Твори народної художниці, нашої землячки Параски Хоми завжди викликають особливий емоційний стан у тих, хто їх споглядає. Галичани мають змогу поринути у цей казковий світ, відвідавши Картинну галерею Національного заповідника «Давній Галич», де розгорнута виставка робіт майстрині з фондів Музею мистецтв Прикарпаття. Запрошений на відкриття виставки священик церкви Різдва Христового в Галичі о. Володимир Палій поблагословив присутніх, сказав, що відчуття прекрасного дароване людині як відбиток Божого творення. Організатор заходу завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк зазначив, що Богові подобається те, що люди роблять на його славу.

Директор Музею мистецтв Прикарпаття Василь Романець наголосив, що виставка стала можливою завдяки підтримці Українського культурного фонду, який допоміг з оформленням картин Параски Хоми. Твори народної майстрині знаходяться в музейних закладах різних міст, у приватних колекціях. Івано-Франківський музей налічує у своїх запасниках 80 робіт із творчої спадщини мисткині. Але не кожна людина має можливість приїхати в обласний центр, а тому впродовж місяця пересувна виставка зупинятиметься на деякий час у кожному районному центрі, щоб поціновувачі прекрасного змогли оглянути її. В Галичі вона демонструватиметься до 14 листопада.

Наталія Доскалюк, завідувач науково-методичного відділу музею, розповіла про життєвий і творчий шлях світлої пам'яті народної художниці, її нелегкий шлях до визнання. Народилася майстриня в селі Чернятин Івано-Франківської області. Малювала з дитинства, згадувала перший подарований олівець, який отримала за виконання ролі у виставі самодіяльного гуртка. Життя сільської жінки не було легким. Обов'язки матері і дружини, робота вдома і в колгоспі… Але попри те завжди помічала прекрасне, особливо квіти. Найбільше малювалося взимку, коли було менше роботи в господарстві.

Громадськості творчість Параски Хоми стала відомою в 1968 році, коли її син Ярослав, учень Косівського училища прикладного мистецтва, показав малюнки матері своєму вчителеві – професійному художникові Юліану Савці. Того ж року за сприяння директора Львівської національної картинної галереї Бориса Возницького було організовано першу виставку творів Параски Хоми. Малюнки народної художниці відтворюють квіткове різнобарв'я українського «городця»: «Жоржини», «Гвоздики», «Соняшники», «Маки», «Чорнобривці»… Часто серед квіткових композицій зображені птахи – павичі, зозульки тощо. Твори П. Хоми відзначаються нестримною фантазією, барвистою гамою, насиченістю кольорів. Достеменно ніхто не знає, скільки картин намалювала Параска Хома. Деякі джерела називають цифру 5 тисяч. Мистецтвознавці ставлять її роботи поруч із творами Катерини Білокур, Марії Приймаченко та інших відомих майстринь.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький подякував колегам з івано-франківського музею за те, що привезли мистецькі шедеври, подарував на згадку листівки з пам'ятками Галича.

«Я малюю для радості, – казала Параска Хома. – Пишу по пам’яті. Побачу десь квітку цікаву – замалюю собі, може, колись знадобиться… Людину не намалюю, але передам її настрій у квітах. Хто розуміється, той побачить настрій, а хто ні, то ні… Я вкладаю квіти, як садівник, на землю. У кожній косичці шукаю щось таке, чого в інших немає. Он, дивіться, скільки півоній або жоржин. Але всюди по-різному намальовані. А хіба вони повторюються в природі? Схочу, то й надумаю собі квітку. От, наприклад, я ніколи не виділа любистку, хоч і чула, що є така косиця. То я собі видумала його. Бачите, такий зеленувато-жовтий, довгастий, трохи схожий до листя конвалії. Адіть, яка краса…»

Любов Бойко.

