Напередодні Святого вечора на Прикарпаття прибули гості із східних областей України. Відповідно до розподілу Тисменицький район (с. Побережжя та с. Ганнусівка) приймав делегацію у складі 18 дітей та 2 керівників із Запорізької області.

Впродовж 6 днів діти та їх супроводжуючі мали цікаву і змістовну програму: різдвяні колядування в родинах, екскурсії до обласного центру та інших визначних місць Прикарпаття. За цей час славні нащадки козацького краю відвідали м. Івано-Франківьк,  Музей С. Бандери у Старому Угринові Калуського району,  маєток Святого Миколая в с. Пістинь Косівського району та  знаменитий Буковель.

9 січня, у третій день Різдвяних свят, юні запорожці, а це були школярі із Запоріжжя, Бердянська і різних районів Запорізької області, побували у давньому Галичі. Тут вони відвідали Музей етнографії, де для них змістовну екскурсію провела екскурсовод Тетяна Воробчак. Діти з великим зацікавленням відвідали більшість об’єктів Музею, незважаючи на холодну погоду. Особливо запам’яталась розповідь у церкві Всіх Святих, перевезеній із села Поплавники, де діти відчули дух Різдва у запропонованій виставці «Різдвяні мотиви Прикарпаття».

З Крилоса діти попрямували в Галич. У виставковій залі Національного заповідника «Давній Галич» вони оглянули виставку робіт студентів та викладачів Косівського державного інституту прикладного та  декоративного мистецтва,  присвячених темі Різдва. Розповів про представлені роботи завідувач науково-освітнього відділу Ярослав Поташник.

На майдані Різдва  (так уже вийшло, що зустрічав малих спадкоємців славного Зопорожжя Давній Галич різдвяним настроєм) співробітник заповідника Іван Драбчук  розповів дітям про цікаві сторінки галицької історії, про славне минуле, зокрема про роль в історії Ярослава Осмомисла та Данила Галицького. Окрема розповідь стосувалася історії Галицького замку та церкви Різдва Христового. На завершення екскурсії діти та їх керівники  зі старого галицького мосту оглянули панораму Дністра та довкілля. Діти, що виросли над Дніпром, бачили не раз головну ріку України. У мандрівці до Галича вони змогли подивитись, як свої води до Чорного моря несе Дністер, друга за величиною ріка нашої держави.

В цілому екскурсанти  залишилися задоволеними від побаченого. Хоча загалом було б добре, щоб вони приїжджали до нас у теплу пору року. Але найважливіше, що отримали юні гості зі Сходу – це позитивні враження, нових друзів, прилучення до традицій святкування Різдва Христового.

Іван ДРАБЧУК

Напередодні 1120-річчя Галича (2018 р.) та 650-ліття надання колишній столиці Галицько-Волинської держави статусу міста на Магдебурзькому праві (2017 р.) у Галичі знову заговорили про відбудову літописного Успенського собору, ба, навіть, про «відбудову його аутентичних мурів…»

Так-так, я не помилився – ця фраза прозвучала на останній робочій нараді щодо розгляду Концепції створення, розвитку та функціонування духовно-культурного центру в селі Крилос та місті Галич з уст одного з її учасників. Правда, я не розумію, як можна «відбудувати аутентичні мури Успенського собору»?.. Скажу тільки одне, як би нам сьогодні не хотілося «відбудувати аутентичні мури» Святині, це зробити з відомих причин (про це мова піде пізніше) не зможе ніхто.

Нині, на жаль, інтернет-ресурси засобів масової інформації області вже «кишать» такими заголовками, як: «У Галичі відбудують Успенський собор ХІІ століття», «На Прикарпатті планують відбудувати собор 12 століття», «Відбудова Успенського собору в м. Галичі», «Собор, який потрібен нащадкам» тощо. Та давайте залишимо це на совісті журналістів, які не вникли у проблему і тільки зі слів окремих промовців, чомусь не почувши думку пам’яткоохоронців Національного заповідника «Давній Галич», розставили свої акценти. Зрештою, за що їх звинувачувати, що почули – те й написали чи передали в ефір. Такий жанр, як репортаж з місця події, не завжди вимагає глибокого дослідження та осмислення події, про яку інформуєш читача чи телеглядача. Але мова не про це.

Доля розпорядилася так, що авторові цих рядків, як би це нескромно не звучало, протягом майже тридцяти років (починаючи з середини 80-тих років минулого сторіччя) довелося бути літописцем подій, які відбувалися в Галичі. Я добре пам’ятаю той час, коли вперше народилася ідея відродження історичної справедливості щодо стольного у минулому града Галича. Тодішні галицькі партійні функціонери добре розуміли роль та велич міста в історії України, Європи та світу, тому вперше заговорили (і про це я писав у тодішній районній газеті «Прапор перемоги») про відзначення на державному рівні 1100-літнього ювілею Галича. Правда, їх спроба добитися цього не була успішною. І лише зі здобуттям Україною Незалежності перша демократична влада району знову повернулася до цього питання. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову про відзначення цього славного ювілею і тоді розпочалася підготовка до святкування. Було створено Оргкомітет, який очолювали Прем’єр-міністри України Павло Лазаренко, Віктор Пустовойтенко, розроблено відповідні заходи. У Галич двічі з робочими поїздками побував тодішній Президент України Леонід Кучма.

