24 серпня Національний заповідник «Давній Галич» долучився до організації та проведення культурно-мистецької програми, з нагоди відзначення 26-ої  річниці незалежності України та 650-річчя з часу надання Галичу Магдебурзького права.

Зокрема, галичани стали свідками унікальної реконструкції середньовічного турніру за участю клубів історичної реконструкції «Айна Бера» з міста Луцька та «Зигмунд» з Івано-Франківська.

А  великий святковий концерт розпочався врочистими сальвами козацьких гармат гурту «Козаки» з села Кривотули Тисменицького району і завершився  неповторним вогняним шоу львівського гурту «Княжа забава».

Перебуваючи з робочою поїздкою на Івано-Франківщині, 28 серпня в Національному заповіднику «Давній Галич» побував міністр Міністерства культури України Євген Миколайович Нищук. Високий гість зазначив, що Давній Галич є окрасою цілого краю, тож необхідно, щоб сюди приїжджали туристи з цілого світу, і, звичайно, кожна людина, що живе тут, повинна знати свою історію і хоч раз у житті відвідати унікальні пам’ятки, які збереглися на цій території. Євген Миколайович подякував генеральному директорові установи Володимиру Івановичу Костишину та очолюваному ним колективу за плідну роботу, побажав успіхів у подальшій діяльності, пообіцявши підтримку Міністерства культури України у всіх добрих починаннях. «Іноді невеликі відкриття роблять великий резонанс», – сказав міністр і висловив сподівання, що саме заповідник стане тим ядром, навколо якого буде розростатись, поверне свою велич Давній Галич.

Про діяльність Національного заповідника «Давній Галич» в цьому плані розповів генеральний директор установи Володимир Костишин. Він повідомив, що в грудні галицькі науковці проведуть конференцію, присвячену питанням Успенського собору та відродженню Давнього Галича. Колектив установи працює над ширшим залученням туристів, налагоджена інформаційна робота, зокрема на сайті заповідника постійно розміщуться замітки про події, що відбувається в Галичі. Національний заповідник «Давній Галич» тісно взаємодіє з Галицькою районною радою, голова якої, за словами Володимира Костишина, «живе в Галичі, живе Галичем, хоче зберегти все галицьке». Незабаром наше місто матиме добру інфраструктуру – сучасний готель, ресторан, конференц-зал. Неподалік заповідника будується візит-центр.

Голова Галицької районної ради Павло Васильович Андрусяк вважає, що основою розвитку і процвітання Галича є туризм. І саме в цьому напрямку треба спільно працювати заповіднику і місцевій владі. Але без державної підтримки тут не обійтися, бо місто, район не мають достатньо ресурсів, щоб вижити на самозабезпеченні. Для цього необхідно заручитись підтримкою різних інституцій, зокрема й Міністерства культури України.

Любов Бойко.

24 серпня 2017 р. в залі засідань Галицької міської ради відбулося спецпогашення конверта та марки присвячених 650-річчю надання Галичу Магдебурзького права. Організаторами заходу стали Галицька міська рада, центр поштового зв’язку №6 Івано-Франківської філії ПАТ «Укрпошта» та Національний заповідник «Давній Галич».

Міський голова м. Галича Орест Трачик привітав присутніх з Днем Незалежності та важливою датою в історії місцевого самоврядування - надання місту Магдебурзького права, завдяки чому давня столиця Галицько – Волинського століття, перебувала в когорті європейських міст, що визначали своє управління за нормами даного акту.

Спецпогашення було здійснено представниками місцевої влади – міським головою Галича Орестом Трачиком, головою районної ради Павлом Андрусяком, начальником центру поштового зв’язкуІваномБіликом, гостями з міста – побратима Радеберга (земля Саксонія, ФРН).

В урочистості спецпогашення приймали участь представники органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськість, депутатський корпус, колекціонери. Також, пізніше в центрі поштового зв’язку м. Галича здійснювалося погашення конвертів для філателістів.