1 листопада  2018 року в рамках відзначення 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки на фасаді вокзалу у м. Галичі відкрито меморіальну дошку міністрові ЗУНР Іванові Мирону. Іван Мирон – селянський син із с. Залукви коло Галича, в часи революційних подій 1918–1919 років був покликаний на посаду міністра шляхів, пошти і телеграфу. Уряд ЗУНР тричі реформувався, а І. Мирон завжди залишався на своїй посаді, що свідчить про його високий професіоналізм та політичну незаангажованість. Після поразки революції він жив у Чехословаччині, де міг і залишитися. Однак поклик до рідної землі виявився сильнішим, аніж заможне життя за кордоном. Після повернення на Батьківщину І. Мирон замешкав у Дорі біля Яремчі, де помер і похований. Не так давно ентузіасти з його рідного села (зокрема Ярополк Яценович) відшукали у Дорі його могилу. Тож наступним кроком його вшанування має стати спорудження пам’ятника на його могилі, проект якого розробив Василь Крук.

Фасад галицького вокзалу для встановлення пам’ятної дошки галичани обрали не випадково. Адже все свідоме життя Іван Мирона як інженера, а пізніше надрадника залізничної служби та  міністра шляхів, було пов’язане із залізницею. Щоправда,  жив і працював І.Мирон у Станиславові.  Тож, напевно, з часом постать цього відомого галичанина вшанують і в теперішньому Івано-Франківську.

Ініціатором встановлення меморіальної дошки І.Мирону виступив відділ культури Галицької РДА (начальник Марія Іваськів), а право її відкриття було надано юним пластунам із рідного села міністра Залукви  (пластунська станиця «Галич»)  Катерині Савчук та Романові Келавцю. Священики Галицького деканату на чолі з о. Ігорем Броновським освятили дошку, а очільники району поставили біля неї квіти, як символ вдячності за високий патріотизм наших попередників. Історик-краєзнавець, співробітник Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук розповів присутнім про життєвий шлях відомого історичного діяча. Грав духовий оркестр, натхненно співав хор. Свято вийшло урочистим і піднесеним, як і годиться на такий ювілей.

Іван ДРАБЧУК

Сембратовичі походили з Лемківщини. Цей рід був дуже давнім і за однією версією походив із с. Виссов Більцького деканату. Це були  представники місцевої шляхти. Фундатором роду був солтис Виссовський, який мав сім синів, звідси й прізвище (сім братів).  Згідно з іншою – це знатний рід чеського походження, який вперто тримався свого коріння й не бажав германізуватися. Іменований від словосполучення «я сем брат». Зауважимо, що з цього роду вийшло два Митрополити греко-католицької церкви – Йосиф та Сильвестр Сембратовичі. Вони перебували в основному у Львові та часто їздили до Риму. І все ж мусимо зауважити, що в полі їхньої уваги був і Галич (точніше Крилос), де була резиденція галицьких митрополитів.

Ми шукали відомості про те, яким чином представники цього роду появлялися у Галичі-Крилосі, і прийшли до думки, що це місце, як давня твердиня християнської віри, розглядалися Сембратовичами (та й не тільки ними) як важливий духовний форпост для утвердження греко-католицької церкви на наших теренах. Тим більше, що Крилос мав перетворитися на місце паломництва,  а це також мало приносити немалі прибутки у церковну казну.

Колись у літературі був поширений факт, що митрополит А. Ангелович, який фактично започаткував відновлення Галицької митрополії на початку ХІХ століття, поховав у Крилосі свою матір. Проте ця інформація не мала документального підтвердження, хоча такого факту ми не відкидаємо. Проте тепер достеменно відомо, що матір іншого галицького митрополита – Сильвестра Сембратовича – була похована у Крилосі.

У газеті «Діло» ми знайшли наступну інформацію: «У Крилосі  27 березня 1883 року померла удова священика, мати Преосвященного єпископа Сильвестра Сембратовича» («Діло» за 17 (29) березня 1883 р.). Нагадаємо, що  митрополит С. Сембратович народився у сім’ї Антона, рідного брата митрополита Йосифа Сембратовича, і Анни, з дому Вислоцька.  На її похорон зі Львова до Крилоса приїхали крилошани Готеровський та Величко, редактор Бачинський та д-р Теофіл Сембратович.

