– Коли у порожнечу летять роки, треба щось робити аби зупинити негативний процес… Цей вислів Івано-франківського художника Леона Кондрачука став епіграфом його персональної виставки «Ключ до почуттів», яку сьомого серпня було презентовано в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич».
– Його власна філософія, втілена у творчий задум, авторська манера письма, де визначну роль відіграє колір і експресія покладеного на полотно мазка, – це результат досконалого вивчення художником малярських здобутків європейського постмодернізму та авангарду ХХ століття. Це своєрідні пазли, які змінюють свій вигляд з кожним поглядом на них, – зазначив, відкриваючи виставку завідувач Музею караїмської історії і культури Ярослав Поташник.
Твори художника – своєрідний підсумок чвертьвікової творчості автора, хоч є й полотна, створені лише місяць тому.
Для написання своїх картин Леон Кондрачук застосовує різні техніки постмодерну, але найбільше любить малювати пейзажі у жанрі сюрреалізму.
– На його творчість вплинуло минуле, а воно було важким і болісним. Ніби підтвердженням цьому є його картини, де присутні монохромні тони. Проте кожне з полотен променіє яскравістю барв та жагою до життя. Кожна його картина потребує додаткового осмислення спостерігачем, – підкреслив, виступаючи перед присутніми колега художника по пензлю Івано-Франківський митець Зіновій Осадца.
– «Ключ до почуттів» – це середовище, у якому ожили роботи Леона Кондрачука. До експозиції потрапило всього тридцять полотен. Усі вони виконані у характерній авторській манері, яка є надзвичайно впізнаваною.
Їх об’єднує чіткий стилістичний напрямок. Та попри захоплення живописом, ми не сказали, що Леон Кондрачук є прекрасним поетом. У його творчому доробку більше десятка поетичних збірок, – зауважив завідувач науково-освітнім відділом Заповідника Богдан Струк.
Ще одне мистецьке свято, яке триватиме впродовж місяця відбулося Галичі. І сподіваємось, що твори Леона Кондрачука запам’ятаються галицьким шанувальникам мистецтва завдяки своїй енергетичній наповненості.

Галина Величко.

Благословенна земля Давнього Галича-Крилоса 3-4 серпня приймала прочан, що прийшли на Всеукраїнську Патріаршу прощу до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої. Цьогорічна проща відбувалася з нагоди 1025-ліття Хрещення Русі-України.
3 серпня в архикатедральному соборі Воскресіння Христового (м. Івано-Франківськ) відбулася Свята Літургія, прочани отримали благословення, після цього процесійно вирушили до Крилоса. На Всеукраїнську Патріаршу прощу до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої прибули також парафіяни з інших міст і сіл нашої та інших областей. Увечері 3 серпня в Крилосі відбулася театралізована Хресна Дорога, а також Вечірня та Молебень до Богородиці.
Нова доба 4 серпня почалася з походу зі свічками до джерела та освячення води. Після цього відбулися нічні чування.
Вранці прочани, а їх налічувалось більше 20-и тисяч, приступили до Святої Сповіді, щоб отримати Святе Причастя під час Архиєрейської Божественної Літургії, яку відправив Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) в церкві Успіння Богородиці ХVІ ст. Всеукраїнська Патріарша проща, яка відбувається щороку в першу неділю серпня у Давньому Галичі-Крилосі, підтверджує, що Галицька держава є спадкоємицею Київської Русі, колискою духовності християн України-Русі. Блаженніший Патріарх Святослав благословив присутніх на прощі з нагоди року віри, уділивши вірним повний відпуст. Прочани виявили своє пошанування Чудотворній іконі Матері Божої з Успенської церкви в Крилосі, відвідали Хресну Дорогу, напились цілющої води з Княжої криниці та Францискових джерел.
Після завершення Архиєрейської Божественної Літургії Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) разом зі священнослужителями відвідав Музей історії Галича Національного заповідника «Давній Галич», де оглянув оновлену експозицію та відповів на запитання журналістів.
Чимало прочан виявило бажання оглянути Музей історії Галича (Митрополичі палати), де під час Всеукраїнської Патріаршої прощі експонувалися три корони – Святого Володимира (Х–ХІ ст. Стилізована реконструкція на основі фресок, монет, візантійських пам’яток), Анни Візантійської (Х–ХІ ст. Стилізована реконструкція на основі фресок, монет, візантійських пам’яток) та короля Данила Галицького (ХІІІ ст. Гіпотетична версія, створена на основі мітри греко-католицьких єпископів у Перемишлі та печатки Юрія І).
Земля Давнього Галича-Крилоса є насправді духовним осередком для багатьох людей. Про це ми почули у приватних розмовах. Мешканці інших теренів захоплювались краєвидами, самою аурою цього місця, де колись вирувало політичне і релігійне життя. А якщо додати трохи фантазії і уявити, придумати, пригадати… Але це вже буде розповідь белетристична.

