З фондових колекцій НЗДГ

Годинник швейцарської фірми DOXA випуску 1905 року. Модель раритетна, антикварна та антимагнітна. Циферблат керамічний, з арабськими цифрами, є ще моделі з римськими.

Заводна головка має одну функцію – запуск годинника; щоб перемістити стрілки – треба натиснути на кнопку поруч на корпусі.

На виставці 1906 року в Мілані (Італія) годинник отримав п'ять медалей якості, про що можемо дізнатись із зображень на кришці механізму зі зворотного боку годинника.

Після цієї виставки годинник став популярним у Європі та Америці. Модель цікава своїм дизайном, саме ця – із зображенням вершників. Є ще інші зображення, про що дізнаємось у наступній публікації.

Юрій Мусякевич

У виставковій залі Національного заповідника «Давній Галич» зацвіла віялова пальма трахікарпус. Це досить унікальне явище.

Кімнатна рослина цвіте яскраво-жовтими, зібраними в грона в пазухах листків, квітами. До речі, в природі і в оранжереях трахікарпуси  квітнуть переважно у травні.

Це найпоширеніший пальмовий вид Чорноморського узбережжя Кавказу і Криму, єдиний вид, здатний витримувати зниження температури до 10 градусів морозу. Як кімнатна рослина, він виростає не вище 2,5 метра, утворює від відмерлих нижніх листків стовбур. А якщо дати можливість вільно рости листкам, як у нашому випадку, – стовбура немає.

Трахікарпус любить яскраве розсіяне світло, температуру повітря 18-25 градуси, взимку – 10-12 градусів морозу, нечастий і помірний полив і підвищену вологість повітря. Взимку зростання і розвиток рослини сповільнюється, тому дуже незвично, що у нас трахікарпус зацвів саме зараз.

Зазвичай, у природі чи в оранжереї квіти цього виду пальм змінюються гронами чорно-сизих плодів, що нагадують виноград, а що буде в нашому випадку – побачимо.

Колекція кімнатних рослин з'явилась у виставковій залі Національного заповідника «Давній Галич» нещодавно. Її люб’язно подарував з дозволу генерального директора установи В.Є.Олійника колишній житель Галича – пан Мирослав Козелківський. Хочеться висловити слова вдячності панові Мирославу, а також працівникам Візит-Центру за надану нам можливість милуватись чудовою колекцією кімнатних рослин.

Запрошуємо всіх відвідати виставку робіт обдарованих юних галичан і водночас помилуватись незвичайним явищем –  цвітінням трахікарпуса.

Надія Мельник

Триває міжнародний семінар «Розвиток місцевої культури та культурного туризму шляхом створення й промоції культурних маршрутів» у рамках проєкту «Карпатський культурний шлях», який розпочав роботу 21 лютого. У ньому беруть участь онлайн науковці Національного заповідника «Давній Галич» Андрій Стасюк, Андрій Петраш та інші.

Вчора кандидат історичних наук А.Стасюк провів онлайн презентацію об’єктів Карпатського культурного шляху, розповів про об’єкти Національного заповідника «Давній Галич». У семінарі беруть участь представники з України, Румунії, Словаччини, Угорщини.

Міжнародний семінар організовано за підтримки Програми транскордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020. Проєкт співфінансує Європейський Союз.

Під такою назвою у Національному заповіднику «Давній Галич» відбулися історичні читання, присвячені Дню Державного Герба України. Організатором і модератором заходу стала Любов Ониськів, бібліотекар установи. Вона підготувала тематичну виставку  та виступила з доповіддю «Український тризуб: походження символу». Л. Ониськів проаналізувала шлях цього геральдичного знака від символу князів Рюриковичів (зокрема Володимира Великого та Ярослава Мудрого) – до Державного Герба України.

Далі з темою «Розквітлий хрест – символ Давнього Галича» виступив Андрій Гусак. Він розповів про графіті церкви Святого Пантелеймона, де найчастіше зустрічається ще й геральдичний знак та йому подібні. Зараз розквітлий хрест є гербом міста Галича та центральною символічною фігурою логотипу Національного заповідника «Давній Галич». Цікава деталь, що цей геральдичний знак зберігся саме на єдиному храмі середньовічного міста. Не було б храму, хтозна чи ми б дізналися, що такий знак існував.