На поштовому конверті (формат 110Х220) зображено будинок магістрату (ратушу) м. Галича. Дана будівля не збереглася, оскільки згоріла під час обстрілу міста російськими військами в 1916 р., і згодом була розібрана польською владою у 1922 р. Напис на конверті засвідчує подію «650 років з часу надання Магдебурзького права місту Галичу». Конверт стилізовано давньоруським виттям. Ідея та дизайн конверта – Ярослав Поташник (НЗ «Давній Галич»).

Поштовий конверт (формат 114Х162) подає зображення печатки князя Владислава Опольчика та гравюру авторства львівського професора Б.Гаккета (1794 р.) з краєвидом міста Галича (північна сторона). Напис ідентичний першому конверту - «650 років з часу надання Магдебурзького права місту Галичу». Також, на конверті розміщено герб міста Галича – чорну галку в полі щита. Художником конверта є Геннадій Задніпряний. Конверт видано накладом 600 000 примірників.

Спеціальна поштова марка зображує Шляхетську вежу Галицького замку (з бічною галереєю до каплиці Св. Катерини). Марка кольорова, з написами «Україна» українською та англійською мовами та гербом України.

Спеціальний штемпель виконано у вигляді фортечних бастіонів з текстом всередині «77101 м. Галич 24.08.2017» та написом по колу «650 років Магдебурзького права. Івано-Франківська обл.».

Таким чином, з нагоди ювілею Галич отримав два нові поштові конверти, спеціальну марку та штемпель.

Дана філателістична продукція стала гарним подарунком, як самому місту, так і його мешканцям і колекціонерам. Згадані новинки сприятимуть туристично – краєзнавчій популяризації міста.

Андрій Чемеринський

Галичани, серед них і співробітники Національного заповідника «Давній Галич» (генеральний директор Володимир Костишин) взяли участь у святкуваннях з нагоди 26-ої річниці Незалежності України.

Вранці 23 серпня, у День Державного Прапора України, на Майдані Різдва в Галичі, біля пам’ятника королю Данилові Галицькому, зібралися святково одягнені мешканці міста. І хоч прогноз погоди і темні хмари над головою передвіщали грозу, доки відбувалася урочиста церемонія підняття прапора, парасольки не були потрібні. Разом з виконанням Державного гімну ввись злетів синьо-жовтий прапор, який піднімали учасники АТО, волонтери. Галицькі школярі у вишиванках підготували патріотичний флешмоб «Гордо прапор піднімай – Україну захищай». Діти також декламували вірші українських поетів про любов до Вітчизни, готовність захищати її від ворогів. Молодь взяла участь у вело-мотопробігу вулицями міста.

У програмі урочистостей у День Незалежності України 24 серпня – Божественна Літургія в храмі Різдва Христового, театралізоване віче «До Незалежності ми йшли через століття», парад галицьких родин у вишитому вбранні, виставки старих фотографій міста, квітів, робіт народних умільців, зокрема ляльки-мотанки, концерт за участю найкращих колективів та виконавців Івано-Франківщини. В рамках святкової програми – погашення спеціального конверта з маркою, випущеного з нагоди 650-ої річниці надання Галичу Маґдебурзького права. Нагадаємо, що це одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у Центральній Європі в середні віки. Першим Маґдебурзьке право отримало найбільше тогочасне місто на українських землях – Львів у 1356 році, а також старі князівські столиці: Галич (1367), Белз (1377), Холм (1382), Перемишль (1389), Теребовля (1389). З початку XV ст. Маґдебурзьке право поширилося на решту українських земель.

Любов Бойко.

19 серпня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся круглий стіл з питання формування, розвитку та функціонування духовно-культурного центру на території Давнього Галича за участю заступника міністра Міністерства культури України Тамари Вікторівни Мазур, начальника управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України Олександра Володимировича Єпіфанова, генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Володимира Івановича Костишина, науковців з Києва, Івано-Франківська, Галича, духовенства, представників обласної та місцевої влади, народних депутатів.

