Фільм Тараса Химича «Король Данило» – це новий унікальний проект, який преса вже охрестила першим історичним бойовиком про єдиного короля Київської Русі Данила Романовича, який вперше був визнаний Східною та Західною церквами, як одностайний правитель найбільшої у середньовіччі території з найбагатшими природними ресурсами та досконалою системою правління.

19 липня, 2017

«Файне місто Тернопіль»

У Вікіпедії ми відшукали понад сімдесят назв українських літературних об’єднань, які існували у різні історичні періоди, але найактивніше формувались на початку та наприкінці ХХ століття. Такими були виклики тих часів. Знайшли ми серед них і об’єднання «Митуса», що діяло у 1921 -1922 рр. і об’єднювало західноукраїнських письменників В. Бобинського, О.Бабія, Р. Купчинського, Ю.Шкрумеляка та  Л. Лепкого. Літературний гурт із такою назвою діяв у Львові, а  його літератори присвятили себе боротьбі за свободу та незалежність України.

Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам'яті народу. Для митців співець Митуса став символом незнищенності поетичного слова.

Минули роки і уже не у славному Львові, а в давньому Галичі виникло літературно-мистецьке об’єднання «Нащадки Митуси». Назва більш ніж символічна. А почалося воно з  літературної сторінки «Акорди Митуси», яка багато років періодично друкувалась у районній газеті «Галицьке слово». Через її горнило пройшло багато місцевих авторів. Для окремих захоплення літературою було тимчасовим явищем, для інших стало складовою  усього життя. Пропоновані тексти постійно і виважено редагувала редактор відділу Любов Бойко. Потім була газета «Дністрова Хвиля», де уже сторінка називалась «Нащадки Митуси».

Йшли роки. Сито часу відсіяло «тимчасові літературні елементи» і залишило вкупі когорту одержимих поетичним словом людей, котрі і стали основою «Нащадків Митуси», які офіційно прописалися у Галицькій бібліотеці з 2006 року.  Це Любов Бойко та Григорій Витвицький з Галича, Марія Букавин, Семен Возняк, Володимир Наконечний, Віра Катрич із Бурштина, Лідія Українець з Більшівців, Ольга Візнович із Залукви,  Омелян Ліуш з Кінашева, Іван Драбчук із села Сільця, що у Тисменицькому районі. Треба  сказати, що зібрались різні за професіями люди: журналісти, вчителі, лікарі, які постійно відчувають потребу творити. Протягом  існування цього об’єднання було проведено  сотні зустрічей, круглих столів (до речі, стіл у Галицькій районній бібліотеці, де зазвичай збираються ці автори, й справді круглий), презентацій, обговорень новинок літератури. Було чимало й виїзних засідань.

За час спільної праці упорядковано два збірники: «Нащадки Митуси» (2006 р.) та «Муза не мовчить» (2016 р.). Упорядником і літературним редактором обох збірок була невтомний керівник «Нащадків Митуси», журналіст і письменниця з багаторічним стажем  п. Любов Бойко. В творчому доробку авторів – чимало поетичних збірок та прозових творів. Зокрема Л. Бойко є автором поетичної збірки «Пелюстки» та книг прози «З мережі часу» та «Життя прекрасне» (обидві вийшли під псевдонімом Любомири Долішньої), Григорій Витвицький видав три збірки поезій – «На своїм полі», «На межі тисячоліть» та  «За Христовими слідами», Марія Букавин – автор збірки поезій «І радість, і сльоза моя», а Лідія Українець – «Я українка».  Ольга Візнович має у своєму доробку збірки «Ти, Господь, моя надія» та «Ім’я, дароване тобі небесами», а Віра Катрич – книги  віршів «Первоцвіт» та «Гармонія душі». Іван Драбчук є автором чотирьох поетичних збірок: «Поезія зірок», «Білоцвіт», «Дощ осінніх яблук» та «На долонях землі», а Володимир Наконечний поки що однієї – «Все на світі від любові». Найплодотворнішими авторами серед «Нащадків Митуси» є Омелян Ліуш (збіки віршів «Мені наснились небеса» та «Гуси-лебеді летять», збірки пісень «Лунають пісні над Дністром», «Пісні рідного краю», «Наші шкільні свята», повісті «Таємне стає явним») та Семен Возняк, який видав десяток поетичних книг: «Туга і любов», «Живи, народе мій», «Хвала життю», «Сонети», «Мамина зоря» та інші.