Можливо, це було пов’язано з тим, що тривалий час у цьому селі працював рідний брат Митрополита Сильвестра – Юліан. Ось що нам вдалося з’ясувати про нього. Він народився 29 жовтня 1837 року. При хрещенні отримав ще одне ім’я – Андрій. Висвячений на священика 14 червня 1862 року. Працював спочатку у Перемишльській єпархії: сотрудником у Теличі Мушинського деканату (1862 р.), завідателем у Дольні Більцького деканату (1862–1866), сотрудником у Комарні Комарнянського деканату (1866–1869)

З 18 травня 1871 року Юліан Сембратович призначається парохом с. Крилос Галицького деканату Станиславівської єпархії. Тут він працює до смерті. Газета «Діло» про цю сумну звістку помістила короткий некролог. «Сембратович Юліан (1838–1894), парох у Крилосі, брат митрополита Сильвестра Сембратовича, помер на 56 році життя і 32 священства» // «Діло» за  30 грудня ( 11 січня) 1894 р.

Цікаво, що за рік до цього, коли священик був уже хворий, до нього приїжджав його брат-митрополит. Про те маємо коротке звідомлення:  «Високо Преосвященний митрополит Сильвестер Сембратович виїхав на кілька днів до Крилоса, щоби відвидіти (відвідати. – І.Д.) свого недужого брата, тамошного пароха («Діло» за 07 лютого 1893 р.).  Зауважимо, що до цього приїзду галицькі дослідники приурочували звістку про Крилоську чудотворну ікону.

Зокрема, у джерелі йшлося, що «перше відоме нам зображення ікони належить до 1896 року, коли до літньої митрополичої резиденції в Крилосі приїжджав Митрополит Сильвестр Сембратович – рідний брат настоятеля Крилоської Успенської церкви о. Юліана Сембратовича. Тоді для вшанування митрополита священики Галичини винесли Галицький Чудотворний образ і сфотографувалися біля нього». Тут, очевидно, усе правильно. Залишається уточнити тільки рік – 1893, бо у 1896 р. о.Юліана уже не було серед  живих. Інші візити Митрополита Сильвестра до Крилоса в джерелах не зафіксовані, хоча ми не виключаємо, що вони могли мати місце.

Інші Сембратовичі, доля яких була пов’язана уже не з Крилосом, а з Галичем, стосуються гілки Митрополита Йосифа Сембратовича. Він згаданому вище Сильвестрові Сембратовичу приходився стрийком і митрополичий престіл посідав до нього. У нього, крім брата Антона, Сильвестрового батька, був ще брат Михайло, теж священик, який працював на Лемківщині. Він перед висвяченням одружився з Марією Лаврецькою.

На жаль, нам не вдалося вияснити, чи мала вона якесь відношення до пароха с.Залукви о. Лева Лаврецького, але нам вдалося з’ясувати, що вона  проживала і померла у Галичі. Львівська газета «Діло» відгукнулася на цю сумну звістку невеликим некрологом: «Сембратович Марія  (1817 –  16.12.1893), уроджена Лаврецька, дочка Антона, вдова св. п. о.  Михайла Сембратовича (1814 – 20.10.1884) Любачівського декана, рідного брата Митрополита Йосифа, мати о.Теодозія Сембратовича, пароха церкви Св. Варвари у Відні, померла у Галичі 16 грудня 1892 р. на 76 році життя» // «Діло» за 17 (29) грудня.