Насамперед Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський поблагословив учасників заходу на плідну роботу. Як зазначила заступник міністра Міністерства культури України Тамара Мазур, вона вперше в Галичі і її зачарувала аура давнього міста. А Національний заповідник «Давній Галич» – гарний приклад співпраці між державною і місцевою владою. Наша держава взяла зобов’язання дотримуватись міжнародного законодавства, тож ми повинні зберігати наші пам’ятки, цінити те, що отримали від попередніх поколінь. Наступний 2018-ий рік Указом Президента України Петра Порошенка буде оголошено роком збереження культурної спадщини в Україні, а тому заповідник матиме можливість отримати фінансування для реабілітації, реставрації, музеєфікації пам’яток, зокрема фундаменту Успенського собору ХІІ ст., храму Святого Пантелеймона ХІІ ст., Галицького замку ХVІ–ХVІІ ст.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин розповів про наукові дослідження фундаменту Успенського собору, які свого часу проводили Ярослав Пастернак, Володимир Баран, Юрій Лукомський, Василь Петрик та інші науковці. Однак зараз існують передові технології, які дозволяють детальніше обстежити пам’ятку для того щоб її музеєфікувати. Можливо, для цього потрібно залучити колег з Національних заповідників «Софія Київська», «Києво-Печерська Лавра», зарубіжних фахівців з Польщі, Угорщини. Необхідно також провести наукову конференцію, щоб обговорити наболілі проблеми. Голова Міжнародного благодійного фонду відновлення Галицького Успенського собору Зіновій Шкутяк пообіцяв посприяти науковцям з поїздкою у Краків та Відень, щоб знайти в архівах документи про пам’ятку. Генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська висловила думку, що фундамент Успенського собору повинен стати місцем пам’яті нашого народу.

Начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної держадміністрації Володимир Федорак підкреслив, що всі учасники дискусії мають спільну мету, але різні підходи до її здійснення. А тому треба шукати те спільне, що нас об’єднує. Учасники круглого столу погодились, що насамперед потрібно провести додаткові наукові дослідження на фундаменті Успенського собору з залученням сучасних методів, організувати наукову конференцію та обговорити актуальні питання збереження культурної спадщини, визначити концепцію розвитку та функціонування духовно-культурного центру на території Давнього Галича.

Загалом, як зазначали учасники круглого столу, є велике бажання й енергія людей щось зробити для Галича. І не можна втратити цю енергію. Давній Галич потребує уваги на найвищому рівні, адже, як слушно сказав голова Галицької районної ради Павло Андрусяк, він на кілька століть продовжив історію Русі, визначав західний вектор держави.

Любов Бойко.

4-6 серпня в селі Урич Сколівського району на Львіщині проходив 12-й фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!».

Адміністрація Національного заповідника «Давній Галич» висловлює щиру вдячність учасникам Клубу живої історії «Застава» з міста Стрий, які були репрезентантами установи на історичному форумі, представляючи у історико-культурному заповіднику «Тустань» промоцію середньовічного Галича.

У селі Крилос (Давньому Галичі) 5-6 серпня відбулася Всеукраїнська Патріарша проща до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої, присвячена 100-літньому ювілею об‘явлень Матері Божої у Фатімі.

У суботу, 5 серпня, після відправи у храмах Божественної Літургії та благословення в дорогу прочани з Івано-Франківська, Калуша, Бурштина, Галича вирушили до Крилоса. Цього дня тут відбулася презентація програми «Вірність. Жертва. Місія» з нагоди 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата. Ввечері священики відслужили молебень до Богородиці та вечірню. Прочани мали змогу напитись та набрати освяченої води з Княжої криниці, відвідати відновлену Хресну Дорогу, чудотворне джерело Св. Франциска, Музей історії Галича (Митрополичі палати) Національного заповідника «Давній Галич». Нічні чування перед церквою Успіння Пресвятої Богородиці очолив Єпископ-помічник Івано-Франківський Кир Йосафат Мощич, а провадили представники Івано-Франківської духовної семінарії (отець-ректор Олесь Будзяк).

