Напередодні Великодніх свят працівники Національного заповідника «Давній Галич» завітали в стаціонарне відділення Галицького територіального центру соціального обслуговування у смт Більшівцях з подарунками.
На обліку в відділенні знаходиться 34 людини похилого віку, які потребують уваги, шани і турботи. Шефство над стаціонарним відділенням працівники Національного заповідника «Давній Галич» взяли більше 10-и років тому.
Марія Дмитрук.

Писанка – неодмінний атрибут Великоднього кошика. Напередодні свята Пасхи в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся майстер-клас із виготовлення писанок, який провели керівники гуртків Галицької малої академії народних ремесел Зоряна Кружинська, Тетяна Савчук, Марія Онофришин. Працівники заповідника вчилися правильно розмальовувати писанки. Дехто вперше в житті спробував це ремесло і по-дитячому тішився, коли тримав у руках власноруч розмальоване Великоднє яйце. Як підкреслили майстрині, перед тим, як сідати створювати писанку, треба помолитися, а ще необхідною умовою роботи є гарний настрій.
До Великодніх свят у Картинній галереї розгорнута також тематична книжково-ілюстративна виставка «Радіймо всі – ця радість із небес. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», яку підготували бібліотекар Національного заповідника «Давній Галич» Любов Ониськів та працівники Галицької ЦБ Галина Петраш і Людмила Кузів.
За технікою виконання писанки поділяються на «крапанки» – яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки – розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; «мальованки» – розмальовані пензлем; «крашанки» – забарвлені лише одним тоном і «скробанки», або ж «дряпанки».
Найпоширенішим є восковий метод декорування яйця. Для цього слід взяти сире (або видуте) яйце, обезжирити його в оцтовому розчині (1 столова ложка оцту на склянку води), простим олівцем нанести малюнок. Народна традиція надавала зображенням символічного значення. До найбільш популярних традиційних мотивів розпису писанок належать образ Великої Богині (жінки-праматері), солярні знаки (у вигляді розеток, зірочок, свастики, малюнків сонця і зірок, також «крутороги» і «павучки»), «сосенки» (символ вічнозеленої рослини, що плететься по землі, або ж «небесного змія», що запліднював яйце), вербова гілочка, дубовий листочок (символи жіночого і чоловічого начала). Серед геометричних орнаментів найпопулярнішим є своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги – «безконечник» (український меандр).
Для розписування воском потрібні писачок – маленька бляшана конусоподібна трубочка, закріплена на дерев'яному держачку, бджолиний віск, свічка, харчові барвники.
У писачок кидають крихти натертого бджолиного воску, розтоплюють у полум’ї свічки і виконують рисунок на поверхні яйця. Він залишиться білим. Далі яйце забарвлюють жовтою фарбою і наносять на нього ті елементи розпису, що повинні бути жовтого кольору. Опісля настає черга червоної барви (за кожним разом інтенсивність фарби наростає аж до найтемнішої). Потім на цьому тлі виписуються ті деталі орнаменту, що повинні бути червоними і т.д. Це техніка нанесення «теплих» (однієї гами) барв. Для нанесення додаткових «холодних» (синіх чи зелених) усувають зайву фарбу з місць, призначених під розпис «холодними», і протравлюють шкаралупу у воді з оцтом чи капустяною кислотою. Після цього продовжується робота. Віск знімають серветкою, попередньо потримавши яйце над свічкою. Готову писанку протирають олією.
Фарби для писанкарства можна купити або приготувати за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, цибулиння тощо.
Колись із писанками виконувались дії в магічних ритуалах. Так, на весняного Юра (6 травня) для забезпечення доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували в землю. Дівчата Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них («на тому світі») також настало свято (на Великдень). Свячені писанки були оберегом житла від природних стихій, а для людей і тварин – від «лихого ока». Писанки використовувалися і в народній медицині. Вони були елементом забави для дітей і молоді.
Традиція писанкарства є однією з найдавніших і найстійкіших на всіх етнічних українських землях. Вона добре прижилась також всюди, де живуть українці.
Любов Бойко.

Працівники Національного заповідника «Давній Галич» готуються до етнофестивалю, що відбудеться 19 травня цього року.
Добрий початок цьому вже покладено. Нещодавно генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» О. Б. Береговський, начальник Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства О. І. Голубчак та директор Галицького національного природного парку Б. М. Терешкун посадили перші саджанці кущів та дерев на території Музею народної архітектури і побуту Прикарпаття.
Саджанці ялівцю козацького та карпатської смерічки допоможуть відтворити неповторний колорит природи гуцульського краю.
Надія Мельник.

У Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка творчих робіт народної художниці, майстрині декоративного живопису Параски Хоми.
Параска Петрівна Хома відома не лише на Івано-Франківщині, а й далеко за межами України. Уродженка села Чернятина, народна майстриня без спеціальної освіти сягнула вершин мистецтва, котрі підкорюються далеко не всім. Параска Хома – заслужений майстер народної творчості, член Національної спілки художників України, лауреат Всеукраїнської премії імені Катерини Білокур. Її творчість відзначена грамотами, дипломами, золотими медалями. Фантастичні і водночас усім доступні й зрозумілі малюнки-квіти П. Хоми побували на багатьох виставках в Україні та поза її межами. Прикметно, що напередодні Великодніх свят роботи Параски Хоми можуть оглянути галичани.
Відкрив виставку заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи Семен Побуцький. Своїми враженнями від творчості П. Хоми поділився завідувач науково-освітнього відділу Богдан Струк.
Про найдорожчу людину розповів син Параски Хоми Ярослав. «Мама – людина настрою, вона відображає у картинах свої емоції – любов, захоплення радість, – сказав він. – Вся родина живе тією красою, яку створює мама».
Творчість Параски Хоми – це справді народне мистецтво, буяння природи, свято життя. Її картини викликають радість, відчуття весни і сонця. Коли дивишся на малюнки народної художниці, ніби повертаєшся у світлий, сонячний і казковий світ дитинства. Кожна її робота – неповторна, і разом з тим це часточка улюбленої України. Дивовижний образний світ Параски Хоми захоплює відвідувачів виставок, фахівців народного та декоративно-прикладного мистецтва. Тому генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Олександр Береговський виступив з ініціативою висунути творчий доробок Параски Хоми на здобуття Шевченківської премії.
Любов Бойко.

З Днем пам'яток історії та культури України та Міжнародним днем пам'яток і визначних місць!

На виконання доручення Міністерства культури України в рамках проведення екологічного форуму «Довкілля для України» 5 квітня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулося засідання Круглого столу на тему «Вплив шкідливих викидів теплових електростанцій на збереження культурної спадщини». У заході взяли участь співробітники установи, були запрошені також працівники Галицького національного природного парку.
Завідувач відділу охорони природи Національного заповідника «Давній Галич» Марія Дмитрук, наукові співробітники відділу Надія Мельник та Олександр Сватик виступили з доповідями про вплив викидів Бурштинської ТЕС на гідросферу і водні ресурси Галицького району, розповіли про забрудненість ґрунтів і повітря внаслідок техногенного навантаження промислових підприємств на екосистему.
Заступник директора Галицького національного природного парку з наукової роботи Володимир Бучко наголосив, що насамперед діяльність Бурштинської ТЕС негативно впливає на розвиток рекреації та екотуризму. Адже туристи не хочуть відпочивати в забруднених зонах, дихати повітрям, у якому великий вміст шкідливих речовин. Що стосується природи, то, на думку В. Бучка, представники рослинного і тваринного світу мають здатність пристосовуватися до умов, і саме збереженість біорізноманіття є характерною і визначальною рисою Касової гори, інших природних комплексів, що входять до Галицького національного природного парку.
Своїми зауваженнями щодо стану збереження довкілля, зокрема архітектурних та археологічних пам’яток, поділились заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з питань розвитку та охорони пам’яток Володимир Дідух та заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький.
Учасники Круглого столу говорили також про те, що зростає захворюваність населення, погіршується стан екологічної безпеки у населених пунктах, прилеглих до території Бурштинської ТЕС. Необхідні незаангажовані дослідження атмосфери, води, ґрунтів, які б показали реальну картину, а також відповіли на запитання, які заходи слід проводити задля збереження довкілля.
Любов Бойко.

