто мало б надавати їм більше уваги. Певні заходи здійснюються, проте потрібно проводити значно більше робіт – а це кошти і робоча сила…

Свого часу, за спогадами сучасників, кардинал Любомир Гузар, коли вперше після повернення з діаспори приїхав  на могили предків, відчув жах від того, настільки занедбаним виявилося кладовище. "Боже милий, невже не можна щось зробити, аби тримати те все в порядку?" - гірко промовив він і тут-таки сам пояснив це тим, що подібне ставлення до могил - це ставлення до самої пам'яті, до свого коріння: "Робилося все, аби людина забула, хто вона, звідки, аби втратила зв'язок зі своїм"…

Багатьом відомо, що на Галич-Горі, на старому кладовищі є окремий сектор поховань військовиків Першої світової війни (захоронення 1915–1917 рр.). З огляду на цьогорічні погодні умови (численні дощі, а згодом тепло), на кладовищі виросли високі трави, а в окремих частинах самонасіялися саджанці дерев. На територію було важко зайти, оскільки висота трав в окремих місцях становила не менше 1 м. Потребою стало якнайшвидше прибирання кладовища з метою його очищення. Це необхідно було здійснити в короткі строки – насамперед, щоб запобігти поширенню рослинності, а також для того, щоб сюди могли зайти відвідувачі (дане кладовище в туристичній сфері вже є відомим і його часто відвідують як окремі особи, так і туристичні групи).

Це завдання на минулому тижні добровільно взяли на себе у вільний від основної роботи час члени Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України та наукові співробітники відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич». Впродовж двох днів вони за рахунок власних ресурсів (доїзди, придбання бензину та масла, використання власних мотокос та іншого реманенту) здійснили прибирання території. Було викошено трави та обрізано самонасіяні деревця та чагарники. З кожним рядом очищених могил, кладовище набирало типового європейського вигляду.

Проте вже під час виконання цих робіт стало цілком зрозуміло – силами волонтерів виконувати подібні завдання буде досить важко. Успіх буде запевнений тоді, коли буде об’єднано зусилля в цій справі як органів місцевого самоврядування, так і всіх небайдужих громадян Галича. Прибирання потрібно здійснювати щонайменше двічі в рік – тоді вдасться утримувати територію чистою від чагарників і трав. Площа потребує обробки хімічними препаратами, які зупинять поширення бур’янів.

Багатьом відомо, що на даній площі поховані військовики різних національностей (первинно близько 500 осіб), в тому числі легіонери УСС. Дуже важливо, щоб дане місце пам'яті було збережене і щоб над ним здійснювалася належна опіка – це елементарні речі, які ми можемо виконувати як ті, що люблять своє місто; зрештою, як носії європейської культури.

До робіт може самостійно долучитися кожен – без очікування на проголошення акції – важливо бути готовим пожертвувати свій час і зробити корисну справу.

 

Довідково

Кладовище військовиків Першої світової війни на Галич-Горі є нововиявленою пам’яткою історії. Прибирання та благоустрій його території

не носять постійного характеру, здійснюються неперіодично і залежать від ініціативи окремих осіб або громадських організацій, іноді відбуваються за підтримки міської влади.

Перші прибирання території кладовища були проведені окремими активістами в 2011 р. Найбільше робіт було виконано в ювілей сторіччя завершення Першої світової війни (2018 р.). В цей рік тут працювали незалежно один від одного представники Галицької районної організації учасників АТО, працівники Національного заповідника «Давній Галич», волонтери проекту «Велика війна: поховання та історична пам’ять». Серед іншого було відновлено вхідну браму та частково огорожу.

В 2019 р. на території було встановлено анотаційний стенд. Цього ж року полеглих вшанували учасники міжнародної делегації в складі представників України, Угорщини, Польщі та Словаччини.