У неділю, 6 серпня, віряни зустріли Блаженнішого Патріарха Святослава, який очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Тисячі прочан з різних куточків нашого краю прибули на прощу, щоб попросити у Матері Божої благословення для своїх родин, а всі разом молилися до Господа за мир в Україні. Уривок з Євангелія про те, як 12 переляканих апостолів пливуть серед ночі в човні по розбурханому морю, символічно ілюструє нашу дійсність, сьогоднішнє сповнене трагізму й непередбачуваності життя. І наше часом маловір‘я, коли Бог простягає нам руку, а ми не бачимо цього. Бо поряд з човном йде Христос, Він близько, Він допоможе пережити бурю і негоду, треба лише мати довір‘я до Нього, триматися за Його руку в розбурханому життєвому морі. Як сказав у проповіді Глава УГКЦ о. Святослав, церква – це є ми всі. Ми живі, ми пливемо вперед. Тут, у Давньому Галичі, церква молилась віками. Саме тут, на княжій землі, Бог простягає до нас руку і каже: «Чому ти сумний, маловіре? Я є завжди з тобою». Блаженніший Патріарх Святослав благословив присутніх та уділив усім тим, хто приступав до Святої Сповіді та прийняв Святе Причастя, повний відпуст на завершення прощі.

Любов Бойко.

У читальній залі Галицької ЦБС відбувся історичний екскурс «Великий син Галицької землі», присвячений 385-ій річниці пам’яті видатного діяча першої половини XVII ст. Памва Беринди. Бібліотечні працівники, співробітники Національного заповідника «Давній Галич», читачі бібліотеки за круглим столом обговорили події культурно-освітнього життя того часу, пригадали найважливіші праці вченого, послухали в перекладі сучасною мовою його вірші. З цікавими доповідями виступили бібліотекар Богдана Кривоніс, співробітники Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук, Любов Бойко, Марія Костик, аспірант Львівського національного університету ім. І. Франка Юлія Сливка. Журналіст Мар’ян Грінер запропонував відродити премію імені видатного вченого, яку присуджували за найкраще висвітлення у засобах масової інформації минулого і сьогодення Галича.

Памво (Памва, Памвій) Беринда – яскрава постать першої половини XVII ст. Друкар, учений-філолог, письменник, художник і педагог не залишив про себе майже ніяких біографічних даних — крім його друкарської та просвітницької діяльності відомі лише вірші, передмови й післямови до виданих книг, гравюри. Своє ім’я він приховував за монограмою «ПБМ», що розшифровується як «Памво Беринда — монах (або майстер)».

Автор видання «Постаті галицької історії» (2011) Іван Драбчук по крупинках збирав відомості в архівних документах, книжках про видатного земляка, якому присвятив розділ «Памво Беринда — великий син Галицької землі». Дослідник переконаний, що Павло Іванович Беринда походить з Галичини, а саме – з Єзуполя Тисменицького району. На користь цієї версії свідчать і місцеві діалектизми, зафіксовані в фундаментальній лексикографічній праці «Лексикон словенороський». Проте, задля справедливості, слід сказати, що існують і інші думки з приводу походження П. Беринди. Але для нас важливо те, що вчений, який блискуче знав церковнослов’янську мову, вільно володів грецькою та латиною, зібрав близько 7 тисяч слів живої розмовної мови й уклав їх у словник.

Аспірант, дослідник життя і творчості Памва Беринди Юлія Сливка підтримує гіпотезу І. Драбчука про прикарпатське коріння видатного вченого, в метричних книгах вона знайшла відомості про його ймовірних батьків.

Памва Беринду, очевидно, добре знав львівський єпископ Гедеон Балабан, котрий розгорнув активну видавничу діяльність, влаштувавши друкарню в єпископському маєтку Стрятині (тепер с. Стратин поблизу Рогатина); очолив друкарню небіж єпископа Федір Балабан. Очевидно, наприкінці XVI ст. він залучив Беринду до видання Служебника і Требника. Пізніше той писав, що жив у домі Федора, як у батьківському. Тут же зайнявся підготовкою «Лексикона», оволодів друкарською справою. Беринда брав участь і у виданні «Євангелія учительного», випущеного 1606 р. друкарнею Гедеона Балабана в Крилосі. До речі, одна з гравюр зображує вхід до Крилоського храму.

