Саме під такою назвою у Галицькій центральній бібліотеці 23 червня пройшов тематичний захід, присвячений 820-річниці від часу народження Данила Галицького.

Галицький князь, а пізніше король Данило Романович є знаковою постаттю у нашій історії. Це один із найяскравіших історичних діячів Середньовіччя. Він був першим в історії  України легітимним і визнаним у Європі королем. Данилові Галицькому довелося жити в бурхливу, жорстоку епоху міжусобиць і монголо-татарських набігів.

У цій людині поєдналися риси політика, дипломата, воєначальника й державотворця. За роки життя (1201-1264) він відновив Галицько-Волинську державу свого батька Романа Мстиславича, вів успішну боротьбу проти світської і духовної опозиції, будував мости, фортеці, упорядковував землі, реформував військо, зумів відбити напади ворогів із Заходу й Сходу.

Данило Галицький увійшов в історію як збирач давньоруських земель. Він першим серед князів спробував покінчити із залежністю від монголо-татарських завойовників, заклав основи західноукраїнської держави, яка проіснувала півтора століття.

Історичний екскурс організувала бібліотекар Богдана Кривоніс. Вона запросила до слова співробітників Національного заповідника  «Давній Галич» Марію Костик та Івана Драбчука. Вони у своїх виступах зупинилися на житті та діяльності цього галицького правителя, постать якого старалися показати на тлі епохи, у якій він жив. Окремими штрихами були відзначені непрості взаємини між Данилом Романовичем та галицькими боярами, проблема династичних шлюбів у середньовічну епоху, відзначено справжнє братолюбство між Данилом та Васильком, простежені долі його нащадків.

Бібліографічний огляд  книг «Постать Данила Галицького у художній літературі» зробила Богдана Кривоніс. Вона зокрема наголосила, що видань, присвячених цьому правителю є добрий десяток. Це і романи, повісті, поеми, а також поезії, які оспівують велич цього правителя.

Мусимо зауважити, що постать Данила Галицького має належне пошанування. Йому встановлені пам’ятники, його ім’я присвоєне вулицям і навчальним закладам. Також у нашій країні є орден Данила Галицького, яким нагороджують  військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також державних службовців за значний особистий внесок у розбудову України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові.

Іван ДРАБЧУК

22 червня у Крилосі відбулася виїзна нарада з питань проведення Всеукраїнської Патріаршої прощі до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої, яка цьогоріч відбудеться 31 липня – 1 серпня і яку очолить Блаженнійший Святослав Шевчук, Верховний Архієпископ Києво-Галицький, отець і Глава УГКЦ.

З цієї нагоди до Крилоса прибули Владика Володимир Війтишин, Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський, Володимир Федорак, начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Володимир Костишин, генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич», Олег Кантор, міський голова Галича, представники правоохоронних органів, а також відповідальні за організаційно-технічне забезпечення цього духовного дійства.

Під час наради її учасники обговорили організаційні питання, що стосуються медичного забезпечення, створення належних санітарно-гігієнічних та безпечних антиковідних умов для прочан, а також інформаційного супроводу прощі. Окрім того, Владика Володимир розповів про головну мету та важливість цьогорічної прощі, а також підкреслив, що цей захід має не тільки релігійне, але й культурне значення для кожного прочанина, який візьме в ньому участь.

Додамо, що під час цього важливого релігійного дійства, 31 липня, буде освячено новозбудовану церкву Блаженних Священномучеників Станіславівських Симеона Лукача, Григорія Хомишина та Івана Слезюка, що на Галич-горі.

Детальнішу програму Прощі ми опублікуємо згодом.

Володимир ДІДУХ

В бібліотеці міста Галича Галицької ОТГ 17 червня 2021 року відбулися літературні читання, присвячені 70-й річниці від Дня народження українського письменника Василя  Шкляра. Читання організували працівники Галицької бібліотеки. Тут були присутні й науковці Національного заповідника «Давній Галич».