Щомісяця в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбуваються презентації творчих доробків українських митців. Здебільшого це відомі художники, які вже сказали своє слово у мистецтві. Та чимало в нашому краю і молодих талановитих авторів.
26 березня відкрилася мистецька виставка івано-франківської художниці Христини Бик під назвою «Моя душа». Молода обдарована дівчина тільки починає свій творчий шлях. Закінчила вона Івано-Франківську дитячу художню школу, зараз навчається на 5-ому курсі вищого художньо-професійного училища № 3.
У лютому картини юної мисткині демонструвалися в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка. І ось тепер Галич став першим у черзі міст, які прийматимуть виставку робіт Христини Бик у рамках обласного мистецького туру. Галичанам особливо припали до душі її картини із серії «Старе місто», карпатські пейзажі, натюрморти, створені у техніці голландського живопису.
Мама Христини, пані Ганна, розповіла, що донька малює з дитинства. Вдома всі стіни в її картинах, тож за порадою знайомих вирішили презентувати роботи для огляду спочатку мешканців Івано-Франківська, а тепер і області.
Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Олександр Береговський, організатор виставки завідувач науково-освітнього відділу Богдан Струк, інші співробітники установи бажали юній художниці наснаги, нових звершень, впертості у досягненні мети. Як зазначали промовці, Христина Бик має великий творчий потенціал. Сподіваємось, що попереду в обдарованої дівчини – багато вдалих робіт, несподіваних вирішень, творчих знахідок, а ще – визнання її таланту.
Любов Бойко.

У Національному заповіднику «Давній Галич» відбулося вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії. Перед науковими співробітниками виступила завідувач історичного відділу Марія Костик, яка розповіла про масове вбивство мирних жителів села Корюківка на Чернігівщині.
1-2 березня 1943 року загони угорської військової жандармерії знищили 6700 жителів села Корюківка (нині місто в Чернігівській області). Корюківська трагедія була наймасштабнішою і найкривавішою не лише на теренах Радянського Союзу, а й усієї Європи. Каральну операцію здійснили угорські підрозділи у відповідь на провокацію радянських партизан, очолюваних офіцером НКВС Олексієм Федоровим.
У ніч на 27 лютого 1943 року група Олексія Федорова, дізнавшись, що діти одного з командирів диверсійного підрозділу ув’язнені в корюківській в’язниці, напала на місцевий гарнізон, що складався в основному з угорських військових. Під час цього наскоку було вбито 78 солдатів і 8 захоплено в полон. Діти командира та кілька людей були звільнені з в’язниці, деякі будівлі підірвані. Наступного дня, після атаки диверсантів, виїзд із села був перекритий. Проте одній жінці з трьома дітьми вдалося втекти з Корюківки в цей день.
Чернігівські історики С. Павленко й С. Бутко вважають, що диверсанти могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від смерті, однак зумисне не зробили цього.
Німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілювали до 100 чоловік, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали.
Вранці 1 березня 1943 року до Корюківки прибув підрозділ СС зі Щорса. Спочатку німці намагалися зігнати всіх жителів в центр села. Коли деякі жителі, передбачаючи майбутнє вбивство, спробували втекти, німці почали входити у всі будинки та розстрілювати їх мешканців. Ті, хто був зігнаний в центрі, були розстріляні в великих будівлях села – ресторані та театрі. У ресторані було вбито близько 500 чоловік. П’ятьом вдалося вижити. Був виданий наказ вбити всіх жителів Корюківки, які втекли в сусідні населені пункти.
За даними судмедекспертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалася шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами й спалювання заживо.
2 березня наповнені трупами будинки почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла, збереглись тільки десять цегляних будинків та одна церква. Жителів сусідніх населених пунктів залякували, щоб вони не надавали допомогу корюківцям.
Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулася, здебільшого люди похилого віку. 9 березня німці повернулися до Корюківки та спалили їх живцем.
У результаті каральної акції в Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних жителів, спалено 1390 будівель. 5612 жертв масового вбивства залишаються невпізнаними. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено.
Подібних сіл до Корюківки на Чернігівщині виявилося 51, на Волині – 97, Сумщині – 128, Рівненщині – 176.
Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми посіпаками понад 6700 мирних жителів с. Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні. Попри це, дана подія – величезна рідкість у працях про війну. Згадки про Корюківську трагедію немає і в підручниках історії.