Марія Костик у своєму виступі «Розквітлий знак на стінах храму Пантелеймона: історичні паралелі» продовжила виступ свого колеги. Вона на основі численних зображень спробувала заглянути глибше і знайти корені знака у давній історії Єгипту, Індії, Греції, земель Криму та Північного Причорномор’я. Доповідачка звернула увагу на схожість цього знака з якорем. Знак явно має язичницьке походження, але з часом трансформувався до потреб  християнства. Він мав допомагати людям у житті і привести їх до спасіння. Саме тому такі обереги носили як натільні прикраси, навіть у нашому краї.

Про геральдику старого Галича слово мав Ігор Креховецький. Він у своєму виступі розповів про інші геральдичні символи давнього Галича, які представлені птахами та тваринами. Зокрема, йшлося про галку та лева, які зображені на прапорах та гербах пізньосередньовічної історії нашого краю. Цікаво, що ці представники фауни  і досі мають широке використання у геральдиці Галичини.

Присутні на заході змогли багато почерпнути для себе, взявши для себе історичні свідчення, які можна в майбутньому і використати у своїй роботі, або розкрити їх пізнання завдяки новим дослідженням.

Іван ДРАБЧУК

В історії України, зокрема за часів Галицько-Волинської держави, є сторінки, де цілком обґрунтовано домінують назви «Холм», а пізніше й «Холмщина». Насиченою подіями й славою Холмська земля стала завдяки далекоглядній політиці князя Данила Романовича.

За іронією долі Холмщина неодноразово переходила з рук в руки. З ХІІІ ст. до 1340 р. входила до Галицько-Волинського князівства, в 1340-1377 рр. – під владою Литви, в 1377-1387 рр. – Угорщини, в 1387-1795 рр. – Польщі, в 1795-1809рр. – Австрії, в 1809-1815рр. – Варшавського Герцогства, в 1815-1914 рр. – Росії, в 1914-1918рр. – австро-німецьких окупантів, з 1919 р. і до нашого часу – знову в складі Польщі. За згодою між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення, підписаною 9 вересня 1944 року в Любліні, більшість українців, які проживали в Холмщині, переселили на територію України.

Зі сторінок Галицько-Волинського літопису можна дізнатися, що князь Данило був завзятим мисливцем, тому якось перебуваючи на полюванні, він побачив на горі гарне і лісисте місце, яке довкола оточували розлогі поля. Володар запитав у тамтешніх мешканців: «Як називається це місце?» Правителеві відповіли: «Його ім’я – Холм». Дуже сподобавши собі ту місцину, Данило задумав поставити на височині невеличке містечко.

Новий город – Холм, Данило заснував десь близько 1237 року. Місто розташоване на північно-західному краю узвишшя над заболоченою долиною ріки Угерки та її допливів. Із заходу під’їзди до міста на віддалі 10 км контролювали форпости – у Столп’є та монастир Спаса (в с. Підгороддя) з оборонними вежами – «стовпами». Аналогічна вежа розташовувалась у с. Білавино в 3-х км північніше від міста, на болотистій рівнині, над злиттям р. Угерки та її притоки. Імовірно, що це той самий «стовп», описаний літописцем: «За поприще од города (Холм) стоїть також башта кам’яна (столпь камєнь), і на ній – орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя – десять ліктів, а з верхівками і з підніжжями – дванадцять ліктів.» Саме у Холмі вперше згадується літописцем вежа-донжон, що виконувала активну оборонну функцію: «І вежа посеред города висока, щоб бити з неї довкола города. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева і вибілена, як сир, сяяла вона на всі сторони. Близь неї був колодязь, що мав тридцять і п’ять сажнів (приблизно 55м)». Це – перша відома нам з літопису вежа-донжон на території Русі, споруджена в межах «города» (міста).

