У понеділок, 12.03.2018 р., в Галичі відбувся традиційний флешмоб, присвячений 204-ій річниці з дня народження Т. Г. Шевченка. Захід проводила дирекція Галицької ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Ярослава Осмомисла спільно із працівниками науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич». Подія відбувалась на площі біля районної адміністрації поруч із пам’ятником Кобзареві. На флешмоб прибули учні школи, які декламували вірші Т. Г. Шевченка.

На превеликий жаль, захід вперше відбувся без свого головного ініціатора, завідувача науково-освітнього відділу Я. М. Поташника, який неодноразово декламував вірші видатного поета і виконував його роль у різноманітних виставах. Пам’ять науковця вшанували хвилиною мовчання, після чого провідний науковий співробітник заповідника А. Стасюк сказав декілька слів про покійного і подякував школярам за те, що підтримали традицію проведення «шевченківських читань». Висловлюємо надію, що така традиція і надалі житиме серед небайдужих до спадщини «Кобзаря» галичан.

 

Андрій Петраш

Тарас Григорович Шевченко був не тільки геніальним поетом, природа наділила його великим хистом до малювання і талантом співака. Ті, хто чув його спів (В. Білозерський, П. Куліш, М. Максимович), стверджують, що ніхто краще за Шевченка не вмів співати українських народних пісень. Коли почалися наукові дослідження мистецької спадщини Т. Шевченка, то виявилось, що він мав великий художній талант. Він є визнаним малярем, рисувальником, гравером. Саме  тому Шевченко займає визначне місце також в історії українського мистецтва.

Як відомо з біографії Шевченка, мистецький талант виявився у нього дуже рано та розвинувся самостійно. Його картини, написані аквареллю, сепією, тушшю, – оригінальні і високомистецькі твори. За час роботи в Академії Шевченко придбав собі славу доброго портретиста та ілюстратора. Йому наввипередки замовляли портрети різні заможні люди. Сюжети для своїх малюнків особливо охоче брав з української історії. Бажаючи популяризувати в мистецтві старовину, Т. Шевченко мав задум видати альбом «Живописная Украина» і в 1844 році видав перший випуск, який складався з шести малюнків, переданих гравюрою: «Судня рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Кавказ», «Старости», «Видубецький монастир», «У Києві».

Отримавши 1845 року посаду художника при Київській Археографічній Комісії, з дорученням змальовувати пам’ятки старовини, Шевченко об’їхав цілий ряд цікавих з історичного погляду місцевостей Полтавщини, Київщини, Волині і змалював багато церков, старих будівель, різних залишків архітектурного та сакрального мистецтва. Полтава, Переяслав, Прилуки, Пирятин, Суботів, Чигирин, Почаїв та інші місцевості дали багатий матеріал для акварельних і сепійних малюнків української старовини. Перед самим своїм арештом отримав Т. Шевченко призначення на посаду професора малювання в Київському університеті. Але не довелося йому там працювати і поїхати до Італії для удосконалення свого таланту, про що так мріяв і на що його приятелі давали кошти.

Заслання Шевченка особливо тяжке було для нього, бо йому забороняли не тільки писати, але й малювати. Правда, ця заборона іноді порушувалась і в Оренбурзі, а особливо під час експедиції на Аральське море. Шевченко брався за малювання, але ця випадкова робота, під вічним страхом кари за неї, не могла задовільнити митця, і він, повертаючись із  заслання, вважав ці десять років, проведених в неволі, пропащими для свого мистецького розвитку. Проте мистецьким здобутком невільницької праці Шевченка була колекція близько 300 малюнків – краєвидів Аральського моря та його узбережжя, сценок з киргизького побуту і казарменого життя.