Андрій Чемеринський

Упродовж другої декади червня учні Івано-Франківської художньої школи за підтримки видавництва "Лілея-НВ" та

Національного заповідника "Даній Галич" провели літній пленер "Галицькі краєвиди - 2019".

Юні митці отримали унікальну можливість познайомитися з багатою історико-культурною

спадщиною Галича та спробували відтворити найцікавіші місця княжої столиці у своїх

роботах. Відтак, напередодні Дня Конституції України пленерні роботи івано-франківських

художників-школярів будуть представлені для громадськості у Картинній галереї заповідника.

У читальному залі Галицької районної бібліотеки відбулися літературні читання «Художній дивосвіт Марка Черемшини» (до 145-річчя від дня народження письменника). Бібліотечні працівники та співробітники Національного заповідника «Давній Галич» змалювали літературний портрет Марка Черемшини, проаналізували кілька досліджень про письменника, зачитували уривки з його творів.

Про життєвий і творчий шлях українського письменника, автора трьох збірок новел, громадського діяча розповіла Богдана Кривоніс. Марко Черемшина (літературний псевдонім Івана Юрійовича Семанюка) народився 13 липня 1874 р. в селі Кобаки Косівського повіту в Галичині, котра на той час була частиною Австро-Угорської імперії. Закінчив початкову школу, Коломийську гімназію, а пізніше правничий факультет Віденського університету. Отримавши диплом адвоката, працював у Делятині, а згодом у Снятині, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою. Перші твори, опубліковані в 1899 р. у львівському журналі «Літературно-науковий вісник», засвідчили народження талановитого й оригінального письменника. Протягом двох років Марко Черемшина написав ряд оповідань на тему гуцульського життя. В 1901 році вони вийшли у Чернівцях окремою книжкою під назвою «Карби». Під час Першої світової війни письменник мешкав у рідному селі Кобаках, а по її закінченню повернувся у Снятин, де прожив до кінця життя.

Спогади дружини Марка Черемшини Наталі Карпюк-Семанюк проаналізувала Галина Петраш. Зокрема, у книзі розповідається про те, як молода вчителька познайомилася з набагато старшим роками, але молодим душею «хлопським» адвокатом. Г. Петраш також поділилася своїми думками про дослідження івано-франківського письменника Василя Бабія про «покутську трійцю». У книзі Яреми Гояна «Провісники» я знайшла цікаві відомості про першу зустріч Марка Черемшини з Іваном Франком у Відні та глибоке враження, яке вона справила на студента-правника Івана Семанюка (Марка Черемшину). Саме Великий Каменяр порадив початкуючому літераторові відійти від поезії у прозі і звернутися до життя і долі простого люду. Марія Венгрин ознайомила присутніх із невідомими фактами з біографії ювіляра, використовуючи краєзнавчу розвідку голови Івано-Франківської організації Національної спілки письменників України Євгена Барана. Тетяна Гусак доповнила цікавими деталями літературний портрет Марка Черемшини – «чистий, як душа українця», а також проаналізувала його новели, оповідання, казки, прочитала уривки з найбільш відомих творів. Марія Костик привернула увагу присутніх до окремих творів письменника, вміщених у збірках «Карби», «Село вигибає». Герої новел Марка Черемшини – селяни, працьовиті, духовно обдаровані, чесні, гостинні, але гноблені соціально і національно. Письменник ненавидів будь-яке насильство над людьми, любив свій народ, цінив його історичне минуле і мріяв про краще майбутнє для нього.

Любов Бойко.

Однією з цікавих пам’яток Галича є металевий міст на р. Дністер. Він завжди захоплює увагу гостей міста і є одним з улюблених місць для здійснення фотосесій. В цьому наше місто має подібність з іншими містами, які побудовані поруч річок і славні своїми мостовими конструкціями – Будапештом, Дрезденом, Краковом та ін.