Організатор заходу бібліотекарка читального залу Г. Петраш розповіла біографію, життєвий шлях В. Шкляра, охарактеризувала його громадсько-політичну та літературну діяльність. В. Шкляр є одним із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Деякі літературні оглядачі називають його батьком українського бестселера. Вчився на філологічному факультеті Київського університету. Після завершення навчання В. Шкляр почав працювати журналістом. Паралельно з журналістською роботою пише свої перші літературні праці, зокрема, у 1970-1980-х роках вийшли друком його перші дорослі збірки повістей та оповідань: «Перший сніг» (1977), «Де твій Остап, Соломіє?» (1979) та «Живиця» (1982). У 1978 році став членом Спілки письменників України. У цей період виходять численні дитячі оповідання та книги В. Шкляра, зокрема, дитячі збірки «Шовкова нитка» (1976), «Черешня в житі» (1983) та «Шовковий дощик» (1984). Перші романи письменника, що з'явилися у 1986 році («Праліс: Тінь сови») та 1989 році («Ностальгія»), не здобули хоч якогось розголосу та були практично не помічені літературними критиками та звичайними читачами.

У період з 1988 по 1998 роки В. Шкляр займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід, зокрема, подробиці операції з врятування дружини Алли та родини лідера чеченського визвольного руху у 1990-х роках, першого президента Чеченської Республіки Ічкерія генерала Джохара Дудаєва після його загибелі, В. Шкляр згодом відтворив у романі «Елементал» (2001). Популярність як письменника прийшла лише у 1999 році з виходом роману «Ключ», який зібрав низку нагород та був неодноразово перевиданий у різноманітних українських видавництвах.

У 2009 році виходить найвідоміший роман письменника «Залишенець. Чорний ворон». Роман відтворює одну зі сторінок української історії - боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В. Шкляр написав його на основі історичних документів, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. В основу сюжету твору покладено війну Холодноярської республіки - чотирирічного державного утворення, що стало осередком спротиву радянській владі на Лівобережній Україні. Під проводом різних отаманів холодноярські повстанці борються з більшовицькою армією. Головний герой роману, один з останніх отаманів Холодного Яру, Чорний Ворон - обдарований військовий керівник, боєць, месник.

За цей роман у 2011 році Комітет з Національної премії України ім. Т. Шевченка визнав В. Шкляра лауреатом премії, але письменник відмовився її отримати на знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника. 17 квітня  2011 року у Холодному Яру В. Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія «Залізний Мамай». Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.

У грудні 2019 року вийшов фільм «Чорний ворон» за однойменним романом В. Шкляра.

В обговоренні творів письменника, які мають пізнавальне та історико-літературне значення взяли участь заступниця директора по роботі з дітьми Т. Гусак, бібліотекарі Б. Кривоніс та Н. Сєдова, а також працівниця Національного заповідника «Давній Галич» М. Костик.

М. Костик

Рожанковські походили із давнього шляхетського роду з Бойківщини. Їх родовим гніздом було село Рожанка на Сколівщині. Найвідомішим представником цього роду був Теодор Рожанковський – перший командант легіону Українських січових стрільців.

Теодор Рожанковський  народився 14 лютого 1875 у місті Сокалі на Львівщині. Батько — д-р Лонгин Рожанковський, мати — Осипа (1841-1929, донька о. Осипа Шухевича). Після закінчення Львівського університету до 1914 року працював суддею в місті Турка, був організатором народного життя Турківщини, її посол до Галицького сейму (9-го скликання, з 1913 р., від 20 округу IV курії, обраний по смерти  свого попередника — доктора Йосифа Ганчаковського, входив до складу «Українсько-руського соймового клубу») від Української Національної Демократичної Партії. У Галицькому сеймі 10-го скликання входив до складу «Українського соймового клубу».

Також Т. Рожанковський був членом Бойової Управи і першим комендантом Легіону УСС (у серпні 1914 р.). Виступив проти рішення командування австрійської армії перекинути невишколених стрільців проти наступу російських військ, за що був усунений від командування Легіоном.

Від жовтня 1914 р. до листопада 1918 р. він комендант і заступник коменданта Коша УСС, згодом отаман УГА і комендант Військової Округи Станіславів (1918-1919), член Української Національної Ради ЗУНР, військовий аташе місії УНР у Празі (1919-1920). За Польщі Теодор Рожанковський працює адвокатом у Львові.

Помер у Вігокені (Нью-Джерсі, США). Похований на Цвинтарі святого Андрія (Саут-Баунд-Брук).  Був одружений із Іриною Софією Шухевич (1881—1934), донькою вченого Володимира Шухевича. Оскільки наречені були родичами, то довелось отримати дозвіл на шлюб Святішого Престолу в Римі. Ірина з Шухевичів Рожанковська померла 4 червня 1934 року у Львові і була похована на Личаківському цвинтарі.

