Сембратовичі походили з Лемківщини. Цей рід був дуже давнім і за однією версією походив із с. Виссов Більцького деканату. Це були  представники місцевої шляхти. Фундатором роду був солтис Виссовський, який мав сім синів, звідси й прізвище (сім братів).  Згідно з іншою – це знатний рід чеського походження, який вперто тримався свого коріння й не бажав германізуватися. Іменований від словосполучення «я сем брат». Зауважимо, що з цього роду вийшло два Митрополити греко-католицької церкви – Йосиф та Сильвестр Сембратовичі. Вони перебували в основному у Львові та часто їздили до Риму. І все ж мусимо зауважити, що в полі їхньої уваги був і Галич (точніше Крилос), де була резиденція галицьких митрополитів.

Ми шукали відомості про те, яким чином представники цього роду появлялися у Галичі-Крилосі, і прийшли до думки, що це місце, як давня твердиня християнської віри, розглядалися Сембратовичами (та й не тільки ними) як важливий духовний форпост для утвердження греко-католицької церкви на наших теренах. Тим більше, що Крилос мав перетворитися на місце паломництва,  а це також мало приносити немалі прибутки у церковну казну.

Колись у літературі був поширений факт, що митрополит А. Ангелович, який фактично започаткував відновлення Галицької митрополії на початку ХІХ століття, поховав у Крилосі свою матір. Проте ця інформація не мала документального підтвердження, хоча такого факту ми не відкидаємо. Проте тепер достеменно відомо, що матір іншого галицького митрополита – Сильвестра Сембратовича – була похована у Крилосі.

У газеті «Діло» ми знайшли наступну інформацію: «У Крилосі  27 березня 1883 року померла удова священика, мати Преосвященного єпископа Сильвестра Сембратовича» («Діло» за 17 (29) березня 1883 р.). Нагадаємо, що  митрополит С. Сембратович народився у сім’ї Антона, рідного брата митрополита Йосифа Сембратовича, і Анни, з дому Вислоцька.  На її похорон зі Львова до Крилоса приїхали крилошани Готеровський та Величко, редактор Бачинський та д-р Теофіл Сембратович.

Можливо, це було пов’язано з тим, що тривалий час у цьому селі працював рідний брат Митрополита Сильвестра – Юліан. Ось що нам вдалося з’ясувати про нього. Він народився 29 жовтня 1837 року. При хрещенні отримав ще одне ім’я – Андрій. Висвячений на священика 14 червня 1862 року. Працював спочатку у Перемишльській єпархії: сотрудником у Теличі Мушинського деканату (1862 р.), завідателем у Дольні Більцького деканату (1862–1866), сотрудником у Комарні Комарнянського деканату (1866–1869)

З 18 травня 1871 року Юліан Сембратович призначається парохом с. Крилос Галицького деканату Станиславівської єпархії. Тут він працює до смерті. Газета «Діло» про цю сумну звістку помістила короткий некролог. «Сембратович Юліан (1838–1894), парох у Крилосі, брат митрополита Сильвестра Сембратовича, помер на 56 році життя і 32 священства» // «Діло» за  30 грудня ( 11 січня) 1894 р.

Цікаво, що за рік до цього, коли священик був уже хворий, до нього приїжджав його брат-митрополит. Про те маємо коротке звідомлення:  «Високо Преосвященний митрополит Сильвестер Сембратович виїхав на кілька днів до Крилоса, щоби відвидіти (відвідати. – І.Д.) свого недужого брата, тамошного пароха («Діло» за 07 лютого 1893 р.).  Зауважимо, що до цього приїзду галицькі дослідники приурочували звістку про Крилоську чудотворну ікону.

Зокрема, у джерелі йшлося, що «перше відоме нам зображення ікони належить до 1896 року, коли до літньої митрополичої резиденції в Крилосі приїжджав Митрополит Сильвестр Сембратович – рідний брат настоятеля Крилоської Успенської церкви о. Юліана Сембратовича. Тоді для вшанування митрополита священики Галичини винесли Галицький Чудотворний образ і сфотографувалися біля нього». Тут, очевидно, усе правильно. Залишається уточнити тільки рік – 1893, бо у 1896 р. о.Юліана уже не було серед  живих. Інші візити Митрополита Сильвестра до Крилоса в джерелах не зафіксовані, хоча ми не виключаємо, що вони могли мати місце.