В наступному році виповниться 110 років з часу уведення мосту в експлуатацію. За винятком періодів військового часу, коли міст знищувався – всі ці роки він сумлінно служив – спершу, як основна транспортна, а тепер як пішохідна комунікація. Для того щоб відвідувач міста міг самостійно отримати первинну інформацію про дану історичну споруду, а також додатково підкреслити її значення як пам’ятки, поруч металевого мосту (з правої сторони дороги, з південного боку) працівниками Національного заповідника “Давній Галич» встановлено інформаційно-туристичну таблицю.

Робота над підготовкою текстового наповнення тривала довший час. Потрібно було подати максимум історичної інформації і помістити її в мінімумі тексту. Це вдалося і тепер кожен може отримати інформацію про факти з «біографії» мосту. Текст на таблиці (автор А.Чемеринський) засвідчує наступне:

«Металевий міст на р. Дністер ( 1910 р.)

Пам’ятка містобудування та архітектури

Перший стаціонарний міст через р. Дністер у Галичі був побудований у 1858 р. за сприяння цісарсько-королівського намісника Галичини графа А.Голуховського. Неодноразові повені призводили до руйнування дерев’яної конструкції, тому у 1906–1910 рр. нижче за течією було споруджено новий, металевий міст.

Проект будівництва виготовлено в 1900 р. Об’єкт побудований краківською привілейованою фабрикою машин Л. Зєлєнєвського. Кошти на спорудження виділялися державним урядом і крайовою владою. У 1906 р. забито палі, а в наступному році розпочато основне будівництво. Міст введений в експлуатацію 18 серпня 1910 р.

Під час Першої світової, польсько-української, Другої світової воєн міст неодноразово знищувався військовими; його підривали австрійські, російські, українські і німецькі сапери у 1914, 1915, 1917, 1919, 1941 та 1944 рр. Після військових дій об’єкт відновлювали у 1921, 1941–1942 та 1944–1945 рр.

Упродовж післявоєнних десятиліть споруду використовували для руху автомобільного транспорту, а з відкриттям у 1981 р. поруч нового залізобетонного мосту цю пам’ятку інженерної думки початку ХХ ст. було перетворено на пішохідну комунікацію.

З часом дорожнє покриття й окремі металеві конструкції мосту почали руйнуватися. Протягом 2006–2015 рр. на мості проводились ремонтно-реставраційні роботи.

Сьогодні це пішохідна зона і одна із атракцій Галича, по якій галичани і гості можуть гуляти, милуватися з нього гарними краєвидами річки та околиць. Загальна довжина мосту – 312 м, вага – 720 т. Висота над рівнем дзеркала води – 9 м. Площа проїжджої частини – 1000 м».

Таблиця ілюстрована двома світлинами (фотозбірка А.Чемеринського). На першій зображено відновлювальні роботи з підняття мосту, які здійснювалися в липні 1915 р. австрійськими саперними та залізничними відділами; на другій – сучасний вигляд мосту з висоти пташиного лету. Цікаво, що для підготовки останньої світлини було використано професійний квадрокоптер.

Таблиця виконана з відповідного матеріалу, який не постраждає від негоди; довідкова інформація на таблиці є двомовною – українською та англійською мовами, відповідно до існуючих стандартів.

Це четвертий знак подібного типу, встановлений у Галичі. Раніше було встановлено три знаки – поруч храму Св. Пантелеймона (ХII ст.), Галицького замку та церкви Різдва Христового. Знаки встановлюються в рамках «Комплексної регіональної цільової програми розвитку туризму в Івано-Франківській області на 2016-2020 роки», яка розроблена департаментом міжнародного співробітництва, євроінтеграції та розвитку туристичної інфраструктури облдержадміністрації.

Згідно з програмою,  місто повинно отримати ще один інформатор в наступному 2020 р. Вже є попередній задум щодо його встановлення для означення однієї цікавої, але одночасно забутої локації міста на Дністрі.

Безсумнівно, що встановлення інформаційної таблиці стало ще одним маленьким поступом на шляху формування туристичної привабливості славного Галича.