Їх дочка, Сембратович Наталія Михайлівна, народжена 29 серпня 1850 року, була заміжня за Іваном Ковальським. Подружжя мало четверо дітей – Володимира, Євгена, Наталію та Іванну. Вона похована га старому галицькому цвинтарі недалеко могили Л.Гузара. На пам’ятнику напис: «Наталія Михайлівна  з Сембратовичів Ковальська, народжена  29.07 1850 в Пташковій, померла 04.10.19 26 р. в Галичі». З її чотирьох дітей знаємо маємо тільки короткі відомості про Наталію Ковальську, яка тривалий час була директором Галицької школи. Наталія-Ізидора Ковальська народилася 11 липня 1883 року в Бережанах. Вивчилася на учительку і з 1911 року постійно працювала у Галичі. 1 серпня 1814 року була заарештована австрійцями і відправлена у табір Талергоф. У 1916 році тимчасово мешкала у Празі, а після війни повернулася у Галич.

Друга їх дочка, Антоніна Сембратович (1840–1939), вийшла заміж за Копистянського Юліана, сина Олександра (1843 р.н.). Їх дочка Ізидора (07.10.1875 -05.10.1950) була дружиною довголітнього галицького пароха о. Миколи Радзевича-Винницького (09.07.1868 – 10.06.? 1929). У них народилося п’ятеро дітей: сини Олександр (14.03.1891 – 03.01.1964), був одружений із Софією Макар (04.11.1893 -26.08.1967), Микола (нар.25.01.1898), Юрій (1906–1929) та дочки Софія (1903–1919) (її могила збереглася на галицькому цвинтарі недалеко від поховання батька. – І.Д.)  і Лідія (13.03.1920 -16.05.2008), заміжня за Михайлом Ступницьким. Усі сини пароха Винницького вчилися у німецькій гімназії у Львові.

Відомо, що у Копистянських було ще двоє дітей – Теофіл (1871 р.н.) , який одружився з Олександрою Заячківською, дочкою Тита Заяківчького, судді у Галичі, та Марія (1880 р.н.), яка вийшла заміж за однофамільця Копистянського Зеновія. До речі, весілля Теофіля і Олександри відбулося 7 лютого (за новим стилем. – І.Д.) 1893 року в Галичі // «Діло» за 24 січня 1893 р.

Ще одна сестра Наталії Ковальської (старшої) – Марія Сембратович  – теж проживала у Галичі і працювала у жіночій людовій посполитій школі. На жаль, відстежити її подальше життя нам не вдалося.

Ось таким чином із долею Крилоса і Галича пов’язано життя представників славної родини Сембратовичів. Сподіваємось, що нам вдалося відкрити для галичан  ще одну забуту сторінку їх минулого. Ми повинні пам’ятати, що наша історія складається не тільки з подій, але й  із доль непересічних особистостей. Зрозуміло, що  чим більше ми будемо докладати зусиль, щоб щось у житті змінити, воно стане набагато цікавішим. І  тоді наші наступники зможуть сказати про нас: вони недаремно прожили своє життя. Так само ми говоримо сьогодні і про представників родини Сембратовичів та й інших родин і  окремих осіб, які залишили в історії Галича вагомі сліди.

Іван ДРАБЧУК.

31 жовтня 2018 р. у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника пройшла Міжнародна наукова конференція «Західно-Українська Народна Республіка: революція, державність, соборність. До 100-річчя утворення ЗУНР».

На конференції науковці обговорили історію створення Західно-Української Народної Республіки та представили свої дослідження. Крім того, під час дискусії науковці висвітлювали  суспільно-політичні процеси, військове будівництво, розвиток освіти в ЗУНР. Також вони торкнулися геополітики ЗУНР, зокрема в контексті польсько-українських відносин у період української революції. Нагадаємо, що  конференція проходить у три етапи: перший відбувся 30 жовтня у Львові, другий  - в Івано-Франківську, третій пройде після нового року в Києві. Тож ця конференція показує, що ЗУНР – це не є  регіональним явищем  чи всеукраїнським, а, можливо, і загальноєвропейським.