Інші Сембратовичі, доля яких була пов’язана уже не з Крилосом, а з Галичем, стосуються гілки Митрополита Йосифа Сембратовича. Він згаданому вище Сильвестрові Сембратовичу приходився стрийком і митрополичий престіл посідав до нього. У нього, крім брата Антона, Сильвестрового батька, був ще брат Михайло, теж священик, який працював на Лемківщині. Він перед висвяченням одружився з Марією Лаврецькою.

На жаль, нам не вдалося вияснити, чи мала вона якесь відношення до пароха с.Залукви о. Лева Лаврецького, але нам вдалося з’ясувати, що вона  проживала і померла у Галичі. Львівська газета «Діло» відгукнулася на цю сумну звістку невеликим некрологом: «Сембратович Марія  (1817 –  16.12.1893), уроджена Лаврецька, дочка Антона, вдова св. п. о.  Михайла Сембратовича (1814 – 20.10.1884) Любачівського декана, рідного брата Митрополита Йосифа, мати о.Теодозія Сембратовича, пароха церкви Св. Варвари у Відні, померла у Галичі 16 грудня 1892 р. на 76 році життя» // «Діло» за 17 (29) грудня.

Їх дочка, Сембратович Наталія Михайлівна, народжена 29 серпня 1850 року, була заміжня за Іваном Ковальським. Подружжя мало четверо дітей – Володимира, Євгена, Наталію та Іванну. Вона похована га старому галицькому цвинтарі недалеко могили Л.Гузара. На пам’ятнику напис: «Наталія Михайлівна  з Сембратовичів Ковальська, народжена  29.07 1850 в Пташковій, померла 04.10.19 26 р. в Галичі». З її чотирьох дітей знаємо маємо тільки короткі відомості про Наталію Ковальську, яка тривалий час була директором Галицької школи. Наталія-Ізидора Ковальська народилася 11 липня 1883 року в Бережанах. Вивчилася на учительку і з 1911 року постійно працювала у Галичі. 1 серпня 1814 року була заарештована австрійцями і відправлена у табір Талергоф. У 1916 році тимчасово мешкала у Празі, а після війни повернулася у Галич.

Друга їх дочка, Антоніна Сембратович (1840–1939), вийшла заміж за Копистянського Юліана, сина Олександра (1843 р.н.). Їх дочка Ізидора (07.10.1875 -05.10.1950) була дружиною довголітнього галицького пароха о. Миколи Радзевича-Винницького (09.07.1868 – 10.06.? 1929). У них народилося п’ятеро дітей: сини Олександр (14.03.1891 – 03.01.1964), був одружений із Софією Макар (04.11.1893 -26.08.1967), Микола (нар.25.01.1898), Юрій (1906–1929) та дочки Софія (1903–1919) (її могила збереглася на галицькому цвинтарі недалеко від поховання батька. – І.Д.)  і Лідія (13.03.1920 -16.05.2008), заміжня за Михайлом Ступницьким. Усі сини пароха Винницького вчилися у німецькій гімназії у Львові.

Відомо, що у Копистянських було ще двоє дітей – Теофіл (1871 р.н.) , який одружився з Олександрою Заячківською, дочкою Тита Заяківчького, судді у Галичі, та Марія (1880 р.н.), яка вийшла заміж за однофамільця Копистянського Зеновія. До речі, весілля Теофіля і Олександри відбулося 7 лютого (за новим стилем. – І.Д.) 1893 року в Галичі // «Діло» за 24 січня 1893 р.

Ще одна сестра Наталії Ковальської (старшої) – Марія Сембратович  – теж проживала у Галичі і працювала у жіночій людовій посполитій школі. На жаль, відстежити її подальше життя нам не вдалося.

Ось таким чином із долею Крилоса і Галича пов’язано життя представників славної родини Сембратовичів. Сподіваємось, що нам вдалося відкрити для галичан  ще одну забуту сторінку їх минулого. Ми повинні пам’ятати, що наша історія складається не тільки з подій, але й  із доль непересічних особистостей. Зрозуміло, що  чим більше ми будемо докладати зусиль, щоб щось у житті змінити, воно стане набагато цікавішим. І  тоді наші наступники зможуть сказати про нас: вони недаремно прожили своє життя. Так само ми говоримо сьогодні і про представників родини Сембратовичів та й інших родин і  окремих осіб, які залишили в історії Галича вагомі сліди.