Любов Бойко.

Корона Данила Галицького овіяна легендами та справжніми героїчними подіями історичного минулого України. Немає єдиної думки про долю цієї корони. Пошуки корони Данила Галицького тривають не одне століття, мають захоплюючу історію та неоднозначну оцінку в Україні та за її межами, як і, зрештою, сам її володар.
Данило Галицький - виняткова постать в історії України княжої доби. Видатний полководець, воїн, політик, володар майже всієї української землі, який значно розширив її межі.
Гідний син свого батька, Романа Мстиславовича, що об’єднав Галицьке і Волинське князівства, праправнук Володимира Мономаха, нащадок Рюриковичів, Данило Галицький продовжував їх справу об’єднання земель під єдиною владою, захист від ворогів, розбудову та укріплення поселень, заснування нових міст.
Корона короля Данила Галицького, що буде експонуватися в Музеї історії Галича (з експозиції Золочівського замку), являє собою гіпотетичний варіант королівської реліквії. Золота корона важить близько 3-х кг. При її виготовленні використані оригінальні елементи та візерунки. Оздоблена корона дорогоцінним камінням: діамантами, рубінами, сапфірами, топазами, аметистами, гранатами, цитрином та морськими перлами.
Корона короля Данила увінчана рівностороннім хрестом, промені якого утворені чотирма рубінами. Посередині хреста вміщено сапфір. Верхівка з хрестом піднесена над перетином двох дуг, що з’єднують навхрест великі пелюстки корони. Дуги у всю довжину прикрашені низками перлин. В середину вінця вкладено оксамитову шапку.
Корона була тим артефактом, що давав можливість з’єднати народ і державу в єдину цілість. Водночас корона виступала символом незалежності та самостійності держави, втілювала державницьку ідею. Дотепер королівські корони є одними з найбільших державних реліквій.

На виконання наказу Міністерства культури України від 30.01.2013 року №43 «Про реалізацію прав соціально незахищених верств населення на відвідування підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Мінкультури України на пільгових умовах», генеральною дирекцією Національного заповідника «Давній Галич», єдиним днем для безкоштовного відвідування Музеїв пільговими категоріями населення визначено ПОНЕДІЛОК.