Маючи сильно укріплене місто і вправних воїнів, Данило без ризику залишав Холм, коли цього вимагали державні справи. У 1244 році він разом з Васильком здійснив три походи на польського князя Болеслава; два з них – з Володимира, а третій на Люблін – з Холму. Але Холм був не тільки оборонним замком. Данило прагнув зробити з нього першорядне місто, стягнувши до Холму торговельну промислову людність, а також перевівши з Угровська єпископію. А від татарів втікали сюди різні ремісники.

Князь галицький споруджує в Холмі церкву на честь Івана Золотоустого. Це було чудо тодішньої архітектури, модифікованої західними впливами. З різних міст привезли ікони: образи Спаса і Богородиці взяті з Києва, св. Федора і Стрітення з Овруча. Навіть дзвони привезено з Києва. Окрім церкви Івана Золотоустого збудував Данило в Холмі ще три церкви: Трійці, Богородиці, безмездників Кузьми й Дем’яна.

Холм був настільки укріплений, що навіть татари не змогли його здобути. Данило дужке любив своє місто. Його й поховали тут у церкві Богородиці, де потім знайшли упокій й Данилові діти. Прикро, що від тих Данилових будов залишилися тільки вежі за містом, а церква Богородиці згоріла на початку ХІХ ст. і побудована за іншим проектом.

Ще перед смертю могутнього князя Холм стає стольним градом його сина Шварна. До його земель належали тоді Белзька, Червенська і Дорогичинська землі. Однак Шварно недовго князював, і після його смерті Холм перейшов до Лева, що мав Галич. Але наприкінці 1270-х років він знову відокремлюється в руках Юрія Львовича. Про це згадано в 1282р. у Холмському євангелії. І навіть пізніше, до кінця ХІV ст., Холм час від часу був княжим столом, а своє значення столиці середнього Забужжя зберіг до новіших часів.

Оксана Харук

Фонди Національного заповідника «Давній Галич» відвідали доктор гуманітарних наук Інституту історії академії наук Литви Гедімінас  Войткевічус та доктор історичних наук, професор кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська Політехніка» Святослав Терський. Науковці досліджують кераміку ХІІ-ХІІІ століть, щоб простежити аналогії в культурах Галицької Русі та Князівства Литовського.

У Музеї історії Галича відбулися заходи з нагоди 90-річчя від дня народження світлої пам'яті Блаженнішого Любомира Гузара (26.02.1933 – 31 травня 2017), у яких взяли участь  науковці заповідника, галицьке духовенство, вчителі та учні Крилоської гімназії.

Насамперед у церкві Успіння Пресвятої Богородиці священники Галицького деканату УГКЦ відправили панахиду за упокій душі Блаженнішого Любомира Гузара.

А далі наукова співробітниця музею Анна Жолоб розповіла про тернистий шлях Глави УГКЦ, його служіння рідній Церкві і народові. Як наголошував Блаженніший, «Господь дав так, що я народився українцем, і я пишаюся цим і горджуся». Л.Гузар 50 років прожив поза Україною, але він завжди пам'ятав про своє коріння.

Родинними спогадами про дідуся та батька майбутнього кардинала поділилася кандидатка історичних наук, науковця Маріанна Бацвін. Вона продемонструвала листи і світлини з домашнього архіву, пригадала розповіді своєї бабусі про родину Гузарів, котра мешкала в Галичі.

Любомир Гузар – не тільки богослов, духовна особа, але й філософ і надзвичайно мудра людина. Його висловлювання на різні теми вже давно стали цитатами. Кілька таких перлин мудрості озвучив завідувач Музею історії Галича Тарас Зіньковський. А ще нагадав, що експозиція історії церкви в Галичині у Митрополичих палатах з'явилася, власне, з ініціативи Блаженнішого Л.Гузара після його відвідин Крилоса у 2006 році.

Про перебування Блаженнішого у Крилосі, своє знайомство з ним емоційно розповів о.Ярослав Жолоб. Він пригадав, якою простою і доступною людиною був Любомир Гузар.

Дуже старанно підготувалися до вшанування ювілею Верховного Архієрея УГКЦ і крилоські школярі. Вони виступили з повідомленнями про участь Л.Гузара у «Пласті», про роки еміграції тощо. А їх наставниця вчителька Софія Ігорівна Питель розповіла про діяльність Глави УГКЦ, його приїзд до Крилоса, поділилася враженнями від прочитання його творів.