Також Шевченко займався гравюрою, яка особливо приваблювала його як засіб для популяризації великих творів мистецтва. В своєму щоденнику 26 червня 1857 року Т. Шевченко записав: «Бути добрим гравером – це значить сприяти поширенню прекрасного й повчального серед громади, отже – бути корисним людям і угодним Богові».  Цілий рік після повернення до Петербурга працював над офортами, і за дві гравюри (одна з картин Рембрандта, друга з картин Лебедєва) отримав ступінь академіка. Всього Т. Шевченко зробив більше 30-и офортів. Частина з них – з чужих картин, частина – з власних, кілька портретів і автопортретів. Працював самостійно і за вчителя мав хіба що великого голландського майстра Рембрандта, наслідуючи його манеру світлових ефектів – контрастів світла і тіні. Всі знавці-спеціалісти, що писали про Шевченка, як про гравера, високо ставлять його офорти і підкреслюють, що своїми гравюрами він відродив в українському мистецтві цю прекрасну галузь, яка процвітала пишним цвітом наприкінці XVII – на початку XVIII  століття.

 

Ганна Жолоб

До 147-ої річниці від дня народження видатної української поетеси, драматурга, перекладача Лесі Українки в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся захід, присвячений цій події. На ньому, крім співробітників заповідника, були присутні вчителі та учні галицьких шкіл.

Зі вступним словом до присутніх звернувся провідний науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Він наголосив, що в той час, коли територія України була поділена між імперіями, треба було, мабуть, дуже любити свою землю, свій народ, щоб взяти собі такий псевдонім.

Леся Українка стала символом української культури, української нації, – підкреслив Андрій Стасюк.

Основні події з життя видатної поетеси пригадала молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу Оксана Харук.

Присутні переглянули десятихвилинний фільм про Лесю Українку, а також послухали вірш «Соntra spem spero!» («Без надії сподіваюсь!») у виконанні молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділу Мар’яни Коваль. Захід було проілюстровано книжковою виставкою на тему «Твоєму йменню вічно пломеніти», яку підготувала бібліотекар наукової бібліотеки Національного заповідника «Давній Галич» Любов Ониськів.

Леся Українка належить до найвідоміших жінок України. Народилася Лариса Петрівна Косач 25 лютого 1871 року в Звягелі (нині Новоград-Волинський). В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. Дівчинка навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш, який пізніше був надрукований у львівському журналі «Зоря». Власне, псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять.

Через хворобу Леся до 5-го класу навчалася вдома. Впродовж цілого життя поетеса наполегливо займалась самоосвітою. Маючи 19 років, написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Леся Українка знала 7 мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. Мало хто знає, але в рідну мову письменниця ввела такі слова, як «напровесні» та «промінь». Зараз вони здаються цілком звичними, а тоді це були неологізми.

Леся Українка була геніальною поетесою. Відомо, що деякі свої твори писала дуже швидко. Наприклад, поему «Одержима» створила протягом однієї ночі, коли сиділа біля ложа смертельно хворого Сергія Мержинського. В листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 року Леся Українка згадувала про напружену роботу над «Лісовою піснею»: «Писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Любов Бойко.

Артефакти,  пов’язані з Майданом Революції Гідності, які знаходяться в експозиції Музею історії Галича - два покрівці і воздух, висвітлюють події, якими було змінено хід історії нашої держави. Українська нація, борючись за права і свободи людини, цивілізаційний європейський вибір, втратила своїх найкращих синів і дочок. Завдяки їхній самопожертві ми маємо шанс змінити нашу країну на краще. 20 лютого 2018 року минає четверта річниця подвигу героїв Небесної Сотні. За право жити в незалежній демократичній Україні маємо боротися щодня – іншого шляху немає.

Події, переносять нас на Майдан Незалежності, де пройшли два найскладніші дні:  перший день - коли горів Майдан, згоріла спільна каплиця для Богослужень різних конфесій. Саме тоді там були священики Галицького деканату, зокрема о. декан Ігор Броновський, о. Василь Духович та миряни. Вони йшли до каплиці на молитву, від побаченого серце защеміло, згоріли всі богослужбові предмети, лише неушкодженими залишились два покрівці,  якими священик під час проскомидії покриває чашу і дискос та воздух, який накладається поверх на чашу. Зі слів очевидців, дані предмети лежали на долівці, вогонь їх не пошкодив, вони стали виявом Божого Світла. Прийняли спільне рішення – передати літургійні предмети до Музею. Вони творять пам'ять та живу історію нашого народу.