Ім’я Ростислава Лотоцького галичанам добре відоме. Не раз читачі районної газети обговорювали його гострі публіцистичні статті. А от те, що він пише вірші, знали не всі. Адже не завжди писав під власним прізвищем, іноді публікувався під псевдонімами. Та хто знає характер Ростислава Васильовича, той впізнавав його стиль під вигаданими іменами.
І ось частину того, що написав за життя, Ростислав Лотоцький вирішив винести на суд читача. В Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася презентація його збірки, у якій вміщені публіцистичні твори та вірші.
Привітати автора з цією подією прийшли його друзі, колеги, поціновувачі.
Розпочалося дійство піснею на слова Р. Лотоцького «Рідне село» у виконанні його земляків і багатолітніх товаришів Михайла Возняка, Володимира Гловацького та Юрія Остяка. До слова сказати, тріо впродовж презентації виконало ще кілька пісень, які викликали щирі оплески слухачів.
Ведучий свята Ярослав Поташник розповів про життєвий і творчий шлях Ростислава Лотоцького, читав віршовані рядки з його збірки. Народився Ростислав Васильович у Кукільниках, у вчительській сім’ї, після закінчення Більшівцівської школи здобув фах історика у Львівському державному університеті. Працював у школі, на різних чиновницьких посадах, а попри це писав вірші, публікував у пресі публіцистичні статті.
Добрі слова про автора говорили генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Олександр Береговський, колеги Іван Голійчук (автор передмови до книги), Мар’ян Грінер, Михайло Возняк, Володимир Гловацький, Юрій Остяк. Заступник голови Галицької районної державної адміністрації Людмила Сівецька передала привітання від імені голови РДА Григорія Івасишина, а також висловила своє захоплення творчістю Р. Лотоцького. Промовці відзначали високий інтелектуальний рівень поезії автора, бажали йому творчих успіхів на літературній ниві та нових книжок. А мені хочеться завершити свою розповідь про презентацію книги філософськими рядками Р. Лотоцького, які мені найбільше припали до душі:
У вcьому є початок і кінець,
Що народилось – мусить колись вмерти.
Та тільки Вічності є Простір – мов вінець,
Якого не побачити, не стерти.
Любов Бойко.

«Народ, що створив ці пам'ятки, не міг зникнути безслідно»

8 липня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулися читання, присвячені річниці відкриття Трипільського поселення Вікентієм Хвойкою. З цікавими доповідями про життя і діяльність вченого, а також про сучасні дослідження Трипільської культури виступили молодший науковий співробітник історичного відділу Роман Рарик, завідувач археологічного відділу к. і. н. Тарас Ткачук, старший викладач Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ігор Кочкін.
Чех за національністю, Вікентій Хвойка зробив значний внесок у розвиток української науки, зокрема археології. Народився в 1850 році в с. Семин на Ельбі (Чехія) у старовинній шляхетській родині. У 1876 р. переїхав до Києва, де жив i працював учителем.
З 1890-х років почав займатися археологією, здійснивши низку розкопів у Києві та на Наддніпрянщині; співпрацював з культурними діячами Києва, що гуртувалися в Товаристві шанувальників старовини та мистецтва.
У 1893 р. відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20000 років тому на Подолі в Києві, де виявлено скупчення великих кісток мамонта. Розкопки палеолітичних стоянок, крім Кирилівської, в урочищі Протасів Яр у Києві, у селі Селище на Черкащині та ін. тривали 10 років.
У 1896 р. Вікентій Хвойка відкрив пам'ятки Трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, а також на березі Дніпра в Києві. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4–3 тисячоліття до н. е.). Власне назва «Трипільська культура» з'явилася у праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищева на Київщині.
В. В. Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. Її залишили пращури слов'ян – арійські племена, які були першими землеробами на теренах Середнього Придніпров'я. Вони мешкали на цій території упродовж тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських племен, утримали «краї предків до сьогодення».
Хвойка висунув гіпотезу, згідно з якою «народ, що створив ці пам'ятки, не міг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій по праву належить ім'я протослов'ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію». Як ми знаємо, в часи Російської імперії південно-західною Росією називали Україну.
Досліджував пам'ятки бронзового віку, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині.
У 1898–1900 рр. відкрив і провів розкопки на Середньому Придніпров’ї могильників з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. – II століття) і Черняхівської (ІІ–V століття) культур.
Вікентій Хвойка відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв – тепер це Національний музей історії України. Він був першим хранителем його археологічного відділу.
Досліджував пам'ятки східних слов'ян, зокрема поселення VII–VIII століть у Пастирському городищі та могильники сіверян у селі Броварки на Гадяччині, доводячи автохтонність слов'янського населення Середнього Придніпров'я.
Значну увагу В. Хвойка присвятив дослідженню Київської Русі, особливо Києва, здійснив розкопки на горі Киселівці (1894), Старокиївській горі (1907–1908), де були виявлені житла і майстерні ремісників та вироби з кістки, заліза, срібла, скла. Йому належать розкопи давньоруських міст-городищ з оборонними спорудами і руїнами храмів Білгорода на Ірпіні, Витачева на Дніпрі, Шарки на Київщині, с. Кононча на Черкащині.
У праці «До питання про слов'ян» (1902) він заявляв, що у Середньому Придніпров'ї «з незапам'ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов'ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною».
В. Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств. Здобуті дослідником колекції, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України (Київ) та в Державному історичному музеї Москви.
Спочив В. Хвойка 2 листопада 1914 р. й був похований на Байковому кладовищі в Києві.
Любов БОЙКО.

