Цього дня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

Видатні візантійські просвітителі дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності: перекладали церковнослов’янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкривали при церквах школи. Вони також упорядкували слов’янський алфавіт, заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користується понад 250 млн. людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.

Війська Ібрагім-паші під Галицьким замком

24 вересня 1676 року турецька армія під командуванням Ібрагім-паші, званого Шайтаном, йдучи з-під Станиславова до Журавна, стала обозом під Галичем.

Загони баші Анатолії Гусейна обложили замок. Чисельність нападників у кілька разів перебільшувала число оборонців, бо більшість шляхтичів покинула Галич і рушила до королівського табору під Журавно. Деякі ділянки мурів залишилися без захисників. Після кількох годин оборони комендант галицької твердині Ляховський, бачачи нерівні сили, наказав вивісити біле знамено і здався, за що пізніше з наказу короля Яна Собеського був страчений.

Укріплення замку після здачі зазнали чи не найбільших руйнувань за всю історію. Запаси пороху, віднайдені в арсеналі, турки використали для висадження у повітря веж та частини оборонних стін, комори з усяким майном пограбували.

[Федунків З. Галицький замок. Івано-Франківськ, 2013. С. 36-37].

Наступна розповідь – про середущого сина родини Заклинських Романа, українського письменника, літературознавця, історика, етнографа, педагога, мемуариста, культурно-просвітницького діяча.

Народився Роман Гнатович Заклинський (псевдонім: Роман Гінза, криптоніми: Р. З., Н. Н., Ром. З., Ром. Закл.) 8 квітня 1852 р. в с. Маріямпіль біля Галича. Середню освіту отримав у Станіславівській цісарсько-королівській гімназії (нині Івано-Франківськ). Закінчив Львівський університет (1885 р.).

Викладав у Львівській та Станіславівській учительських семінаріях (1891–1912 рр.). У Станіславові разом з Йосипом Чачковським, Теофілом Окуневським, Євгеном Желіховським, Мелітоном Бучинським і Леонідом Заклинським заснував товариство «Бесіда». Також ініціював відкриття української гімназії  та книгарні.

Роман Заклинський – один із засновників товариства «Рідна школа» у Станіславові. Сприяв заснуванню філії товариства «Просвіта» (1877 р.) та осередку Українського педагогічного товариства «Рідна школа», секретар Головної управи «Рідної школи», бібліотекар «Просвіти» у Львові. У 1905 р. передав свою  бібліотеку студентському самоосвітньому гуртку в Станіславові.

Літературну діяльність починав як поет (рукопис «Пісні Романа Нечекая», 1866 р.). Вів фольклорно-етнографічні нотатки (зафіксовані в його «Записнику» 1868-1870 рр.).

Автор статей з питань історії, географії, літератури, зокрема «Про напади татарські» (Львів, 1885); «З нашої етноґрафії: Бойки, гуцули, лемки» (Львів, 1887); «Ґеоґрафія Руси, часть перша: Русь Галицька, Буковинська й Угорська» (Львів, 1887); «Руський буквар для народних шкіл» (Львів, 1887); «За слідами Федьковича» // ЛНВ. 1905. Т. 31–32; «Поясненє одного темного місця в «Слові о полку Ігоревім» (Львів, 1906). До речі, дослідження Р. Заклинського про «Слово…» високо оцінив Іван Франко.

Роман Заклинський був особисто знайомий з Б.Грінченком, О.Маковеєм, М.Павликом, листувався з ними. Від 1912 р. жив у с.Крушине на Львівщині, де й помер 20 березня 1931 р.

Любов Бойко

Ми вшановуємо пам'ять усіх героїв, які боролися за суверенітет і незалежність нашої країни. Серед них і тих, хто віддав своє життя в боротьбі проти російського агресора в новітній війні.

Підтримуємо наших захисників, котрі сьогодні відстоюють нашу свободу.

Ми переможемо! Слава Україні!

Прізвище Заклинський (Заклінський) побутує в Галичі та його околицях і сьогодні. Як подають джерела, представники цього роду прибули в Галичину з містечка Заклин на Волині після гайдамацького руху Коліївщини. З роду Заклинських вийшли священники, педагоги, письменники, журналісти.

Наша розповідь про трьох братів, синів пароха з Маріямполя Гната Заклинського: Леоніда, Романа і Корнила. Греко-католицький священник Г. Заклинський був одружений з донькою Станіславівського бургомістра в 1809-1815 рр. Антіна Вісгофера Осипою Катериною, високоосвіченою жінкою, що в усьому допомагала чоловікові. Їх сини стали відомими громадськими діячами, письменниками, збирачами фольклору.