Іван ДРАБЧУК.

31 жовтня 2018 р. у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника пройшла Міжнародна наукова конференція «Західно-Українська Народна Республіка: революція, державність, соборність. До 100-річчя утворення ЗУНР».

На конференції науковці обговорили історію створення Західно-Української Народної Республіки та представили свої дослідження. Крім того, під час дискусії науковці висвітлювали  суспільно-політичні процеси, військове будівництво, розвиток освіти в ЗУНР. Також вони торкнулися геополітики ЗУНР, зокрема в контексті польсько-українських відносин у період української революції. Нагадаємо, що  конференція проходить у три етапи: перший відбувся 30 жовтня у Львові, другий  - в Івано-Франківську, третій пройде після нового року в Києві. Тож ця конференція показує, що ЗУНР – це не є  регіональним явищем  чи всеукраїнським, а, можливо, і загальноєвропейським.

У роботі конференції, де виступали представники з різних регіонів України,  взяли участь і співробітники Національного заповідника «Давні Галич». Маріанна Бацвін, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу фондів Національного заповідника «Давній Галич», виступила з доповіддю «Опілля в період ЗУНР».  А Іван Драбчук, провідний редактор інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич», – «Політичний портрет міністра шляхів в уряді ЗУНР Івана Мирона».  Нагадаємо, цей історичний діяч був уродженцем с. Залуква, що біля Галича. Асистував історику-краєзнавцю Андрій Бацвін – студент IV курсу факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Говорячи про історію Західно-Української Республіки, ми захоплюємося своїми попередниками і тим чином, який вони здійснили.

Іван ДРАБЧУК

31 жовтня в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулася творча зустріч письменниці, журналіста Оксани Кузів з читачами. Цього разу наша землячка презентувала свій новий роман «Собача любов» та збірку віршів «Задивлена в небо».

Оксана Кузів дебютувала в літературі в 2014 році прозовою книжкою «Адамцьо», що стала «Книжкою року у молоді Прикарпаття» та користується великою популярністю у читачів. 2015-го року світ побачила збірка поезій «У закапелках душі». А прозова збірка  «Назови мене своєю», до якої увійшли, крім однойменної повісті, ще три її твори – «Таїнство», «Артистка» та «Адамцьо», опинилась у п’ятірці найкращих видань прикарпатських письменників, презентованих на Форумі видавців у Львові.

Про що б не писала авторка, вона емоційно співпереживає з персонажами своїх творів, які часто мають непрості долі. Письменниця передає реальні життєві історії, розкриває внутрішній світ своїх персонажів та мотиви їх вчинків. Вона пише про заробітчанство, людську самотність та про родинну відчуженність, втрату спілкування. «Я подаю інформацію, але не даю оцінок», – наголошує авторка.

О. Кузів має дуже насичений ритм життя – зустрічі з читачами, презентації нових творів… Але почувши цікаву розповідь, пані Оксана втрачає спокій, не може спати, в неї не ладиться ніяка робота, аж доки не напише черговий твір. Пише дуже швидко, як зізналася сама, часто потім не пам’ятає імен своїх героїв.

Присутні, затамувавши подих, слухали уривки з нового роману Оксани Кузів, а також віршовані рядки з нової збірки «Задивлена в небо», які знаходили відгук у серці кожної присутньої в залі жінки.

Організували зустріч заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Ірина Чернега та завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк. Андрій Євгенович подякував гості за те, що галичани вкотре змогли долучитися до її творчості. А давня приятелька письменниці Ірина Федорівна Чернега сказала на завершення зустрічі, що книги Оксани Кузів дають стимул до життя, насолоду і наснагу до роботи, її твори просякнуті любов'ю – до рідних і друзів, до Бога. Творчість письменниці дарує надію, що все можна змінити на краще.

Любов Бойко.

Впродовж 29-30-го жовтня 2018 р. в Національному художньому музеї України проводився семінар «Проблематика використання авторських прав у діяльності музеїв», організацію якого взяли на себе працівники закладу спільно з Міністерством культури України. Ця тема є особливо актуальною для культурної сфери країни через недосконалість державного законодавства щодо авторських прав в музейній справи України. На семінар зареєструвалося близько 150 музейників. Серед учасників заходу були і працівники Національного заповідника «Давній Галич» - завідувач науково-освітнього відділу Андрій Стасюк і провідний науковий співробітник Андрій Петраш. Отриманий досвід буде дуже цінний для практичного застосування в музейній справі заповідника.