Зрозуміло, що вірші  місцевих поетів є різними за формою та  способом вираження, є прості для сприйняття, а є такі, що наповнені філософським змістом. Усі автори талановиті по-своєму і в цьому неабияка цінність усього написаного ними. Звичайно, що поетична вартісність їх творінь ще мусить пройти  випробування часом. Але вже сам факт, що  така кількість  авторів з давньої столиці Галицької землі і суміжних із нею населених пунктів об’єдналась, щоб підтримувати один одного, ділитися своїм доробком, радіти здобуткам побратимів і нести поетичне і прозове Слово до людей, є дуже важливим.

Треба відзначити, що свого часу у Любові Ярославівни Бойко було прагнення омолодити об’єднання. Час від часу вона залучала до нього нових авторів, але молодим на місці не сидиться, вони вчаться і працюють в Івано-Франківську, Львові, Києві. До речі, в одному з івано-франківських видавництв чекає на вихід у світ 3-ій випуск літературно-мистецького альманаху, в якому є доробки молодих галицьких авторів: Тетяни Мацкевіч, Оксани Онофришин, Надії Ополянки, Михайла Качанського, Олександра Мельника, Володимира Наконечного (син). Видання обсягом 180 сторінок, проілюстроване кольоровими репродукціями галицьких художників Ігоря і Петра Перекліти, Володимира Сірка, Романа Гургули, готове до друку. Необхідно лише профінансувати його.

На жаль, не обминули нас і втрати. У 2015 році відійшов у засвіти Григорій Витвицький, а минулого року раптово покинув сей світ закоханий у життя Омелян Ліуш. Втрати непоправні, але вони приходять до нас і мусимо їх прийняти. Шкода, що ці талановиті люди уже не напишуть своїх недописаних віршів, адже в кожного з поетів є чимало творчих планів.

Потужне енергетичне поле Галича завжди притягувало до себе митців пера. Варто нагадати, що в ореолі його слави сяють поетичним талантом зорі поетів Степана Пушика та Ярослава Ткачівського з Викторова, Галини Турелик із Бурштина, Віри Багірової та Ірини Дибко-Филипчак із Більшівців. Можливо, саме тому в цьому  давньому осередку культури  у новітні часи й утворилося Галицьке літературно-мистецьке об’єднання. Його феномен ще мусять розгадати наступники. Вони і проаналізують усе написане теперішніми «Нащадками Митуси». Ми ж переконані, що інформація про це об’єднання вартує не тільки статті у Вікіпедії, але і доробки галицьких авторів мають  по праву увійти до   літератури рідного краю.

Іван ДРАБЧУК

Наукові працівники відділу фондів Національного заповідника «Давній Галич» взяли участь у науково-практичному семінарі «Цифрові технології в музейній справі», що відбувся цими днями у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського у Коломиї.

Семінар проходив за програмою інформаційно-навчальних заходів з питань оцифрування історичного, культурного та наукового надбання, що зберігається в архівах, музеях, бібліотеках та приватних зібраннях, за участю заступника директора з розвитку інформаційно-комп’ютерних технологій Спеціалізованого Центру БАЛІ, заступника голови технічного комітету стандартизації України «Інформація і документація» міста Києва Ольги Баркової.

Перші сесії  семінару відбулися в квітні та червні цього року в Києві та Одесі. Під час зустрічі були  обговорені питання цифрової трансформації музеїв, представлені матеріали у форматі презентацій, запропоновані рішення щодо цифрової паспортизації та онлайнової репрезентації фонду, створення цифрового музею.

Юрій Мусякевич

12 липня в Галицькій центральній районній бібліотеці відбулося засідання літературної вітальні «Джерело» за темою «Феномен жіночої прози Ірен Роздобудько» (за творами письменниці). Завідувач відділу обслуговування Галицької ЦБС Марія Венгрин, головний бібліотекар читального залу Галина Петраш, завідувач філіалу бібліотеки с. Крилос Надія Королевич, активні читачі Марія Сохан, Марія Костик, Любов Бойко та інші пригадали біографію письменниці, проаналізували її романи «Ґудзик», «Ґудзик-2», «Перейти темряву», «Подвійна гра в чотири руки» тощо.