Після смерті Федора і Гедеона Балабанів Беринду запросив до себе перемишльський єпископ Михайло Копистенський. А пізніше, після 1610 р., Памво пов’язав свою долю із Львівським братством. Очевидно, на той час він овдовів і прийняв постриг.

Архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький почав згуртовувати освічених людей, перекладачів, письменників, знавців друкарської справи навколо заснованого 1615 р. братства, його школи та лаврської друкарні, що випускала як церковно-служебну, богословську, так і потрібну для шкіл літературу. Серед києво-печерських друків виділяється Анфологіон (1619 p.). Саме для цього видання Єлисей Плетенецький запросив зі Львова Памво Беринду, звертався до Львівського братства, прохаючи відпустити друкаря до Києва. Невдовзі Памво разом з братом Стефаном і сином Лукашем назавжди виїхав до Києва. Син став навчатися у Київській братській школа, а брат працював у лаврській друкарні, яку очолив сам Памво Беринда. Київський гурток учених, письменників і друкарів, до якого належав Памво, плекав надію впровадити у церковну практику живу розмовну мову. З цією метою Беринда уклав свій «Лексикон» і видав його власним коштом 1627 p. Він був впевнений, що його праця здобуде йому вдячність нащадків.

Помер Памво Беринда 13 липня 1632 р. і був похований у Києво-Печерському монастирі. Його надгробна плита містила напис: «Памво Беринда, коректор книг і управитель топографії печерської, протосингел святого отця патріарха єрусалимського, людина вчена, залишив «Лексикон словенороський» і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив».                                                                                   Любов Бойко.

яка відбудеться 5-6 серпня 2017 р. Б. в с. Крилос  (Давній Галич),

присвяченої 100-літньому ювілею об’явлень  Матері Божої у Фатімі

5 серпня

08.00 – Архиєрейська Свята Літургія в Архикатедральному соборі  Воскресіння Христового в м. Івано-Франківську. Процесійний вихід паломників пішою прощею з Івано-Франківська до Крилоса (деканати: Богородчанський, Єзупільський, Лисецький, Солотвинський, Тисменицький, три деканати м. Івано-Франківська).

08.00 – Свята Літургія в храмі Архистратига Михаїла м. Калуш. Процесійний вихід паломників пішою прощею з Калуша до Крилоса (деканати: Калуський, Перегінський, Рожнятівський, Долинський, Болехівський, Боднарівський, Войнилівський).

08.00 -  Свята Літургія в храмі Св. Свящн. Йосафата м. Бурштин. Благословення прочан. Процесійний вихід паломників пішою прощею із Бурштина до Крилоса (деканати: Бурштинський, Букачівський, Більшівцівський, Галицький, Рогатинський, Черченський).

16.00 - Зустріч паломників в Крилосі (реєстрація паспорта паломника).

17.00 – 19.00 Представлення програми «Вірність. Жертва. Місія» з нагоди 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата.

19.00 – 22.00 Сповідь (навколо храму).

19.00 – Перекуска (мальтійська служба).

20.00 – Молебень до Богородиці. Похід до Княжої криниці та освячення води для паломників.

20.50 – Виконання пісні-гімну до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої.

21.00 – Вечірня. У часі вечірні урочисто виносять для почитання Чудотворну ікону Матері Божої, до якої прикладаються паломники.

22.30 – Наука про історію ікони. Молитви на оздоровлення.

23.00 - Акафіст до Богородиці.

6 серпня

23.30 – 02.00 – Нічні чування перед Церквою (провадить семінарія).

02.00 – 06.00 – Євангелізаційно-мистецька програма для молоді (молодіжна комісія).

06.00 – 07.30 – Прибуття прочан (паркування автобусів).

07.30 – 11.00 – Сповідь прочан (на оборонних валах).

07.45 – Утреня.

08.45 -  ЗУСТРІЧ БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА СВЯТОСЛАВА.