Так називається мистецька виставка, яка відкрилася в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич». Свої роботи привезли галичанам художниці з Івано-Франківська, викладачі інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Оксана Бейлах та Світлана Повшик. Адже, як зазначають мисткині, вихід з майстерні, спілкування з відвідувачами виставок – це дуже важливо для творчої людини. Той вогник, що спалахує в очах глядача – найвища оцінка і найбільша підтримка художника.
Оксана Бейлах успішно працює в галузі декоративної пластики зі шкіри та моделюванні одягу. Її композиції «Таємниця вічності», «Сад ангельських пісень» та інші зачаровують глядача продуманим сюжетом і майстерним втіленням задуму автора. Світлана Повшик наполегливо шукає на неосяжних просторах білого паперу свою міфічну Жар-птицю. Її тонка вишукана графіка нікого не залишить байдужим. Мені особливо сподобались роботи з циклу «Середмістя», а також «Єва», «Мавка», «Жар-птиця», «Полювання на мить». Як зазначила Світлана Повшик, вона намагається привідкрити таємницю, яку таїть у собі жінка.
А ще творчий тандем працює на кафедрі дизайну Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника і займається моделюванням одягу – глядачі фестивалю «Галицька брама» мали нагоду побачити вишукане ексклюзивне вбрання з елементами народного стилю від цих авторів. Івано-франківські дизайнери творять прикарпатську школу сучасного одягу – експериментують, шукають нові форми й оригінальне вирішення, не забуваючи про традиції.
Працівники Національного заповідника «Давній Галич» Семен Побуцький, Богдан Струк, Ярослав Поташник, відкриваючи виставку, висловили своє захоплення роботами авторів, побажали їм творчих успіхів, нових ідей і здобутків, вдячних поціновувачів.
Любов Бойко.

6 червня в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулася зустріч з поетом Володимиром Наконечним.
Організатор зустрічі, завідуючий науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Богдан Струк представив поета як неординарну особистість, яка дарує людям здоров’я і виливає свою душу у віршах і пісні.

За фахом Володимир Григорович – лікар-хірург, працює завідувачем хірургічного відділення Бурштинської міської лікарні. Про себе розповів, що народився у Воркуті в сім’ї політв’язнів. Батьки повернулися в рідну Україну і поселилися у мальовничому селищі Делятин. Тут, у Карпатах, минуло дитинство Володимира Наконечного. Перші вірші почав писати ще у школі, але вони не збереглися. Любов до поезії передала йому мати, яка часто в колі сім’ї читала вірші Т. Г. Шевченка. Поет вважає, якщо людина переживає якісь події, то свої відчуття повинна викласти на папері. Його перша збірка «Усе на світі від любові» побачила світ у 2008 році. А передмову до неї «Невичерпна криниця любові» написала завідувач інформаційно-видавничого відділу Любов Бойко.
Володимир Наконечний прочитав свої вірші з розділів: «Вставай з колін, народе мій!», «Мелодії Карпатських гір», «Усе на світі від любові», «Як весну, тебе я люблю» тощо. У віршах поета – любов до України, до свого народу, рідної мови. У рядках «Я українець. І горджусь Цим іменем свого народу» Любов Бойко вбачає сконцентрований духовний код і незборимий дух нащадка багатьох поколінь нескорених синів України. Він оспівує весну, кохання, жінку.
Прозвучали пісні у виконанні автора. Багато його віршів поклав на музику композитор з Бурштина Ігор Іванців та інші. Учасники зустрічі мали можливість почути ці пісні у виконанні різних артистів.
Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з питань розвитку та охорони пам’яток Володимир Дідух розповів про те, що Володимир Наконечний розпочав друкувати свої вірші ще у 1980-х роках в районній газеті «Прапор перемоги», згодом у «Галицькому слові» та «Дністровій хвилі» і вони мали успіх у читачів. На його думку, вірші поета сьогодні звучать дуже актуально, в них – історія українського народу, любов до своєї держави і карпатського краю, любов до жінки, матері, дітей.
На завершення Богдан Струк від імені генеральної дирекції Заповідника подарував поетові книги про Галич і побажав ще багато творчих зустрічей та нових звершень.

