На 23 - 27 червня припадає 17 річниця візиту Святішого Отця Папи Римського Івана Павла ІІ до України. Кількаденне перебування Папи на нашій землі допомогло світові відкрити Україну, як державу європейської цивілізації, а українців – як націю давньої християнської традиції. Програма знаменної події враховувала історичний та культурний контекст, в якому Україна опинилася після того, як вийшла зі структур СРСР і стала на шлях розбудови власної національної та релігійної ідентичності. Відвідини України не покидало Івана Павла ІІ на протязі тривалого часу, це виражалося в його численних прикладах, що містилися у приватних і публічних промовах. З приїздом наступника Ісуса Христа на землі до України, в його поставі вражала глибока повага до багатої національної традиції українців, високої оцінки авторитетів, які формували підвалини ідентичності і дбали про збереження та розвиток єдності цілої Церкви, з якими теперішні покоління творять основи національної і державної екзистенції.

Вихідним пунктом для специфічної папської екуменічної програми, яку запропоновано під час паломництва 2001 р. було визнання парадигми батьківської землі, як основи і тла для міжконфесійного і міжрелігійного діалогу.

Київ – Львів стали основними візитними містами зустрічей сотні тисяч українців з Його Святістю і цей візит мав надзвичайний успіх. Хочеться кількома штрихами згадати основні етапи паломництва в Україні. У Києві в місті хрещення Русі, Іван Павло ІІ взяв участь у латинській та візантійській Службах Божих на стадіоні «Чайка», зустрівся з Президентом України Леонідом Кучмою, а також з Всеукраїнською Радою Церков, відвідав Могилу Невідомого Солдата, с. Биківню та Бабин Яр.

Після дводенних відвідин столиці, Львів - колишнє місто князя Лева, чекав з трепетом на «Візит  благодаті», прикрашене найрізноманітнішою національною та ватиканською символіками, на фасадах будинків логотипи візиту, зустрічей, герби Ватикану, міста, України.

Мільйони поглядів були звернені в бік летовища, звідки мав вирушити кортеж. Здавалася, що наближається нестримна лавина людських емоцій, текла жива ріка бурхливих оплесків, мерехтіння тисяч прапорців, котрими люди вітали Івана Павла ІІ. Очікування Папи в папамобілі в супроводі ескорту, надавло неймовірної радості, хвилювання в людських душах. Час від часу піднімаючи руку Понтифік благословляв усіх присутніх на знак вдячності за теплі, урочисті вітання. Схвильовані від радості люди – скандували, линули вітальні гасла над містом: «Многая літа!», «Вітаємо!», «Ми любимо тебе!». Проїжджаючи вулицями Львова кортеж під’їхав до римо-католицької катедри, у супроводі кардиналів, єпископів, священиків. Папа входить до середини храму на молитву.

Наступною зупинкою Високодостойного гостя став вірменський храм – пам’ятка архітектури національного значення другої половини XIV ст. Після відвідин, кортеж вирушив до архикатедрального собору Святого Юра УГКЦ (1744-1762 рр.),  якого зустрів Блаженніший Любомир Гузар та тисячі  присутніх людей гучними оваціями. Прийнявши з рук дітей хліб і сіль, вислухавши привітання, поблагословивши всіх і вклонившись людям, Папа зайшов до храму на молитву.

26 червня ознаменувався Святою Літургією в латинському обряді, сектори заповнювались людьми. Священики, монахи і монахині, миряни тісним колом оточували величний вівтар, на якому за кілька годин, за посередництвом Найсвятішого Отця, народиться і Воскресне Христос у Пресвятій Євхаристії. В часі беатифікаційної Літургії, згідно з обрядом кардинал Мар’ян Яворський просить Главу Католицької Церкви зарахувати до лику блаженних Йосифа Більчевського – архієпископа Римо-Католицької церкви – і Зигмунда Гораздовського – священика, що заснував Згромадження сестер – Йосифіток. Обличчя людей були сповнені увагою та глибоким задумом проповіді Святішого Отця. Наприкінці Літургії відбувся обряд коронації ікони Матері Божої Ласкавої з латинської катедри Львова.