Батько Теодора – Лонгин Рожанковський - руський правник, громадський діяч москвофільського напрямку. Він народився 28 жовтня 1836 року в с. Довгополе (нині Верховинський район, Івано-Франківської області) у сім'ї греко-католицького священик о. Теодора Рожанковського (1804-1853), пароха с. Заставної. У сім’ї окрім Лонгина народилися дочки Теофіля (1842-1924), дружина Михайла Коралевича із Чернівців, Марія (1852-1930), померла у м. Вижниця Чернівецької області, Єфросинія та сини – Іван (1853-1903) та Юліан (1846-1895) Рожанковські.

Юліан Рожанковський працював парохом у Вашківцях та Глибокій на Буковині та Липовиці і Вільхівці Долинського повіту. З 1893 по 1895 р служив у с. Молодятині коло Печеніжина, де і помер. Був публіцистом, часто дописував до часопису «Душпастир», володів кількома іноземними мовами. Був одружений із Емілією Турчинською, яка померла за рік до смерті чоловіка у 1894 році.

Навчався Лонгин на правничому факультеті Львівського університету (1854-1859 роки). Працював у судах Чернівців(1859—1863 роки), Городенки (1863-1876 роки), Бродів, начальником суду у Сокалі (1876-1881 роки), з 1881 року — радник суду у Золочеві.  У 1890 році відкрив власну канцелярію у Золочеві. Був обраний послом до Галицького сейму 4-го скликання (1877-1882 роки, від IV курії в окрузі Золочів — Глиняни, входив до складу «Руського клубу»), 6-го скликання (1889—1895 роки, від IV курії в окрузі Золочів; спочатку входив до складу «Руського клубу», з якого вийшов 1892 року, у 1894-1895 роках — голова «Клубу староруської партії»).  Помер 10 грудня 1917р. у м. Золочів.

Його дружина — Осипа Шухевич, найстарша донька о. Шухевича Осипа, яка померла 26 лютого 1929 року у Золочеві.  У подружжя Теодора та Осипи Рожанковських народилося три сина - Ярослав, Степан і Володимир. Про Ярослава інформації не маємо, а про Степана Рожанковського (1910-1999) відомо, що він став адвокатом. Одружився із Іванною Кушнір (1914-2001). Після війни Рожанковські проживали у США, а вічний спочинок знайшли на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі). Володимир Рожанковський 1906-1973) був одружений із Анною Говикович (1909-1949). Вони мешкали і померли у Львові, поховані на Личаківському цвинтарі.

Дальше маємо відомості про дітей Володимира. Це — Роман (1935-2011), Юрій (1940-1996), Ігор (1942-1997) та Андрій (1947-1992) Рожанковські, які стали досить відомими ученими.

Крім молодшого сина Теодора Рожанковського, подружжя виховало старшого сина Маркела Рожанковського - доктора медицини, полковника морської флотилії Австро-Угорщини, діяча Калуського повітового Уряду ЗУНР.

Маркел Рожанковський народився 10 січня 1871 року в галицькому містечку Броди у родині повітового судді. Йому при хрещенні дали ім'я Маркел, що на латині означає «войовничий». Маркел першим в роду обрав медичний фах і у 1895 році після успішного закінчення Краківського університету отримав диплом «доктора всіх лікарських наук».

За два десятиліття лікар-офіцер д-р Рожанковський пройшов шлях від корветного лікаря (лейтенанта) до морського старшого штабного лікаря 1-го класу (полковника). Він побував у багатьох морях і країнах, два роки ніс службу на крейсері «Кайзерін Елізабет» в районі бойових дій російсько-японської війни 1904-1905 рр. Також М.Рожанковський наполегливо працював над підвищенням свого фахового рівня і очолював важливі структурні підрозділи санітарної служби флоту. Так  у 1918 році в Одесі надавав допомогу у формуванні служби охорони здоров'я флоту новоствореної Української Держави. Д-р М. Рожанковський  був удостоєний багатьох орденів і медалей Австро-Угорщини, а кайзер Німецької імперії Вільгельм ІІ за лікарські заслуги особисто нагородив його «Залізним Хрестом» 2-го класу.

Уже в зрілому 35-річному віці Маркел зустрів свою долю — панну Амалію Рожанську, донька Гната Рожанського - організатора Калущини та Долинщини, священника з Хотіня, який загинув у молодому віці при загадкових обставинах. Її матір’ю була Катерина з Левицьких (1844-1913). Вона померла у Львові, похована на Личаківському цвинтарі.

Після одруження  молоді відбули до місця його служби - головної бази флоту, міста Поли (сучасна Пула в Хорватії). Тут і народились їх четверо дітей: доньки Марія, Меланія і Дарія та син Ярослав.