М.Костик.

31 травня в картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки Закарпатської школи живопису творчого об’єднання «Райдуга». Виставка вже побувала в Музеї мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську та у музейно-виставковому центрі міста Калуша.
Цей проект презентували закарпатські художники І. Попдякуник, А. Секереш та Т. Софілканич. Вони розповіли про те, що творче об’єднання «Райдуга» створене в квітні 2009 року і сьогодні нараховує близько 30 активних членів, котрі шанують і високо цінують славну Закарпатську школу живопису, намагаючись наслідувати і пропагувати її надзвичайний стиль і високий рівень майстерності. Різні за віком, освітою, їх єднає велике бажання творити. Закарпатські художники давно мріяли про те, щоб таланти свого краю показати в давньому історичному місті Галич.
Багато теплих слів сказали директори Музею мистецтв Прикарпаття М. Дейнега та музейно-виставкового центру в місті Калуші У. Паньо на адресу закарпатських художників. Вони висловили сподівання, що ці прекрасні твори мистецтва з Галича подорожуватимуть далі, на Схід України.
Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» О. Береговський відзначив високий професіоналізм і майстерність закарпатських художників і наголосив, що гори Карпати нас об’єднують не тільки мистецтвом, а й історією. О. Береговський запросив творче об’єднання «Райдуга», Музей мистецтв Прикарпаття та калуський музейно-виставковий центр до співпраці й в інших проектах.
Запрошуємо в картинну галерею Національного заповідника «Давній Галич» відвідати виставку, з полотен якої виливається потужний потенціал і талант митців, здатних трансформувати власні думки, почуття та емоції свого особистого світобачення.

«Пам’ять – це мідна дошка,

вкрита літерами, які час непомітно стирає,

якщо не поновлювати їх різцем, бодай зрідка».
Джон Локк.

29 травня у стінах картинної галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулася презентація виставки «УПА: історія нескорених». Ініціаторами виставки були громадський рух «Зарваницька громадська ініціатива» та дирекція Заповідника. Ця виставка створена спільно з Центром досліджень визвольного руху. Основними завданнями, які ставили перед собою автори, є популяризація історії УПА та розвіювання міфів, що чорнять славу, заперечують вагу і значення її в історії становлення незалежної України.
Представники громадського руху Р. Козак та Ю. Антоняк розповіли про свій досвід роботи. Велику увагу вони звернули на те, що в даний час замовчується правдива історія про УПА. І тому сьогодні дуже важливо зібрати достовірну інформацію про членів УПА для популяризації серед населення України, а особливо підростаючого покоління. Наші українські герої, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність держави України, заслуговують на всенародне визнання і пошану.
На презентації виступили генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» О. Береговський, заступник з наукової роботи С.Побуцький, а також заступник голови Галицької РДА з гуманітарних питань Л. Сівецька. Вони відзначили важливість подібних виставок у виховному процесі української молоді.
У картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» історія УПА представлена 21 кольоровим плакатом, на яких доступно розповідається про витоки, структуру, вишкіл, устрій даної організації. Крім тексту на плакатах присутні світлини, які допомагають глибше зануритись у світ повстанців. Враження від виставки виникають суперечливі: з одного боку читаємо про важке життя і ризик, який був присутній щохвилини у повстанців, а з іншого - на нас із чорно-білих фотографій дивляться щирі, усміхнені, сповнені надії очі молодих людей.
Б.Труханівська.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8916

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:16922

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7105

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7582

Troy Apke Authentic Jersey