Сьогодні, з висоти часу, можна не без гордості сказати, що до 1100-річного ювілею з часу першої писемної згадки про місто в Угорських хроніках,  вдалося зробити дуже багато. Постав з руїн храм Св. Пантелеймона (1194 р.) – перлина білокам’яного зодчества княжих часів, пам’ятка архітектури національного значення, яка збереглася до наших днів, почалися ремонтно-реставраційні роботи на Галицькому замку, була відновлена історична частина міста над Дністром та встановлено пам’ятник галицькому князю – королю Данилу Галицькому. Тоді відремонтували галицькі храми – церкви Успіння Пресвятої Богородиці (ХVІ ст.) в Крилосі та Різдва Христового ХІІІ-ХVІІ ст.) у Галичі. Цей перелік можна продовжувати… На початку 90-их років минулого сторіччя розпочали музеєфікацію та консервацію фундаменту літописного Успенського собору. Українська Держава виділила чималі кошти на дослідження, виготовлення проектно-кошторисної документації та музеєфікацію цієї пам’ятки археології національного значення. Власне, тоді й розгорівся конфлікт між місцевою райдержадміністрацією, яку очолював Василь Крук, та Національним заповідником «Давній Галич», державною пам’яткоохоронною установою, яка 1994 року була створена для збереження культурної спадщини давнього Галича.

Якщо коротко, то каменем спотикання став… фундамент літописного Успенського собору. Влада в незаконний спосіб хотіла відбудувати на священному камінні новий храм, а пам’яткоохоронці Заповідника стояли на позиції музеєфікації та консервації залишків священного фундаменту Собору, який 1157 року збудував галицький князь Ярослав Осмомисл. Щоб не вдаватися у подробиці цього протистояння, яке тривало понад десять (!) років, наголошу лише на тому, що відбудова та побудова – це різні поняття. Щоб відбудувати храм, треба, принаймні, знати, як він виглядав, скільки він мав бань, галерей, як був оздоблений інтер’єр Святині тощо. На жаль, крім розмірів храму (32,5х37,5 м), що лише на півтора метра за довжиною та шириною менший від найбільшого київського храму Св. Софії, ми практично нічого не знаємо. Хіба те, що за багатством оздоби інтер’єру він не поступався жодній святині того часу. Погодьтеся, що цього все ж таки замало, аби відбудувати Собор. Все, що «відбудуємо», буде всього-на-всього новобудом. Я вже не кажу про законність такої «відбудови». А щоб розставити всі крапки над «і», скажу більше: Національний заповідник «Давній Галич» як державна пам’яткоохоронна інституція ніколи не виступав проти будівництва нового храму. Ми – лише проти того, аби його не будували на священному фундаменті.

Скажу більше, що на той час це було не просто протистояння, а справжня боротьба за фундамент цього величного Собору. Дійшло навіть до того, що з вказівки голови виконавчої влади району у фундамент було залито металеві каркаси. Вони, до речі, «красуються» там і донині… Правда, на цю боротьбу за фундамент Собору співробітники Заповідника підняли чи не всю наукову спільноту України. З цього приводу співробітники нашої науково-дослідної установи організували та провели дві науково-практичні конференції у 2005 та 2006 роках під назвою «Успенський собор Галича. Минуле, сучасне, майбутнє». У Додатку до матеріалів конференції, окрім виступів фахівців, ми навіть опублікували Закони України «Про охорону археологічної спадщини», «Про охорону культурної спадщини», «Європейську Конвенцію про охорону археологічної спадщини», «Ризьку Хартію про історичну реконструкцію культурної спадщини». І зроблено це було невипадково. У такий спосіб, як би це смішно не виглядало, ми намагалися ліквідувати прогалини влади щодо знання Законів України. Що стосується Резолюцій, прийнятих на конференціях, то в них, зокрема, зазначалося, що «залишки кафедрального Успенського собору ХІІ ст. у с. Крилосі є пам’яткою національного та європейського значення, символом культурного рівня Української Держави… і їх у жодному разі не можна руйнувати».

Окрім того, на конференціях обговорювалась і можливість «відтворення» Святині. З цього приводу у прийнятих Резолюціях записано: «…будівництво храму може здійснюватися поза межами давнього Галицького митрополичого осередку та з дотриманням чинного пам’яткоохоронного законодавства України, європейських хартій щодо збереження культурної спадщини… запобігаючи знищенню історичного ландшафту та поза охоронними зонами пам’яток, що знаходяться на території давнього Галицького городища в с. Крилосі».