09.00 – АРХИЄРЕЙСЬКА БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ. БЛАГОСЛОВЕННЯ ПАТРІАРХА ТА УДІЛЕННЯ ПОВНОГО ВІДПУСТУ ПАЛОМНИКАМ НА ЗАВЕРШЕННЯ ПРОЩІ.

11.00 – 13.00 – прочани приклоняються до Чудотворної ікони та за бажанням відвідують відновлену Хресну Дорогу, Княжу криницю, чудотворне джерело Св. Франциска, Музей історії Галича (митрополичі палати).

 

Замкова гора

Замкова гора є головною ландшафтною домінантою сучасного Галича. Колись на ній був замок, у плані трикутної форми. Він охоплював площу 1,7 га, мав дві тераси на різних рівнях: верхню – 0,4 га та нижню – 1,2 га, на три боки спадають стрімкі природні схили. З південної сторони замок відтинається оборонним ровом шириною 30 м і глибиною 7 м. Культурний шар тут сягає понад 8 м товщиною.

Як свідчать історичні джерела та видно на гравюрах, на території колишнього замку і на валах, що його оточували, ніякої деревно–чагарникової рослинності не було. Весь замок, стіни й оборонні вали були чистими, добре проглядались, аби ніякий ворог не міг там сховатися. Єдине, що було дуже добре зроблено нашими предками – це закріплені трав’яною дерниною схили (щоб не осувались). Напевно, деревно–чагарникову рослинність, яка тільки з’явилася, зразу ж вирубували.

Внаслідок нападів турецько-татарського війська замок був декілька разів зруйнований, потім знову відреставрований. З середини ХVІ –ХVІІ ст.  замок знаходиться в напівзруйнованому стані. Крім того, зірвалась частина гори, на якій він стояв, бо був занедбаний: поросли дерева. Про цей факт згадує в своїй книзі Хмельовський (1754 р.). Очевидно, дерев, якими поросли схили замку, ніхто не садив, вони залишилися від колишніх грабово–дубово-букових лісів, які оточували вали замку. Їх насіння  занесло сюди вітром, чи якимось іншим чином, і воно тут проросло.

У 1932 р. Станіславський воєвода видає розпорядження заліснити Замкову гору і частину під’їзної гори до неї з боку м. Станіслава. Роботи з заліснення проводились з 1932 по 1934 р. Висаджувались дерева: дуб червоний, ялина звичайна, акація біла, акація жовта, сосна Веймутова. Всього було обсаджено 18 га площі на Замковій горі, 17 га території при в’їзді до неї з м. Івано-Франківська.

Під час Другої світової війни частина цих дерев була знищена.

Теперішній рослинний покрив території Старостинського замку сформований хаотично. Серед існуючих дерев переважають: бук лісовий, граб звичайний, клен гостролистий, клен татарський, липа дрібнолиста, дуб череватий, акація біла, горобина звичайна, а  на південно-західних схилах замку (з боку вул. Ярослава Осмомисла) – плодові дерева: сливи, черешні, яблуні.

Трав’яний покрив на заліснених ділянках і на відкритих схилах різноманітний. На південному схилі верхньої тераси можна знайти багато видів лікарських рослин. Основна проблема сучасної Замкової гори – заліснення її схилів, які в наш час катастрофічно сповзають (внаслідок вітрової, водної ерозії грунту).

Королівка

Навпроти Замкової гори знаходиться урочище Королівка. Ця назва топонімічна. Адже королівський титул носив Данило Галицький та його внук Юрій Львович. Ймовірно, на Замковій горі обладнали його резиденцію князі з династії Романа Мстиславовича, тому й прилегла до гори територія носить королівський титул.

Урочище покрите лісом. Взагалі 18% території сучасного Галицького району займають ліси, здебільшого листяні. Основні лісоутворюючі породи – граб, дуб, бук. В урочищі знаходиться пам’ятка археології – поселення Галич – І пізнього палеоліту (25 тис. років), її виявили в кар’єрі 1980 р. місцеві будівельники. Під час досліджень верхньопалеолітичної стоянки 2000-2001 р. виявлено залишки вогнищ, звалище кісток мамонта. Можна тільки уявити, як давні люди стежили за стадами мамонтів, які приходили у долину Дністра до водопою. Вибравши найзручніше місце, мисливці організовували успішне полювання на звіра. Розчленовані туші мамонта приносили на стійбище, де їх обробляли. Причому у складі фауністичного комплексу в стоянці Галич І майже 90% домінує мамонт (в інших стоянках переважав північний олень), вогнище стоянок накладались одне на друге.