25  жовтня  2018 р.  в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася науково-практична конференція «Галич і Галицька земля».

Пленарне засідання відкрив заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький. Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський поблагословив наукове зібрання, привітав його учасників. Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин зачитав вітального листа від міністра Міністерства культури України Євгена Нищука, побажав присутнім плідної праці і добрих підсумків по завершенні нашої спільної справи.

Завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк уточнив регламент пленарного засідання, повідомив, що доповіді учасників опубліковані у збірнику матеріалів конференції, який вийшов напередодні.

Насамперед доктор східних церковних наук, провідний  науковий співробітник Музею мистецтв Прикарпаття, декан факультету гуманітарних дисциплін Івано-Франківського Богословського Університету о. Віталій Козінчук виголосив доповідь «Славетна доба українського козацтва в колекції Музею мистецтв Прикарпаття». Тему Галича і Галицької землі в міжкнязівських війнах у Південній і Південно-Західній Русі в другій половині 30-х – першій половині 40-х рр. ХІІІ ст. висвітлив доктор історичних наук, академік Академії наук вищої школи України Олександр Головко (м. Київ). Про те, як виглядала кіннота князя Данила Романовича, розповів кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Андрій Федорук.

Доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Середніх віків та візантиністики Львівського національного університету ім. І. Франка, старший науковий співробітник відділу історії Середніх віків Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Леонтій Войтович охарактеризував галицьке лицарство другої половини ХІV століття.

Львів'яни Микола Бевз, доктор архітектури, професор, завідувач кафедри архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка», Василь Петрик, кандидат архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», зупинились на питанні консервації і музеєфікації фундаменту Успенського собору і реставрації каплиці Св. Василія у Крилосі. Науково-методичні засади збереження, ревалоризації й реставрації історичних територій та об’єктів Давнього Галича окреслив Микола Гайда, президент Українського національного комітету ІКОМОС, заступник директора Українського державного інституту культурної спадщини Міністерства культури України (м. Львів). Про результати цьогорічних археологічних досліджень на городищі княжого Галича повідомили Юрій Лукомський, кандидат архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ, та Ігор Креховецький, молодший науковий співробітник відділу археології Національного заповідника «Давній Галич».

Чимало цікавих доповідей і повідомлень було виголошено й іншими учасниками наукового зібрання. Вони опубліковані в збірнику матеріалів науково-практичної конференції «Галич і Галицька земля» обсягом 364 сторінки, який підготували до друку працівники інформаційно-видавничого відділу заповідника.

Любов Бойко.

Фото Володимира Дідуха.

25  жовтня  2018 р.  в Національному заповіднику «Давній Галич» відбудеться науково-практична конференція «Галич і Галицька земля».

Пленарне засідання розпочнеться о 10-ій годині в конференц-залі заповідника.

Популяризувати історію рідного краю, цікаві пам’ятки та об’єкти можна в різній формі – важливо привернути увагу та зберегти зацікавлення. Одним з таких засобів є настінні календарі, які  доступні загалу і в стислій формі дають достовірну інформацію про пам’ятку.

В жовтні 2018 р. побачив світ настінний календар «Металевий міст на р. Дністер в Галичі». Він присвячений цій пам’ятці містобудування і архітектури, яка датується 1906–1910 рр.; пам’ятці, яка є відомим туристичним об’єктом міста і елементом діючої транспортної інфраструктури міста; одним з улюблених місць відвідувань галичан та гостей Галича.

Видання стало підсумком піврічної роботи дослідників щодо підготовки інформативних довідок та підбору фотографій, присвячених цьому об’єкту. Над календарем працювали наукові співробітники відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Козелківський (авторське оформлення та дизайн) та Андрій Чемеринський (текст і світлини).

Концепція календаря полягає в тому, щоб користувач зміг самостійно отримати як цілісну інформацію про цю інженерну споруду у формі текстового матеріалу, так і міг візуалізувати історію мосту в різних періодах його історії. Структурно сторінка складається з кількох елементів: основного зображення з підписом; додаткового зображення (яке може акцентувати увагу на певних подіях чи елементах) та календарної сітки.