У роботі конференції, де виступали представники з різних регіонів України,  взяли участь і співробітники Національного заповідника «Давні Галич». Маріанна Бацвін, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу фондів Національного заповідника «Давній Галич», виступила з доповіддю «Опілля в період ЗУНР».  А Іван Драбчук, провідний редактор інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич», – «Політичний портрет міністра шляхів в уряді ЗУНР Івана Мирона».  Нагадаємо, цей історичний діяч був уродженцем с. Залуква, що біля Галича. Асистував історику-краєзнавцю Андрій Бацвін – студент IV курсу факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Говорячи про історію Західно-Української Республіки, ми захоплюємося своїми попередниками і тим чином, який вони здійснили.

Іван ДРАБЧУК

31 жовтня в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулася творча зустріч письменниці, журналіста Оксани Кузів з читачами. Цього разу наша землячка презентувала свій новий роман «Собача любов» та збірку віршів «Задивлена в небо».

Оксана Кузів дебютувала в літературі в 2014 році прозовою книжкою «Адамцьо», що стала «Книжкою року у молоді Прикарпаття» та користується великою популярністю у читачів. 2015-го року світ побачила збірка поезій «У закапелках душі». А прозова збірка  «Назови мене своєю», до якої увійшли, крім однойменної повісті, ще три її твори – «Таїнство», «Артистка» та «Адамцьо», опинилась у п’ятірці найкращих видань прикарпатських письменників, презентованих на Форумі видавців у Львові.

Про що б не писала авторка, вона емоційно співпереживає з персонажами своїх творів, які часто мають непрості долі. Письменниця передає реальні життєві історії, розкриває внутрішній світ своїх персонажів та мотиви їх вчинків. Вона пише про заробітчанство, людську самотність та про родинну відчуженність, втрату спілкування. «Я подаю інформацію, але не даю оцінок», – наголошує авторка.

О. Кузів має дуже насичений ритм життя – зустрічі з читачами, презентації нових творів… Але почувши цікаву розповідь, пані Оксана втрачає спокій, не може спати, в неї не ладиться ніяка робота, аж доки не напише черговий твір. Пише дуже швидко, як зізналася сама, часто потім не пам’ятає імен своїх героїв.

Присутні, затамувавши подих, слухали уривки з нового роману Оксани Кузів, а також віршовані рядки з нової збірки «Задивлена в небо», які знаходили відгук у серці кожної присутньої в залі жінки.

Організували зустріч заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Ірина Чернега та завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк. Андрій Євгенович подякував гості за те, що галичани вкотре змогли долучитися до її творчості. А давня приятелька письменниці Ірина Федорівна Чернега сказала на завершення зустрічі, що книги Оксани Кузів дають стимул до життя, насолоду і наснагу до роботи, її твори просякнуті любов'ю – до рідних і друзів, до Бога. Творчість письменниці дарує надію, що все можна змінити на краще.

Любов Бойко.

Впродовж 29-30-го жовтня 2018 р. в Національному художньому музеї України проводився семінар «Проблематика використання авторських прав у діяльності музеїв», організацію якого взяли на себе працівники закладу спільно з Міністерством культури України. Ця тема є особливо актуальною для культурної сфери країни через недосконалість державного законодавства щодо авторських прав в музейній справи України. На семінар зареєструвалося близько 150 музейників. Серед учасників заходу були і працівники Національного заповідника «Давній Галич» - завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк і провідний науковий співробітник Андрій Петраш. Отриманий досвід буде дуже цінний для практичного застосування в музейній справі заповідника.

25  жовтня  2018 р.  в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася науково-практична конференція «Галич і Галицька земля».

Пленарне засідання відкрив заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький. Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський поблагословив наукове зібрання, привітав його учасників. Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин зачитав вітального листа від міністра Міністерства культури України Євгена Нищука, побажав присутнім плідної праці і добрих підсумків по завершенні нашої спільної справи.

Завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк уточнив регламент пленарного засідання, повідомив, що доповіді учасників опубліковані у збірнику матеріалів конференції, який вийшов напередодні.