В той же день на Сихів з усіх куточків ішла молодь на зустріч з Понтифіком, яка розпочалася ще о 12- ій співом «Херувими» та молебнем до Христа Чоловіколюбця. Опісля відбувались виступи колективів, між якими були теми духовних конференцій «Христос – Дорога, Правда і Життя». Появу на Сихові папамобіля супроводжувалась  надзвичайно теплою зусріччю молоді, прозвучав гімн зустрічі Святішого Отця Івана Павла ІІ: «Святіший Отче, благаєм ми, нам Україну благослови». Ці слова були підсилені передзвоном, симфоніями оркестрів, многозвуччям хорів, які переросли в невимовно гучний, урочистий тисячоголосий привіт. Коротка молитва Папи в новозбудованому храмі Успіння Пресвятої Богородиці при вівтарі, та 350-ти голосий хор і понад шістсот тисяч голосів пролунало - Амінь! «До кого нам іти? У тебе слова життя вічного. Ми увірували і пізнали, що ти Христос, Син Бога Живого». Цими словами закінчився фрагмент євангельського читання у часі молитви. Проповідь Вселенського Архиєрея сприймалася із захопленням і радістю: «Тому, обіймаючи вас, як батько, кажу вам: виберіть дорогу, яку показує вам Господь через свої заповіді. Це слова правди і життя. Дорога молоде! Дякую Богові, що дав мені радість зустрітися з вами всіма. Перед тим, як залишити вас, хочу додати останнє слово: любіть церкву! Вона є вашою родиною і духовним храмом, живим камінням якого ви покликані бути. Дякую вам дорогі друзі! Папа вас дуже любить і дивиться на вас як на сторожів нової зірниці надії. Він складає подяку Богові за вашу великодушність, з любов’ю молиться за вас і від усього серця вас благословить. Слава Ісусу Христу!» - на такій благословенній ноті завершилась проповідь Його Святості. Після чого, розпочався акафіст до Ісуса Христа, а по завершенні Папа заспівав… на якийсь момент все затихло, тільки вітер підхопив нотки пісні і поніс над сотнями тисяч присутніх.  Молодь гучними оплесками та скандуванням дякувала Понтифіку: «Україна любить Папу!», «Ми любимо Тебе!». Так закінчилася тепла зустріч Івана Павла ІІ з молоддю. Папа залишав Сихів, а маршрут пролягав далі міськими  вулицями до Львівської Богословської Академії, в часі відвідин закладу представники просили благословення на будівництво Українського Католицького Університету у Львові.

27 червня ознаменувався Службою Божою у візантійському обряді. Живими потоками люди прямували на місце відправи. Заповнені сектори розраховані на півтора мілліони людей не вміщали всіх присутніх. Вісімсот священиків готувалися до співслужіння у цій історичній Літургії.  І ось на дорозі з’явився кортеж, на устах Івана Павла ІІ – привітна усмішка, Папа виходить на вівтар, його зустрічає Блаженніший Любомир Гузар – Глава Української Греко-Католицької церкви, розпочалася Урочиста Божественна Літургія. Хор у складі 500 осіб на виголос «Благословенне царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і навіки вічні» мелодійно відспівав: «Амінь!». Перед тропарями розпочався чин проголошення блаженних нашої церкви. До Вселенського Архиєрея підійшли Блаженніший Любомир Гузар, владика Іван Семедій, владика Софрон Мудрий, владика Михаїл Колтун та постулятори, за ними священики і монахині несли ікони тих, хто за хвилину буде зарахований до лику блаженних.  Крім цього Папа благословив корони для коронації чудотворних українських ікон. Насамкінець Святіший Отець Іван Павло ІІ різними мовами привітав усіх зібраних людей.

Урочиста хвилина прощання і щира подяка Папи за запрошення та гостинність, зворушила серця українців: «З великою тугою покидаю сьогодні цю землю. Усім вам та кожному зокрема хочу ще раз сказати моє щире «дякую»! Ще раз звертаюся до тебе, українська земле, з побажанням добробуту та миру. Ти залишиш у моєму серці незабутні спогади! До побачення, народе-друже, пригортаю тебе обіймами доброзичливости й любови! Дякую за щирий прийом та гостинність, яких ніколи не зможу забути. До побачення, Україно!».