Календар виконано у форматі А3, він складається з 14 сторінок та включає близько чотирьох десятків ілюстрацій. Ряд світлин є досить унікальними і оприлюднені вперше – вони отримані з приватних архівів і придбані за кордоном. Зокрема, можна буде довідатися, як виглядали втрачені на даний момент металеві шильди фабрики Зєлєнєвського, яка будувала міст (були встановлені на мостових фермах з північного та південного боків, при в’їзді).

Кожен місяць календаря присвячений певним подіям, які згруповані в блоки. Користувач зможе побачити перші світлини мосту, здійснені під час будівельних робіт; оцінити масштаби його руйнувань як австрійськими, так і російськими військами під час Першої світової війни; фотографії мосту з висоти пташиного лету після відновлювальних робіт у період ІІ Речі Посполитої, довідатися про підривників мосту в період радянсько-німецької війни, отримати досі невідомі дані про відновлення мосту в 1941–1942 рр. – і дійти до сучасного періоду його експлуатації.

Окрім популяризаційного завдання щодо мосту як пам’ятки містобудування і архітектури, видання виконує і роль меморіального проекту. Його присвячено 60-річчю з дня народження співробітника Національного заповідника «Давній Галич» Ярослава Поташника (1959–2018), який у попередніх роках докладав зусиль для появи подібних видань. Для багатьох буде цікавою його біографія, якій присвячено одну з сторінок видання.

Таким чином, видання стало першим тематичним проектом, присвяченим окремо взятій пам’ятці, і є черговим кроком в справі дослідження міської історії Галича ХХ століття. Разом з тим, воно продовжило «лінійку» видань, які побачили світ у попередні роки – «Галич у давній гравюрі» (2016), «Цісарсько-королівський Галич у давній листівці» (2017), «Міжвоєнний Галич: 1918–1939 рр. у давній листівці» (2018).

Календар побачив світ завдяки фінансовій підтримці Галицької міської ради та її очільника, міського голови Ореста Трачика.

А. Чемеринський

Науковці обговорили ряд питань, серед них, зокрема, такі:

1. Затвердження паспортів на пам’ятки культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» для подальшого їх внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (категорія «пам’ятки місцевого значення»). Доповідач Р. Мацалак.

2. Обговорення тематики досліджень наукових працівників Національного заповідника «Давній Галич» на 2019–2021 роки. Доповідач С. Побуцький.

3. Затвердження до друку буклета «Музей караїмської історії та культури».

4. Різне.

Відкрив засідання генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин.

Завідувач відділу охорони культурної спадщини Руслана Мацалак розповіла про процедуру виготовлення паспортів на пам’ятки культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич». Відповідно до інструкції, науковці збирають історичні довідки про об’єкти, світлини, графічні матеріали, складають акти технічного стану. На сьогодні паспортизовано 46 пам’яток, які знаходяться на території заповідника; в Івано-Франківське управління культури, національностей та релігій подано для розгляду документацію на ще 19 об’єктів.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Семен Побуцький поінформував присутніх про те, що майже всі наукові співробітники визначилися з напрямком наукових досліджень на 2019–2021 роки. Серед тем, над якими будуть працювати науковці заповідника впродовж трьох років, – постаті Княжого Галича, архітектура Галицько-Волинської держави, особливості етнографічного району Гуцульщини, життєвий і творчий шлях видатних представників Галицької караїмської громади тощо.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин запропонував створити каталог наукових тем, над якими працювали співробітники, з метою уникнути повторення і плагіату. Він також повідомив, що група науковців підготувала до друку буклет «Музей караїмської історії та культури».

Завідувач відділу «Музей караїмської історії та культури» Роман Рарик ознайомив присутніх із новим виданням, над яким працювали співробітники Національного заповідника «Давній Галич».

Члени вченої ради одностайно проголосували за позитивні рішення з усіх питань з урахуванням зауважень, які висловлювали промовці. В різному науковці обговорили насущні проблеми, які виникають перед працівниками заповідника. Зокрема, для поліпшення екскурсійного обслуговування необхідно перекласти англійською мовою назви об’єктів та їх описи, продумати, як турист може знайти в інтернеті інформацію про заповідник та пам’ятки, що знаходяться на його території, тощо.

Любов Бойко.