Другий день видався  страшною стрільбою, який забрав життя десятків  героїв, які гідно виконали свою місію. Вони стали крилами нашого народу, віддали найцінніший Божий дар - життя, щоб освятити і освітити нам дорогу в майбутнє. Митрополит Андрей Шептицький залишив нам добру пораду: «Наша Батьківщина повинна навернутися до Бога, з Богом починаймо кожну важливу справу, в такій вистражданій  хвилі  нашої історії, а Бог буде нас Благословляти».

Ганна Жолоб

20 лютого в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки давніх галицьких плащаниць ХVІІІ – початку ХХІ ст. з архікатедрального собору Святого Воскресіння (м. Івано-Франківськ). Всього демонструється 33 плащаниці і 3 антимінси. Крім наукових співробітників Національного заповідника «Давній Галич, на відкритті виставки були присутні Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський, священики Галицького деканату, вчителі та учні Галицької загальноосвітньої школи імені Ярослава Осмомисла та ін.

Маємо унікальну нагоду побачити віру нашу в мистецтві, – сказав, відкриваючи виставку, провідний науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк.

Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський поблагословив присутніх, добрими словами згадав ініціатора й організатора виставки Ярослава Поташника, серце якого перестало битися напередодні.

Це людина, обдарована Богом, – сказав про покійного генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин. – Він багато працював, не мав вихідних, жив роботою. Це знає кожен з тих, хто спілкувався зі Славком – він любив, щоб його так називали. Це була творча людина, художник, режисер, поет. Ярослав Миколайович тісно співпрацював з церквою, був добрим наставником для молодих. Дивно, що його немає з нами, але ми повинні продовжувати його справу.

Володимир Іванович запропонував вшанувати пам'ять колеги хвилиною мовчання.

Про історію виникнення, символіку плащаниці розповів о. Ігор Броновський:

Віра – це найбільше багатство, яке має людина. Плащаниця – надзвичайно важлива складова нашої віри, вона знаходиться у Святилищі і виноситься в Стасну п’ятницю для поклоніння. Символізує скорботу, смуток і одночасно відкуплення від наших гріхів. Плащаниця – це образ, в якому ми бачимо терпіння нашого Господа.

Провідний науковий співробітник науково-освітнього відділу Андрій Стасюк зазначив, що плащаниця – велика християнська святиня, але й історичне джерело – на багатьох є дати, коли людина або ціла родина подарувала реліквію церкві. Він пригадав, як Ярослав Миколайович Поташник відбирав плащаниці, як переживав, щоб виставка вдалася...

20 лютого – річниця розстрілів на Майдані в Києві. Присутні також вшанували хвилиною мовчання пам'ять героїв Небесної Сотні.

По-особливому в цей час лунали духовні піснеспіви квартету «Путь» (УГКЦ). Брати-семінаристи виконали молитву «Отче наш», хорал грецькою мовою, псалми «Благослови, душе моя, Господа», «Богородице Діво, радуйся». Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин подякував виконавцям, подарував їм буклети та інші видання про Галич.

Виставка плащаниць триватиме до 3 квітня 2018 р.

Любов Бойко.

 

У неділю, 18 лютого, на 59-му році життя від серцевого нападу помер наш колега Ярослав Поташник. Галичани знають його як активну, творчу людину, ініціатора багатьох добрих справ.

Очолюючи науково-освітній відділ Національного заповідника “Давній Галич”, Ярослав Миколайович організовував мистецькі виставки і презентації нових видань, творчі зустрічі й історичні читання.