А ще співробітники Заповідника провели два круглих столи з даної проблеми. Здавалося, що крапку у цій боротьбі було поставлено назавжди. Але не так сталося, як гадалося. Бо «вірні церкви» не заспокоїлися. Вони запрошують до Галича тодішнього Главу УГКЦ  Любомира Гузара. Про цю візитацію Патріарха до Крилоса-Галича я писав в обласній газета «Галичина». Але, беручи до уваги те, що ця подія відбулася майже десять років тому, 15 січня 2006 року, і не всі читачі нині мають можливість прочитати цю публікацію, ми, хоча б фрагментарно, нагадаємо про цю візитацію, оскільки вона є знаковою і відображає офіційну позицію Церкви щодо будівництва Собору.  Названа вище зустріч з Патріархом УГКЦ Любомиром Гузаром відбулася у Митрополичих палатах у Крилосі й мала конструктивний характер. Уважно вислухавши листа вірних церкви, якого озвучив єпископ Володимир Війтишин – тодішній правлячий єпарх Івано-Франківської УГКЦ, а також виступи історика Ігоря Коваля, голів Галицької районної та Івано-Франківської державних адміністрацій Василя Крука та Романа Ткача, Глава УГКЦ Любомир Гузар підтримав думку голови ОДА Романа Ткача про те, що відновлення Успенського кафедрального собору в Крилосі – це питання дискусійне і воно потребує глибокого вивчення. Блаженнійший так і сказав, що з цього приводу повинні висловитися науковці – археологи, архітектори, мистецтвознавці, Церква, влада і аж тоді можна буде прийняти виважене рішення. Владика Гузар запропонував створити «комісію, яка б розглянула різні аспекти цієї проблеми і виробила конкретний план дій». Під час свого виступу Блаженнійший Любомир Газар закликав «зберегти автентичний фундамент Успенського кафедрального собору, у жодному разі не руйнувати його». Він також висловив думку щодо майбутнього Митрополичих палат. Було б, звичайно, добре, якби тут містилася літня резиденція верховного архієпископа, і він мав би змогу приїжджати сюди, на цю священну землю, «натішуватися Галичем, але не є на то час». «Я радше стою на тому, – наголосив Блаженнійший, – щоб цей будинок залишився музеєм Галича, в якому б розміщувалася експозиція чи Музей Української греко-католицької церкви, бо Галич і Церква – нероздільні».

Я невипадково звернувся до подій десятирічної давності. Бо, власне, на цій зустрічі з уст Глави УГКЦ публічно прозвучала позиція Церкви щодо відбудови Успенського собору. Більше того, я ні на секунду не сумніваюсь у тому, що ця позиція залишилася незмінною. Правда, події останніх днів змушують нас знову звернутися до цього питання. Подейкують, що нібито Глава УГКЦ Блаженнійший Святослав Шевчук на зустрічі з дуже поважною делегацією з Прикарпаття, до складу якої входили народні депутати України, представники влади області, Галицького району, міста Галича, благословив відбудову Успенського собору в Крилосі. Зрештою, ця інформація також офіційно прозвучала на засіданні «Оргкомітету щодо проектування створення історично-духовного центру Галич-Крилос», яке відбулося 18 грудня ц.р. в Музеї історії Галича в Крилосі. Я дуже уважно переглянув сайт УГКЦ, промоніторив чи не всі ЗМІ і не знайшов жодного підтвердження про таке благословення. А оскільки навколо цього питання вже виникли певні інсинуації або власне трактування офіційної позиції Церкви, то хай дана публікація буде моїм офіційним зверненням до прес-служби Глави УГКЦ з проханням обнародування свою позицію щодо відбудови кафедрального Успенського собору в Крилосі.

Зрештою, позицію Церкви, як на мене, частково і дуже делікатно, озвучив на нараді Архієпископ і Митрополит Івано-Франківської УГКЦ Володимир Війтишин. Перед тим, як процитувати Владику, мушу наголосити на тому, що ми всі повинні розуміти одну і незаперечну істину – Церква апріорі ніколи не може відмовлятися від побудови храмів. Отож у своєму виступі Владика закликав «шанувати і зберігати свої святині». Він так і сказав: «Ми маємо, насамперед, зберегти ці фундаменти, щоб кожен, хто побуває в Галичі-Крилосі, міг доторкнутися до цього священного каміння…» Відтак Архієпископ і Митрополит Івано-Франківської УГКЦ Володимир Війтишин озвучив своє бачення музеєфікації фундаменту Святині. На його думку, це мав би бути триповерховий музей, в основі якого знаходився б музеєфікований фундамент святині, а на інших поверхах – «можуть експонуватися фрагменти залишків собору, гіпотетичні реконструкції святині» тощо. Не будемо продовжувати, оскільки те, в який спосіб має бути музеєфікований фундамент – це тема окремої розмови. До питання консервації та музеєфікації фундаменту літописного Успенського собору, перезахоронення тлінних останків галицького князя Ярослава Осмомисла у Крилосі, про що говорив Владика Війтишин, а також до Концепції створення, розвитку та функціонування духовно-релігійного центру в Галичі-Крилосі, ми ще повернемося після того, як скажемо про офіційну позицію обласної влади щодо питання, яке розглядалося у Крилосі 18 грудня ц.р. Її озвучив голова Івано-Франківської облдержадміністрації Олег Гончарук. У своєму виступі очільник області підтримав заклик Владики Війтишина переходити від слів до діла, перестати, нарешті, радитися, що ми успішно робили протягом двадцяти п’яти років, та починати рухатися вперед. Олег Романович також поінформував присутніх і про те, що 14 грудня, під час робочої поїзди на Івано-Франківщину Президента України Петра Порошенка, він мав з ним коротку розмову про Галич, про те, що Петро Олексійович доручив йому «підготувати своє бачення розвитку давнього Галича загалом та будівництва Успенського собору зокрема…»