Поблизу лісу «Королівка» знаходиться пам’ятка природи місцевого значення – водойма «Старе корито». Територія Галицького району налічує 9 пам’яток природи місцевого значення і дві пам’ятки природи загальнодержавного значення («Касова гора», р. Лімниця з прибережною захисною смугою 100 м).

Раніше ріка Дністер в околицях Галича пливла численними меандрами. Пізніше русло її значно вирівнялось. Дністер підсунувся ближче до гори св. Станіслава та наблизився дещо до Замкової гори, віддаляючись одночасно від передмістя Запаркання. Залишились лише вздовж берегів каблукувато витягнуті сліди старого русла. Згідно з реєстром природно-заповідного фонду України в 1972 р., водойма «Королівка» оголошена пам’яткою природи місцевого значення. В даний час, звичайно, живлення водойми не зв’язане з рікою Дністер, а відбувається за рахунок джерел та поверхневого стоку. Площа водойми 2 га, основна її цінність – вода в ній придатна до вживання (питтєва).

«Старе корито» - місце нересту цінних видів риб: щуки, лина, красноперки, плотця, коропа. Добре себе тут почувають в’юни, плітки, окуні, карасі. Гніздиться тут багато водних птахів: крячки, водяні курочки, крижень, болотяний лунь, різні види очеретянок. На водойму часто залітають сіра та мала біла чапля, озерні мартини, добре себе почуває маленька пташка – ремез). Звичайно, багата і флора водойми: латаття біле, глечики жовті, рогіз широколистий, аїр болотний пахучий (татарське зілля), сусак зонтичний, водяний горіх плаваючий, реліктовий вид, червонокнижний (в Україні відомо всього 30 місць його знаходження). Жовті глечики з’явились на нашій планеті 25-30 мільйонів років тому, а водяні лілії у два рази старші. Назва цілого сімейства походить від слова «ніфма» - маленька богиня (К. Ліней).

Права сторона водойми досить стрімка і покрита лісом майже до самого водного дзеркала. Це створює своєрідний мікроклімат у самій водоймі і навколо неї.

Як оповідають старожили міста Галича, в стрімкій горі, що височить біля водойми, було дуже потужне джерело, вода з нього лилась, утворюючи водоспад. Ще в княжі часи тут були купальні (дерев’яні настили ярусами), одна з них – біля водоспаду. Князі в літню теплу днину приходили сюди купатись в чистій джерельній воді. Можливо, звідси й пішла назва всієї місцини «Королівка». Внаслідок нерозумного втручання (декілька років проводилось поглиблення водойми) – відбувся зворотний процес – водойма стала ще мілкішою. Землі навколо водойми – городні ділянки. Добрива, отрутохімікати забруднюють її.

Вглиб лісу веде так звана королівська дорога. Біля лісу і в ньому є багато плазунів і земноводних. Це трав’яна і ставкова жаби, квакші, тритон гребінчастий; гадюка звичайна, вуж звичайний.

В теперішньому лісі «Королівка» трошки вище на горбі знаходилось городище «Над Королівкою», про це свідчать системи укріплень. А ближче до р. Дністер розміщувалось городище «Волослав’є» (за Л. Чачковським). За княжих часів тут були якісь рільничо–промислові заклади, призначені для потреб княжого двору, а крім того – для забезпечення твердині провіантом в часи облоги. А стара назва пасовища Волослав’є наводить на здогад, що в давнину тут випасали стада волів, які необхідні були на випадок облоги твердині (як провіант).

Марія Дмитрук,

Надія Мельник,

Олександр Сватик

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:7016

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:13768

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6071

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:6152