Я. М. Поташник родом із с. Залуква поблизу Галича. Народився 2 серпня 1959 року. У 1987 році закінчив Київський державний інститут культури ім. О. Корнійчука за фахом "Режисура". Працював викладачем Калуського культурно-освітнього училища, завідувачем відділу культури Калуського міськвиконкому, директором науково-методичного центру культури Прикарпаття, заступником директора Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка, начальником відділу з питань внутрішньої політики апарату Галицької райдержадміністрації.

Кабінетну роботу пов’язував з журналістикою в редакціях Калуського телебачення, телерадіокомпанії «РАІ» та газети «Галицьке слово».

Член Спілки театральних діячів. У творчому доробку десятки театральних ролей, телевізійні та радіопрограми, публіцистичні матеріали, історичні нариси, статті.

У Національному заповіднику «Давній Галич» працював з січня 2012 року – завідувачем Музею караїмської історії і культури, провідним редактором інформаційно-видавничого відділу. З липня 2014 року — завідувач науково-освітнього відділу.

 

Ярослав Миколайович Поташник мав багато планів і задумів, але, на жаль, раптово перестало битися його серце. Колектив Національного заповідника «Давній Галич» глибоко  сумує з приводу передчасної смерті колеги і висловлює щирі співчуття родині покійного.

15 лютого відбулося перше в цьому році засідання вченої ради Національного заповідника «Давній Галич». Відкрив його заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький. Він проаналізував Звіт про наукову роботу Національного заповідника «Давній Галич» за 2017 р. і озвучив План діяльності заповідника на наступний рік. Як зазначив С. Побуцький, у 2017-ому році колектив установи добре працював у всіх напрямках. У пам’яткоохоронноній роботі проводилось обстеження пам’яток, підготовлена технічна та наукова документація на Костел Кармелітів у Більшівцях і Галицький замок, зібраний картографічний матеріал для створення туристичної карти Галича. Торік у фонди Національного заповідника «Давній Галич» надійшло 400 предметів, які було внесено до основного музейного фонду України. Щодо науково-освітньої діяльності, то виконані всі заплановані розділи в дослідженнях, над якими працюють співробітники установи. В цьому році роботу над 14-ма темами буде завершено. Дослідження теми «Пам’ятки архітектури Національного заповідника «Давній Галич» продовжено ще на один рік. Про роботу над розділами монографії наукових співробітників відділу охорони культурної спадщини розповів  заступник генерального директора з питань розвитку та охорони пам’яток  Володимир Дідух.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин розповів про співпрацю між заповідником та іншими науковими закладами, серед них – Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Український католицький університет. Володимир Іванович висловив сподівання, що в поточному році буде виготовлена вся необхідна проектно-кошторисна документація – на благоустрій Замкової гори, пристосування Галицького замку для екскурсійного обслуговування, упорядкування території біля озера в Музеї етнографії тощо.

У 2017 році проведено 19 виставок, 5 історичних читань, 4 презентації, 105 лекцій, ряд семінарів. У музеях і на пам’ятках Національного заповідника «Давній Галич» побувало майже 12 тисяч відвідувачів, для них проведено 530 екскурсій. Відбулося 2 міжнародних науково-практичних конференції. Напередодні вийшли збірники доповідей учасників конференції «Авраамічні релігії і Реформація: формування протестантського символу віри й ідеології нової суспільної реформації (європейський й український контекст ідентичності)» (456  стор.) та «Успенський собор Галича. Минуле, сучасне, майбутнє» (280 стор.), які підготували до друку працівники інформаційно-видавничого відділу. Побачили світ і інші видання, зокрема книги І. Драбчука «Галич на вістрі історії», Т. Ткачука, І. Кочкіна, Р. Щодровського «Багатошарове поселення Більшівці (урочище Кути) на Верхньому Подністров’ї», буклет В. Дідуха «Храм Святого Пантелеймона», календар на 2018 рік з раритетними світлинами з архіву А. Чемеринського тощо. Якщо говорити про плани книговидання на 2018 рік, то також має з’явитися багато цікавого. Зокрема, книги Івана Драбчука «Зоря «Просвіти» над Галичем» і «Відомі уродженці Галича», дослідження Марії Костик «Король Данило Галицький», фотонарис Володимира Дідуха «Галич давній і сучасний», твори Романа Пащина у збірнику «Слід на землі» (упорядник Ярослав Поташник), збірник матеріалів наукової конференції «Галич і Галицька земля» та ін. В цьому році виходитиме в світ щоквартальна науково-популярна газета «Давній Галич».