Найстарший син, Леонід Гнатович Заклинський – український культурно-політичний діяч, один з ідеологів «народовців». Народився в Маріямполі 1850 р. Навчався в Станіславській гімназії, керував у 1869-1871 рр. таємною учнівською громадою, що видавала рукописну газету, яку Л.Заклинський редагував разом із Остапом Терлецьким і Володимиром Навроцьким.

За ініціативою Л.Заклинського та О.Терлецького в 1967 р. в Коломиї вийшов збірник до шостої річниці від дня смерті Т.Шевченка.

З 1874 р. Леонід Заклинський навчався у Львівському університеті, де товаришував з Іваном Франком. Брав активну участь у діяльності товариства «Дружний лихвар», у 1876 р. став головою «Академічного гуртка», редагував журнал «Друг».

За зв’язки з Сергієм Подолинським та Михайлом Драгомановим, пропаганду соціалістичних ідей, поширення революційної літератури, в т.ч. празького видання «Кобзаря» в 1876 р. Леоніда Заклинського було ув’язнено разом з І.Франком на три місяці. Йому відмовили в посаді вчителя. З 1880 р. Л. Заклинський працює писарем у адвокатській конторі, співробітничає в Станіславській філії «Просвіти». З 1888 р. працює помічником учителя польської класичної гімназії в м.Ясло (тепер Республіка Польща).

Записував гуцульський фольклор (матеріали зберігаються в ІМФЕ ім.М.Т.Рильського АН УРСР).

Помер Леонід Заклинський 9 квітня 1890 р. в м.Станіславові (тепер Івано-Франківськ).

Любов Бойко

Спустошення Галича ногайською ордою Кантемир-мурзи

1624 року польний гетьман С. Конецпольський (1592-1646) зі своїм військом під Мартиновом розбив ногайську орду Кантемир-мурзи, що поверталася з награбованим добром і великим ясиром додому. Кілька возів з полоненими дітьми С. Конецпольський направив до Галича і передав містянам.

[Федунків З. Галицький замок. Івано-Франківськ, 2013. С. 50].

 

Повстання проти старости Станіслава Ревери Потоцького

1627 року по смерті старости Миколи Струся польський король призначив галицьким старостою Станіслава Реверу Потоцького (1589-1667), який через зайнятість державними справами не дуже дбав про Галицький замок. До того ж він часто конфліктував з галицькою громадою.

1645 року в Галичі виник бунт проти старости. Очолив його галицький війт Войцех Тиравський. Міщани увірвалися в замок і звільняли з підвалів осуджених призвідників повстання. Згодом Войцех Тиравський організував напад на Станіслава Потоцького під час сеймику в костелі і поранив його. В результаті Станіслав Потоцький передав посаду галицького старости своєму синові Андрію, а сам зайнявся справами державного масштабу.

[Федунків З. Галицький замок. Івано-Франківськ, 2013. С. 28-29].

Викрадення старостянки

1625 року під час проведення реконструкції Замку сталася для господаря твердині неприємна історія. Галицький староста Микола Струсь протягом земського сеймика шляхти зосередив вояків замкового гарнізону на квартирах у місті Галичі для нагляду за порядком.

Відсутністю замкової сторожі скористався вінницький староста Адам Калиновський, що був до безтями закоханий в доньку Струся Христину, рідну тітку по матері. Через родинні стосунки галицький староста категорично відмовився віддавати доньку за кровного родича.

А. Калиновський не міг з цим змиритися і домовився з Христиною про викрадення. Зібравши ватагу з сербських і волоських гайдуків, вони вночі на човнах підпливли Дністром до міста, зробили підкоп під замковий мур і зухвало увійшли в середину, звідки забрали не тільки Христину з подругою Софією Рудницькою, а й цілий скарбець клейнодів, золота, перлів, срібла і дуже багатий гардероб. Обурений Микола Струсь опротестував цю подію в суді. Однак молодята побралися і прожили щасливо до смерті А. Калиновського

[Федунків З. Галицький замок. Івано-Франківськ, 2013. С. 28].

Кілька років тому, коли науковцями Національного заповідника «Давній Галич» проводилися дослідження старого галицького цвинтаря, серед поховань відомих діячів минулого було відзначено прізвище д-ра Амброзія Юркевича. На жаль, будь якої іншої інформації тоді про нього не знайшлося. Не відгукнулися й галичани на моє прохання пролити світло на сю забуту постать минулого. І ось нещодавно, переглядаючи в Івано-Франківській універсальній бібліотеці четвертий том  «Енциклопедії ЗУНР» (Івано-Франківськ, 2021 р.),  на сторінці 500, я випадково натрапив на коротку біографічну довідку про А. Юркевича, авторства Володимира Старика.