Народилася Ірен Роздобудько 3 листопада 1962 року в Донецьку. Змалку відчувала в собі потяг до прекрасного, писала вірші. В 1980 року вступила до Київського національного університету, на факультет журналістики.

Перш ніж стати письменницею, Ірен Роздобудько працювала телеграфісткою на ТАРС-РАТАУ, диктором на радіо, коректором, редактором, кореспондентом на двох центральних телеканалах, оглядачем у газеті, журналісткою в жіночих журналах «Караван історій», «Наталі». Не можна не згадати, що в послужному списку автора книг, які так люблять жінки, є досвід роботи у місцях, що жодним чином не стосуються літератури: офіціантка у ресторані, цирковий шпрехшталмейстер (оголошувала вихід акторів на арену), Снігуронька на дитячих новорічних заходах, кіномеханік у відеосалоні. Книги почали з’являтися лише у 2000 році.

Письменницький дебют Ірен Роздобудько пов’язаний з виходом детективного роману «Пастка для жар-птиці». Ім’я авторки стало відомим серед широкої публіки. З цього моменту почалася впевнена хода літературним шляхом Ірен Роздобудько. Її книги позитивно сприймали як читачі, так і критики. Роман «Ґудзик» приніс їй перемогу в «Коронації слова» 2005 року. Цей твір перекладено російською та англійською мовами, а 2008 року з’явилася художня кінокартина «Ґудзик», знята за мотивами роману.

Ірен Роздобудько пише не тільки прозу, але й поезію. А ще автор багатьох романів вишиває бісером картини, грає на гітарі та ілюструє книги. Ірен Роздобудько має відзнаку «Золотий письменник України» 2012 року.

Любов Бойко.

Нещодавно учасники літературно-мистецького об’єднання «Нащадки Митуси» провели творчу зустріч у Галицькій центральній районній бібліотеці, прочитали власні твори, обговорили літературні новинки.

Бібліотечні працівники Галицької ЦБС Марія Венгрин, Галина Петраш, науковець Марія Костик проаналізували нову книгу прози Любомири Долішньої «Життя прекрасне». Ми всі дивимось на одні і ті ж речі, але кожен бачить їх по-різному, зауважила бібліотекар Галина Петраш. А письменник до того ж помічає такі деталі, які ховаються від звичайного ока.

Автор поетичних збірок Лідія Українець прочитала власні вірші, у яких розповідь про нелегкі будні на чужині, ностальгія за рідним краєм, щирі почуття любові до родини, жалю за загиблими у війні земляками. З особливим захопленням слухали присутні авторські пісні у виконанні лікаря і талановитого поета з Бурштина Володимира Наконечного на власні слова та вірші Марії Букавин, Любові Бойко, Івана Драбчука та інших. Співана поезія про сокровенні порухи людської душі спонукає до роздумів про наше призначення в житті, ставлення до того, що відбувається в світі.

 

Любов Бойко.

Підсумовуючи археологічні дослідження церкви Різдва Христового у Галичі, в своїй  книзі «Галич в історії середньовічного мистецтва на підставі археологічних і джерельних досліджень», яка побачила світ у Кракові 1911 року, Йосип Пеленський писав: «…Слід звернути увагу на четверту і останню найважливішу особливість церкви Божого народження. Маю на увазі чотири потужні скрапи або підпори (контрфорси авт.), що виступають зі стін у продовження нави від півдня і півночі. Ці скрапи були широко розставлені по двох сторонах церкви і під кутом підносились вверх підпираючи верхній поверх будівлі. Такі підпори використовувались для давніх склепінь і куполу. Сьогодні їх немає, тільки залишки в землі. Вони розібрані під час реставрації 1825 року…»

Цими днями відділом археології Національного заповідника «Давній Галич» на основі відкритого листа на проведення археологічних досліджень, наданого інститутом археології Національної академії наук України розпочато дослідження північної стіни церкви Різдва Христового у Галичі. І вже є перші результати. При закладенні шурфу, на невеликій глибині віднайдено фундамент скрапу, про який писав свого часу професор Й.Пеленський.

– В наукових колах і досі ведуться розмови про те, що церкву Різдва, як загалом, і середмістя Галича, ще недостатньо досліджено.  Сьогодні перший крок зроблено. Тепер ми матимемо цілісне бачення архітектури храму. По завершенні археологічних досліджень місце розкопу контрфорсів буде музеєфіковане і стане частиною загальної атракції біля Галицької святині. Рештки будівлі, що знаходилась в землі тепер будуть представлені на загальний огляд, – зазначив заступник  генерального директора заповідника з наукової роботи Семен Побуцький.