Насамперед доктор східних церковних наук, провідний  науковий співробітник Музею мистецтв Прикарпаття, декан факультету гуманітарних дисциплін Івано-Франківського Богословського Університету о. Віталій Козінчук виголосив доповідь «Славетна доба українського козацтва в колекції Музею мистецтв Прикарпаття». Тему Галича і Галицької землі в міжкнязівських війнах у Південній і Південно-Західній Русі в другій половині 30-х – першій половині 40-х рр. ХІІІ ст. висвітлив доктор історичних наук, академік Академії наук вищої школи України Олександр Головко (м. Київ). Про те, як виглядала кіннота князя Данила Романовича, розповів кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Андрій Федорук.

Доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Середніх віків та візантиністики Львівського національного університету ім. І. Франка, старший науковий співробітник відділу історії Середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Леонтій Войтович охарактеризував галицьке лицарство другої половини ХІV століття.

Львів'яни Микола Бевз, доктор архітектури, професор, завідувач кафедри архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка», Василь Петрик, кандидат архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», зупинились на питанні консервації і музеєфікації фундаменту Успенського собору і реставрації каплиці Св. Василія у Крилосі. Науково-методичні засади збереження, ревалоризації й реставрації історичних територій та об’єктів Давнього Галича окреслив Микола Гайда, президент Українського національного комітету ІКОМОС, заступник директора Українського державного інституту культурної спадщини Міністерства культури України (м. Львів). Про результати цьогорічних археологічних досліджень на городищі княжого Галича повідомили Юрій Лукомський, кандидат архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ, та Ігор Креховецький, молодший науковий співробітник відділу археології Національного заповідника «Давній Галич».

Чимало цікавих доповідей і повідомлень було виголошено й іншими учасниками наукового зібрання. Вони опубліковані в збірнику матеріалів науково-практичної конференції «Галич і Галицька земля» обсягом 364 сторінки, який підготували до друку працівники інформаційно-видавничого відділу заповідника.

Любов Бойко.

Фото Володимира Дідуха.

25  жовтня  2018 р.  в Національному заповіднику «Давній Галич» відбудеться науково-практична конференція «Галич і Галицька земля».

Пленарне засідання розпочнеться о 10-ій годині в конференц-залі заповідника.

Популяризувати історію рідного краю, цікаві пам’ятки та об’єкти можна в різній формі – важливо привернути увагу та зберегти зацікавлення. Одним з таких засобів є настінні календарі, які  доступні загалу і в стислій формі дають достовірну інформацію про пам’ятку.

В жовтні 2018 р. побачив світ настінний календар «Металевий міст на р. Дністер в Галичі». Він присвячений цій пам’ятці містобудування і архітектури, яка датується 1906–1910 рр.; пам’ятці, яка є відомим туристичним об’єктом міста і елементом діючої транспортної інфраструктури міста; одним з улюблених місць відвідувань галичан та гостей Галича.

Видання стало підсумком піврічної роботи дослідників щодо підготовки інформативних довідок та підбору фотографій, присвячених цьому об’єкту. Над календарем працювали наукові співробітники відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Козелківський (авторське оформлення та дизайн) та Андрій Чемеринський (текст і світлини).

Концепція календаря полягає в тому, щоб користувач зміг самостійно отримати як цілісну інформацію про цю інженерну споруду у формі текстового матеріалу, так і міг візуалізувати історію мосту в різних періодах його історії. Структурно сторінка складається з кількох елементів: основного зображення з підписом; додаткового зображення (яке може акцентувати увагу на певних подіях чи елементах) та календарної сітки.

Календар виконано у форматі А3, він складається з 14 сторінок та включає близько чотирьох десятків ілюстрацій. Ряд світлин є досить унікальними і оприлюднені вперше – вони отримані з приватних архівів і придбані за кордоном. Зокрема, можна буде довідатися, як виглядали втрачені на даний момент металеві шильди фабрики Зєлєнєвського, яка будувала міст (були встановлені на мостових фермах з північного та південного боків, при в’їзді).