Схоже, що ми знову збилися на круги своя, почали знову «заговорювати» дане питання. Мушу з відповідальністю заявити, що потреби повертатися до нового бачення розвитку Галича нема. Все і так зрозуміло – починати треба з консервації фундаменту. Національний заповідник «Давній Галич» має всі напрацювання для того, аби рухатися вперед. Тут не повинно бути ніяких дискусій, хіба що треба провести всеукраїнський конкурс із залученням світової спільноти на кращий проект. Фундамент вже давно досліджений. Маємо звіт  першовідкривача пам’ятки Ярослава Пастернака. Святиню детально дослідив львівський археолог Юрій Лукомський. Науковці своє слово теж вже давно сказали – проведено дві науково-практичні конференції, два круглих столи, а також семінар-практикум «Успенський собор Галича». Останній, до речі, відбувся з ініціативи Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Національного заповідника «Давній Галич» 27 вересня 2013 року, з приходом на другу каденцію голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайла Вишиванюка.

Я невипадково завів мову про цей семінар-практикум, бо його, без перебільшення, можна назвати конференцією і не тому, що учасники, окрім обговорення важливої проблеми, прийняли і відповідну Резолюцію. Один тільки перелік прізвищ та тем виголошених доповідей говорить сам за себе. В роботі семінару-практикуму взяли участь голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк, начальник управління культури національностей та релігій облдержадміністрації Володимир Федорак, начальник відділу охорони культурної спадщини та музейної справи облдержадміністрації Андрій Давидюк, заступник начальника управління архітектури та містобудування облдержадміністрації Ігор Шевчук, голова Галицької райдержадміністрації Григорій Івасишин, голова Галицької районної ради Петро Стрембіцький, територіальний представник з питань охорони культурної спадщини та переміщення цінностей Міністерства культури України Лідія Максим’як, генеральний вікарій Івано-Франківської митрополії УГКЦ о. О. Каськів.

Присутні заслухали наступні доповіді: «Збереження та використання пам’яток культурної спадщини Прикарпаття: проблеми та виклики сьогодення» (Лідія Максим’як, територіальний представник з питань охорони культурної спадщини та переміщення цінностей Міністерства культури України), «Успенський собор Галича – сучасний стан та наслідки незаконних втручань в пам’ятку» (Микола Гайда, заступник директора Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, дійсний член УК ICOMOS),  «Проект консервації та музеєфікації Успенського собору» (Микола Бевз, доктор архітектури, завідувач кафедри Національного університету «Львівська політехніка», дійсний член УК ICOMOS), «Методика консервації і музеєфікації архітектурно-археологічних об’єктів» (Василь Петрик, кандидат архітектури, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, дійсний член УК ICOMOS), «Реабілітація, консервація та музеєфікація пам’ятки – проблеми та перспективи» (Олександр Береговський, генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич», дійсний член УК ICOMOS). На семінарі виступив також Руслан Осадчий, завідувач відділу охорони археологічної спадщини Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, дійсний член УК ICOMOS.

Той, хто хоче більше дізнатися про цей архіважливий захід (на ньому своє слово сказали -  пригадуєте про це просив ще 15 січня 2006 року сам Блаженнійший Любомир Гузар - науковці, дослідники, археологи, пам’яткоохоронці, влада і церква), може більше дізнатися на сайтах облдержадміністрації та «Музейного простору» за 2013 рік (http://www.if.gov.ua/news/20706;

http://prostir.museum/ua/post/31146). Я тільки скажу, що під час семінару-практикуму, як на мене, були, у кожному разі тоді так видавалося, розставлені всі акценти… А представники влади (Михайло Вишиванюк, Григорій Івасишин, Петро Стрембіцький…) брали активну участь у роботі семінару від його початку і до закінчення та прийняття Резолюції – вона теж розміщена на одному із названих вище електронних ресурсів. У той день (і це дуже похвально!) «влада» нікуди не поспішала і не прикривалася своєю зайнятістю та потребою «вершити державні справи». А чого тільки вартують слова тодішнього очільника області, сказані під час семінару: «Галич повинен стояти в одному ряду зі стольним Києвом… Українське суспільство повинно розуміти роль міста в історії нашого народу… Відновити історичну пам’ять про Галич – незаслужено забутий, а інколи й спеціально знищений різними завойовниками, - одне з наших завдань». І ще дуже важлива інформація. Голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк, заслухавши думки науковців та представників церкви, запропонував «законсервувати фундамент Успенського собору і разом з тим подумати про місце для будівництва нового храму, якщо буде така потреба…»

Але давайте повернемося до засідання «Оргкомітету щодо проектування створення історично-духовного центру Галич-Крилос», яке відбулося 18 грудня ц.р. в Музеї історії Галича в Крилосі. Я уважно слухав промовців і думав, а чи ми знову не наступаємо на ті ж самі граблі. Чи не почали знову «заговорювати» дане питання. Інколи складалося навіть враження, що дехто так і прагне «здобути» собі політичні чи інші дивіденди. Я ніяк не розумів того, а де тяглість влади?.. Невже при її зміні знову повинен страждати Галич, справа, за яку ми взялися понад 30 років тому. У мене нема ніяких претензій щодо висловлювань тих учасників, які вперше приїхали на таку поважну нараду в Галич, але ж добра половини складу запрошених – це  не «новачки», це ті люди, які стояли біля витоків відродження Галича, які багато зробили і, водночас, через свої амбіції допустили чимало помилок, але найстрашніше те, що хочуть їх знову повторювати!..