Візит Папи Римського Івана Павла ІІ до України став знаменною подією, який закріпив релігійну свободу в нашій країні, продемонстрував  прагнення нації до європейської інтеграції, про що неодноразово наголошував у своїх промовах Святіший Отець, підкреслиши розвивати діалог культур та цивілізацій.

Цьогоріч  минає – 98 років з дня народження Папи Івана Павла ІІ, 13 р. – з дня його смерті, 72 р. – коли став священиком, 60 р. – єпископом, 40 р. – як був обраний Папою, 4 р. тому – відбулась канонізація Понтифіка, якого приєднали до Лику Блаженних.

 

Анна Жолоб

На початку червня у рамках VIII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулося нагородження найкращої видавничої продукції, що з’явилась на книжкових полицях минулого року. Серед номінантів відомий науковець-медієвіст, доктор історичних наук Олександр Головко. Приємно, що книга Олександра Борисовича присвячена одному з найбільш знаних галицьких князів Мстиславу Мстиславичу, котрий зрештою був онуком Ярослава Володимировича «Осмомисла» і значну частину свого життя провів у Галичі. Колектив Національного заповідника «Давній Галич» щиро вітає історика з успіхом та бажає творчого натхнення для подальшої наукової праці!

Андрій Стасюк

Цікавим і змістовним виявився після полудень 6 червня  2018 року у Національному заповіднику «Давній Галич». Тут відбулося відкриття виставки «Галицькі  церковні стародруки ХVІІ  -  ХХ століття».  У виставковій залі картинної галереї представлені стародруки, зібрані у селах галицької околиці, які датуються кількома попередніми століттями. Над виявленням цікавих експонатів працювала спеціально організована експедиція науково-освітнього та відділу фондів цієї установи за підтримки Галицького деканату УГКЦ. Загалом зібрано понад 70 експонатів, найдавніший з яких датується 1639 роком. До речі, саме у цій книзі зберігся текст давньої колядки, яку ми зараз виконуємо трохи по-иншому. Відкриття виставки благословив парох із  с. Курипова о. Степан Рипньовський. Вів захід  його модератор, завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк.

У своєму слові генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин наголосив, що «кожного разу, коли ми відкриваємо для себе якусь річ, яка за походженням є старою, ми відновлюємо невидимий зв’язок із минулим. Усе те, що ми робимо, ми робимо  не для себе, а для людей, котрі також зможуть це споглядати. У цьому і є головний контекст сьогоднішньої виставки стародруків. Це Божа справа і добра справа», - наголосив він. Також керівник установи нагородив священиків галицьких сіл, а також старших братів і сестриць парафій подяками за співпрацю в організації цієї виставки. Він також  висловив сподівання, що окремі із представлених давніх книг зможуть із часом експонуватися у музеї історії УГКЦ, який поки що розташовується на другому поверсі Музею історії княжого Галича, а у майбутньому, можливо, стане окремою музейною одиницею.

Цікавими були виступи отця із с. Дорогова Василя Сорочинського та представника с. Козини Тисменицького району, директора Івано-Франківського коледжу фізичної культури п. Любомира Пасічняка, які також сприяли проведенню експедиції. Зауважимо, що відкриття виставки супроводжувалось співам квартету студентів-теологів Івано-Франківської духовної академії ім. священномученика Йосафата «Путь». Зазначимо, що вони, власне виконували музичні твори із давніх стародруків, що створювало неповторну духовну ауру і ніби переносили присутніх  на кілька століть назад. Це творило направду незвичайне відчуття.

Коли присутні уже готувалися оглянути старі галицькі книги, їх чекав ще один приємний сюрприз. Справа у тому, що на захід завітала п. Марія Василькевич-Рипан, племінниця Блаженнійшого Любомира Гузара, котрий рівно рік тому відійшов до Господа. Її розповідь, яка була представлена на екрані, складалася із старих світлин, які пані Марія скрупульозно збирала впродовж тривалого часу, але в основу  презентації лягли світлини родинного альбому, які батько Любомира Гузара -  Ярослав свого часу вивіз із Галичини на захід. Відзначимо, що дана презентація є уже п’ятою у  переліку. До цього були представлення у Львові, Івано-Франківську, Тернополі та Бережанах. Після презентації п. Марія подарували  для бібліотеки заповідника книги, пов’язані із життям Блаженнійшого. Вони, безперечно, будуть використані науковцями «Давнього Галича» для майбутніх досліджень.