Галицький декан УГКЦ о.Ігор Броновський подякував організаторам заходу, зокрема науковій співробітниці музею Анні Жолоб, за увагу до цієї величної постаті нашої історії і запропонував, щоб такі заходи відбувалися частіше.

Любов Бойко

Проєкт реалізований завдяки працівникам заповідника Ірині Стасюк, Юлії Богак, Романові Коновалову, а також Дмитрові Гринді, Богданові Фащуку та всім тим, хто допомагав фізично, робив акти обстежень, висвітлював…

ДЯКУЄМО!

У цей день ми згадуємо про подвиг учасників Революції гідності 2013-2014 років. У лютому 2014 року під час зіткнень протестувальників із силовиками в центрі Києва загинули понад сто осіб, сотні були поранені, більшість  – 20 лютого. Загиблих учасників акцій протесту назвали «Небесною Сотнею».

Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих. Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17.

Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення 48 осіб.

Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права та свободи. У світі Україну почали сприймати як державу з власною самобутністю, історією та гідністю, здатну захистити суверенітет.

Після виходу у світ у Львові (осінь 1938 р.) першої української повнометражної художньої стрічки «До краси і добра», її автори вирішили зняти другий фільм, тепер уже пов’язаний з історією.

А передували цьому наступні події. Оператор згаданого фільму Юліан Дорош у 1938 році був запрошений для документування археологічних розкопок у Крилосі, які проводив Ярослав Пастернак, професор Львівського університету. Коли відомий археолог відкрив цікаві розкопки у Крилосі, їх висліди зацікавили і схвилювали багатьох. Стали вони спонукою до численних здогадів та натхненням до творчости мистців різних жанрів.

Саме розкопки надихнули Юліана Дороша на ідею створення нового фільму під назвою «Крилос» – від найменування села - серця давнього Галича. Відомий письменник і один із сценаристів першого фільму Василь Софронів-Левицький написав сценарій для історичного фільму з часів Ярослава Осьмомисла. В його основу лягли археологічні відкриття останніх років, а також історія княжни, яка померла молодою і була захоронена поряд із великим галицьким князем.

Митрополит Андрей Шептицький надавав дослідженням Ярослава Пастернака великого значення і на це була вагома причина: тоді було віднайдено фундамент собору Успіння Богородиці,  які виявились всього на якісь метр-півтора коротшими ніж у знаменитої Софії Київської, що висувало Галичину в перші ряди спадкоємців столичної величі.

Митрополит не тільки матеріально підтримував розкопки, але й пообіцяв дати кошти на нову художню стрічку. А його слова не розходилися з ділом. При чому фільм планували відзняти вже на кольоровій стрічці. Також він надав Митрополичий сад  біля собору Святого Юра для перших кінопроб у належному антуражі – костюми головних героїв були виконані відомим мистецтвознавцем Іриною Гургулою.

Головні ролі мали теж виконувати Марічка Сафіян і Андрій Поліщук, які знялися у фільмі  «До добра і краси». Улітку 1939 року відбулись навіть перші кінопроби у Львові. Однак вже восени роботу над картиною було припинено.  Всі творчі плани галичан зруйнувала нова світова війна. Збереглися лише кілька чорно-білих кадрів з кінопроб «Крилосу».

Є відомості, що окремі фрагменти стрічки демонстрували у кінотеатрі «Стильовий» під час німецької окупації. А 1982 року Ю.Дорош передав до музею у Галичі 20 метрів плівки, які збереглися, – це якраз були перші кадри із лірником.

На жаль, мені не вдалося з’ясувати, чи зберігся сценарій фільму. Адже у Львові функціонує кіностудія «Галичинафільм», яка могла б відновити історичну справедливість і відзняти таку стрічку. На моє переконання, її задум не втратив актуальності й досі.

Іван ДРАБЧУК

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. в Національному заповіднику «Давній Галич» була створена Комплексна науково-дослідна експе...

28 бер. 2011 Hits:13659

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:23426

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:9367

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:10652