Пізніше він переїхав до м. Калуша, де мав лікарську практику з 1918 року. Лікарська канцелярія повітового лікаря Маркела Рожанковського знаходилася в домі Заряду лісів на тодішній вулиці Станиславівська (тепер — Степана Бандери). У вересні 1939 року Калуш зайняла Червона армія. Д-р Рожанковський передав усе обладнання свого медичного кабінету до міської поліклініки, куди перейшов працювати і сам.

В часи німецької окупації  М. Рожанковський так само лікував калушан і продовжував це робити й після війни. А от молодших дітей – Дарію і Ярослава — в 1944 році перед поверненням Червоної армії, щоб не ризикувати їх життями, благословив перебиратись на Захід, в еміграцію. Мав надію, що це тимчасова розлука з дітьми, але вона не збулася. Згодом вони осіли в США і з батьком вже ніколи не бачились. За старших дочок побоювався старий лікар менше, адже вони жили своїми сім'ями і під іншими прізвищами. Червневим ранком 1954 року, коли доктор М. Рожанковський  прибирав хідник (тротуар) біля свого дому, його настиг апоплексичний удар і 15 червня відомий лікар помер.

Крім синів Маркела і Теодора у родині Лонгина Рожанковського зростало три дочки: Марія (1867- 1951), дружина Осипа Карановича, Ольга (1868-1940), дружина Володимира Чайковського, Євгенія (1880-1932), дружина Володимира Вергановського. Ще одна дочка Зеновія-Анна померла у дворічному віці у 1866 році.

Тепер хочемо зауважити, що Теодор Рожанковський був так названий на честь свого діда, який був священником. Він народився у 1804 році. Перед висвяченням одружився із Анною Полевою (1818-1899), дочкою пароха с. Криве Бережанського повіту Якова Полевого, сестрою отця Лева Полевого — пароха села Кізлів (нині Буського району) та Городенки.

Цей Теодор мав старшого брата Михайла Рожанковського, 1802 р.н., який теж був священником. Він служив на Тернопільщині – у с. Вікно Скалатського повіту (1830-1836) та м. Заліщиках (1836-1860), де і помер. Мав  він сина Петра, але про нього ми відомостей не знайдено.

Іван ДРАБЧУК

У четвер, 3 червня 2021 р., в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася авторська виставка скульптора Данила Книшука «Відомі постаті України», на якій представлено  понад 25 художніх погрудь відомих особистостей України. На  мистецькому заході, крім науковців Заповідника, взяли участь колеги і друзі автора, канал  ОТБ «Галичина», а також поціновувачі його творчості. Виставка Данила Книшука, відомого за проєктом «Особистості», вперше презентує авторську виставку з нагоди відзначення 30-ої річниці Незалежностi України  в Древньому Галичі.

Зі вступним словом до присутніх звернувся завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк.

Своїми враженнями від експонованих робіт поділився заступник генерального директора з наукової роботи Побуцький Семен Омелянович, а також побажав митцю успіхів у його масштабному проєкті, плідної та тісної співпраці.

Данило Книшук родом з Прикарпаття. Всеукраїнський проєкт «Особистості» започаткував трохи більше як п’ять років тому. «Це не просто скульптури, а зображення глибини та духовності тих, хто залишив свій слід в пам’яті людей», – наголосив скульптор під час презентації виставки. Митець поділився секретом своєї творчої майстерності, розповів про ставлення до сучасних подій.

Основною метою проекту є розкриття багатого внутрішнього світу обдарованих і креативних людей через скульптурні образи, а також виховувати почуття гідності та патріотизму справжніх українців. Митець створив понад 25 скульптурних портретів відомих людей України і Прикарпаття. Серед них письменник та етнограф Степан Пушик, історик Володимир Грабовецький. Знайти свій портрет, пропустити через серце, отримати заряд енергії і наснаги для творчості надихнув автора галичанин Пушик Степан Григорович. Літератор прославив не тільки своє рідне село, а й всю Галичину і Україну.

«Мабуть, українці, науковці, митці знають його вірш «Грудка України», де він писав, що не тільки «грудка, а земля з народом є !» - відмітив Данило Книшук.

Пушика будуть вивчати, його будуть досліджувати, бо рідне українське слово, як і Слово загалом є вічним, бо в ньому присутня любов і сам Творець, який також є любов’ю.

Виставка проходила в атмосфері цікавої дискусії, мета якої – розкриття багатого внутрішнього світу обдарованих і відомих особистостей через скульптурні образи.