Звичайно, що ці два заходи, при бажанні, можна було розділити. Але обидва вони пройшли на одному диханні і заповнювали нашу духовну складову, яка таких речей доконче потребує. Виставка стародруків у Галичі триватиме до сьомого липня.

Іван ДРАБЧУК

«Ціль свободи є робити добро»

Блаженніший Любомир Гузар

 

Велич покійного Любомира Гузара в першу чергу відкривається в мудрості, життєвому досвіді та науці. Маючи велике знання в богослів’ї, філософії, догматиці, вільно володіючи мовами: англійською, німецькою, італійською, польською, українською, та літургійними мовами, легко оперував обставинами, які проходили в церкві,  також був обізнаний в позацерковній громадській діяльності, мав свою обгрунтовану думку, чітку позицію. Сама постать Блаженнішого справляла враження, і то велике, на кожного, хто зустрічав його, спілкувався з ним. Йому були властиві смиренність, простота духу, щирість, почуття гумору, бажання спілкуватися в розмові, ким би співрозмовник не був. Заглиблюючись у великі переживання за український народ і часто аналізуючи важкі часи державного, політичного, культурного, економічного та релігійного життя, поневіряння і чужі окупації, Глава церкви стверджував, що такі ситуації вимагають великої віри, що Бог присутній і діє в історії, тільки потрібно це смиренно прийняти. Крім того, такі ситуації вимагали провідника, якого народ міг назвати «Чоловіком Божим», який живе, мислить, творить, терпить і радіє. І такі велетні духу були в нашій історії, які вели народ, які будували церву, які відроджували призабуте. Саме Боже Провидіння посилало українцям людей, які своєю жертовністю запалювали інших. Як стверджує прес-секретар отець Ігор Яців: «Коли потрібно було обстоювати позиції церкви, її провідником був Андрей Шептицький, коли треба було страждати за церкву, за віру і Україну бачимо потужну постать Патріарха Йосифа Сліпого. Коли потрібно було цю церкву відроджувати в діаспорі – був покликаний Мирослав-Іван Любачівський. Коли треба було розбудовувати церкву в незалежній Україні, був покликаний Любомир Гузар». І він прийняв тяжку ношу своєї церкви, свого вистражданого народу, яку гідно проніс через своє життя. Найбільшою мрією владики було перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до столичного Києва, яка була втілена в життя 21 серпня 2005 р. Його десятилітнє правління входить в історію як «десять років любові», тобто праці над утвердженням єдності між усіма християнами України. Наш духовний батько проводив візити в різні куточки України, які приносили мир, спокій і впевненість. Не оминув своєю увагою і релігійний центр Давнього Галича, столицю князів, осідок митрополитів, єпископів. Зі спогадів, пригадував, що ще малою дитиною приїзжав до Крилоса на прощі з родиною, і от через багато років, стояв на цьому святому місці, як Голова церкви.

Вперше до Давнього Галича (Крилоса) Блаженніший Любомир Гузар, як Верховний архієпископ Києво-Галицький УГКЦ завітав 15 січня 2006 року. Після Архієрейської Божественної Літургії в Успенській церкві відбулася прес-конференція в Митрополичих палатах і саме на ній голова церкви зробив пропозицію створити відділ релігії церкви в Галичині. На завершення свого візиту Любомир Гузар помолився на могилі свого дідуня Лева так мило Блаженніший називав його, який був нотаріусом спочатку в Печеніжині, пізніше упродовж багатьох років працював у Галичі та відвідав церкву Різдва Христового.

Вдруге, завітав Любомир Гузар до Крилоса 28 серпня 2006 р. для того, щоб піднести важливість Галицької митрополії в історії нашої церкви. Як зазначив Блаженніший Любомир, «мій титул – Верховний архиєпископ Києво-Галицький, Київ і Галич це два основні пункти, навколо яких росла, росте і буде рости наша Українська церква». Під час цього візиту було осв’ячено корону  для ікони. Перекоронація відбулася на фундаментах літописного Успенського собору.