Під час дискусій, які тривали і протягом перерви, один із учасників засідання наполегливо хотів мене переконати в тому, що Галицька районна влада мусить ставити на порядок денний питання про відбудову Успенського собору, бо «інакше Київ не дасть Галичу грошей», що «відбудова Собору об’єднає нас». Події останніх років засвідчують протилежне. Глибоко переконаний в тому, що просити в Держави гроші на будівництво храму нині, принаймні, не коректно. А ось «вимагати» продовжити фінансування консервації та музеєфікації пам’ятки археології ХІІ ст.  національного значення, ми зобов’язані. У мене немає ніякого сумніву і в тому, що об’єднати галичан зможе не Собор, а храм, який кожен з нас збудує у власній душі, а ще - відродження Галича, відновлення історичної справедливості щодо стольного у минулому града – ось та національна ідея, яка, без сумніву, об’єднає захід і схід, північ і південь нашої Держави.

Мої опоненти кулуарних дискусій (під час засідання мені як головному пам’яткоохоронцю Національного заповідника «Давній Галич» чомусь слова не надали) звинувачували мене і нашу установу в тому, що ми ще й досі не музеєфікували священний фундамент. Відповім коротко, бо причина очевидна – поки ми боролися з місцевими можновладцями проти незаконної побудови на фундаменті віртуального Собору, судилися з Крилосівською сільською радою за те, що незаконно передала в інші руки пам’ятку археології національного значення (разом із землею, на якій вона міститься!), - держава перестала фінансувати даний проект…

Та пропри сказане вище, конструктивізм на нараді, все-таки, панував. Вже те, що ми повернулися до теми Галича, дуже добре. Окремої похвали заслуговує і той факт, що даною проблемою перейнялися народні депутати України Михайло Довбенко та Анатолій Матвієнко. Зрештою, як сказав голова ОДА Олег Гончарук, маємо підтримку і Президента України  Петра Порошенка. З чого починати вже знаємо – якнайшвидше необхідно закінчити консервацію та музеєфікацію фундаменту кафедрального Успенського собору. Поки надворі зима детально обговорити наявний проект, при потребі скорегувати його, а як блисне весняне сонечко - приступати до роботи. Нагально потрібно відремонтувати каплицю Св. Василія ХV cт, що міститься на фундаменті  Собору й нині знаходиться в аварійному стані. Зрозуміло, що треба повертати у Крилос тлінні останки галицького князя Ярослава Осмомисла. До речі, у даному питанні єдиної думки ще нема. Бо, як поінформував присутніх на нараді Архієпископ і Митрополит Івано-Франківської УГКЦ Володимир Війтишин, Глава УГКЦ Блаженнійший Святослав, на зустрічі з делегацією з Прикарпаття, сказав дуже мудрі слова: «Князя Ярослава Осмомисла наші предки похоронили у Соборі, і якщо «повертати» князя, то - у Собор. Нині наш князь гідно пошанований - його мощі захоронені в соборі Св. Юра у Львіві, поруч із такими достойниками, як митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосип Сліпий, Кардинал Іван-Мирослав Любачівський…». Відчуваєте, звідки взялися чутки про відбудову Собору і «благословення» Блаженнійшого. Як на мене, позицію Глави УГКЦ дехто з учасників зустрічі сприйняв, як керівництво до дії, до відбудови Собору – мовляв, якщо хочемо повернути мощі князя у Крилос, то треба підготувати для нього достойне місце спочинку. Але тут я можу і помилятися, участі у цій зустрічі не брав.

Думка Глави УГКЦ щодо цього дуже делікатного питання для нас дуже важлива, бо рішення про перезахоронення князя, а точніше повернення його останків на перше місце вічного спочинку, може прийняти тільки Церква і з її позицією мусимо рахуватися. І все ж таки, насмілюся озвучити і свою думку. Гадаю, що так думаю не тільки. І вона теж має право на життя. Переконаний, як ніколи, що тлінні останки князя мусимо повертати у Крилос, у храм, який він збудував. Хто сказав про те, що Успенського собору нема?!. Так, храм – зруйнований завойовниками. Тільки фізично його тут нема. А духовно Святиня є і буде тут вічно! Чи обов’язково ми мусимо перезахоронювати князя в Соборі? А чи, може, достатньо у проекті консервації та музеєфікації передбачити місце для вічного спочинку нашого великого князя. Це може бути, наприклад, крипта, в якій розмітити саркофаг Ярослава Осмомисла (він зберігся і нині знаходиться в Івано-Франківському краєзнавчому музеї), а в ньому перезахоронити князя. Можливі й інші варіанти. Головне, аби їх сприйняли усі: і Церква, і влада, і наука, і громадськість, зрештою, аби ця подія не стала каменем cпотикання на нашому шляху до відродження Галича. І ще. Як на мене, кращого пошанування князя, аніж «його повернення» на свою водчину, годі й придумати.