Наприкінці мистецького заходу  Андрій Стасюк побажав, щоб не переривався ланцюжок поколінь митців на Прикарпатті, щоб були продовжувачі славних традицій нашої землі.

Леся Шептинська

31 травня Національний заповідник «Давній Галич» відвідали гості з Львівського музею історії релігії. Вони оглянули красиві галицькі краєвиди і побували на туристичних об’єктах Заповідника: в Музеї історії давнього Галича, Музеї караїмської історії та культури, відвідали пам’ятку архітектури XII століття – храм святого Пантелеймона. Науковці також відвідали візитівку міста – Галицький замок. На згадку про перебування в Давньому Галичі колеги з Музею подарували бібліотеці Заповідника книги свого видавництва: МСкарби Львівського музею історії релігії. / Упорядник Світлана Тимків. – Львів, 2016. – с. 160.

У цьому цікаво ілюстрованому раритетами довіднику подано змістовну і необхідну інформацію про предмети старовини Львівського музею історії релігії.

Основою музейної колекції стали твори сакрального мистецтва, урятовані в 70-роках XX століття від знищення під час масового закриття церков. У наступні роки зібрання поповнювали придбання Музею та дарунки окремих громадян. У фондах нараховується понад 50 тис. одиниць збереження, які поділяються на 18 груп за матеріалом виготовлення.

Окрасою є збірка ікон XV-XX століть, а також твори відомих українських художників: І. Рудковича, М. Сосенка, А. Манастирського, Т. Копистинського, М. Осінчука; картини С. Чеховича, скульптурні роботи професійних майстрів, таких як Й. Пінзель, а також народних майстрів, як, зокрема, Т. Якимів; археологічні матеріали трипільської культури, Давньої Греції, Риму, Єгипту. Збірка стародруків Музею XVI-XVIII століть містить «Острозьку Біблію» Івана Федорова, видання Біблії латинською, французькою, німецькою, грецькою, китайською та іншими мовами світу. Серед рукописних книг є збірка Тор XVI-XX століть, рукописи мусульманських богословських текстів. Музей має свої філії в Червонограді, Сокалі, Бортятині і Старій Скваряві Львівської області.

Книга допоможе в роботі музейним працівникам, студентам вищих навчальних закладів історичного спрямування, надасть можливість глибше осягнути і зрозуміти історію предметів, що мають унікальну культову, мистецьку та історичну вартість.

Скарби Червоноградської філії Львівського музею історії релігії: каталог/упорядники Галина Гриник, Надія Полянська. – Львів: ЛМІР, 2020. – 144 с.: іл.

У каталозі представлено найцікавіші пам’ятки з фондів Червоноградської філії Львівського музею історії релігії, котра була створена 1980 року.

Видання присвячено 40-річчю відкриття філії. Воно буде корисне для істориків, мистецтвознавців, а також усім тим,  хто цікавиться історією краю. Ми вдячні колективу Музею за подарунки і сподіваємося на тісну співпрацю у майбутньому.

Підготувала Любов Ониськів

31.05.2021 року с. Крилос відвідав Верховний Архиєписком УГКЦ, Митрополит

Києво-Галицький Святослав Шевчук

27 травня в Галицькій центральній бібліотеці відбулося урочисте засідання до 15-річчя утворення літературно-мистецького об'єднання «Нащадки Митуси». Саме цього дня 2006 р. в Народному Домі Галича відбулася презентація літературно-мистецького збірника з аналогічною назвою, і тодішня директорка бібліотеки Любов Пилипівна Сєдова запропонувала нам проводити свої засідання, творчі зустрічі, презентації книг у читальному залі. А сьогодні в бібліотеці зібралися учасники товариства, бібліотечні працівники, співробітники Національного заповідника «Давній Галич». Директорка Галицької ЦБС Іванна Сорочинська зазначила, що наша земля народила чимало талановитих людей, котрих надихала аура стольного міста. Й навіть, коли хтось приїжджав у Галич з інших теренів, то ставав галичанином.

Неповторний дух минувшини давав наснагу для творчості багатьом, у тому числі й учасникам товариства «Нащадки Митуси». А починалося все з літературних сторінок у газетах «Галицьке слово», «Дністрова Хвиля», які я з задоволенням редагувала. На газетних шпальтах публікували свої твори не тільки галичани, мешканці Івано-Франківщини, а й дописувачі з Тернопілля, Львівщини, Київщини, Одещини тощо. До речі, рівно 100 років тому (1921-1922 рр.) у Львові існував літературно-мистецький гурт «Митуса», до якого належали вчорашні січові стрільці Роман Купчинський, Левко Лепкий, Юрко Шкрумеляк та інші. Назва гурту походить від імені славетного співця Митуси, котрий, як пише Галицько-Волинський літопис під 1241 роком, не схотів служити князю Данилові.