А.Чемеринський

Більшості галичан та гостей міста відомі основні храми Галича – церква Святого Пантелеймона, церква Різдва Христового; фундаменти Успенського собору. Проте, незважаючи на значну кількість храмів в минулому і сучасності, для наших теренів також були характерними каплиці та інші сакральні об’єкти – зокрема, хрести та різноманітні скульптури.

Часом їх встановлювали на перехрестях доріг для молитв подорожуючих, інколи окремі особи споруджували їх на своїх подвір’ях – в подяку за опіку. Нагод було багато – починаючи навіть з місій, які періодично проводяться різноманітними чернечими згромадженнями.

Чи розповість хтось тепер в Галичі про те, чи був колись у місті хрест на честь скасування панщини, чи хрест «тверезості», скільки було скульптур Божої Матері, яка доля скульптури Яна Непомуцена? – найімовірніше, практично ніхто. Ні наявні історичні джерела, ні перекази старожилів не можуть дати повну відповідь на дане питання – все залишилося в тому часі…

Подібне може статися з людською пам’яттю і щодо сучасних сакральних об’єктів міста. Як наші попередники, щодня ходимо поруч них; доглядаємо, а хтось, можливо, сам був ініціатором відбудови чи побудови подібних споруд.

Саме для того, щоб популяризувати дані об’єкти, зберегти інформацію про них, Національний заповідник «Давній Галич» у рамках роботи постійно діючої, науково-дослідної експедиції створив експедиційний загін, який займатиметься збором інформації та фотофіксацією. Триватиме робота загону з 18 червня до 12 липня 2019 р.

До складу загону входять наукові співробітники відділу охорони культурної спадщини та науково-освітнього відділу заповідника. За цей час науковці повинні будуть обійти всі вулиці міста і максимально зібрати дані. Також буде підготовано мапу з усіма наявними в місті об’єктами сакрального характеру.

Важливо, що праця охоплюватиме збір інформації про об’єкти всіх християнських конфесій міста. Про результати своєї роботи науковці прозвітують на засіданні вченої ради Національного заповідника «Давній Галич», яка повинна відбутися у жовтні 2019 р.

 

Довідково. В 2016–2018 рр. експедиційним загоном «Галицькі некрополі» Національного заповідника «Давній Галич» здійснено комплексні дослідження старих кладовищ на Галич-Горі та поруч Галицького замку, кладовища поруч каплиці Св. Дмитрія (Галич-Заріка) та старого єврейського кладовища.

В 2000 р. за результатами обстежень було видано каталог надмогильних пам’ятників караїмського кладовища.

 

Андрій Чемеринський

Доля кожної пам’ятки чи місця, пов’язаного з історією, складається по-різному. Окремі з них користуються популярністю серед туристів, вшановуються місцевими громадами, популяризуються в науковій та краєзнавчій літературі. Інші, з тих чи інших причин, можуть перебувати в довгорічному забутті. Проте значення і одних, і других є дуже важливим, передовсім для локальної історії.

В межах сучасного Галицького району є десятки історичних об’єктів. Значною частиною з них в межах своїх повноважень опікується Національний заповідник «Давній Галич» - як одна з провідних пам’яткоохоронних установ регіону. Розуміючи, що наша історія – це не тільки період, пов’язаний з подіями княжої доби, а й з наступними століттями, коли ці території перебували в складі інших державних утворень - і до сучасності, керівництво заповідника на практиці втілює заходи щодо привернення уваги до забутих об’єктів.

Цього року на підставі проведених досліджень, звернень громадських об’єднань та зацікавлених осіб здійснено перші кроки щодо тих об’єктів, які знаходяться в самому місті Галичі і на які досі ніхто не звертав особливу увагу (за винятком окремих ініціатив та первинних заходів з благоустрою).