А тим часом археологи продовжують роботу і сподіваються, що  й другий шурф порадує результатом.

Ярослав Поташник

28 червня 1996 року Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, на світовий досвід, прийняла Основний Закон України — Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства.

Вже двадцять  один рік Україна живе за новою Конституцією. І вже кілька років поспіль, у переддень свята, науково-освітнім відділом Національного заповідника «Давній Галич», спільно з Галицькою районною бібліотекою, проводиться засідання «круглого столу», присвячене Дню Конституції України.

Сьогодні, в діалозі за «круглим столом» зустрілися молоді науковці заповідника, серед яких кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-освітнього  відділу Андрій Стасюк, магістри історії, молодші наукові співробітники відділу Андрій Петраш і Діана Ковальська та заступник голови Галицької районної державної адміністрації Олександр Чабак і начальник відділу культури райдержадміністрації Марія Іваськів.

В ході засідання присутні наголосили, що Конституція є  безпосереднім чинним актом держави України. Для кожного громадянина цей документ є фундаментальною цінністю, яку важливо зберігати і охороняти в ім’я забезпечення національних інтересів, стабільності державного ладу, верховенства прав і свобод людини та громадянина.

Під час заходу були обговорені питання щодо значення Основного Закону для розбудови України, забезпечення його положень на сучасному етапі розвитку держави,  адже Конституція увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність – фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.

Тему «круглого столу» було яскраво підкреслено книжково-ілюстративною виставкою «»Конституція України – новий відлік часу», створеною  працівниками районної бібліотеки.

Модератор проекту Ярослав Поташник

Цього року вперше на території адмінбудинку Національного заповідника "Давній Галич" зацвіло тюльпанне дерево. Тут в невеличкому дендрарії росте два екземпляри цього декоративного дерева, родом з Північної Америки. Його слабодухмяні квіти нагадують суцвіття тюльпана, звідси і видова назва. Оригінальні і листочки цього дерева - ліровидні на довгих черешках (лат. наз. роду - Ліріодендрон) голобувато-зеленого , а восени - золотистого кольору. Ліріодендрон тюльпанний (інша наз. дерева)  любить світло і тепло, в молодому віці боїться приморозків. Це дерево довговічне (доживає до 400-500 років). Селекціонери вивили декілька форм тюльпанного дерева. Це екземпляри зі строкатими листочками та надзвичайно повільно ростучі з кулястою формою крони (у віці 10 років діаметр крони досягає усього 1 метр).

 

Галич, як «історично населене місто», цікаве різноманітними об’єктами та пам’ятками культурної спадщини минулого. Серед численних пам’яток історії, архітектури та археології, цікавими для історії міста є давні кладовища,  церквища,  кургани, фортифікаційні споруди, храми, що знаходяться в межах генерального плану Національного заповідника «Давній Галич».

Зважаючи на те, що туризм є найбільш дієвим засобом популяризації історико-краєзнавчих знань, вивчення пам’яток минулого, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня, що сприяє формуванню загальнолюдських та національних цінностей, науково-освітній відділ, як і заповідник загалом, працює над покращенням якості екскурсійного обслуговування відвідувачів, розширенням екскурсійних маршрутів, формуванням  туристичної  привабливості  історичних  й сакральних об’єктів, збалансованістю його туристичного потенціалу, через перспективи розвитку туристично-пізнавальних особливостей заповідних історичних територій.

Щоб зрозуміти в якому напрямку скерувати зусилля з метою приваблення відвідувача до об’єкту, слід виявити всі позитивні і негативні сторони, дослідити можливі загрози та вигоди середовища. Подбати про створення відповідних  умов для поліпшення туристичної інфраструктури,  підвищення ефективності роботи.

З цією метою науково-освітнім відділом організовано краєзнавчо-пізнавальний експедиційний загін з розширення та удосконалення  екскурсійних маршрутів та поліпшення  роботи екскурсоводів.