У 2016 р., до 10-річчя товариства, вийшов  літературно-мистецький збірник «Муза не мовчить». У двох виданнях презентували свою творчість Віра Багірова, Марія Букавин, Григорій Витвицький, Ольга Візнович, Семен Возняк, Іван Драбчук, Ігор Іванців, Микола Істин (Дідошак), Зіновія Карпенко, Віра Катрич (Лис), Омелян Ліуш, Любов Людкевич (Бойко), Ірина Маціборська, Володимир Наконечний, Петро Нарівний, Надія Ополянка, Володимир Романюк, Ганна Сушко, Квітослава Тимус, Надія Трач, Лідія Українець (Дудишин), Галина Януш. За час, що минув, майже всі галицькі автори видали по одній або кілька збірок. На жаль, дехто з наших колег відійшов у засвіти, хтось працює за кордоном та й пандемія внесла свої поправки… Але я дякую долі, що на моїй життєвій дорозі трапилися такі цікаві творчі люди, сповнені ентузіазму, життєлюбства і мудрості. А ще вдячна бібліотечним працівникам, насамперед їх очільниці Іванні Сорочинській, а також Богдані Кривоніс, Марії Венгрин, Тетяні Гусак, Галині Петраш, Тамарі Перекліті та іншим за те, що завжди тепло приймали нас у «храмі книги», організовували зустрічі з читачами, самі були активними учасниками наших творчих засідань.

Ось і сьогодні до сліз зворушила відеопрезентація, яку підготували бібліотечні працівники – фотографії колег, яких нема з нами, світлини зустрічей з читачами, творчих засідань у читальному залі бібліотеки… Вкотре в цьому приміщенні лунали поетичні рядки галицьких авторів, пісні у виконанні Володимира Наконечного. Щирими словами вітали своїх земляків заступниця генерального директора Національного заповідника «Давній Галич», голова Союзу Українок Ірина Чернега, вчена секретарка установи Наталія Качковська, завідувачка науково-дослідного відділу заповідника Марія Костик. Як нагадав у своєму виступі співробітник Національного заповідника «Давній Галич», поет і краєзнавець Іван Драчук,  у Галичі назріла пора створити літературно-мистецький музей – цю ідею виношував ще світлої пам'яті журналіст і фотомитець Мар'ян Грінер. Адже з нашого краю вийшло багато визначних постатей, починаючи з літописних часів і дотепер.

Любов Бойко.

Національний заповідник "Давній Галич" підтримує пропозицію Міністерства культури та інформаційної політики, територіальних громад та представників громадськості про невідкладний розгляд законопроектів щодо протидії хаотичній забудові на землях історико-культурного призначення.


У Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся науковий семінар на тему «Досвід вивчення історичних пам'яток на теренах західних областей України з використанням геофізичних методів». У його роботі взяли участь науковці установи та представники Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І.Субботіна Національної академії наук України, серед них член-кореспондент Національної академії наук України, доктор фізико-математичних наук, професор, директор КВІГФ НАН України Валентин Максимчук, кандидат геологічних наук, завідувач відділу динаміки магнітного поля Землі цього інституту Роман Кудеравець, молодша наукова співробітниця КВІГФ Наталя Пиріжок та ін.

Відкрив семінар заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький. Директор ДМП «ГЕОМОД», молодший науковий співробітник КВІГФ НАН України Ігор Чоботок виголосив доповідь із використанням мультимедійних засобів про ефективність і доцільність геофізичних методів дослідження, в т.ч. електромагнітних, магніторозвідки, георадарної зйомки тощо, перед проведенням археологічних розкопок. Такі дослідження були проведені  на різних об’єктах Тернопілля, Львівщини, зокрема в історико-культурному заповіднику «Давній Пліснеськ».

Гості завітали в Національний заповідник «Давній Галич» з метою укласти угоду про співробітництво. Як зазначив заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, к.і.н. Семен Побуцький, у 2008 році науковці Івано-Франківського технічного університету нафти і газу проводили геомагнітне сканування території Галицького замку. Семен Омелянович висловив припущення, що, можливо, слід ще раз зробити подібні обстеження.

Любов Бойко

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:10940

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:20042

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:8149

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:8849