 

Мабуть, кожен в своєму житті мав справу з атласами – географічними, історичними та ін.; присвяченими світу або окремо взятим державам, проте ніколи не міг уявити, що може бути видання, в центрі якого – окремо взяте місто України.  І одним з цих міст став славний Галич – давня столиця, центр староства, а згодом повіту, в сучасності – районний центр.Мабуть, кожен в своєму житті мав справу з атласами – географічними, історичними та ін.; присвяченими світу або окремо взятим державам – проте, ніколи не міг уявити, що може бути видання - в центрі якого окремо взяте місто України. І одним з цих міст став славний Галич – давня столиця, центр староства, а згодом повіту, в сучасності – районний центр.

З приємністю можна повідомити, що завершується робота над виданням праці «Атлас українських історичних міст. Галич». Зібрано всі необхідні іконографічні та картографічні матеріали, підготовано наукові статті, на даний час завершується редагування перекладу україномовної частини матеріалів англійською мовою. Віриться, що ще в цьому році, в якому відзначали 1120 – ту річницю з часу першої письмової згадки про місто, Атлас вийде друком.

До роботи над Атласом долучився ряд поважних інституцій: Національна академія наук України, Львівське відділення інституту української археографії та джерелознавства ім. М.М. Грушевського НАН України, науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» інституту археології НАН України, Канадський інститут українських студій (КІУС), Національний заповідник «Давній Галич», «Інститут геоінформаційних систем» (Львів).

До наукової ради атласу входять: Геннадій Боряк, Мирон Капраль (також, є науковим редактором Атласу), Фердинанд Оплль (Австрія), Георгій Папакін, Валерій Смолій, Аннґрет Сіммс (Ірландія), Ростислав Сосса, Каталін Сенде (Угорщина), Ярослав Яцків.

Авторський колектив Атласу присвяченого Галичу складають наступні науковці: Мирон Капраль, Володимир Козелківський, Ігор Креховецький, Юрій Лукомський, Василь Петрик, Андрій Стасюк, Тарас Ткачук, Андрій Фелонюк, Андрій Фіголь, Зеновій Федунків, Андрій Чемеринський. Картографічне опрацювання забезпечували: Юрій Гонек, Ігор Дикий, Степан Ямелинець, Богдан Смерека; переклад англійською мовою - Марта Скорупська, літературне редагування - Наталя Кіт. Фактично до роботи були задіяні представники трьох наукових центрів – Галича, Івано-Франківська та Львова.

Текстова частина Атласу складатиметься з наступних матеріалів: «Вступ» (Мирон Капраль), «Княжий Галич (археологія, дослідження, структура міста)», (Юрій Лукомський, Василь Петрик); «Галич періоду маґдебурзького права (XIV–XVIII cт.)» (Андрій Стасюк); «Галицький старостинський замок: реконструкція будівельних періодів» (Зеновій Федунків); «Галич у ХІХ – початку ХХІ ст.: історико-урбаністичний розвиток» (Мирон Капраль, Андрій Чемеринський). Текстовий зошит буде двомовним – українською та англійською мовами.

Окрім текстової частини наповнення Атласу забезпечуватимуть більше десятка оригінальних карт, карти - реконструкції, види міста, близько 20 унікальних світлин австрійського та польського періодів (з приватної збірки А.Чемеринського).

Попередньо (можливі зміни до подання в друк), картографічна частина складатиметься з планів та карт (робочі назви): «Галич з околицями, з Йосифінської топографічної карти Галичини, 1779–1782 рр.», «План Галича Маговича, 1795 р.», «План перебудови Францисканського монастиря в магістрат у Галичі авторства Бенео фон Лосеннау, 1802 р.», «Кадастр Галича (центр міста), 1847 р.», «Ситуативний план Галича з проектом моста Домініка Опатовича, 1858 р.», «План-схема «Великого Галича» Ізидора Шараневича, 1882 р.», «Топографічна мапа Галича та околиць, 1927 р.», «План Галича, 1936 р.», «Топографічна карта Галича, 1978 р.», «Генплан Національного заповідника «Давній Галич», 2004–2005», «План Галича, 2018 р.» та карт-реконструкцій: «Просторовий розвиток Галича від ХІІ до початку ХХІ ст. (Мирон Капраль, Степан Ямелинець), «Археологія Галича та околиць: докняжий період» (Тарас Ткачук, Ігор Креховецький, Андрій Фіголь), «Княжий Галич» (Юрій Лукомський, Василь Петрик), «Галич за кадастром 1847 р.» (Мирон Капраль), «Релігійні споруди Галича та околиць (ХІІ – початок ХХІ ст.)» (Володимир Козелківський). Формат картографічної частини (у стандарті А1, А2, А3) дозволить здійснювати з нею практичну роботу; карти та інші вкладки будуть кольоровими.