Зокрема, це: айстро-угорське військове кладовище (1915–1917 рр.), військове кладовище Війська Польського (1920 р.) та пам’ятна колона на честь спорудження першого стаціонарного мосту в м. Галичі і в подяку за це гр. Агенору Голуховському (1858 р.).

Наказом генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» п. В.Костишина «Про щойно виявлені об’єкти культурної спадщини» (№27 – ОД від 04.06.2019 р.) відповідно до статей 7, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 01.04.2013 р. № 158 доручено відділу охорони культурної спадщини (завідувач Р.Мацалак) підготувати необхідну облікову документацію на щойно виявлені об’єкти культурної спадщини (згадані вище). Наказ видано з метою забезпечення належного обліку і збереження відомих та щойно виявлених об’єктів культурно спадщини.

Звичайно, окремі з цих об’єктів перебувають в неналежному вигляді і потребують постійної опіки з боку різноманітних сторін – як органів місцевого самоврядування, так і всіх громадян, яким не байдуже минуле власного міста. Занесення даних об’єктів у перелік нововиявлених пам’яток є першим важливим кроком на шляху їх державної легалізації та подальшого виготовлення необхідної облікової документації.

Андрій Чемеринський.

Працюючи над книгою «Зоря «Просвіти» у Галичі» (Івано-Франківськ, 2018 р.), я відкрив чимало історичних постатей, які брали активну участь у просвітянському житті цього міста. Були серед них як галичани, так і приїжджі, які попадали до Галича в силу певних життєвих обставин. Про одних вдалося зібрати окремі біографічні відомості, про інших їх забракло. Але дослідження – це постійний пошук, який триває й надалі. І коли під руки попадають нові відомості про людей, про яких раніше писав, все одно цю інформацію занотовуєш, щоб потім оформити  її у нову статтю. Так сталося і цього разу, коли натрапив на відомості про д-ра Льва Короля, про котрого є кілька згадок у моїй книзі.

Нагадаю, що Л.Король  згадується у книзі в тому контексті, що надавав велику допомогу у діяльності «Просвіти» та «Рідної Школи» і сам активно брався до праці. Що його привело до Галича і скільки часу він був у місті – під час написання книги  встановити не вдалося. І ось несподівано, блукаючи нетрями інтернету, я натрапив на статтю Віри Перегіняк (мав колись з нею зустріч у Сільці. - І.Д.), журналістки калуської газети «Дзвони Підгір’я»,  про діяльність товариства «Просвіта» у с. Новиця Калуського району. У ній саме є інформація про Лева Короля і про те, чому він переїхав до Галича.

Зокрема, авторка пише, що Лев Король був сином пароха  с. Новиці отця Омеляна, який помер у  1935 році. Левко Король, старший син, разом із дружиною Христиною виїхав до Галича, де той мав стати інспектором шкіл.

У своїй статті журналістка використала  дослідження Анатолія Грицана, у якому читаємо: «На виконання ухвали Виділу у Львові філія «Просвіти» у Галичі 16 листопада 1937 року почала організовувати в навколишніх громадах повіту самоосвітні гуртки. До них залучали підлітків від 14 до 18 років під керівництвом освітнього інструктора Левка Короля». Рівно ж, 6–9 грудня 1937 року в Галичі був організований курс для бібліотекарів товариства, програми якого включали лекції з бібліотекознавства, української літератури й історії України, практичні заняття з бібліотечної справи і навіть дикції. Проводили їх відомі фахівці: спеціаліст головного виділу у Львові Наталя Дорошенко, професор гімназії в Галичі Левко Король, голова філії доктор Володимир Скрентович. Навчалися на курсі 20 осіб» (А. Грицан. Просвітня зоря Прикарпаття. – Івано-Франківськ, 2001).