У плані діяльності заповідника на наступний рік – продовження інвентаризації пам’яток археології, реставраційні роботи, завершення музеєфікації фундаменту церкви Пророка Іллі, виготовлення технічної документації на храм Святого Пантелеймона, експедиції, екскурсії, лекції, відкриття виставок і презентації, фестивалі й історичні читання, а також – проведення наукової конференції до 1120-ої річниці першої письмової згадки про Галич. Власне, про підготовку до конференції «Галич і Галицька земля» говорила вчений секретар Наталія Качковська. Науковці визначили дату проведення наукового зібрання – 25 жовтня 2018 р., напрямки роботи конференції, терміни подачі матеріалів для редагування.

З подачі старшого наукового співробітника науково-освітнього відділу Андрія Стасюка вчена рада затвердила до друку науково-популярну монографію «Галицька Троя Ярослава Пастернака», над якою працювали Г. Жолоб, А. Стасюк, І. Коваль.

 

Любов Бойко

Вчора, 8 лютого, галичани мали нагоду побачити відеофільм про наше місто, створений за сприяння проекту «7 чудес України», заснованого українським політиком, громадським діячем Миколою Томенком. Торік, як відомо, Галич став фіналістом даного проекту, і Микола Володимирович пообіцяв, що незабаром буде створено історико-пізнавальний, просвітницький фільм про колишню столицю Галицько-Волинської держави. Й ось глядачі в Народному домі Галича вперше змогли переглянути стрічку тривалістю близько 20-и хвилин.

Насамперед Микола Томенко розповів про роботу над створенням фільму. Творча команда знімала панораму міста, визначні пам’ятки, що знаходяться на території Національного заповідника «Давній Галич», зокрема храм Святого Пантелеймона XII ст., Галицький замок ХVІІ ст., церкву Різдва Христового XIII-XVIII ст., фундамент Успенського собору ХІІ ст. та Успенську церкву XVI ст., літописну Галичину могилу та Княжу криницю. Інформаційні матеріали надавали наукові співробітники установи. Творці фільму хотіли показати не лише історичні пам’ятки, але й туристичну привабливість сучасного Галича. З цією метою проводились зйомки і в Галицькому національному природному парку, де діє центр реабілітації диких тварин.

–Такі фільми сприяють об’єднанню України, – сказав Микола Томенко. – Показуючи міста і містечка, ми об’єднуємо нашу країну, її історію, культуру, традиції.

Відомо, що вперше Галич згадується в угорській хроніці в 898 році. Проте існують версії про давніші повідомлення у візантійських джерелах. Цього року ми відзначатимемо 1120-річчя першої згадки про Галич, колишню столицю Галицько-Волинського князівства, наймогутнішу твердиню на південно-західних давньоруських землях.

Любов Бойко

29 січня виповнилося 100 років, як українські студенти у бою під Крутами ціною власного життя зупинили переважаючого за чисельністю та озброєнням ворога – більшовицьку армію, яка наступала на Українську державу. Наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич» та вчителі й учні Галицької школи № 1 вшанували пам'ять полеглих. З доповіддю перед присутніми виступив старший науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Він, зокрема, зауважив, що січень у нашій історії є пам’ятним як на великі дати, так і на втрати, жертви, покладені на вівтар боротьби за незалежність України.