Третій візит Глави церкви до Крилоса відбувся з нагоди ювілейної прощі до Чудотворної ікони Матері Божої Галицької, яка була приурочена 850- річчю з часу посвячення Успенського собору та 20 - ої річниці виходу УГКЦ з підпілля.

Не забував і свого Завалівського коріння Блаженніший Любомир, приїзжав на могилу свого прадіда, довголітнього пароха цього села о. Дмитра і Кароліни та їхнього сина Дмитра Гузарів, останній помер у малолітньому віці у Завалові Підгаєцького району Тернопільської області. З приватних розповідей Блаженнішого знаю,  як його огортав біль, смуток, коли згадував про вчинки неморальних людей, які так жорстоко поглумилися над могилою родини у Завалові, спочатку у 30-40 роках минулого століття, тоді були відкриті труни покійних. А в 90- х рр.  знищили напис на пам’ятнику його прадіда о. Дмитра. В цих же роках також розібрали один з уцілілих після Другої світової війни будинків у центрі Галича, напередодні святкування 1100 річчя з часу писемноїї згадки про Галич - канцелярію та помешкання нотаря Лева Гузара.

На завершення хочу згадати про родину Гузарів, які проживають за межами України, які цікавляться своєю історієюю і також відвідують померлих родичів. Мова піде  про племінницю і похресницю Любомира Марію Рипан (Марія Василькевич), яка проживає в  Торонто (Канада). «Дорогий вуйцьо», - так любляче і по родинному вона зверталася до духовного провідника мільйонів, велетня духу – Блаженнішого Любомира. Пані Марія вивчає історію своєї родини та щиро ділиться відомими моментами із життя Блаженнішого. Дитячі і юнацькі роки п. Марії минули в Детройті. У 1974 році переїхала до Торонто, була директором культурних програм Інституту святого Володимира, активною парафіянкою української церкви Святого Дмитрія. Уперше вона відвідала Україну у 1971 р. коли була студенткою, вдруге – у 1996 році, коли відбулась інтронізація Любомира Гузара номінованого єкзархом Києво-Вишгородським та пізніше у червні 2001 р. – коли він став кардиналом. З того часу відвідує батьківську землю щороку. Також у 2014 році п. Марія Рипан разом зі своєю родичкою Тетяною Ставничою (правнучка Євгена Гузара) ще раз побували в с. Завалів. В найближчому часі вона відвідає  Галич.

Любомира Гузара немає серед нас, але його настанови залишаються, тільки потрібно їх втілювати в життя. «Тільки тоді ми будемо сильними, якщо бажатимемо добра, житимемо чесно, творчо, будемо любити Бога» – так говорив Блаженної пам’яті Любомир Гузар.

Анна Жолоб

 

На фото:

Єпископський одяг Блаженнішого Любомира Гузара.


Марія Рипан із Блаженнішим Любомиром, 2014 р.

Фото із книги Володимира Чистуха «Завалівське коріння Блаженнішого Любомира».

 

Канцелярія і помешкання нотаря Лева Гузара у Галичі

Фото із книги Володимира Чистуха «Завалівське коріння Блаженнішого Любомира».

26 травня 2018 р. у м. Галичі вперше відзначався День Дністра – ріки з якої нерозривно пов’язана історія міста Галича. Свято проведене на виконання Угоди між урядом України та Урядом Республіки Молдова про спільне використання та охорону прикордонних вод Дністра, згідно якої було прийнято рішення про проведення спільного заходу – Міжнародного дня Дністра в останню неділю травня, починаючи з 2018 року.

Працівники Національного заповідника «Давній Галич» прийняли активну участь у відзначенні даної події. Зокрема, для гостей та учасників свята було розгорнуто виставку репродукцій давніх гравюр «Давні види Дністра», виставку – продаж книжкових видань, наукові працівники установи проводили екскурсії для делегацій.