Хоч як багато справ мав професор Л. Король у Галичі, все ж знаходив час навідуватися до Новиці, до родичів, вклонитися пам’яті й молитвою пошанувати батька. Та є у біографії Левка Короля ще один цікавий випадок, коли йому довелося стати на захист директора школи – українця. Йдеться про участь інспектора Левка Короля у комісії, яка була скерована повітом до села Сілець (тепер Тисменицького району. – І.Д.), де в місцевій школі на уроці співів у вчительки Старковської підлітки-школярі Йосип Галюк, Микола Бендус, Іван Бибик, Григорій Дейдей, Антон Владика, Богдан Собусь, Павло Савчишин, Іван Костів, Ілько Криса, Василь Слаб’як, Михайло Зуб’як, Василь Яремчук, Володимир Якимишин заспівали перефразований тогочасний державний гімн Польщі.

Він зізнавався згодом сестрі, що «їхав з тремом до села. Треба було захистити директора, якому загрожувало звільнення. Проте надто хотілось подивитись в очі отим юним відчайдухам, які кинули виклик владі, знаючи, що наслідки можуть бути жорсткі. Та саме ті хлопчаки додали йому, січовому стрільцеві, сил і снаги, головне певності, що їх справа не вмерла і неодмінно дістане продовження. Як  знаємо, досліджуючи період визвольних змагань, (про це писав і автор цих рядків. – І.Д.) більшість із названих хлопців взяли активну участь у національно-визвольній боротьбі і в лавах УПА поклали своє молоде життя за Україну.  Головне – дістав сили й відвагу рішуче виступити на захист директора Йосипа Басараба, що дало йому можливість залишитися на роботі».

Польська влада пізніше також почала переслідували і Лева Короля за його активну просвітянську діяльність. Після Другої світової війни він змушений був емігрувати за кордон. Непростою була доля і його братів та сестер. Степан по завершенні навчання і висвячення дістав парафію у селі Вільшаниця, у різних містах опинилися і Микола та Мирослав. Дівчата Галя й Наталя поїхали вчителювати на Волинь. У Новиці залишилася вчителька Марійка, котра тут вийшла заміж за колишнього січового стрільця, авторитетного сільського парубка Йосифа Небиловича. Та де б вони не були, всюди віддавали свій талант і хист українській справі й «Просвіті» зокрема.

По завершенні Другої світової війни всім синам о. Омеляна Короля довелося емігрувати. Микола опинився у Польщі, де працював інспектором шкіл, Мирослав, Левко та звільнений війною з Берези Картузької Іван виїхали за океан, Наталя опинилася на Волині, а Галя  - у Білорусі. Та куди б їх не закидала доля, де б не працювали, заробляючи на прожиток і на утримання родини, увесь свій вільний час віддавали українській справі, несли українське слово, правдиве, щире і доброзичливе, як душа народу, всіляко підтримували традиції рідного краю, гуртували навколо себе українську емігрантську спільноту.

Тож вклонімося пам’яті о. Омеляна, його дітей,  особливо Лева Короля, які сіяли на завесненому галицькому лані зерна духовності, доброти і безмежної любові до Батьківщини. Саме тому ми не маємо право про них забути.

Іван ДРАБЧУК.

Більшості галичан, мабуть відомо про історичні об’єкти, які знаходяться в їхньому рідному місті. Разом з тим, певні пам’ятки до останнього часу могли бути тільки локалізованими на місцевості, без наявної історичної довідки чи будь якої іншої інформації про них. Переважно це стосувалося тих об’єктів, які були незаслужено забутими; пам’ять про які відходила в минуле з очевидцями подій. До таких в першу чергу можна віднести військові кладовища періоду Першої світової (1914 – 18) та радянсько – польської (1920) воєн. Все, що було відомо містянам – це тільки те, що на певній території знаходяться ці поховання.

На даний час маємо значний обсяг знань про них, які отримані як шляхом експедиційного обстеження цих місць пам’яті, так і за допомогою первинних джерел – архівних фондів. Проведені дослідження вже тепер дають змогу довідатися про орієнтовну кількість похованих військовиків, встановити їхню національність, ім’я та прізвище, військову частину, дати народження та смерті; виготовити карту поховань. Власне цю кропітку працю проводять краєзнавці та науковці.