Щоб продовжити конструктивізм, який панував на даній робочій нараді, скажу, що у  Програмі відродження Галича (дуже не хочеться, щоб вона була приурочена тільки черговому ювілею міста! Це має бути Державна безтермінова програма і діяти вона має доти, поки не буде віднайдено останній камінчик з «підземного архіву Галича»),  треба передбачити й інші заходи. Наприклад, відродити у Галичі-Крилосі духовно-релігійний центр. Науковці Національного заповідника «Давній Галич» вже подали робочій групі свою Концепцію цього відродження, в якій передбачено першочергові заходи і плани на перспективу. Окрім музеєфікації фундаменту кафедрального Успенського собору, у програмі заплановано придбання копії першої писемної згадки у Хроніці угорського короля Бели ІІІ від 898 року, Галицького Євангелії 1141 року, яке нині знаходиться в Москві, а також королівської корони Данила Галицького для подальшого їх експонування в Музеї історії Галича. Настав час ставити питання і про повернення (знаю, завдання - не з легких! Але чому б ні?) інших галицьких раритетів, які нині прикрашають музейні колекції колишніх держав СНД. Зрештою, чимала знахідок, розкопаних у Галичі, знаходяться в музеях інших містах нашої держави – у Києві, Львові, Івано-Франківську…

Мусимо говорити і про будівництво нового сучасного Музею історії Галича, а коли він буде збудований, Митрополичі палати у Крилосі (тут свого часу містилася літня резиденція Митрополита Андрея Шептицького) передати Українській греко-католицькій церкві, щоб Верховний Архієпископ міг будь-коли приїжджати до Галича-Крилоса, а не тільки на Всеукраїнські Патріарші прощі, і «натішуватися Галичем». А щоб назавжди зберегти зв'язок Києва з Галичем, (це думка Блаженнійшого Любомира Гузара) церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Крилосі надати статус прокатедри. До речі, статусу кафедральної її ніхто не позбавляв.

Сьогодні ремонтно-реставраційних робіт потребує храм Св. Пантелеймона у Шевченковому, особливо його західний автентичний портал. Треба конче продовжити  відбудову Галицького замку (понад 15 років держава цей об’єкт не фінансує) – реабілітувати хоча б південний мур цієї пам’ятки архітектури національного значення. На жаль, так сталося (не минуло, як кажуть, і двадцяти років з часу його відкриття), що і пам’ятник королю Данилові Галицькому теж потребує ремонту. Зрозуміло, що потрібні кошти і на дослідження, музеєфікацію не тільки чотирнадцяти  літописних храмів Галича, але й на музеєфікацію палеолітичної стоянки мисливців на мамонта на Галич-Горі, яку відкрила та дослідила міжнародна українсько-польська експедиція під керівництвом Олександра Ситника та Кшиштофа Цирека.  І якій понад понад сімдесят тисяч років. У підготовці Програми не треба забувати і про довкілля Галича, про так званий Великий Галич, про ті населені пункти, які не увійшли у Генеральний план розвитку Національного заповідника «Давній Галич». Це не тільки Галич, Крилос, Залуква, але й Викторів, Єзупіль, Козина, Пітрич… Готуючи Програму, ми повині не забувати і про таких славних Галичан, як Памво Беринда, Семен Височан, Дмитро Січинський, о. Рудольф Мох, Дмитро Вітовський…

Володимир ДІДУХ,

заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич»

з питань культурної спадщини,заслужений журналіст України

P.S.

Так не хотілося ставити крапку у цій публікації, бо тема Галича вічна, як світ. Гадаю, що опоненти доповнять сказане. Дуже прошу не сприймати усе написане, як істину в останній інстанції. Це тільки окремі думки пам’яткоохоронця. Закликаю до дискусії – фахової та конструктивної. А всім, хто хоче відбудовувати (повторюю вже вкотре – не побудувати новий храм, а відбудувати літописний кафедральний Успенський собор у Крилосі) поставити перед собою одне єдине запитання: «Чому наші предки свого часу цього не зробили,  не підняли з руїн свою святиню? Адже це було під силу єпископам Гедеону Балабану чи Маркові Шумлянському». Відповідь на це запитання і покаже дорог,у якою треба нам усім прямувати. В автора цих рядків є щонайменше три версії відповідей на дане запитання. Але про це згодом…

Різдво Христове – велике християнське свято, народження Спасителя святу і Відкупителя людства з полону гріха.

З давна, Різдву передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: садибу прибирали, хату білили, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. На Прикарпатті оздоблювали особливо урочисто. Ставили символ усіх трьох зимових свят – дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни., а пізніше додавали до посівного – щоб зібрати багатий врожай. Різдвяні свята на Прикарпатті тісно пов’язані із культом предків, з вшануванням душ померлих. Відтак, усі дванадцять пісних страв Святої вечері, які обов’язково мають бути на кожному столі, а особливо кутя, мають залишатися на столі до ранку. Таким чином, вшановуються душі померлих родичів.

Вранці 7 січня всі йшли до церкви, щоб віддати шану Новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, свідомі і несвідомі, щоб у повній мірі відчути радість життя.

У Музею етнографії Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася традиційна виставка «Різдвяні мотиви Прикарпаття». У хатах-експонатах представлені колоритні атрибути народних вірувань та звичаїв жителів Прикарпаття, такі як Різдвяна шопка, дідух, посуд для Святої вечері тощо. Все це також доповнено сакральними образами.

Різдвяна виставка у нашому скансені здатна розбудити у відвідувачів щиру ностальгію за тим самим сільським Різдвом, родом із дитинства. Тож колектив працівників музею гостинно запрошує всіх охочих відвідати Музей етнографії та дізнатися більше про особливості святкування Різдва на Прикарпатті.