Програма свята була дуже цікава. Вчергове місто на Дністрі було в епіцентрі уваги – віриться, що завдяки таким заходам місто отримає нові можливості для співпраці з іншими державами – в культурному та економічному розвитку.

Під час святкувань Галич отримав ще один цікавий туристичний об'єкт - пам’ятний знак з нагоди святкування міжнародного дня Дністра. Його встановлено 26 травня 2018 р. на південному березі р. Дністер, поруч металевого мосту через Дністер (ліворуч від пам’ятного знаку на честь річкового пароплавства на ріці).

Знак є композицією витесеної з кам’яної породи, на якій встановлена пам’ятна таблиця. Напис на таблиці:

«Дністер – перлина заповідних територій.

Пам’ятний знак встановлено з нагоди святкування міжнародного дня Дністра за сприяння OSCE, Держводагенства України, Дністровського басейнового управління водних ресурсів, Івано-Франківської ОДА, Івано-Франківської обласної ради, Галицької РДА.

м. Галич, 27 травня 2018 р.».

Знак зафіксував важливість ріки у господарському житті міста впродовж багатьох століть, підкреслив її значення як другої за розмірами ріки в Україні.

А.Чемеринський

Минулого тижня у Галичі побувала делегація Громадської Ради «Святий Юр» Центру національного виховання імені Андрея Шептицького. Символічними подарунками гостей зі Львівщини для галичан стали саджанці дерев, привезені  з села Прилбичі, де 1865 року народився майбутній владика Андрей.

Сьогодні, 24 травня, у день пам’яті рівноапостольних святих Кирила та Мефодія з ініціативи пароха Галицької церкви Різдва Христового УГКЦ  о. Володимира Кузюка та заступника генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Ірини Чернеги, за підтримки сільського голови Маріямполя Романа Шевчука у Біблійному саду висаджено молоді деревця калини, клена та дубів. До екологічної акції долучилися місцеві школярі на чолі з директором Ольгою Осташ.

Важливо, що один із дубів висадила учасниця конференції «Велети українського духу», котра напередодні відбулась у Галичі, учениця Маріямпільської ЗОШ І–ІІІ ст. Ольга Яремус. Відтак, сподіваємося, що через кільканадцять років тепер ще такі кволі пагінці виростуть у стовбури величних дерев, які своїм цвітінням нагадуватимуть нам і прийдешнім поколінням про митрополита Андрея Шептицького.

 

Андрій Стасюк

23 травня, у День героїв, вулицями  м. Галича пройшла  пам’ятна хода, яка завершилась вічем біля каплиці жертв комуністичного терору. Біля місць вшанування відомих галичан хода зупинялась і  учні розповідали про наших героїв, зокрема курінного УПА Володимира Чав’яка – «Чорноти» та керівника окружної Служби Безпеки ОУН Олексія Юрчишина – «Хміля», який загинув разом із галичанкою Ніною Вівчаренко у колодіївському лісі на Тисмениччині.  Згадали галичани цього дня і прикарпатців - героїв Небесної сотні та вояків, уродженців Галицького району, які загинули в АТО.

Біля каплиці священики греко-католицької та православної церков відправили панахиду. Представники влади і діти поклали квіти і запалили свічі. Усе було урочисто і піднесено, адже на вічі було багато молоді і саме до них зверталися виступаючі, згадуючи про минулі часи і наших славних попередників: княжих воїв, козаків, січових стрільців, українських повстанців, воїнів АТО. Усі вони – наші герої, яких ми маємо пам’ятати і вшановувати завжди.

В урочистій ході взяли участь учні та вчителі галицьких шкіл та гімназії, представники влади і громадських організацій, співробітники Національного заповідника «Давній Галич».

 

Іван ДРАБЧУК

22 травня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася презентація нової книги О. Кузів «Ще мить». Послухати пані Оксану прийшли її шанувальники – працівники заповідника, вчителі, бібліотекарі та ін. Як сказала, відкриваючи захід, заступник генерального директора з менеджменту, економіки та фінансів Ірина Чернега, це чергова можливість доторкнутися до прекрасного – художнього слова, автор заражає усіх своєю аурою, своїм позитивом.