Коли більшовицька влада почала наступ на Українську державу, тоді під командуванням УНР, за оцінками історика та очевидця подій Дмитра Дорошенка, було не більш ніж 15 тисяч розкиданих по різних місцях вояків. Готовність українських частин була невисокою. Найбільш боєздатним був на той момент Гайдамацький кіш Слобідської України, що налічував тисячу бійців. Він був укомплектований солдатами-фронтовиками, січовими стрільцями. Проте боєздатні частини направили на завод «Арсенал», де почалося більшовицьке повстання. Захищати залізницю на Чернігівщині було нікому. На заклик Центральної Ради відгукнулась патріотично налаштована українська молодь. Студенти Київського університету ім. Св. Володимира й Українського університету створили студентський курінь. Невелика станція Крути на Чернігівщині стала місцем звитяги нашого народу. Тут 29 січня 1918 року відбувся шестигодинний бій між кількома сотнями молодих українських патріотів і добре озброєним шеститисячним військом Муравйова. 300 українських спартанців, ліцеїстів і студентів, героїчно поклали своє життя, щоб зупинити російських окупантів. Подвиг українських юнаків став жертвою в боротьбі за незалежну державу. А полеглі стали символом боротьби за Україну.

27 українських юнаків потрапили в полон до більшовиків. Вороги знущалися з них, а пізніше розстріляли. Один із героїв, Григорій Піпський зі Старосамбірщини, перед розстрілом почав співати «Ще не вмерла Україна» і решта студентів підтримали спів… У березні 1918 року, коли Центральна Рада повернулася до Києва, загиблих студентів урочисто поховали на Аскольдовій могилі. На цю сумну подію Павло Тичина відгукнувся віршем:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

За радянської влади Крути були викреслені з пам’яті суспільства. З незалежністю України повернулася і пам’ять про цю подію. У січні 1991 р. на місці трагічних подій було встановлено дерев’яний хрест, а пізніше – монумент у вигляді колони, створений меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут». Власне науковці цієї установи, а також співробітники Українського інституту національної пам’яті ще в 2011 році створили фільм про ті події з використанням документальної хроніки, спогадів учасників і очевидців, перегляд якого нікого не залишив байдужим. А галицькі науковці підготували презентацію-реквієм за загиблими героями Української Галицької Армії, Карпатської Січі, Української Повстанської Армії і сучасними героями – розстріляною Небесною Сотнею, полеглими на Донбасі, серед них і наш земляк, 20-річний Андрій Добровольський з Тустані.

Події під Крутами знову сприймаються актуально, бо викликають певні паралелі з воєнними подіями на Донбасі (оборона Донецького аеропорту, Іловайський котел). Майже щодня гинуть українські військові, тому трагедія Крут сприймається не як щось далеке з минулого століття, а як майже сучасна історія.

Любов Бойко.

26 січня 2018 року у стінах Українського Католицького Університету (м. Львів) відбулося підписання Угоди про виконання науково-проектної документації щодо музеєфікації, консервації фундаментів Успенського собору ХІІ ст. і реставрації каплиці Св. Василія Великого XVI ст. у с. Крилос (княжий Галич) між Національним заповідником «Давній Галич» та Національним університетом «Львівська політехніка».

Документ передбачає проведення комплексних наукових студій, зокрема верифікаційних археологічних досліджень згаданих пам’яток. Ці заходи здійснюватимуться під науковим керівництвом професора Миколи Бевза при співпраці археолога Юрія Лукомського та архітектора Василя Петрика.

– Кінцевою метою проекту, – зазначив генеральний директор заповідника Володимир Костишин, – є консервація та музеєфікація фундаменту Успенського собору із максимальним залученням сучасних технологій, що не тільки забезпечить збереження пам’ятки національного значення для прийдешніх поколінь, але й приверне увагу паломників і туристів до найвизначнішої християнської святині середньовічного Галича.

 

Андрій СТАСЮК

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8256

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:15729

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:6827

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7162