Кожен місяць календаря присвячений певним подіям, які згруповані в блоки. Користувач зможе побачити перші світлини мосту, здійснені під час будівельних робіт; оцінити масштаби його руйнувань як австрійськими, так і російськими військами під час Першої світової війни; фотографії мосту з висоти пташиного лету після відновлювальних робіт у період ІІ Речі Посполитої, довідатися про підривників мосту в період радянсько-німецької війни, отримати досі невідомі дані про відновлення мосту в 1941–1942 рр. – і дійти до сучасного періоду його експлуатації.

Окрім популяризаційного завдання щодо мосту як пам’ятки містобудування і архітектури, видання виконує і роль меморіального проекту. Його присвячено 60-річчю з дня народження співробітника Національного заповідника «Давній Галич» Ярослава Поташника (1959–2018), який у попередніх роках докладав зусиль для появи подібних видань. Для багатьох буде цікавою його біографія, якій присвячено одну з сторінок видання.

Таким чином, видання стало першим тематичним проектом, присвяченим окремо взятій пам’ятці, і є черговим кроком в справі дослідження міської історії Галича ХХ століття. Разом з тим, воно продовжило «лінійку» видань, які побачили світ у попередні роки – «Галич у давній гравюрі» (2016), «Цісарсько-королівський Галич у давній листівці» (2017), «Міжвоєнний Галич: 1918–1939 рр. у давній листівці» (2018).

Календар побачив світ завдяки фінансовій підтримці Галицької міської ради та її очільника, міського голови Ореста Трачика.

А. Чемеринський

Науковці обговорили ряд питань, серед них, зокрема, такі:

1. Затвердження паспортів на пам’ятки культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» для подальшого їх внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (категорія «пам’ятки місцевого значення»). Доповідач Р. Мацалак.

2. Обговорення тематики досліджень наукових працівників Національного заповідника «Давній Галич» на 2019–2021 роки. Доповідач С. Побуцький.

3. Затвердження до друку буклета «Музей караїмської історії та культури».

4. Різне.

Відкрив засідання генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин.

Завідувач відділу охорони культурної спадщини Руслана Мацалак розповіла про процедуру виготовлення паспортів на пам’ятки культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич». Відповідно до інструкції, науковці збирають історичні довідки про об’єкти, світлини, графічні матеріали, складають акти технічного стану. На сьогодні паспортизовано 46 пам’яток, які знаходяться на території заповідника; в Івано-Франківське управління культури, національностей та релігій подано для розгляду документацію на ще 19 об’єктів.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Семен Побуцький поінформував присутніх про те, що майже всі наукові співробітники визначилися з напрямком наукових досліджень на 2019–2021 роки. Серед тем, над якими будуть працювати науковці заповідника впродовж трьох років, – постаті Княжого Галича, архітектура Галицько-Волинської держави, особливості етнографічного району Гуцульщини, життєвий і творчий шлях видатних представників Галицької караїмської громади тощо.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин запропонував створити каталог наукових тем, над якими працювали співробітники, з метою уникнути повторення і плагіату. Він також повідомив, що група науковців підготувала до друку буклет «Музей караїмської історії та культури».

Завідувач відділу «Музей караїмської історії та культури» Роман Рарик ознайомив присутніх із новим виданням, над яким працювали співробітники Національного заповідника «Давній Галич».

Члени вченої ради одностайно проголосували за позитивні рішення з усіх питань з урахуванням зауважень, які висловлювали промовці. В різному науковці обговорили насущні проблеми, які виникають перед працівниками заповідника. Зокрема, для поліпшення екскурсійного обслуговування необхідно перекласти англійською мовою назви об’єктів та їх описи, продумати, як турист може знайти в інтернеті інформацію про заповідник та пам’ятки, що знаходяться на його території, тощо.

Любов Бойко.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8682

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:16492

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7010

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7417