Роман Коновалов.

Щиро вітаємо Вас

із Новим роком та Різдвом Христовим!

Нехай Новий рік заіскриться у Ваших оселях щастям, здоров’ям, віком довгим та прибутком добрим!

Хай сповняються всі Ваші мрії та задуми, а міцне здоров’я, повага до людей, сімейний затишок будуть постійними супутниками у Вашому житті.

Нехай Новорічно-Різдвяні свята принесуть Вам добробут, благополуччя, родинне тепло та злагоду, щирих друзів, пошану та любов від рідних та близьких.

Бажаємо миру в Україні та на всій землі.

 

У Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка робіт студентів та викладачів Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. На ній представлені ткані вироби – килими, гобелени, шкіряні пояси, торбинки, різьблені і керамічні тарелі, підсвічники тощо. На стендах також можна оглянути фото ювелірних виробів.

Відкриваючи виставку, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Ярослав Поташник передав вітання викладачам Галицької малої академії народних ремесел від її випускників, котрі продовжили навчання в Косівському інституті.

Невеличке містечко Косів не випадково стало центром самобутнього мистецтва Гуцульщини. Тут віддавна розвивалися народні промисли Карпатського краю, а що найголовніше – зберігались вікові традиції створення різноманітних видів народного мистецтва. Талановиті гуцульські майстри привертали до Косова увагу фахівців.

Ще в листопаді 1939 року на основі осередків мистецько-ремісничої освіти в Косові створено Промислову школу гуцульського мистецтва, яка згодом переросте в училище, технікум, а наприкінці 1980-их років отримає статус коледжу, який належав до єдиного комплексу закладів мистецької освіти під егідою Львівської академії мистецтв. 20 липня 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову про створення Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Мистецький заклад у Косові зробив значний внесок у розвиток національної культури, збереження традиційних народних ремесел. Галичани мають змогу ближче ознайомитись з цікавими роботами самобутнього мистецтва Гуцульщини.

Любов Бойко.

З ініціативи громадської організації «Поступовий гурт Франківців», при підтримці і за участю голови Івано-Франківської обласної ради Олександра Сича 15 грудня відбулося засідання «круглого столу» «Відродження Галича, як давньої столиці України».

Організатори зустрічі поставили за мету обговорення напрацьованої колективом науковців Національного заповідника «Давній Галич» «Концепції створення, розвитку і функціонування духовно-культурного центру в селі Крилос та місті Галичі Івано-Франківської області», а також опрацювання туристичних перспектив Галицького району і шляхів збереження історико-культурної спадщини давнього Галича.

Вітаючи учасників засідання О.Сич наголосив, що обласна рада готова підкласти плече, але є необхідність вироблення конкретної багатогалузевої прогарами реанімації Галича терміном на п’ять років, яка буде обговорена і прийнята сесією обласної ради.

Заступник генерального директора Заповідника з наукової роботи Семен Побуцький познайомив з основними положеннями концепції створення, розвитку і функціонування духовно-культурного центру в Крилосі-Галичі. Зупинився на окремих напрацюваннях здійснених колективом науковців заповідника.

Думку свого заступника продовжив генеральний директор установи Володимир Костишин, який на конкретних прикладах розповів про виконання робіт на об’єктах заповідника, торкнувся  проблем, які колективу доводиться вирішувати самотужки і  вийшов з пропозицією  провести в наступному році одне з виїзних засідань  сесії обласної ради у Галичі, де детально познайомитись з проблемами розвитку заповідника та історичних територій і прийняти відповідні рішення, щодо створення і функціонування духовно-культурного центру.

– Нам потрібне об’єднання зусиль, адже відродження Галича мусить вирішуватись через цілий блок питань, які тісно пов’язані між собою, – підтримав колег голова Галицької районної ради Павло Андрусяк. – Має бути вироблений конкретний план дій, які слід вирішувати в комплексі, починаючи з корекції генплану і не забуваючи про туризм, економічну складову, археологію, видавництво, промоцію тощо, підкреслив очільник району.

– Це унікальний об’єкт на території області. І ми не можемо залишити це поза увагою, – зазначив голова постійної комісії обласної ради з гуманітарної політики  та свободи слова Юрій Черневий. – Сьогодні ми маємо предметну  розмову, і мусимо мати спільне бачення проблем та кроки до їх вирішення, які будуть дієвими, а не лише на папері.

Директор видавництва «Лілея НВ» Василь Іваночко та доктор історичних наук, керівник центру медієвістичних студій ДНЗ «Прикаратський національний університет ім..В.Стефіаника» М.Волощук презентували перший номер журналу «Галич» та першої книжки із серії  «Бібліотека журналу «Галич».

Підводячи  підсумок  зустрічі модератор проекту депутат обласної ради Сергій Адамович окреслив ряд завдань з вироблення обласної Програми на основі «Концепції створення, розвитку і функціонування духовно-культурного центру в селі Крилос та місті Галичі Івано-Франківської області», яка має бути презентована у першому півріччі  2017 року.

 

Я.Поташник

Вже стало традицією в переддень свята  апостола Андрія Первозванного  в Музеї етнографії національного заповідника «Давній Галич» організовувати «Андріївські вечорниці».