Амброзій Юркевич– доктор медицини, підполковник-лікар УГА. Народився у  4 вересня 1876 р у с. Джурків (тепер Коломийського району Івано-Франківської області) у сім’ї вчителя місцевої однокласної школи Миколи Юркевича. У 1887 -1894 рр. навчався у державній вищій гімназії міста Коломиї, де в червні 1894 року склав матуру. Після цього поступив на медичний факультет Львівського університету. 4 квітня здобув ступінь доктора медицини. Як кадровий військовий служив у австро-угорській армії. Пізніше працював у Львівському госпіталі. З 1 листопада 1907 року служив у 2-му Богемському полку драгунів (штаб полку знаходився у Чорткові, а потім у Тернополі) як полковий лікар другого класу.

З 1914 року А.Юркевич став полковим лікарем 8-го полку уланів (штаб знаходився у Чернівцях), брав участь у першій світовій війні. З 1 листопаді 1917 року іменований штабним лікарем 8-го полку уланів. Нагороджений лицарським хрестом ордену Франца-Йосифа з військовою декорацією, медаллю за військові заслуги, військовим хрестом Карла, військовим ювілейним хрестом, пам’ятним хрестом 1912-1913 років.

Після розпаду Австро-Угорської держави А.Юркевич вступив на службу в українську армію як отаман-лікар УГА. Деякий час перебував у м. Стрий начальником медично-санітарної служби та комендантом окружної військової лікарні. 1 березня 1919 року іменований підполковником-лікарем Стрийської окружної військової лікарні. З вересня 1919 року працював у запасній лікарні №1 створеної у так званих «Кримських казармах» у м. Вінниці (комендант лікарні д-р. Осип Ямполер). Ця військова лічниця була заснована на базі лікарні з м. Дрогобича.

На початку 1920-х років А. Юркевич працював лікарем у Державному заклад  для психічно хворих у Кульпаркові у м. Львові (тепер Львівська обласна психіатрична лікарня). З 1926 року перейшов працювати у м. Заложці (тепер смт Залізці Зборіського району Тернопільської області). Через деякий час повернувся до Львова.

Згаданий автор закінчив свою статтю повідомленням про те, що Амброзій Юркевич помер і був похований у Львові. Але, як з’ясувалося, його могила знаходиться у Галичі. Точна дата смерті – 27 травня 1930 року. Тепер нам залишається вияснити, яким чином наприкінці життя доля занесла цього відомого чоловіка у місто над Дністром? Можливо, після цієї публікації хтось та й відгукнеться і ми знайдемо відповідь на це запитання.

Іван ДРАБЧУК

Як ми повідомляли, науковці Національного заповідника «Давній Галич» проводять на Замковій горі археологічні розвідки. Ми попросили історика Зеновія Федунківа висловити свою думку з приводу цього, адже він не лише фахівець, але й автор книг «Галицький замок» та «Оборонна архітектура Галича над Дністром».

–Частково розкритий на території Галицького замку на початку травня 2022 р. об’єкт на жодному з відомих на теперішній час планів Галицького замку не позначений.

Місце його розташування на стику захабу і кулуару, нижнього і верхнього замку, наявність фрагментів муру зі старої австрійської цегли та монолітної широкої кам’яної брили підпрямокутної форми дають підстави припускати, що він міг бути:

а) доріжкою-вимосткою від нижнього до верхнього замку;

б) фундаментом в’їзної башти або муру між частинами замку;

в) фундаментом цивільної споруди судової адміністрації XVIII ст.

Схиляюся більше до варіантів а і б. Справжнє функціональне призначення можна визначити тільки після повного розкриттяі археологічно-архітектурного дослідження руїн.

Ось такий коментар від дослідника Галицького замку.

А ми сподіваємось, що дослідження Замкової гори принесуть нові цікаві знахідки.

24 вересня 1676 року турецька армія під командуванням Ібрагім-паші, званого Шайтаном, йдучи з-під Станиславова до Журавна, стала обозом під Галичем.

Загони баші Анатолії Гусейна обложили замок. Чисельність нападників у кілька разів перебільшувала число оборонців, бо більшість шляхтичів покинула Галич і рушила до королівського табору під Журавно. Деякі ділянки мурів залишилися без захисників.

Після кількох годин оборони комендант галицької твердині Ляховський, бачачи нерівні сили, наказав вивісити біле знамено і здався, за що пізніше з наказу короля Яна Собеського був страчений. Укріплення замку після здачі зазнали чи не найбільших руйнувань за всю історію. Запаси пороху, віднайдені в арсеналі, турки використали для висадження у повітря веж та частини оборонних стін, комори з усяким майном пограбували

[Федунків З. Галицький замок. Івано-Франківськ, 2013. С. 36-37].

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:11684

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:21220

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:8620

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:9318