В результаті даної праці, зокрема, стало відомо що на кладовищі Галич – гора збережено 329 поховань військовиків Габсбургзької монархії; вдалося віднайти і відновити для сучасності прізвища 127 – ми полеглих. Інформація відшукується щодня – для прикладу, тільки тепер стало відомо, що полеглих військовиків Російської імператорської армії в 1916 р. захоронювали поруч церкви Святого Дмитрія (Галич – Заріка) – вже відомо ряд прізвищ загиблих та їхню полкову приналежність…

Незважаючи на те, що з часу завершення Першої світової війни минуло більше 100 – років, європейські держави в особі відповідальних інституцій ведуть бази даних про своїх полеглих. Для кожної держави важливо зберегти історичну пам’ять про своїх громадян. В цьому плані їм стає корисним краєзнавчо – дослідницький напрямок роботи. Краєзнавці беруть участь в міжнародних конференціях, обмінюються інформацією, записують спогади та працюють в архівах...

В травні цього року Міністерство оборони Угорщини нагородило відзнакою «За турботу про військові поховання» (Magyar Hadisírgondozásért Kitüntető Cím) галицького краєзнавця Чемеринського Андрія - «…за визнання самовідданої праці з пошуку військових поховань, складання карт поховань, ідентифікації загиблих, а також збереження пам’яті про тих, хто віддав своє життя, захищаючи Батьківщину». Дослідження військових кладовищ Галича ним розпочато в 2008 р.; в 2011 – 14 рр. було надруковано перші дослідницькі матеріали на місцевому та загальноукраїнському рівні. Звичайно, що серед прізвищ українців, німців, чехів, євреїв які воювали в складі багатонаціональної армії монархії Габсбургів, було встановлено десятки прізвищ уродженців Угорщини.

Диплом за підписом міністра оборони д-ра Тібора Бенко вручив Парламентський секретар Міністерства оборони Іштван Немет Сілар.

Церемонія відбувалася у м. Будапешті і була дуже урочистою.

Нагородженого привітав аташе з питань оборони, військово-повітряний аташе України в Угорщині полковник Володимир Калітинський.

Роботи попереду ще багато – адже доступ до архівів стає цілком безпроблемним – а це запорука висвітлення більшості «білих плям» нашої спільної історії з європейськими народами.

Довідково. Почесний хрест «За турботу про військові поховання» є нагородою міністра оборони Угорщини. Існує в трьох ступенях – золотій, срібній та бронзовій.

Нагорода у формі хреста, діаметром 35 мм. На верхньому рамені напис "PRO CUSTODIA", лівому рамені "TUMULORUM", правому - напис "MILITUM". По центру розташований стилізований вінок з променями. В центрі вінка – хрест з солдатським шоломом.

Лауреатами премії «Краща краєзнавча книжка року» (у номінації «монографія») стали:

- автори книги «Сапогів – чарівна перлина України» жителька села Сапогів Олеся Біберова та творчий колектив працівників Національного заповідника «Давній Галич», зокрема сл. п. кандидат історичних наук, науковий співробітник науково-дослідного відділу, член Національної спілки краєзнавців України, Почесний краєзнавець України Ігор Коваль, кандидат історичних наук, завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк, молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу Мар’яна Коваль.

 

Довідково. Премія "Краща краєзнавча книжка року" започаткована Івано-Франківською обласною організацією Національної спілки краєзнавців України у 2012 р.

Книга, яка відзначена в номінації, присвячена одному з давніх сіл Галицького району - Сапогову. Праця видана в івано-франківському видавництві "Лілея - НВ" за підтримки меценатів.

Андрій Чемеринський

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8791

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:16634

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7052

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7473

Troy Apke Authentic Jersey