Оксана Кузів народилася в Бурштині і є частою гостею в Галичі. Вона – автор кількох книг прози і поетичної збірки «В закапелках душі». Зараз готує до видання ще одну збірку віршів. Багато подорожує, зустрічається з читачами, бере участь у форумах книговидавців. Пані Оксана щиро й емоційно розповідала про історію написання останнього твору, зачитувала найцікавіші уривки, а ще ділилася секретами власної творчої кухні. Свої романи пише дуже швидко, наприклад, останній написала за 17 днів, а твір «Таїнство» – за 9. Коли пише – поринає у зовсім інший світ. Іноді вночі не може спати, а вранці продовжує писати. Сюжети творів часто з'являються неочікувано, як от останнього роману – про дівчину з тяжким генетичним захворюванням. «Тут зовсім інша Кузів», – каже п. Оксана, наголошуючи, що і стиль, і тематика книги дуже відрізняються від попередніх. У романі «Ще мить» письменниця порушує проблеми, про які не прийнято говорити вголос. Найважливіші читачі – мама і чоловік, їх думку цінує найбільше.

Автор читала власні вірші – про жіночі почуття, спогади про дитинство, зачарованість красою природи, любов до всього живого на землі.

Шанувальники творчості п. Оксани – заступник директора Галицької гімназії Людмила Фрейнак, заступник Галицької школи №1 Любов Побуцька, директор Тустанської школи Віра Костишин, о. Іван Кузь – бажали письменниці творчого неспокою і натхнення, щоб вона ще не раз тішила читачів своїми творами.

Любов Бойко.

Нещодавно побачила світ нова поетична збірка Івана Драбчука «Вишнева заметіль». У ній зібрані твори автора, написані в різні роки, але вони настільки гармонійно доповнюють один одного, що не відчуваєш жодного дисонансу. Зрештою, не має значення, коли створені вірші – в ранній юності чи в зрілому віці. Справжня поезія – це вічна молодість душі, закоханість у красу рідного краю. Для прикладу – рядки з вірша «Вишнева заметіль», що став заголовним у збірці:

В моїм саду – вишнева заметіль

Летить так загадково, як зимою.

І білий цвіт злітає звідусіль –

Це вишні так вітаються зі мною.

Поезія Івана Драбчука – дуже мелодійна, бо в його серці б’є «джерело пісенне», тож не дивно, що багато віршів стали піснями. У поетичній творчості автор означує власне кредо – любов до Батьківщини, глибоку віру в Боже Провидіння. Є і чимало поетичних замальовок, які передають замилування нашою розкішною природою, щирі людські почуття – до коханої жінки, найріднішої людини на землі – матері.

У рідному Сільці Тисменицького району, в гімназії, де працює Іван Васильович, відбулася презентація нової поетичної збірки. Учні з теплотою розповідали про свого вчителя, зворушливо декламували його вірші. Іван Драбчук – відомий краєзнавець, публіцист. Написав і видав два десятки краєзнавчих розвідок, опублікував сотні статей – про Галич, Духову криницю, відомі постаті нашої історії…

Добрі слова на адресу автора говорили голова Ямницької ОТГ Роман Крутий, депутати Михайло Юркевич і Юрій Проценко, в. о. обов’язки старости с. Сілець Михайло Владика, начальник відділу освіти Ямницької ОТГ Наталія Винник, директор Сілецької гімназії Любов Гнатковська, бібліотекарі Надія Шидивар та Оксана Паньчишак, колеги з інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич» Любов Бойко та Оксана Медвідь, завідувач науково-дослідного відділу заповідника Марія Костик. Промовці бажали Іванові Васильовичу успіхів у його творчості, здоров’я і родинної злагоди.

На закінчення презентації слово мав автор. Він скромно зазначив, що кожній людині Бог дав талант – до творчості, ремесла чи садівництва. Але маючи дар до чогось, людина повинна постійно працювати над собою, розвивати свої здібності, бо без праці немає результату. Сподіваємось, що Іван Драбчук напише ще не одну книжку – поетичну збірку чи краєзнавчу розвідку, адже він має багато задумів, та головне – має талант до літературної творчості, а ще допитливість дослідника і працелюбність.

Любов Бойко.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8006

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:15308

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6706

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7013