Для візуалізації міста читачем у період ХVIII – XIX ст., стануть допоміжними цікаві види та панорами (робочі назви): «Галич, гравюра невідомого автора, 1794 р.», «Замок в Галичі на Дністрі, гравюра Оґюста Франсуа Алєса, 1836 р.», «Галич з півночі, гравюра Мацея Боґуша Стенчинського, 1847 р.», «Рештки замку в Галичі з півдня і заходу, гравюра Мацея Боґуша Стенчинського, 1847 р.», «Ринок в Галичі з вікна замку, гравюра Мацея Боґуша Стенчинського, 1848 р.», «Галич, акварель Наполеона Орди, бл. 1879 р.».

Кінцевий наклад видання ще невідомий. Атлас є досить коштовним, тому ведеться пошук спонсорів, які уможливлять його появу. Друк Атласу дофінансовуватиметься Фондом катедр українознавства (США). Фінансова допомога у виданні дуже важлива.

Безсумнівно, дане видання є дуже важливим і цікавим. Вперше на академічному рівні, в даній серії з відповідною специфікою, вийде праця присвячена одному з найдавніших міст Галичини (раніше було видано т. 1 «Львів» (2014) та т. 3 «Жовква» (2017)). Не менш унікальним є те, що дана серія атласів є частиною європейського проекту (вже видано близько 500 томів), а отже це – додаткова згадки про роль міста в європейській історії…

Андрій Чемеринський


Примітка. На долучених фото орієнтовні макети обкладинки та зображень - які у друкованій версії можуть бути зміненими.

Під такою назвою 10 жовтня 2018 року в читальному залі Галицької районної бібліотеки відбувся історичний екскурс. Серед присутніх були учні 10-Б класу Галицького ліцею імені Ярослава Осмомисла, бібліотечні працівники, науковці Національного заповідника «Давній Галич».

Бібліотекар краєзнавчого відділу Б. Кривоніс у своєму виступі наголосила, що цьогоріч виповнюється 765 років з часу коронування галицько-волинського князя Данила Романовича Папою Римським Інокентієм ІV. Ця подія стала важливою віхою в історії нашої держави і вона широко висвітлена як у науковій, так і в художній літературі.

Завідувач науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» М. Костик розповіла про політичну обстановку в Європі та Азії на початку і в середині ХІІІ століття, про утворення великої монгольської імперії, яка завоювала країни Азії, Близького Сходу, спустошила Русь і європейські країни. В цей час дуже важливо було об’єднатися володарям європейських держав для боротьби з монголами. Папа Інокентій ІV посилав булли монархам із закликами до боротьби. Між галицько-волинським князем Данилом й Папою Римським зав’язалися стосунки – вони листувалися. Інокентій ІV пропонував Данилові заступництво Престолу Св. Петра і королівську корону. Спочатку Данило відмовився від корони, бо не бачив реальної допомоги з Заходу в боротьбі з татарською ордою. Але в результаті переговорів у грудні 1253 року під час походу на ятвягів Данило приймає корону від послів Римського Папи Інокентія ІV у місті Дорогичині (нині місто Дрогічин у Польщі).

Співробітник інформаційно-видавничого відділу Заповідника, історик-краєзнавець І. Драбчук наголосив, що акт коронації і титул короля були важливими в житті Данила. Серед галицьких володарів такий титул мав угорський правитель Коломан, а також внук Данила Романовича Юрій Львович. Науковець ознайомив присутніх з долею корони Данила Романовича і про те, що вона може знаходитися і в Польщі, і в Римі. Дуже важливо для Української держави віднайти свою реліквію.

Учні переглянули виставку наукової і художньої літератури з історії Галича, зокрема про короля Данила Романовича.

Марія Костик.

Експедиції

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідна експедиція Заповідника.Науковим консультантом ек...

28 бер. 2011 Hits:8852

Архітектура

Галицький замок

Визначний історик, один з дослідників давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій го...

05 квіт. 2011 Hits:16754

Костел кармелітів

Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови ...

02 квіт. 2011 Hits:7077

Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають ...

02 квіт. 2011 Hits:7535

Troy Apke Authentic Jersey