Цьогорічне дійство, організоване учасниками дитячого зразкового театрального колективу Народного дому села Залуква, під орудою Іванни Сорочинської, яка в дуеті з молодшим науковим співробітником Музею Романом Коноваловим талановито виконали роль гостинних господарів, було  наповнено веселощами, розвагами і перетворилося на своєрідну забаву та привід, щоб зайвий раз зібратися молоді.

Дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, дізнатися про професію майбутнього чоловіка. Ворожили на дровах, на варениках. Ходили стрічкою, розгорнутою на долівці. А ще традиційно кидали чобіток у той бік села, звідки хотіли мати нареченого.

Як зазначили наукові співробітники Музею етнографії, «Андріївські вечорниці» здавна асоціювалися із молодіжними забавами, жартами, парубоцькими витівками, змаганнями на кмітливість, спритність, дотепність, що було чудовою нагодою для знайомств та пошуку пари. Такі забави не випадкові, це своєрідні ритуальні бешкетування і ворожіння,  що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу.

Музейники сподіваються, що традиція проводити на території скансену «Андріївські вечорниці», яку кілька років тому започаткували учасники фольклорного колективу села Блюдники, а пізніше підхопили вихованці Галицького Центру дитячої та юнацької творчості продовжуватиметься.

 

Я.Поташник

В Україні створили ТОП-10 найцікавіших музеїв під відкритим небом у різних куточках України для подорожей взимку. До переліку увійшов і Музей етнографії Національного  заповідника "Давній Галич", що у Крилосі.

Двісті років позаду. Величезні дерев’яні ворота зі скрипом зачиняють за нами межу між сучасністю і первозданністю автентичної української культури, інформують ”Вікна” з посиланням на vsviti.com.

Ми у селі. Дерев’яні хатинки мріють під товстими шапками снігу, що поодягали на солом’яні голови. Із них через димарі тепло від пічок втікає в небо. Святкові дзвони старих церков вже відколядували свою пісню і мовчазно дослухаються до голосків дрібних дзвіночків, що лунають десь здаля. То протоптаними сніговими стежками ідуть вертепи з Маланкою.

Продовжуються зимові свята в українських музеях просто неба. Фестивалі “Від Різдва Христового до Йордану” ще попереду. Тут вони проходять традиційно весело. Тут все по-справжньому. Кататись на санчатах з кіньми, розпалювати зимову ватру, щедрувати – закликати «три празника в гості»…

Зима – чудова пора, щоб завітати в одне із старовинних українських сіл, де все відбувається точно так, як двісті років тому. Це скансени – живі музеї під відкритим небом, яких в Україні налічується більше десятка.

Тут бережуть багатовікову спадщину традицій зимових календарних свят краю, джерел автентичного фольклору у йорданських піснях, колядках, щедрівках, у маланковому дійстві, танцях, народному музикуванні, костюмах, етнографічній атрибутиці, народних ремеслах…

Таким, на думку vsviti.com, є і  Музей етнографії Національного  заповідника "Давній Галич", що у Крилосі.

Заповідник розкинувся на території давнього городища. Невеличкі «села», кожне з яких відтворює колорит одного із чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Найцікавіші речі побуту: старовинного одягу, вишиванок, прикрас представлені у окремих колекціях музею.

За матеріалами: ttp://vikna.if.ua/news/category/if/2016/12/11/64847/view

 

28 листопада 2016 р. у Івано-Франківську відбулась презентація сайту «Мандруй Франківщиною». Робота над ресурсом здійснена в рамках проекту «Цифрове перетворення Івано-Франківської області» компанією Google Україна спільно з Івано-Франківською ОДА та Івано-Франківською міськрадою – передає Агенція новин Фіртка.

Наразі сайт наповнено тільки на 50%, проте серед першочергових туристичних об’єктів вже представлено 3D огляд Галицького замку. Також відвідувачі ресурсу мають можливість переглянути фотодобірку цікавих місць Прикарпаття, самостійно спланувати туристичну подорож, ознайомитися з логістикою та інфраструктурою регіону.

У процесі роботи з сайтом до туристичної мапи повинні потрапи й інші об’єкти Національного заповідника «Давній Галич». В свою чергу висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до створення та реалізації проекту. Переглянути ресурс можна за наступним покликом https://www.discover.if.ua

 

 

Андрій Стасюк

В рамках обласного семінару-наради керівників місцевих органів управління освітою в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» розгорнуто виставку творчих робіт викладачів та вихованців Галицької малої академії народних ремесел.

Неповторний вернісаж, який представляє чи не всі жанри декоративно-ужиткового мистецтва,  дає можливість відвідувачам ближче познайомитись з творчістю вже відомих не лише в Галичі, Україні, а й за кордоном митців і їх вихованців.

Серед численних робіт неповторна графіка Вікторії Плотнікової, кераміка Петра Перекліти, різьблені пласти Юрія Кравченка, ляльки мотанки Ірини Колодій, соломоплетіння Марії Онофришин та Наталії Бойко, батик Тетяни Леочко… І поряд, хай іще несміливі, але, певною мірою, досконалі  роботи юних галичан, які просякнуті мистецькою  думкою і творчим баченням.

Картинна галерея працює щодня з 9.00 до 17.30 години.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:6444

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:12639

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:5638

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:5569