Хто любить книгу, не мислить без неї свого життя, той порадіє цій події. Адже кожна маленька перемога духовного над матеріальним – це вже велике досягнення у наш час.
Приурочене відкриття книгарні до знаменних дат у житті кожного українця – Міжнародного дня рідної мови, чергових річниць від Дня народження Лесі Українки, Тараса Шевченка. Відрадно, що в наш час, коли приміщення книжкових магазинів здебільшого стають офісами і кав’ярнями, відбувається цілком протилежне.
Ініціатором відкриття книгарні був генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Олександр Береговський. Він зазначив, що завдяки роботі наукових співробітників заповідника, які досліджують історію рідного краю, пишуть статті і книги, готують їх до друку, і назріла нагальна потреба відкрити книгарню. Тут буде реалізуватись продукція поліграфічних видавництв Івано-Франківщини, зокрема таких, як «Нова Зоря», «Лілея-НВ», «Місто-НВ», «Грифон», «Галицька друкарня», з якими тісно співпрацює заповідник. Відвідувачі книгарні зможуть придбати історичну, краєзнавчу, релігійну літературу, книжки для дітей тощо.
Голова Галицької райдержадміністрації Григорій Івасишин підкреслив, що Галич завжди славився своїми книгами і людьми, що їх створювали. Районна влада підтримує книговидання, зокрема щороку виділяє з бюджету 40-50 тисяч гривень, завдяки чому побачили світ твори місцевих авторів, вихідців з наших теренів.
Високу оцінку роботі своїх колег дав заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький. Він сказав, що за 18 років існування заповідника співробітники установи підготували до друку більше 60-и наукових, науково-популярних видань, буклетів, путівників, фотоальбомів, що стосуються історії давнього Галича, зокрема княжого періоду, розповідають про видатних людей, популяризують наш край на рівні України.
Галицький декан УГКЦ о. Василь Завірач освятив книгарню і благословив присутніх на добрі справи. Священик пригадав, що на початку століття у наших краян на столі завжди були молитовник, Святе Письмо і «Кобзар». Кожна людина пише власну книгу життя, отож треба пильнувати, щоб зберегти свою душу в чистоті, не опоганити її негідними вчинками.
Усі великі книгарні й відомі видавництва колись починалися з малого, як і взагалі будь-які справи. Тож сподіваємось, що згодом у Галичі буде гарний Дім Книги, де зможемо придбати українські видання.
Любов БОЙКО.

25 лютого в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулася зустріч галицької інтелігенції з доктором фізико-математичних наук, професором, виконавчим директором Міжнародного енциклопедичного бюро з фізики, віце-президентом Українського фізичного товариства Василем Шендеровським. Разом з тим Василь Андрійович має іншу сферу зацікавлення – він є автором ряду книг, що розповідають про геніальних людей нашого краю, всесвітньо відомих українців, що зробили вагомий внесок до скарбниці світової науки і культури.
Власне, в Галичі В. Шендеровський презентував свою книгу «Знамениті українці». Як зазначив, відкриваючи захід завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Богдан Струк, немає більшого задоволення, ніж спілкування з непересічними людьми. А саме такою людиною є Василь Андрійович Шендеровський.
Насамперед галичани переглянули фільм, який розповідає про В. Шендеровського. Після цього взяв слово сам науковець і дослідник нашої минувшини. Народився Василь Шендеровський на Буковині, в селянській родині. Закінчивши школу, пов’язав своє життя з фізикою. Він є автором сотень наукових праць, сценаріїв науково-популярних кінофільмів, разом з ведучою Еммою Бабчук підготував більше 200 випусків літературно-художньої програми «Нехай не гасне світ науки» на Першому каналі Національної радіокомпанії України, видав двотомник з такою ж назвою, де відкрив землякам до сотні маловідомих, репресованих і замовчуваних донедавна світочів української науки, культури, літератури. Завдяки наполегливості і праці Василя Шендеровського перевидано перший повний канонічний переклад Біблії, здійснений Пантелеймоном Кулішем, Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким, Святе Євангеліє в українському перекладі Пилипа Морачевського. Саме воно налякало тодішню російську імперію і зумовило появу Валуєвського указу 1863 року.
Разом з колегами-однодумцями професор Василь Шендеровський створив унікальний, що не має аналогів у світі, українсько-англійсько-німецько-російський словник фізичної лексики на 30 тисяч слів.
Василь Шендеровський переконаний, що більшість світових винаходів здійснили люди, яких народила українська земля. Науковець радить не забувати історії, дбати про духовність та майбутнє нашої молоді. Слід викорінювати з себе смертні гріхи нашої нації – меншовартості та зрадництва. Навіть у нелегких умовах не можна втрачати віру, треба щось робити, власним прикладом стверджувати, що ми нащадки славних предків. А Бог допомагає тим, хто робить добро.
Любов БОЙКО.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:9364

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:17730

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7319

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7900