Перший етап роботи загону було здійснено 15 червня 2017 року за пішохідним  маршрутом з міста Галича до караїмського цвинтаря, де знаходяться 225 поховань середини XVII – поч. XXІ ст. Далі до  урочища Мниський сад, де в 1987–1988 роках О. М. Іоаннесяном, а в 1990 році Б. П. Томенчуком  було зафіксовано сліди одного із найбільших кладовищ княжого Галича площею приблизно 2 га. (на дослідженій території було розчищено поховання в саркофагах, прості ґрунтові та підплитові могили). Через виноградну гору до храму святого Пантелеймона, до церкви Спаса на горі «Карпиця», відкритої Л.Лаврецьким та І. Шараневичем 1882 року, згадуваної у Київському літописі під 1153 роком як божниця св. Спаса біля палацу галицького князя Володимирка Володаревича. Тут же військові фортифікаційні споруди часу Першої світової війни.

Далі старою княжою дорогою маршрут проліг в урочище Діброва, до двох печенізько-половецьких  курганних могильників («угорських могил») за Я. Пастернаком (Угорський час, ІХ–Х ст.), звідти – у Підгородь, до Княжої криниці,  на Золотий тік, до Музею історії Галича, оборонних валів, в урочище Прокаліїв сад, до фундаменту монастирської церкви св. пророка Іллі, яку було споруджено у романському стилі в ХІІ ст. У XVIIІ ст. храм було розібрано і з його каменю споруджено митрополичі палати.

В ході роботи експедиції визначено цілий ряд завдань щодо створення нового маршруту, серед яких маркування нового екскурсійного шляху, визначення тривалості, можливість поповнення запасів провіанту і води, благоустрій окремих територій об’єктів, встановлення інформаційних знаків і банерів, визначення місць для відпочинку та облаштування укриттів на випадок негоди. Розглянуто й можливість створення велосипедного маршруту, а також дводенного – з облаштуванням наметового табору в урочищі Бідун над р. Лімницею.

 

Ярослав Поташник

6 червня в картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» було урочисто відкрито творчий пленер «Літні галицькі акварелі» за участю студентів першого курсу Одеського художнього училища ім. М.Грекова. До участі у пленері долучилися вихованці Галицької малої академії народних ремесел.

Загалом програма пленеру була спрямована на розвиток власної творчості і креативності молоді, на новий підхід, що мав би змінити усталений погляд на мистецький об’єкт.

– Учасники пленеру творячи в екстремальних умовах (через примхи погоди) мали можливість  втілити  нові ідеї, знайти новий підходи, рішення працюючи в новому середовищі. Адже в Галичі колористика природи різниться від одеської, по іншому сприймається архітектура, просякнута історією, – ділиться враженнями керівник експедиції, викладач гречківки Олена Главенчук. – Ми висловлюємо вдячність за надзвичайно теплий прийом всім хто опікувався нами впродовж цього тижня, з ким довелося познайомитись. Ви чудові, щирі відкриті люди. Ми зачаровані Галичем, Підкреслила пані Олена.

Перебуваючи у Галичі одесити мали змогу ближче пізнати не лише наше місто, познайомитись з історією краю, а й відвідали меморіальний комплекс Степана Бандери в Старому Угринові, відчули колорит Гуцульщини побувавши в Буковелі, Яремчі, Микуличині, здійснили екскурсію до Івано-Франківська і звичайно ж скуштували джерельної води з Княжої криниці в Крилосі.

Результатом роботи пленеру стала виставка в Картинній галереї заповідника, яку було відкрито 10 червня. Близько півсотні акварельних етюдів представили студенти та вихованці Галицької МАНР. Частину  робіт передано до фонду Національного заповідника «Давній Галич».

Підсумовуючи тижневу роботу молодих художників заступник генерального директора заповідника з наукової роботи Семен Побуцький зазначив, – важливою характеристикою сучасної людини є креативність – здатність до творчості. Життя доводить, що в умовах, які постійно змінюються, найкраще працює людина творча. Це ще раз доказали учасники пленеру, підтверджуючи, що  творчий потенціал можна розвивати впродовж усього життя людини, але чим раніше розпочати цей процес, тим краще.

Гості з Одеси вислови найщиріші слова подяки генеральному директору Національного заповідника «Давній Галич» Володимиру Костишину, очільникам Галицької районної державної адміністрації, відділу освіти райдержадміністрації, викладачам малої академії народних ремесел, працівникам кафе «Фортуна»,  всім галичанам,  хто долучився до організації і проведення пленеру.

 

Ярослав Поташник

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:6856

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:13457

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:5920

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:5970